Рішення

від 24.01.2017 по справі 921/331/16-г/3

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" січня 2017 р.Справа № 921/331/16-г/3

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Хоми С.О.

Розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", вул. Академіка Заболотного, 38 офіс 23, м.Київ.

до відповідача 1: Борщівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, вул. Верхрадського, 3, м.Борщів, Тернопільська область,48702.

до відповідача 2: Управління державної казначейської служби у Борщівському районі Тернопільської області, вул. Грушевського, 38, м. Борщів, Тернопільська область.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: Державна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 39, м. Київ, 01601.

За участю представників від:

позивача: не з'явився.

відповідача 1: не з'явився.

відповідача 2: ОСОБА_1-головний спеціаліст юрисконсульт, довіреність № 5 від 06.05.16 р.,

третьої особи: ОСОБА_1 -головний спеціаліст юрисконсульт, довіреність № 5-29/382-575 від 11.01.17 р.

В ході розгляду справи представнику відповідача 2 та представнику третьої особи було роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст.20,22,27,81-1 ГПК України; наслідки відмови позивача від позову та укладення мирової угоди.

Технічна фіксація судового процесу у відповідності до ст.81-1 ГПК України не здійснювалась за відсутності відповідних клопотань представника відповідача 2 та представника третьої особи .

Суть справи.

Хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань, які знаходяться в матеріалах справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Борщівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції про cтягнення 392 грн. 09 коп. - 3% річних та 1074 грн. 77 коп. інфляційних втрат в рахунок відшкодування підтвердженої шкоди (втрат) у зв'язку із невиконанням Рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 лютого 2012 року по справі № 9/76/5022-1671/2011.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.06.2016 року порушено провадження у справі № 921/331/16-г/3 за вказаним позовом.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 08 вересня 2016 року матеріали справи №921/331/16-г/3 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

12 жовтня 2016 року Господарським судом міста Києва винесено ухвалу, згідно якої направлено матеріали справи № 921/331/16-г/3 за підсудністю до господарського суду Тернопільської області.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи № 921/331/16-г/3 визначено суддю Хому С.О.

Ухвалою суду від 16.11.2016 року матеріали справи № 921/331/16-г/3 суддею Хома С.О. прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 16.12.2016 року залучено до участі у справі в якості відповідача 2: Управління державної казначейської служби у Борщівському районі Тернопільської області, вул. Грушевського, 38, м. Борщів, Тернопільська область та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: Державну казначейську службу України, вул. Бастіонна, 39, м. Київ, 01601.

В судове засідання представник позивача не з'явився.

Повідомлення про вручення поштового відправлення (про надіслання ухвали суду від 10.01.2016 року про відкладення розгляду справи на 24.01.2017 р. на 09 год. 15 хв.), направлено позивачу 12.01.2017 року отримане останнім 14.01.2017 р . знаходиться в матеріалах справи.

Таким чином, суд вважає, що позивач повідомлений про час і місце розгляду справи № 921/331/16-г/3 господарським судом Тернопільської області.

В судове засідання представник відповідача 1 не з'явився. Відповідач 1 обґрунтований нормативно та документально підтверджений відзив на позов не подав, хоча судом було дотримано вимоги статті 64 Господарського процесуального кодексу України, своєчасно винесено і надіслано за вказаною в позовній заяві адресою відповідача 1: вул. Верхрадського, 3, м.Борщів, Тернопільська область ухвалу від 16.11.2016 року про прийняття матеріалів справи №921/331/16-г/3 до свого провадження та призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду 28.11.2016 року і необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду, а також ухвали від 28.11.2016 р. про відкладення розгляду справи на 07.12.2016 р. на 16 год. 00 хв., ухвали від 07.12.2016 року про відкладення розгляду справи на 16.12.2016 р. на 14 год. 00 хв., ухвали від 16.12.2016 року про відкладення розгляду справи на 10.01.2017 р. на 15 год. 00 хв., а також ухвали від 10.01.2017 року про відкладення розгляду справи на 24.01.2017 р. на 09 год. 15 хв.

Повідомлення про вручення поштових відправлень, направлених відповідачу 17.11.2016 року, 28.11.2016 року, 08.12.2016 р., 19.12.2016 р. та 12.01.2017 р. отримані останнім відповідно 17.11.2016 р., 30.11.2016 р., 12.12.2016 р., 20.12.2016 р. та 13.01.2017 р. знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, суд вважає, що відповідач 1 повідомлений про час і місце розгляду справи № 921/331/16-г/3 господарським судом Тернопільської області.

Крім того, відповідач 1 будь-яких додаткових документів суду не надав, а тому згідно ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судове засідання представник відповідача 2 з'явився, проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

19.01.2017 року від відповідача 2 надійшов Відзив № без номера, без дати (вх. № 4133 від 19.01.2017 року) , в якому зазначається, зокрема, наступне:

- ТОВ "Компанія Ніко-Тайс" повинна довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача і заподіянням збитків, їх розмір, реальність їх понесення, а також надати докази вжиття заходів щодо запобігання їх виникненню;

- відшкодування шкоди врегульовано главою 82 Цивільного кодексу України; загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала;

- для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина; за правилами розподілу обов'язку доказування позивачу слід довести наявність трьох перших елементів складу правопорушення належними та допустимими доказами;

- приписами частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом;

- за змістом частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного суду України від 6 червня 2012 у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 у справі №6-36цс11);

- правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення (у яких державна виконавча служба виступає інструментом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України); враховуючи те, що 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, а боржником у даному зобов'язанні є ПП "Андрій 2010", з якого і можуть бути стягнуті відповідні суми, а не виконавча служба;

- просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 з'явився, проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 2 та представника третьої особи, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 14.02.2012 року по справі №9/76/5022-1671/2011 позов задоволено частково та стягнуто з Приватного підприємства "Андрій 2010", с. Мушкатівка, Борщівського району, Тернопільської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез", пр. Маяковського, 3, м. Запоріжжя, Запорізької області: 1 918 грн. 01 коп. - основного боргу, 1 940 грн. 51 коп. - штрафу; 157 грн. 81 коп. - пені; 1858 грн. 06 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами; 1357 грн. 16 коп. - судового збору.

16.03.2012 року господарським судом Тернопільської області видано відповідний наказ на виконання даного рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.05.2012 року начальником відділу державної виконавчої служби Борщівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 32695043 про примусове виконання наказу господарського суду Тернопільської області №9/76/5022-1671/2011 від 16.03.2012 року.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 10.06.2013 р. у справі № 9/76/5022-1671/2011 здійснено заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні № 32695043 про примусове виконання наказу господарського суду Тернопільської області у справі №9/76/5022-1671/2011 від 16 березня 2012р. - Товариство з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез", пр. Маяковського, 3, м. Запоріжжя, Запорізької області, код 30345439 правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", вул. Академіка Заболотного, 38/23, м. Київ, код 38039872.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Борщівського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції про cтягнення 392 грн. 09 коп. - 3% річних та 1074 грн. 77 коп. інфляційних втрат в рахунок відшкодування підтвердженої шкоди (втрат) у зв'язку із невиконанням Рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 лютого 2012 року по справі № 9/76/5022-1671/2011, посилаючись на положення статтей 1173, 1192 Цивільного кодексу України та стверджуючи, що Борщівським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції допущено бездіяльність під час виконання наказу господарського суду Тернопільської області від 16 березня 2012 року у справі 9/76/5022-1671/2011.

В обґрунтування своїх позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" зазначає, зокрема, що шестимісячний термін щодо примусового виконання ВДВС Борщівського РУЮ Тернопільської області наказу господарського суду Тернопільської області по справі № 9/76/5022-1671/2011 від 16 березня 2013 року сплив 16 листопада 2012 року;

-предметом позовних вимог є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, як збитків (втрат) позивача у зв'язку із тривалим, безпідставним та незаконним невиконанням наказу господарського суду Тернопільської області по справі № 9/76/5022-1671/2011 від 16 березня 2012 року, у зв'язку із недотриманням та порушенням відповідачем норм та положень Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Як визначається ст. 4 5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Як визначається в ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (чинний на момент здійснення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (чинний на момент здійснення виконавчих дій) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 26.11.2013 року у справі № 9/76/5022-1671/2011 визнано частково бездіяльність ВДВС Борщівського РУЮ Тернопільської області під час виконання наказу Господарського суду Тернопільської області по справі №9/76/5022-1671/2011 від 16 березня 2012 року за період із 01 квітня 2013 року по 01 жовтня 2013 року, в частині не вжиття усіх передбачених, достатніх заходів по виявленню майна боржника у строки визначені ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", п. 3.7 Інструкції для проведення виконавчих дій з виконання рішення протиправною та зобов'язано ВДВС Борщівського РУЮ Тернопільської області вчинити усі необхідні дії для примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області по справі №9/76/5022-1671/2011 від 16 березня 2012 року.

Частиною другою ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (чинний на момент здійснення виконавчих дій) визначається, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відтак, в силу вимог ч. 2 ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідача 1 виникло зобов'язання щодо проведення виконавчих дій з виконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме з 16.05.2012 року (Постанова про відкриття виконавчого провадження від 16.05.2012 року ВП № 32695043)і до 16.11.2012 року включно.

Судом встановлено, що наказ Господарського суду Тернопільської області по справі № 9/76/5022-1671/2011 від 16.03.2012 року було виконано органом державної виконавчої служби, однак з порушенням вищезазначених строків , що підтверджується:

-квитанцією № к13/О73 від 24.01.2014 року на суму 1000 грн.;

-квитанцією № к13/3/25 від 03.02.2014 року на суму 1000 грн.;

-банківською випискою за 04.12.2014 р . на суму 5231 грн. 55 коп.

Слід зазначити, що позивачем у позовній заяві №01-1/06 від 01.06.2016 року визнано факт виконання Борщівським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області наказу господарського суду Тернопільської області від 16.03.2012 року у справі № 9/76/5022-1671/2011.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Слід зазначити, що відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Як визначається ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) завдання шкоди; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та завданою шкодою; 4) вина.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України визначається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеного слідує, що нарахування кредитором 3% річних та індексу інфляції на суму грошового зобов'язання (боргу) та право вимагати їх сплати є способами захисту його майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні плати (компенсації) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 06 грудня 2016 року у справі № 914/1320/16).

Разом з тим, слід зазначити, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 916/1405/16).

В даному випадку, боржником у розумінні ст.ст. 609, 625 Цивільного кодексу України є Приватне підприємство "Андрій 2010", з якого відповідно до рішення господарського суду Тернопільської області від 14.02.2012 року по справі №9/76/5022-1671/2011 було стягнуто грошові кошти.

З огляду на наведене, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Частиною другою ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

З огляду на наведену норму Закону, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не лише на підставі договору (правочину), а й з інших підстав, зокрема з факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена у Постанові від 20.01.2016 р. по справі № 6-2759цс15 при розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" та до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

Також, як вбачається з Аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві (Лист Верховного суду України від 01.07.2014 р.) грошові зобов'язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК України, передбачають, насамперед, наявність договірних правовідносин між сторонами зобов'язання, яке є не виконаним.

Як слідує з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, пов'язані з примусовим виконанням рішення Господарського суду Тернопільської області від 14 лютого 2012 року по справі № 9/76/5022-1671/2011, де Державна виконавча служба, а саме - Борщівський районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області є інструментом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, а не боржником у зобов'язанні та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому до вказаних правовідносин не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалою суду від 10.01.2017 року зобов'язано позивача надати:

- письмові докази на підтвердження того, що рішення суду могло бути фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання;

- письмові докази на підтвердження наявності майна, достатнього для своєчасного виконання рішення суду в порядку та у спосіб зазначений в ньому;

- письмові докази на підтвердження: відсутності на майно боржника обтяження іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення суду;

- відсутності заявлення в цей час вимог інших стягувачів на майно боржника, тощо (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо боржника і т.д.).

Крім того, суд неодноразово (згідно ухвал від 28.11.2016 р., 07.12.2016 р., 16.12.2016 р., 10.01.2017 р.) витребовував у позивача : повністю інформацію з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень щодо ВП №32695043 по примусовому виконанню наказу господарського суду Тернопільської області №9/76/5022-1671/2011 від 16.03.2012 року.

Позивач витребуваних судом документів не надав.

З огляду на наведене, позивачем в порушення ст. 33 ГПК України не доведено наявності таких елементів правопорушення, як завдання шкоди та причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і шкодою.

Беручи до уваги те, що позивачем не надано суду достатньо об'єктивних та переконливих письмових доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити.

Судові витрати відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 43,49,82,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 30 січня 2017 року

Суддя С.О. Хома