Постанова

від 01.02.2017 по справі 903/496/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2017 р. Справа № 903/496/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 13.09.16 р.

у справі № 903/496/16 (суддя Вороняк Андрій Сергійович )

позивач Учасник Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства ОСОБА_3

відповідач Учасник Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" ОСОБА_1

про визнання договору недійсним

та за зустрічним позовом Учасника Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" ОСОБА_1

до Учасника Ківерцівського районного міжгосподарського комунального господарства ОСОБА_3

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено позивачу права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.09.2016 р. у справі № 903/496/16 (суддя Вороняк А.С.) у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору про відступлення частки № б/н від 04 листопада 2010 року відмовлено.

У зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі - продажу частки №б/н від 03.09.2014 р. відмовлено.

Відмовляючи у первісному та зустрічному позові, місцевий господарський суд керувався положеннями п.1 ч.2 ст. 22, ст. ст.62, 63, 65,93,167 Господарського кодексу України, ч.ч.1,2 ст. 16 , ч.1 ст. 113 ,ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсним " від 29.05.2013р., п.2.1, п.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин "№ 4 від 25.02.2016р.,ст. 11, ч.1, 2 ст. 21 Закону України "Про кооперацію" та прийшов до висновку, що як ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом), так і ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом) не підтвердили факт набуття корпоративних прав у Ківерцівському районному міжгосподарському комбінаті сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", а тому їх корпоративні права є непорушеними, а вимоги не обґрунтованими.

Не погодившись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою,в якій вказує, що у своєму рішенні господарський суд Волинської області суперечливо покликається на норми права, зокрема на початку мотивувальної частини рішення на п. 2.1. постанови Пленуму ВГСУ № 4 від 25.02.2016р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин" та ст.16 ЦК України, п.4 ч.1 ст.12, ст.167 Господарського кодексу України, як на підстави для визнання даного спору підвідомчим господарським судам у зв'язку із порушенням корпоративних прав учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи. Зазначає, що у мотивувальної частині оскаржуваного рішення господарський суд Волинської області обґрунтовує своє рішення тим, що інтерес позивача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом не порушені, оскільки наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується наявність корпоративних прав у обох сторін, а вимоги останніх не обґрунтовані, позбавлені фактичного і правового обґрунтування та не відповідають нормам чинного законодавства.

З огляду на зазначене, на думку апелянта, згідно із п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України господарським судам, серед інших, підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Апелянт у скарзі вказує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України, господарський суд відмовляє у прийнятті позовної заяви якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України, а тому, на його думку, місцевий господарський суд повинен був відмовити у прийнятті відповідних позовних заяв.

Просить у відповідності до п.1 ч.1 ст.80 ГПК України провадження у справі припинити.

Відзиву на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 не надійшло, що відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду .

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційною скаргою, з підстав викладених у ній. Просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 13.09.2016р. у даній справі та припинити провадження.

Позивач (відповідач) ОСОБА_3 в судове засідання не з"явилась, причини неявки суду не повідомила. Про час та місце розгляду справи попереджалась в установленому законом порядку.

Виходячи зі змісту статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 ГПК.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом зазначеної ст. 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення.

Так, відповідно до матеріали справи від відповідача повернулись поштові конверти з відміткою " через не запит" ( а.с.125, 132,151).

В свою чергу, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов"язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

З огляду на наведене, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності позивача (відповідача) ОСОБА_3

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.07.2016р. ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №б/н від 04.11.2010р. про відступлення частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", а також просила стягнути з відповідача судові витрати по справі, покликаючись на те, що відступлення частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" порушує її права та інтереси, як учасника Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", а директор СГВК "Батьківщина" був введений в оману і вважав, що уклав договір про користування належною СГВК "Батьківщина" часткою, а не купівлю-продаж останньої.

В свою чергу, ОСОБА_1 23.03.2016р. подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 (позивач за первісним позовом) про визнання недійсним договору від 03.09.2014р. купівлі-продажу частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", укладеного між ОСОБА_3 та СГВК "Батьківщина" в особі ОСОБА_4, при цьому зазначає, що договір від 03.09.2014р. купівлі-продажу частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", укладений між ОСОБА_3 та СГВК "Батьківщина" в особі ОСОБА_4, який не був власником цієї частки.

Як вбачається з п.1.1 договору про відступлення частки №б/н від 04.11.2010р.(далі - Договір 1) (а.с.11), СГВК "Батьківщина" в особі голови ОСОБА_4, повністю розуміючи значення своїх дій та без будь-якого тиску зі сторони (від інших осіб), відступає (передає) належну їй частку у статутному (складеному) капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" на користь ОСОБА_1

Згідно п.1.2 Договору 1, на дату укладення угоди частка СГВК "Батьківщина" у статутному(складеному) капіталі "Райсількомунгосп", яка у повному розмірі відступається (передається) на користь ОСОБА_1 становить 27956 грн.

Згідно п.2.3 Договору 1, ОСОБА_1 набуває права власності на частку у статутному(складеному) капіталі "Райсількомунгосп" з моменту підписання цього договору.

Згідно витягу з протоколу №1 засідання комісії по виділенню майна СГВК "Батьківщина" від 01.09.2014р.(а.с.14), вирішено заключити договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" з ОСОБА_3

Згідно п.1.1 договору купівлі-продажу частки №б/н від 03.09.2014р(далі - Договір 2)(а.с.12-13), СГВК "Батьківщина" в особі голови ОСОБА_4 передає ОСОБА_3 свою частку у розмірі 17,5% у статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", що еквівалентно 27965 грн.

Згідно п.2.1 Договору 2, ціна частки, що складає 17,5% у статутному капіталі "Райсількомунгосп" становить 27965 грн.

Згідно п.4.3 Договору 2, перехід права власності на частку, що складає 17,5% у статутному капіталі "Райсількомунгосп", від СГВК "Батьківщина" до ОСОБА_3 відбувається в момент укладання та підпису цього договору. Перехід корпоративних прав учасника "Райсількомунгосп" від СГВК "Батьківщина" до ОСОБА_3 відбувається в момент внесення відповідних змін до статуту "Райсількомунгосп" та державної реєстрації вказаних змін в відповідних органах державної влади та/або органах місцевого самоврядування.

В свою чергу, згідно копії квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 03.09.2014р. СГВК "Батьківщина" прийняла від ОСОБА_3 27965 грн. на підставі договору від 03.09.2014р.(а.с.68).

У зв"язку з чим, ОСОБА_3, вважаючи, що договір № б/н від 04.11.2010р. про відступлення частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" порушує її права та інтереси, як учасника Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", а директор СГВК "Батьківщина" був введений в оману і вважав, що уклав договір про користування належною СГВК "Батьківщина" часткою, а не купівлю-продажу, звернулась з позовом до суду.

Крім того, ОСОБА_1 також звернувся із зустрічним позовом, у зв"язку з тим, що договір від 03.09.2014р. купівлі-продажу частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", укладений між ОСОБА_3 та СГВК "Батьківщина" в особі ОСОБА_4, який не був власником цієї частки.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне відзначити таке.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Так, в силу ст. ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Згідно ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів ", місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. За змістом ч.ч.3,4 цієї норми, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Таким чином, реалізація конституційного права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, у відповідності до вказаного Закону, ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Відповідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (утому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької, діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Під терміном "підвідомчість" у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (із змінами і доповненнями) розуміється визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Згідно п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року №10, вбачається, що справи, які виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої_вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів , тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Згідно п.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів. що виникають з корпоративних правовідносин" ( із змінами і доповненнями ), господарським судам підвідомчі справи, шо виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Крім того, п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. № 4, законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

З огляду на вищенаведені у даній постанові норми чинного законодавства, колегія суддів прийшла до висновку, що дана справа підвідомча господарському суду , оскільки і позивач ОСОБА_3 і позивач ОСОБА_1 , вважаючи себе учасниками Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп, обґрунтовували свої позовні вимоги саме порушенням своїх корпоративних прав.

В свою чергу , колегія суддів вважає помилковими висновки апелянта, що даний спір не підвідомчий господарському суду.

Зокрема, апелянт покликається на п.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р., № 4 відповідно до якого, особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АГ або вступу до інших юридичних осіб. Тому, рішення органів відповідної юридичної особи, прийняті до. вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що даний пункт постанови Пленуму №4 відноситься до Розділу 2: Загальні питання застосування законодавства у спорах, що виникають під час реалізації та захисту корпоративних прав .

В свою чергу, в пунктах 1.7, 1.8 Розділу 1 Пленуму № 4 визначено, які спори до корпоративних не належать, а саме :

п.1.7. до корпоративних спорів не належать та вирішуються загальними або господарськими судами залежно від суб'єктного складу сторін:

- спори про визнання недійсними рішень органів управління юридичної особи за позовом особи, яка не є учасником (акціонером, членом, засновником), у тому числі таким, що вибув, у разі оспорювання рішень органів управління юридичної особи, прийнятих після його вибуття;

- спори між акціонерами, АТ та депозитарними установами, пов'язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсними договорів про відкриття та обслуговування рахунків у цінних паперах, зазначених у статті 5 Закону України "Про депозитарну систему України";

- спори, пов'язані з управлінням активами корпоративних інвестиційних фондів;

-спори, пов'язані з розподілом майна подружжя, вступом до юридичних осіб спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку в статутному капіталі господарських товариств;

- спори про визнання права власності на акції, спори щодо укладення, розірвання, зміни, виконання, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій, та спори щодо інших правочинів з акціями, крім спорів, пов'язаних з порушенням переважного права акціонерів на придбання акцій;

- спори між набувачем права власності на частку в статутному капіталі та учасниками ТОВ або ТДВ про право власності на частку.

п.1.8. Не належать до корпоративних спори про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи за позовами суб'єктів владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю юридичної особи, а також органів, які здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені спори віднесено до компетенції адміністративних судів як публічно-правові.

Отже доводи апелянта є необґрунтованими та суперечать зазначеним вище нормам права .

Щодо суті заявлених вимог , колегія суддів зауважує таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, спір (за первісним та зустрічним позовами), стосується відносин між учасниками (на думку сторін) колективного підприємства-Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп".

Згідно п.1.1 статуту Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" (далі - Статут) (а.с.77-80), "Райсількомунгосп" є кооперативною організацією створеною за рішенням зборів уповноважених господарств-учасників.

Згідно п.1.2 Статуту, комбінат діє згідно з Законом України "Про підприємництво" і даного Статуту.

Згідно п.5.1 Статуту, засоби "Райсількомунгоспа" створюються з дольових внесків господарств-учасників, від прибутків, які одержані в результаті власної виробничо-господарської діяльності, амортизаційних відрахувань та інших джерел.

Згідно п.5.2 Статуту, порядок визначення розмірів дольових внесків господарств-учасників і їх внесення встановлюється рішенням зборів уповноважених представників цих господарств.

Згідно п.6.5 Статуту, збори уповноважених господарств-учасників "Райсількомунгоспу": приймають статут "Райсількомунгоспу", заносять до нього необхідні зміни і доповнення з послідуючою реєстрацією у відповідному органі влади; розглядають і приймають рішення по інших питаннях діяльності "Райсількомунгоспу".

Крім того, на час створення колективне підприємство як організаційно-правова форма здійснення господарської діяльності створювалось і діяло відповідно до положень Закону України "Про підприємства в Україні". В подальшому, з введенням в дію з 1 січня 2004 року Господарського кодексу України, законодавець визначив, що підприємства можуть існувати як унітарні та корпоративні, надавши у ч.5 ст.63 ГК України, визначення корпоративного підприємства, якими є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства , та інші підприємства, що засновані на приватній власності двох або більше осіб. Таким чином, відносини між учасниками колективного підприємства, майно якого складається з дольових внесків(паїв), та управління яким здійснюється спільно усіма господарствами-учасниками через органи управління, утворені у відповідності до статуту, є корпоративними.

Колегія суддів констатує, що правове регулювання взаємовідносин між учасниками і корпоративними підприємствами здійснюється Господарським кодексом України(далі - ГК України), Цивільним кодексом України(далі - ЦК України), а також Законом України "Про кооперацію".

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 22 ГК України суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців(а.с.58-62), організаційно-правовою формою Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" є - колективне підприємство.

Відповідно до ст.62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Згідно ст.63 ГК України, залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти і підприємства, що діють на основі колективної власності (підприємство колективної власності).

Частиною 5 ст.63 ГК України визначено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - субєктами співробітництва.

Відповідно до ст. 65 ГК України, управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Статтею 93 ГК України передбачено, що підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Згідно абз.3 ст.2 Закону України "Про кооперацію", кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Згідно ст.6 Закону України "Про кооперацію", кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Згідно ст.10 Закону України "Про кооперацію", членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов'язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Згідно ст.13 Закону України "Про кооперацію", членство в кооперативі припиняється у разі: добровільного виходу з нього; припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу; несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу; смерті члена кооперативу - фізичної особи; ліквідації члена кооперативу - юридичної особи; припинення діяльності кооперативу. Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції , згідно п.1.1 договору про відступлення частки №б/н від 04.11.2010р.(далі - Договір 1) (а.с.11), СГВК "Батьківщина" в особі голови ОСОБА_4 повністю розуміючи значення своїх дій та без будь-якого тиску зі сторони (від інших осіб), відступає (передає) належну їй частку у статутному (складеному) капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" на користь ОСОБА_1

Згідно п.1.2 Договору 1, на дату укладення угоди частка СГВК "Батьківщина" у статутному(складеному) капіталі "Райсількомунгосп", яка у повному розмірі відступається(передається) на користь ОСОБА_1 становить 27956 грн.

Згідно п.2.3 Договору 1, ОСОБА_1 набуває права власності на частку у статутному(складеному) капіталі "Райсількомунгосп" з моменту підписання цього договору.

Згідно витягу з протоколу №1 засідання комісії по виділенню майна СГВК "Батьківщина" від 01.09.2014р.(а.с.14), вирішено заключити договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" з ОСОБА_3

Згідно п.1.1 договору купівлі-продажу частки №б/н від 03.09.2014р(далі - Договір 2)(а.с.12-13), СГВК "Батьківщина" в особі голови ОСОБА_4 передає ОСОБА_3 свою частку у розмірі 17,5% у статутному капіталі Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", що еквівалентно 27965 грн.

Згідно п.2.1 Договору 2, ціна частки, що складає 17,5% у статутному капіталі "Райсількомунгосп" становить 27965 грн..

Згідно п.4.3 Договору 2, перехід права власності на частку , що складає 17,5% у статутному капіталі "Райсількомунгосп", від СГВК "Батьківщина" до ОСОБА_3 відбувається в момент укладання та підпису цього договору. Перехід корпоративних прав учасника "Райсількомунгосп" від СГВК "Батьківщина" до ОСОБА_3 відбувається в момент внесення відповідних змін до статуту "Райсількомунгосп" та державної реєстрації вказаних змін в відповідних органах державної влади та/або органах місцевого самоврядування.

Крім того, в матеріалах справи наявні копії квитанції до прибуткового касового ордера №1 від 03.09.2014р. СГВК "Батьківщина" прийняла від ОСОБА_3 27965 грн.. на підставі договору від 03.09.2014р.(а.с.68).

Колегія суддів зауважує, що предметом розгляду як первісного так і зустрічного позовів є вимоги про визнання недійсним договору.

З огляду на предмет даного спору, колегія суддів вважає за необхідне застосувати такі положення чинного законодавства.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст.203 ЦК України, ними зокрема є наступні: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11 передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно п.3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Разом з тим, колегія констатує, що оскільки даний спір є корпоративним, і позивач ОСОБА_1 і позивач ОСОБА_3 зобов"язані обґрунтувати позовні вимоги саме з підстав порушення його корпоративних прав або інтересів.

Так. згідно п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

В свою чергу, згідно ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управління господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Як зазначалось вище у даній постанові, п.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" відзначає, що під час вирішення корпоративних спорів господарським судам слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

Згідно ст.11 Закону України "Про кооперацію", вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

З наявного в матеріалах справи витягу з ЄДРПОУ на Колективне підприємство Ківерцівський районний міжгосподарський комбінат сільського комунального господарства "Райсількомунгосп"(код 04634670), вбачається, що серед його засновників (учасників) " відсутні як ОСОБА_1, так і ОСОБА_3

Матеріали справи не містять доказів вступу сторін(за первісним та зустрічним позовами) до складу учасників Ківерцівського районного міжгосподарського комбінату сільського комунального господарства "Райсількомунгосп"(рішення уповноваженого органу про такий вступ, внесення та реєстрація відповідних змін до Статуту тощо) , і сторони таких доказів ні суду першої інстанції,ні суду апеляційної інстанції не надали. При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що право участі є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника господарства(у зв'язку з спірним набуттям права власності) не відбувається.

З огляду на вищенаведене у постанові, колегія суддів констатує, що як ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом), так і ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом) жодним чином не підтверджено факту набуття корпоративних прав у Ківерцівському районному міжгосподарському комбінаті сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", а тому покликання на їх порушення є безпідставним і не приймається судом до уваги.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позову про визнання договорів недійсними.

Доводи апеляційної скарги та пояснення апелянта не спростовують по суті правильного висновку суду, викладеного у оскаржуваному рішенні.

В силу ст.ст. 33, 38, 43, 47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування чи зміни рішення господарського суду Волинської області від 13 вересня 2016 року у справі №903/496/16.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України в зв"язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 13 вересня 2016р. у справі № 903/496/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.