Постанова

від 26.01.2017 по справі 922/2760/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2017 р. Справа №922/2760/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Пелипенко Н.М.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

прокуратури Харківської області - Перегонцева Н.С., посвідчення №044395 від 04.10.2016 року;

позивача - Голіна О.Ю., за довіреністю №03 від 04.01.2017 року;

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Тимошенко Г.Ю., за довіреністю №01-40/323 від 24.01.2017 року;

2. Стаканкова О.В., за довіреністю №37 від 24.01.2017 року;

3. не з'явився;

відповідача - Філатов П.А., за довіреністю б/н від 03.11.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Харківагроснаб , м.Харків, (вх.№3104Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року у справі №922/2760/16

за позовом Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №4, м.Харків,

в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Департамент науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків,

2. Професійно-технічне училище №32, м.Харків,

3. Міністерство освіти і науки України, м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Харківагроснаб , м.Харків,

про визнання недійсним договору та повернення майна,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року по справі №922/2760/16 (суддя Ємельянова О.О.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Визнано недійсним договір оренди державного майна від 21.01.2010 року №4447-Н, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Харківагроснаб та додаткові угоди до цього договору №1 від 06.06.2013 року, №2 від 03.09.2013 року, №3 від 03.09.2013 року та №4 від 07.06.2016 року.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Харківагроснаб звільнити та повернути державне окреме індивідуально визначене майно - одноповерхову будівлю складу (ангару) (інв. №0102006), загальною площею 429,12 кв.м., розміщені за адресою: м.Харків, вул. Спортивна, 9, регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Харківагроснаб на користь Прокуратури Харківської області 7544,50 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що приписи чинного законодавства надають можливість здачі в оренду в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Харківагроснаб прийнято до провадження та призначено до розгляду.

14.12.2016 року від Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12685), в якому зазначає, що згодне з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа - Професійно-технічне училище №32, також надало відзив на апеляційну скаргу (вх.№12874), в якому зазначає, що ним не використовуються спірні приміщення у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, а виконання договору оренди не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. При цьому, звертає увагу суду на те, що ТОВ фірма Харківагроснаб не перший орендар спірних приміщень, а рішення про доцільність отримання надходжень від передання в оренду приміщень, що не використовуються було прийнято задовго до укладення спірного договору оренди про що свідчить лист РВ ФДМУ по Харківській області №06-2305 від 10.04.2001 року.

Ухвалою суду від 20.12.2016 року з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, а також дотримання принципів судочинства, враховуючи зміну складу колегії суддів, розгляд справи було відкладено.

Вказана ухвала суду була направлена Міністерству освіти і науки України рекомендованим листом 23.12.2016 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 28.12.2016 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, третя особа - Міністерство освіти і науки України у судове засідання не з'явилося, про причини не з'явлення суд не повідомило.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представника Міністерства освіти і науки України у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності їх представника.

У судовому засіданні 26.01.2017 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Представники прокуратури Харківської області та Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації письмового відзиву на апеляційну скаргу не надали, однак зазначили, що вважають оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник Професійно-технічного училища №32 надав суду для огляду документи та зазначив, що підтримує апеляційну скаргу відповідача в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників судового процесу, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

21.01.2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма Харківагроснаб (орендар, відповідач у справі) було укладено договір оренди №4447-Н (т. 1, а.с. 17-20).

Згідно пункту 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно -одноповерхову будівлю складу (ангару) (інв. № 0102006) площею 429,12 кв.м., за адресою: м.Харків, вул. Спортивна, 9, що перебуває на балансі Професійно-технічного училища №32 м.Харків (ЄДРПОУ 02547903) (балансоутримувач), вартість якого визначено зі звітом про незалежну оцінку станом на 08.10.2009 року і становить 243100,00 грн.

Пунктом 1.2. сторони погодили, що майно передається в оренду з метою торгівлі непродовольчими товарами (запчастинами до сільгосптехніки).

У п. 2.1., 2.2., 2.3. договору сторони погодили, що орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання. Передача майна здійснюється в строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди. Орендоване майно залишається на балансі підприємства із зазначенням, що це майно передано в оренду, та зараховується на позабалансовий рахунок орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.

Згідно пункту 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінетів Міністрів України від 04.10.1995 року №786 (зі змінами), з урахуванням результатів конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку грудень 2009 року - 3753,27 грн.

Відповідно до пункту 10.1. договору, договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 21.01.2010 року до 21.12.2012 року.

21.01.2010 року майно за договором оренди розташоване за адресою: м.Харків, вул. Спортивна, 9а було передано в користування орендарю на підставі акту приймання-передавання орендованого майна, підписаного сторонами договору.

У подальшому, 06.06.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №4447-Н від 21.01.2010 року, відповідно до якої сторонами було внесено зміни до пункту 1.1. договору, акту приймання передачі та додатку №2 до договору(т.1 ,а.с. 22).

03.09.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №2, відповідно до якої сторонами внесено зміни до пунктів 1.1., 3.1. договору (т.1,а.с. 23).

03.09.2013 року між сторонами укладено додаткову угоду №3 якою сторони погодили пункт 10.1. договору викласти у наступній редакції: Цей договір продовжено строком на 2 роки 11 місяців, тобто з 21.12.2012 року по 21.11.2015 року (т.1, а.с. 24).

07.06.2016 року між сторонами укладено додаткову угоду №4 якою сторони погодили пункт 10.1. договору викласти у наступній редакції: Цей договір продовжено строком на 1 рік, тобто до 21.11.2016 року (т.1, а.с. 25).

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Особи, визначені ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 1, 3 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для подання заступником керівника Харківської місцевої прокуратури №4 позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Так, прокуратура, посилаючись на положення ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту , ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна зазначає про наявність підстав для визнання договору оренди від 21.01.2010 року №4447-Н та додаткових угод до нього недійсними згідно з приписами ч. 1 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України, ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін (строк), на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Пунктом 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 року №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна визначено, що відповідно до статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 ЦК України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Колегія суддів, розглянувши умови спірного договору, дійшла висновку, що під час укладення договору оренди майна №4447-Н сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна.

21.01.2010 року у встановленому договором порядку майно, яке є предметом договору, було передано відповідачу в користування, про що складено акт приймання-передавання.

Зважаючи на те, що предметом договору оренди від 21.01.2010 року №4447-Н є державне окреме індивідуально визначене майно (нежитлові приміщення - ангар), то спірні правовідносини регулюються відповідно до Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Пунктом 2.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу першого частини другої ст. 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтею 5, статтею 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна , які кореспондуються з п.1. ч.1. ст. 287 Господарського кодексу України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Як вбачається з довідки №133 від б/д - вх.№02.06.2009 року, яка була адресована на ім'я начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, балансоутримувач державного майна запропонував передати в оренду на конкурсних засадах нежитлові приміщення загальною площею 429,12 кв.м, розташовані на 1 поверху нежитлового будинку (призначення будівлі - склад (ангар), кількість поверхів - 1), що знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Спортивна, 9.

Міністерство освіти і науки України листом від 15.09.2009 року №1/11-7655 повідомило, що на засіданні спеціальної комісії з майнових питань було прийнято рішення про надання дозволу передати в оренду вищевказані приміщення в оренду.

Предметом оренди за вказаним договором є нежитлове приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Приписами ч.2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України Про приватизацію державного майна (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: об'єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень; об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення; об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету

При цьому, відповідно до абз. 20 ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

У розумінні діючих правових норм до об'єктів освіти, зокрема, відносяться вищі навчальні заклади - училища

Відповідно до п. 1.1 Статуту Професійно-технічне училище №32 є підпорядкованим Міністерству освіти і науки державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України Про освіту (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України Про освіту ).

У п. 7.10 статуту Професійно-технічного училища №32 зазначено, що об'єктами права власності є: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища є державною власністю, що закріплена Міністерством освіти та науки України за училищем і перебуває в оперативному управлінні навчального закладу.

Приписами ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України Про освіту передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно із ст. 51 Закону України Про професійно-технічну освіту (в редакції чинній станом на момент укладення спірного договору) додатковими джерелами фінансування професійно-технічного навчального закладу є кошти, одержані за: професійну підготовку понад державне замовлення, курсову підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників відповідно до укладених договорів з юридичними та фізичними особами; надання додаткових платних освітніх послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Інші додаткові джерела фінансування професійно-технічного навчального закладу визначені Законом України Про освіту .

Постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010 року затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватись навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної власності.

Так, ч. 2 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за №796 Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, приписами Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

При цьому, у п. 1.4 статуту Професійно-технічного училища №32 визначено, що до основних напрямів діяльності училища може належати надання платних послуг, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року №796 Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності та пов'язані з основною статутною діяльністю училища. Крім того, у п. 7.4 статуту передбачено, що додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання в прядку, установленому законодавством України, а п. 7.5 надано училищу право здавати в оренду тимчасово невикористані площі, території, приміщення та обладнання.

Колегією суддів з'ясовано, що на час передачі спірного приміщення в оренду воно були вільним, в учбовому процесі не використовувалося та не відповідало санітарно-технічним вимогам та санітарно-гігієнічним нормам. Училище не має потреби в площах, займаних відповідачем, а окрема будівля не пов'язана з навчальним процесом, має окремий вхід і знаходиться на значній відстані від учбового корпусу.

Як вказує третя особа - Професійно-технічне училище №32 м.Харкова відповідно до Технічного паспорту на громадський будинок літ. В-2 по вул. Спортивна, 9 у м.Харкові забезпечено учбовими приміщеннями (учбові кімнати, майстерні, лабораторії, дільниці) загальною площею 1657,4 кв.м. та комора площею 51,6 кв.м. в якій зберігаються всі інструменти та матеріали для виробничого навчання учнів в майстерні. Також Професійно-технічне училище №32 має гараж для учбових автомобілів, сарай загальною площею 125,5 кв.м. в якому є складські приміщення для училища та кузня. При цьому, вказаним технічним паспортом підтверджується той факт, що спірне приміщення ніколи не було призначене для використання в учбовому процесі.

Колегією суддів враховано те, що відповідно до Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України , навчально-виховний процес - це система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Об'єкт оренди за спірним договором - будівля складу (ангару), не призначена для використання у вищенаведених цілях, оскільки є складською будівлею, яка відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України №507 від 17.08.2000 року віднесено до класу 1252 Резервуари, силоси та склади , в той час як заподіяними в навчально-виховному процесі будівлями є ті, що містяться в класі 1263 Будівлі навчальних та дослідних закладів .

Крім того, відповідно до наданих суду відповідачем та третьою особою пояснень, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача по сплаті платежів по договору оренди від 21.01.2010 року №4447-Н та додаткових угод до нього - відсутня.

Разом з тим, третя особа - Професійно-технічне училище №32 м.Харкова зазначило, що при складанні бюджетного запиту на 2017 рік було враховано наявність орендарів та розподілено на майбутнє доходи для потреб училища.

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 21.01.2010 року №4447-Н та додаткових угод до нього, як то: укладення вказаного договору має насідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спірний договір оренди діє вже майже 6 років і протягом терміну його дії жодної з його сторін або третьою особою не заявлялося будь-яких претензій з приводу його виконання. Матеріали справи містять докази погодження Міністерством освіти і науки України, уповноваженим управляти майном, що є предметом оренди, в порядку, визначеному статтею 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна укладання та пролонгації спірного договору оренди; докази неодноразового погодження відповідних питань безпосередньо позивачем при укладанні цього договору та додатків до нього, та відсутності з боку останнього будь-яких заперечень щодо виконання зазначеного договору до моменту звернення прокурора до суду з позовом по даній справі; докази належного виконання відповідачем умов договору щодо утримання майна в належному стані та повної оплати орендних платежів; докази відсутності будь-яких заперечень з боку третьої особи щодо виконання зазначених договорів та заперечень щодо визнання такого договору недійсним; докази того, що передане в оренду майно не використовується третьою особою в навчальному та науковому процесі.

Таким чином, визнання його недійсним у судовому порядку за позовом прокурора створить ситуацію за якої третя особа буде фактично позбавлена можливості отримувати орендні платежі від передачі майна в оренду, та зумовлять необхідність у третьої особи здійснювати утримання цього майна за власні грошові кошти за обставин недостатнього фінансування третьої особи з державного бюджету України.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ст. 61 Закону України Про освіту , ст. 65 Закону України Про професійно-технічну освіту , відповідно до яких відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренду, а також те, що положеннями статуту училища передбачена можливість передання нерухомого майна, яке перебуває на його балансі, в оренду та надання відповідної пропозиції на підставі довідки, зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілях та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, факт якого не спростовано прокуратурою, колегія суддів дійшла висновку, що договір оренди №4447-Н від 21.01.2010 року та додаткові угоди до нього повністю відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним.

Щодо вимоги прокурора про зобов'язання TOB фірма Харківагроснаб звільнити індивідуально визначене майно (орендоване приміщення) - одноповерхову будівлю складу (ангару) площею 429,12 кв.м., яке розташоване за адресою: м.Харків, вул. Спортивна, 9 та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна по Харківській області, колегія суддів зазначає, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди та додаткових угод до нього.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги прокурора про визнання договору оренди від 21.01.2010 року №4447-Н та додаткових угод до нього недійсним, то похідна вимога прокурора про звільнення та повернення майна також не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення на вищевказані обставини уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов до необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи та здійснені з порушенням норм матеріального права через що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Харківагроснаб підлягає задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року по справі №922/2760/16 - скасуванню, з прийняття нового судового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

За змістом п. 10 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові апеляційного господарського суду має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Згідно з частиною другою ст. 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача (п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №7 Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам ).

Оскільки заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 звернувся з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, останній є позивачем в даному спорі.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмови в задоволенні позовних вимог, судові витрати за подання позовної заяви залишаються за прокурором, а витрати по сплаті апеляційної скарги підлягають відшкодуванню з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 99, 101, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Харківагроснаб задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.10.2016 року у справі № 922/2760/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (61024, м. Харків, вул. Гуданова, 18, код ЄДРПОУ 23148337) на користь ТОВ фірма Харківагроснаб (61038, Харківська обл., місто Харків, вул. Спортивна, будинок 9, код ЄДРПОУ 25190036) 8298,95 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 31 січня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Пелипенко Н.М.