Постанова

від 17.01.2017 по справі 920/617/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 920/617/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» , м. Дніпро Дніпропетровської області (вх.№3465С/1-18)

на рішення господарського суду Сумської області від 28.11.2016р.

у справі № 920/617/16

за позовом Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області, м. Путивль Сумської області

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» , м. Дніпро Дніпропетровської області

про стягнення 170590,89 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 28.11.2016р. у справі №920/617/16 (суддя колегія суддів у складі: головуючий суддя Левченко П.І., судді Костенко Л.А., Яковенко В.В.) позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» на користь Путивльської міської ради Путивльського району Сумської області збитки в сумі 125897,88 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1888,47 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» , м. Дніпро Дніпропетровської області з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 28.11.2016р. у справі №920/617/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає, зокрема, про те, що його представника до складу комісії з визначення збитків включено не було.

Крім того, з посиланням на приписи Земельного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284 вказує на те, що відшкодування збитків у вигляді неодержання доходів за час використання земельної ділянки під забудовою власником будівлі, без наявності договору оренди, не передбачено.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2016р. суддею - доповідачем у справі №920/617/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.12.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.01.2017р.

16.01.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№402)

17.01.2017 року на адресу суду, електронною поштою від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворобою представника (вх.№457)

Вказане клопотання відхиляється колегією суддів, оскільки відповідач не позбавлений права забезпечити участь іншого представника в судове засідання та останнім не надано доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин.

Представники сторін в судове засідання 17.01.2017 року не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102220212466, №6102220212458, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, Рішенням Путивльської міської ради від 02.10.2012 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право оренди ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» на земельну ділянку по вул. Комсомольська, 37 для комерційного використання (розміщення автозаправочної станції)» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» для комерційного використання по вул. Комсомольська, 37; надано в оренду ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» земельну ділянку для комерційного використання (розміщення автозаправочної станції) по вул. Комсомольська, 37, площею 0,2918 га терміном на 49 років; встановлено орендну плату за використання земельної ділянки в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; зобов'язано ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» у місячний термін з дня прийняття рішення укласти договір оренди земельної ділянки з Путивльською міською радою та зареєструвати його у Відділі Держкомзему у Путивльському районі Сумської області.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» уклало договір оренди вказаної земельної ділянки з Путивльською міською радою лише 11.06.2015 року, тобто, через 2 роки 7 місяців після прийняття зазначеного вище рішення про надання в оренду земельної ділянки, згідно якого відповідач мав укласти договір оренди земельної ділянки з позивачем та зареєструвати його у місячний термін.

Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав Путивльського БТІ від 04.11.2010 року, відповідач є власником нежитлової будівлі, автозаправочної станції на вул. Комсомольській, 37 у м. Путивль Сумської області на підставі договору купівлі-продажу ВРА № 133243 від 04.08.2010 року.

Згідно пункту 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин» , вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.

Виходячи з приписів статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, з урахуванням постанови пленуму Вищого господарського суду України, роз'яснень, викладених у пункті 2.10 вказаної постанови, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності у відповідача, як власника придбаного ним у 2010 році нерухомого майна, обов'язку оформити право на земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» , орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими Законами України і договором оренди землі.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України унормовано, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

З матеріалів даної справи вбачається, що саме бездіяльність відповідача у несвоєчасному оформленні права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне йому з 2010 року на праві власності нерухоме майно, призвела до неправомірного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів протягом періоду з 02.11.2012 року по 27.09.2015 року (державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 10.06.2015 року здійснена відповідачем лише 28.09.2015 року, тобто через 108 днів після укладення договору), що свідчить про наявність з боку відповідача протиправної поведінки.

Встановлені господарським судом першої інстанцій обставини справи свідчать про бездіяльність відповідача щодо вчинення передбачених законодавством заходів зі своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне йому з 2010 року на праві власності нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 14.08.2014 року у справі № 922/602/13-г, від 19.03.2014 року у справі № 922/3937/13, від 10.07.2014 року у справі № 922/3955/13, від 10.12.2014 року у справі № 920/2007/13.

Так, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Зокрема, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ст. ст. 152, 156 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та понесеними позивачем збитками полягає у тому, що саме неправомірне використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів призвело до неотримання позивачем доходу від орендної плати, який Путивльська міська рада (позивач) отримала б у разі своєчасного оформлення відповідачем, згідно з вимогами статтей 125, 126 Земельного кодексу України, правовстановлюючого документу на земельну ділянку - договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації відразу після укладення договору.

Згідно статті 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії (бездіяльність) щодо відповідних земельних ділянок за процедурою, визначеною Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року №284 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії (п.2 Порядку).

Відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані (абзац 7 пункт 3 Порядку).

Згідно пункту 5 Порядку, збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій.

Так, Розпорядженням голови Путивльської районної державної адміністрації від 23.11.2015 року № 416-ОД було створено комісію по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам, затверджено її склад та Положення про комісію. Розпорядженнями голови Путивльської районної державної адміністрації від 10.12.2015 року № 447-ОД та від 01.04.2016 року № 120-ОД вносилися зміни до складу комісії (а.с. 153-159).

Відповідно до акту № 2 від 26.04.2016 року щодо визначення та відшкодування збитків, заподіяних позивачеві бездіяльністю відповідача, та протоколу № 4 від 26.04.2016 року засідання комісії по визначенню та відшкодуванню вказаних збитків внаслідок тимчасового використання відповідачем земельної ділянки по вул. Комсомольській, 37 (на теперішній час - вул. Б. Хмельницького, 37) у м. Путивль без правовстановлюючих документів за період з 02.11.2012 року по 27.09.2015 року (за 1058 днів), становить 170590,89 грн.

У пункті 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин» , зазначено про те, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284.

Колегія суддів вважає недоречними посилання апелянта на незаконність акту №2 від 26.04.2016р. щодо визначення розміру завданих збитків з підстав невключення його представника до складу комісії.

Розпорядження, протокол та акт щодо визначення розміру збитків з підстав визначення складу відповідної комісії, або з інших підстав, у встановленому порядку не оскаржувалися та не визнані незаконними.

Також, відповідач повідомлявся про час та дату засідання комісії, але його представники ні у першому, ні у другому засіданні комісії участі не приймали, а лише надсилали заяви про відкладення розгляду питання (а.с. 24).

А отже, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, як то: факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства, що виявився у тривалому використанні земельної ділянки без договору оренди, що є підставою для нарахування збитків, визначення і відшкодування яких врегульовано вказаним Порядком; причинний зв'язок між збитками і протиправною поведінкою відповідача, оскільки використання земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення, позбавило Путивльську міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки дохід у вигляді орендної плати.

Доказів відсутності своєї вини у спричиненні збитків відповідач не надав.

Також, місцевий господарський суд вірно врахував заяву відповідача про застосування позовної давності та докази сплати ним за користування земельною ділянкою у період з червня 2013 року по вересень 2015 року податку на землю. З заяви позивача про уточнення позовних вимог від 23.08.2016 року № 1574 (а.с. 134-137) не вбачається поважних причин пропущення позовної давності.

Отже, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що є обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 10.06.2013 року по 27.09.2015 року, оскільки позовна заява подана до господарського суду Сумської області 10.06.2016 року, а відтак щодо вимог про стягнення збитків за період з 02.11.2012 року по 09.03.2013 року сплинув трирічний строк загальної позовної давності (статті 257, 260, 261, частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України), щодо застосування якої відповідачем подано заяву і сплив якої є підставою для відмови у позові (у даному випадку лише в частині вимог за період з 02.11.2012 року по 09.06.2013 року).

За період з 10.06.2013 року по 27.09.2015 року включно сума орендної плати, яку мав би сплатити відповідач, виходячи з ставки орендної плати 12 % та нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2013 та 2014 роках у розмірі 461741,00 грн. і нормативної грошової оцінки у 2015 році у розмірі 576714,00 грн., складає 137192,69 грн. (86379,86 грн. за період з 10.06.2013 року по 31.12.2014 року та 50812,80 грн. за період з 01.01.2015 року по 27.09.2015 року).

Вказана сума неодержаних доходів за період з 10.06.2013 року по 27.09.2015 року (в межах загальної позовної давності) не містить суми сплаченого відповідачем податку на землю (плати за землю) за період з 10.06.2013 року по 27.09.2015 року в загальному розмірі 11294,84 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.51-79), (починаючи з платіжного доручення № 338 від 18.07.2013 року по платіжне доручення № 580 від 21.10.2015 року).

Платіжне доручення № 274 від 18.06.2013 року (а.с. 50) про сплату 382,74 грн. вірно не враховано господарським судом першої інстанції, оскільки за ним відповідачем сплачено податок на землю за травень 2013 року, за який збитки з відповідача не стягуються у зв'язку з спливом позовної давності.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що обґрунтована сума збитків, заподіяних діями відповідача позивачу за період з 10.06.2013 року по 27.09.2015 року (в межах загальної позовної давності та з врахуванням сплачених відповідачем за цей період сум податку на землю, який є платою за землю), становить 125897,88 грн. (137192,69-11294,81).

Разом з тим, відносини по наданню земельних ділянок в оренду побудовані на принципах диспозитивності та імперетивності, які полягають у тому, що надання земельних ділянок в оренду вчиняється у відповідності до норм чинного законодавства України, згідно чітко встановленого порядку та для надання земельної ділянки відповідна особа спочатку повинна самостійно вчинити певні дії, зокрема, звернутись до управлінського суб'єкта з заявою щодо надання земельної ділянки в оренду, а не навпаки.

Однак, матеріали справи не містять відповідних доказів того, що відповідач скористався наданими йому правами та своєчасно уклав договір оренди земельної ділянки, натомість, матеріали справи свідчать про бездіяльність відповідача щодо своєчасного укладення договору оренди спірної земельної ділянки.

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постанові від 07.10.2015 року по справі №916/3371/14 та Вищий господарський суду України у постанові від 04.11.2015 року у справі №917/226/15 та у постанові від 23.07.2015 року у справі №917/2501/14.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 125897,88 грн.

Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» , м. Дніпро Дніпропетровської області слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПІРСАН» , м. Дніпро Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 28.11.2016р. у справі №920/617/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 20.01.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.