Рішення

від 17.01.2017 по справі 916/2993/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" січня 2017 р.Справа № 916/2993/16

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС";

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ"

про стягнення 23313,67грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники, що приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_2 - ордер адвоката;

Від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність №б/н від 21.12.2016р.; ОСОБА_4 - директор;

В судовому засіданні 17.01.2017р. приймали участь представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність №б/н від 21.12.2016р.;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" звернувся до господарського суду з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" про стягнення 23313,67грн., з яких 11594,46грн. - заборгованість за поставлений товар, 10658,09грн.- індекс інфляції, 1061,12грн. - 3% річних. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1378грн. - судового збору та 5000грн. - витрати на оплату послуг адвоката.

Ухвалою суду від 09.11.2016р. порушено провадження у справі №916/2993/16.

Представник позивача звернувся до суду з клопотаннями про проведення розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалами суду від 28.11.2016р. та від 21.12.2016р. доручено господарському суду міста Києва (01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-Б) проведення в приміщенні господарському суду міста Києва відеоконференції з метою забезпечення участі ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" у судовому засіданні по справі №916/2993/16 за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" про стягнення 23313,67 грн., яке призначене господарським судом Одеської області на 21. грудня 2016р. О 14 год. 30 хв. та на 17 січня 2017р. о 11 год. 30 хв.

21.12.2016р. відповідач надав до суду відзив на позов в якому проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві та просить суд відмовити позивачу в задоволені позову повністю.

Крім того, у відзиві на позов відповідач просить застосувати строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України в частині стягнення по видатковій накладній №1024/017 від 24.10.2013р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.12.2016р. строк розгляду справи продовжено згідно ст. 69 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання, яке призначене на 17 січня 2017р. о 11 год. 30 хв. в режимі відео конференції до господарського суду міста Києва не з'явився, про причини нез'ялення господарський суд Одеської області не надав тому справа було розглянута у судовому засіданні тільки за участю представника відповідача.

В судовому засіданні 17.01.2017 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив наступне .

24 жовтня 2013 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ЕВОЛЮКС (позивач) передало ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю НПО СПЕЦПРОЕКТ (відповідач) товари на суму 2 843,28 грн. відповідно до видаткової накладної № 1024/017 від 24.10.2013р. Отриманий відповідачем товар був отриманий директором ТОВ НПО СПЕЦПРОЕКТ ОСОБА_4 за довіреністю №87 від 24.10.203р.

07 листопада 2013 року позивач передав відповідачу товар на суму 9 933,86 грн. відповідно до видаткової накладної № 1107/018 від 07.11.2013р. Отриманий відповідачем товар був отриманий директором ТОВ НПО СПЕЦПРОЕКТ ОСОБА_4 за довіреністю №95 від 07.11.203р.

06 березня 2014 року позивач передав відповідачу товар на суму 2 527,38 грн. відповідно до видаткової накладної № 306/013 від 06.03.2014р. Зазначений у видатковій накладній товар був отриманий директором ТОВ НПО СПЕЦПРОЕКТ ОСОБА_4, на посвідчення чого у видатковій накладній поставлено підпис ОСОБА_4 та засвідчено його печаткою ТОВ НПО СПЕЦПРОЕКТ .

Як стверджує позивач, всього отримано товарів на суму 15 304,52 грн.. але станом на день подання позову оплата від ТОВ НПО СПЕЦПРОЕКТ за отриманий від ТОВ ЕВОЛЮКС товар надійшла частково:

- за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р.: часткова оплата від 18.07.2014р. на суму 1693,31, грн., що підтверджується банківською випискою від 18.07.2014р. (із суми сплати 3000 грн. на погашення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. було віднесено 1693,31 грн.; решта - на погашення заборгованості минулих періодів). Залишок боргу за операцією - 1149,97 грн.;

- за видатковою накладною №1107/018 від 07.11.2013р.: повернення товару за Накладною на повернення №001 від 18.11.2013р. на суму 621,03 грн. Залишок боргу за операцією - 9312,83 грн.;

- за видатковою накладною №306/013 від 06.03.2014р.: часткова оплата від 07.03.2014р. на суму 1395,72 грн., що підтверджується банківською випискою від 07.03.2014р. Залишок боргу за операцією -1131,66 грн.;

Отже, позивач зазначає, що станом на день подання позову заборгованість ТОВ НПО СПЕЦПРОЕКТ перед ТОВ ЕВОЛЮКС складає суму 11 594,46 грн.

08 вересня 2016 року представником позивача - адвокатом ОСОБА_5 бюро Володимира Руденка ОСОБА_2 було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити вищезазначену заборгованість, Проте вказана претензія залишилась без реагування з боку відповідача, заборгованість не погашена.

Таким чином, за захистом своїх прав позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення 23313,67грн., з яких 11594,46грн. - заборгованість за поставлений товар, 10658,09грн.- індекс інфляції, 1061,12грн. - 3% річних. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1378грн. - судового збору та 5000грн. - витрати на оплату послуг адвоката.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представника відповідача суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Дії сторін, зокрема, передача ТОВ ЕВОЛЮКС товару відповідачу за вищезазначеними видатковими накладними, прийняття товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначає позивач, за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. була часткова оплата від 18.07.2014р. на суму 1693,31, грн., що підтверджується банківською випискою від 18.07.2014р. (із суми сплати 3000 грн. на погашення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. було віднесено 1693,31 грн.; решта - на погашення заборгованості минулих періодів). Залишок боргу за операцією - 1149,97 грн.

Як вбачається з банківською випискою від 18.07.2014р. відповідачем на користь позивача було перераховані 3000грн., ні позивачем ні відповідачем не надано доказів того, що грошові кошти надійшли саме за правовідносинами, що розглядаються по даній справі.

Отже, суд не приймає до уваги твердження позивача, що за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. було часткова оплата від 18.07.2014р. на суму 1693,31, грн., (із суми сплати 3000 грн. на погашення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. було віднесено 1693,31 грн.; решта - на погашення заборгованості минулих періодів).

Крім того, у відзиві на позов відповідач просить застосувати строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України в частині стягнення по видатковій накладній №1024/017 від 24.10.2013р.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, ст.257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Одночасно, ст.253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно із п.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 2. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, 08 вересня 2016 року представником позивача - адвокатом ОСОБА_5 бюро Володимира Руденка ОСОБА_2 було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити вищезазначену заборгованість, яка була отримана представником відповідача 12 вересня 2016 року , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте вказана претензія залишилась без реагування з боку відповідача, заборгованість не погашена.

Відповідач стверджує, що не отримував від Позивача письмових вимог щодо оплати товару. Претензія, на яку вказує Позивач у своїй позовній заяві, не було отримана представником Відповідача, так як Воробйова не є представником відповідача і довіреності на отримання кореспонденції їй не видавалось, що підтверджено наказами про прийняття на роботу директора та бухгалтера, звітом по формі 1 ДФ та журналом реєстрації виданих довіреностей.

Претензія (вих. №024/2016 від 07.09. 2016р.) дійсно отримана 12.09.2016р. Воробйовою, але позивачем не надано належних доказів того, що Воробйова є представником відповідача, як про це зазначено в позові, тому судом не приймається до уваги твердження позивача про отримання претензії відповідачем відповідно до вимог діючого законодавства.

Позивач звертається до суду з вимогою про стягнення заборгованості за товар, отриманий відповідачем за видатковою накладної № 1024/017 від 24 жовтня 2013 р.

Але при цьому позовну заяву до суду адвокат Позивача надсилає до суду лише 04 листопада 2014 р., тобто зі спливом встановленого законодавством терміну позовної давності.

Так, позивач не скористався своїм правом для захисту своїх законних інтересів пропустивши строк позовної давності для стягнення боргу в частині заборгованість за поставлений товар в сумі 2843,28грн., тому суд в цій частині відмовляє.

Судом встановлено наявність поставки позивачем відповідачу товару, існування заборгованості відповідача по оплаті вартості отриманого товару, у зв'язку з чим позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача вартості поставленого товару за видатковою накладною №1107/018 від 07.11.2013р. та за видатковою накладною №306/013 від 06.03.2014р. на загальну суму 10444,49грн. є обґрунтованою та підлягає судом задоволенню.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позов про, те що повернень товару було значно більше ніж як зазначено позивачем тільки по одній накладній на повернення № 001 від 18 листопада 2013 р., оскільки клієнти Відповідача неодноразово скаржилися на якість товару, судом до уваги не приймаються в зв'язку з не наданням підтверджуючих доказів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача, в порядку ст. 625 ЦК України 10658,09грн.- індекс інфляції, 1061,12грн. - 3% річних.

Суд, розглянувши вимоги позивача зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, отже виконання боржником обов'язку визначається з моментом пред'явлення вимоги.

Таким чином, оскільки письмова вимога щодо оплати товару Відповідачу належним чином не була вручена, отже вимоги Позивача щодо стягнення інфляційних та 3-х відсотків річних - є передчасними

За таких обставин, суд відмовляє позивачу в задоволені вимог в частині стягнення 10658,09грн.- індекс інфляції, 1061,12грн. - 3% річних.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду та доказано виконання своїх зобов'язань.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані документальні докази та викладені доводи сторін в їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 10444,49грн.. В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою .

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України в сумі 617,34грн.

Звертаючись до господарського суду із позовом позивачем було заявлено вимогу про стягнення із відповідача витрат на правову оплату послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн. з приводу чого господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року N 6-рп/2013 1129 зазначається, Конституційний Суд України вважає, що в господарському судочинстві не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб'єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

Згідно з ч. ч. 1, 2 п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 (з наступними змінами та доповненнями) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат , як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа , який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

З договору №10/2016 про надання правової допомоги від 05.09.2016р., укладеної між Адвокатське бюро Володимира Руденка , в особі керуючого ОСОБА_2, діючого на підставі статуту, надалі Адвокатське бюро, з однієї сторони, та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ЕВОЛЮКС , в особі директора ОСОБА_6, діючого на підставі статуту, надалі Клієнт вбачається, що Клієнт замовляє ОСОБА_5 бюро надання правової допомоги по захисту прав та законних інтересів Клієнта в сфері здійснення ним господарської діяльності та цивільно-правових відносин на території України. Правова допомога надається Клієнту ОСОБА_5 бюро на платній основі відповідно до умов, визначених цим Договором. Для надання правової допомоги Клієнту від імені ОСОБА_5 бюро призначається адвокат ОСОБА_2 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2849/10 від 26 травня 2005 року)

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 27 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року N 5076-VI (з наступними змінами і доповненнями) договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В обґрунтування стягнення із відповідача витрат на правову допомогу позивачем було надано суду, зокрема, копію платіжного доручення №974 від 06.09.2016р., копію платіжного доручення №1257 від 03.11.2016р. та акт приймання-передачі правової допомоги від 03.11.2016р. на користь ОСОБА_5 бюро Володимира Руденка грошових коштів у розмірі 5000,00 грн., з приводу чого суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, а саме:

-договір про надання адвокатських послуг щодо ведення справи у суді, належно оформлена довіреність на представництво в суді, рахунок, акт приймання-передачі послуг. В договорі обов'язково зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій;

- платіжне доручення, яке підтверджує сплату відповідних послуг;

- копія свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони (завірена належним чином) або витяг з Єдиного реєстру адвокатів;

- ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням;

- витяг з Статуту адвокатського об'єднання;

- копія виписки про реєстрацію адвокатського об'єднання.

В платіжних дорученнях не зазначено, що саме по даному позову сплачені кошти, так як в призначені платежу вказано: за правову допомогу згідно рахунку №4 від 05.09.2016р. та згідно рахунку №7 від 03.11.2016р. але вказані рахунки не надані до суду.

Отже, позивачем не надано підтверджуючих доказів сплати адвокатських послуг.

Крім того, приписами Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката, порядок обчислення якого визначається умовами договору про надання правової допомоги.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що умовами договору №10/2016 про надання правової допомоги від 05.09.2016р. не передбачено надання правової допомоги з визначеним розміром винагороди, а надані суду платіжні доручення не можуть підтверджувати понесення зазначених судових витрат в межах даної справи, у зв'язку з чим, господарський суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги позивача про віднесення грошових коштів у розмірі 5000,00 до судових витрат, які повинні бути покладені на відповідача.

Керуючись ст.ст.33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" (65049. м. Одеса, вул. Докова, 16, код ЄДРПОУ 37679742) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю " ЕВОЛЮКС " (04212, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 30789672) 10444,49грн. - основного та витрати по сплаті судового збору у сумі 617,34грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2017 р.

Суддя С.В. Літвінов