Рішення

від 23.01.2017 по справі 456/3781/15-ц

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/3781/15-ц

Провадження № 2/456/160/2017

РІШЕННЯ

іменем України

23 січня 2017 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Микитчина І. М. ,

при секретарі Свержинській І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

позивачка ОСОБА_1 звернулась в суд з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просить стягнути з них солідарно в її користь 13 441 000 (тринадцять мільйонів чотириста сорок одну тисячу) гривень - основного боргу, що еквівалентно - 630 000 доларів США; 2298595,89 (два мільйони двісті дев'яносто вісім тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 89 копійки) - відсотки за користування коштами та 259 082, 54 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч вісімдесят дві гривні 54 копійки) - три відсотки річних та 8281,36 (вісім тисяч двісті вісімдесят одну гривню 36 коп.) гривні сплаченого судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивачка ОСОБА_1 покликається на те, що 29.11.2013 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 позичила в неї 310 000,00 доларів США та зобов'язувалась повернути через один рік, що підтверджується розпискою від 29.11.2013 року. 07.02.2014 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 повторно позичила в неї 300 000,00 доларів США та зобов'язувались повернути через один рік, що підтверджується розпискою від 07.02.2014 року. Крім цього, 09.06.2015 року відповідачка ОСОБА_2 додатково позичила в неї 20 000,00 доларів США та зобов'язувалась повернути до 26.06.2015 року, що підтверджується розпискою від 09.06.2015 року. Однак відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання не виконали, чим порушили умови договорів від 29.11.2013 року, 07.02.2014 року та від 09.06.2015 року.

Позивачка ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просять суд їх задовольнити, покликаючись на обставини викладені в позовній заяві. Позивачка ОСОБА_1 додатково пояснила, що твердження відповідачки ОСОБА_2, що видаткові касові ордери видавались після отримання нею грошових коштів в рахунок погашення боргових зобов'язань не відповідає дійсності, оскільки з серпня 2011 року по 2015 року співпрацювала з відповідачами, а саме постачала на їхню фірму ПП Сміо м'ясну сировину, за що відповідачі проводили з нею розрахунок та видавали видаткові касові ордери. Окрім того на видаткових касових ордерах текст оплата боргу згідно розписки додруковано, відтак вони не можуть братись судом до уваги як доказ.

Також на підтвердження наявності вищевказаної заборгованості відповідачка ОСОБА_2 31.08.2015 року підписала акт про підтвердження боргу за розписками від 29.11.2013 року, 07.02.2014 року, 09.06.2015 року, згідно з яким станом на 31.08.2015 року заборгованість становить 630 000 доларів США. Даний акт нею було подано в судове засідання 16.01.2017 року , оскільки про існування акту від 31.08.2015 року вона знала станом на час подання позову в суд і увесь цей час такий знаходився у її представників, однак чому такий не був долучений до матеріалів справи у спосіб як цього вимагає ЦПК України вона не знає, оскільки не має юридичної освіти, та не знає чи це було потрібно робити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги заперечили та пояснили, що дійсно вона та її чоловік, відповідач по справі, ОСОБА_3 отримали у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 630 000,00 доларів США на умовах позики за розписками від 29.11.2013 року, 07.02.2014 року, 09.06.2015 року, однак усі грошові кошти були належним чином повернуті, що підтверджується видатковими касовими ордерами, які оформлялись як документ, що підтверджував факт повернення грошових коштів та їх отримання ОСОБА_1 в чому остання особисто розписувалась. Окрім того грошові кошти в рахунок погашення боргових зобов'язань перед позивачкою замість неї отримував її син ОСОБА_8 та її знайома ОСОБА_9

Суд, заслухавши пояснення сторін, представників сторін, свідків та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст. ст. 57-59 ЦПК України.

Згідно із ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. При цьому дані докази повинні бути належними і допустимими, як це передбачено ст. ст. 58-59 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхилюючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

В судовому засіданні достовірно встановлено та не заперечується сторонами, що сторони уклали між собою договір позики на загальну суму в розмірі 630 000,00 доларів США, що підтверджується письмовими розписками від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року та від 09.06.2015 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно із ст. 627 ЦК України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України , зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, у тому числі, грошових коштів.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 ЗУ Про судоустрій та статус суддів , висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року, розглянувши справу № 6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 факт отримання грошових коштів в позику від ОСОБА_1 не заперечують, одночасно отримані на підставі розписок грошові кошти відповідачі повертали, при цьому за попередньо погодженими із позивачкою умовами, факт повернення коштів письмово оформлявся видатковими касовими ордерами, які і слугували документальним підтвердженням про повернення коштів ОСОБА_1, при цьому ордери ніде не обліковувались та не реєструвались, а слугували виключно як документ, який би підтверджував факт повернення запозичених коштів між сторонами. Таким чином, кожного разу коли відповідачі повертали частину грошових коштів, такий факт засвідчувався саме видатковим касовим ордером, який з однієї сторони підписувався власноручно ОСОБА_2, ОСОБА_3, а з іншого боку ОСОБА_1, як свідчення того, що позивачка отримала грошові кошти за договорами позики.

Крім цього, судом встановлено, а позивачем повністю визнано, будучи допитаною як свідок, в судовому засіданні, що частину грошових коштів від відповідачів на її прохання та за усним дорученням отримували також син позивачки ОСОБА_8-В.Р., а також її подруга гр. ОСОБА_9, які також розписувались у видаткових касових ордерах, після чого передавали вказані грошові кошти ОСОБА_1

Вказані обставини додатково підтвердили в судовому засіданні, будучи допитаними в якості свідків, ОСОБА_8-В.Р. та ОСОБА_9

Судом встановлено, що факт повернення усієї суми грошових коштів позивачу по справі за договорами позики від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року, від 09.06.2015 року повністю підтверджується видатковими касовими ордерами в кількості 165 штук (розпочинаючи із 30.11.2013 року (перший платіж) та закінчуючи 29.08.2015 року (останній платіж), які долучені до матеріалів справи та належним чином завірені.

Не заслуговують на увагу посилання позивача та її представника на те, що грошові кошти згідно видаткових касових ордерів в кількості 165 штук вона отримувала не на виконання умов договорів позики від 29.11.2013 року, 07.02.2014 року, 09.06.2015 року, а у зв'язку із господарськими (договірними) відносинами із ПП СМІО , код ЄДРПОУ: 22423095 засновниками якого були саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо поставки м'ясної сировини та перебування із ПП СМІО у трудових відносинах виходячи із наступного.

Зокрема, як встановлено судом із відомостей отриманих із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців, щодо гр. ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1) 25.09.2009 року реєстраційною службою Стрийського міськрайонного управління юстиції у Львівській області внесено запис про припинення суб'єкта фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Крім цього, як встановлено судом в судовому засіданні, позивач по справі перебуває у трудових відносинах із ТзОВ СУБЕРТРЕС Україна , код ЄДРПОУ: 34856904, а не із ПП СМІО код ЄДРПОУ: 22423095.

Допитані в судовому засіданні за клопотанням позивача свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 з приводу предмета доказування, а саме відносин позивача із відповідачами щодо договорів позики не змогли суду повідомити жодних обставин, натомість з приводу господарських відносин із ПП СМІО , останні повідомили, що не мали жодного відношення до фінансово - господарських документів ПП СМІО , а про більшість обставин їм відомо зі слів самої ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_13 повідомив суду, що дійсно співпрацював із гр. ОСОБА_1, зазначивши, що вони є партнерами вже більше 5 років у м'ясному бізнесі, подружжя ОСОБА_3 особисто не знає, натомість усі відносини із ПП СМІО були побудовані на основі підписаних господарських договорів між його юридичними особами (Леоградсервіс тощо) та ПП СМІО , засновниками яких він був, але на даний час останні усі ліквідовані а розрахунки проводились у безготівковій формі. У свою чергу гр. ОСОБА_1 за його словами працювала у вказаних відносинах як посередник на умовах погоджених між нею та ним за що саме він і оплачував їй відповідний гонорар.

Як вбачається з висновку експертного економічного дослідження № 02/0416 від 29.06.2016 року, виконаного судовим експертом ОСОБА_14, свідоцтво № 739 від 23.12.2008 року відповідно до якого встановлено, що на підставі проведеного дослідження документів ПП СМІО за період 2013 - 2015 років, документально не підтверджується за вказаний період:

нарахування заробітної плати ПП СМІО гр. ОСОБА_1 (ідент. код: НОМЕР_1) протягом 2013 - 2015 років, нарахування і утримання Єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та утримання податку на доходи фізичних осіб і військового збору у зв'язку з трудовими відносинами вказаної особи з підприємством; наявність здійснення господарських операцій з постачання матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг) гр. ОСОБА_1 для ПП СМІО за період 2013 - 2015 роки; видача готівки з каси ПП СМІО гр. ОСОБА_1 - як здійснення оплати вартості отриманих товарно - матеріальних цінностей (робіт, послуг) у наступні дати 2013 - 2015 років.

Як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 26.12.2016 року Франківського ВП ГУ НП у Львівській області за заявою позивачки ОСОБА_1, в ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 не заперечує факту отримання грошових коштів від ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно видаткових касових ордерів як особисто, так і за допомогою сина ОСОБА_8-В.Р. та подруги ОСОБА_15, однак в ході досудового розслідування не зібрано доказів, які б свідчили про те, що вказані кошти були отримані ОСОБА_1, як суб'єктом господарювання за постачання м'ясної сировини на ПП СМІО чи як оплату за сировину від інших суб'єктів господарювання - постачальників.

Також судом встановлено, що відповідачі неодноразово звертались на адресу позивача із вимогою щодо проведення звірки усіх платежів згідно договорів позики та вимагали повернути розписки, однак ОСОБА_1 відмовилась від проведення звірки платежів та повернення розписки, що додатково підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 26.12.2016 року.

Таким чином, позикодавець ОСОБА_1 відмовившись від повернення боргових документів (розписок) позичальникам, допустила прострочення кредитора в силу вимог ч. 4 ст. 545 ЦК України.

Суд не бере до уваги як письмовий доказ акт про підтвердження боргу відповідачів перед позивачкою за розписками від 29.11.2013 року, 07.02.2014 року, 09.06.2015 року, згідно з яким станом на 31.08.2015 року заборгованість становить 630 000 доларів США поданий позивачкою в судовому засіданні 16.01.2017 року виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що оригінал вищевказаного акту є механічно пошкодженим, а саме відрізаний верх вказаного акту, тобто на думку суду, міг бути підставленим з якогось іншого документа. Також, оскільки частина акту є надрукованою, а інша частина є вписана власноручно ОСОБА_1, що вона визнала в судовому засіданні, то даний факт викликає сумнів в тому, що два тексти рукописний та друкований виконувались одночасно.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснювала, що з даним позовом вона була змушена звернутись 31.08.2015року, оскільки відповідачі у строк зазначений у розписках грошових коштів не повернули та на численні дзвінки та на її прохання не відповідали, відтак суду є незрозумілим, як даний акт міг бути підписаний саме 31.08.2015 року. Крім цього, останній платіж за договорами позики ОСОБА_1 було повернуто 29.08.2015 року, що підтверджується відповідним видатковим касовим ордером.

Як вбачається із постанови про закриття кримінального провадження за № 42016141080000017 від 08.02.2016 року 16 року, саме ОСОБА_1 відмовилась від проведення звірки платежів та повернення розписок від 29.11.2013 року, від 07.02.2014 року, від 09.06.2015 року та саме ОСОБА_1 уникала зустрічей із відповідачами після повернення ними позики в повному обсязі, а відтак, вказана обставина вкотре підтверджує те, що акт від 31.08.2015 року між сторонами не складався та не міг бути складеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 ЦПК України, докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Згідно із п. 14 постанови пленуму ВСУ Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду від 12.06.2009 року за № 5 відповідно до статті 131 ЦПК суди мають установлювати строк на подання доказів з урахуванням часу, необхідного для їх подання, про що зазначається в ухвалі попереднього судового засідання. Крім того, суд повинен роз'яснити сторонам наслідки неподання доказів: докази, подані з порушенням установленого строку, не приймаються, якщо сторона не доведе, що їх подано несвоєчасно з поважних причин. Неподання чи несвоєчасне подання доказів без поважних причин, що направлено на затягування процесу, може бути розцінено судом як зловживання процесуальними правами, що має бути мотивовано в судовому рішенні.

Разом з тим, в судовому засіданні 16.01.2017 року позивачка ОСОБА_1 повідомила суду про те, що про існування акту від 31.08.2015 року вона знала станом на час подання позову в суд і увесь цей час такий знаходився у її представників, однак чому такий не був долучений до матеріалів справи у спосіб як цього вимагає ЦПК України вона не знає, оскільки не має юридичної освіти, та не знає чи це було потрібно робити.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв'язку з недоведеністю.

Керуючись ст., ст. 10, 60, 209, 212, 213, 215, ЦПК України, ст., ст. 526, 530, 549-552, 611, 625, 1050 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Львівської області через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий-суддя ОСОБА_16