Ухвала

від 01.02.2017 по справі 6/260-на

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року м. Київ К/800/56325/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: прокурора: Кузнецової Ю.В.,

представника відповідача: Пятковського А.М.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Господарського суду Хмельницької області від 9 липня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року

у справі № 6/260-НА

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Світязь-А

до Держаної податкової інспекції у м. Хмельницькому

за участю прокуратури Хмельницької області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Світязь-А (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21 квітня 2005 року №0001982301/0/1538, від 23 травня 2005 року №0001982301/1/1871, від 1 серпня 2005 року №0001982301/2/2683, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 331 155,00 грн., з них: 843 830,00 грн. - основний платіж та 487 325,00 грн. штрафні (фінансові) санкції та податкові повідомлення-рішення 21 квітня 2005 року №0001972301/0/1537, від 23 травня 2005 року №0001972301/1/1870, від 1 серпня 2005 року №0001972301/2/2682, якими позивачу визначено 4 412,00 грн. штрафних санкцій по податку на прибуток.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 9 липня 2007 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові запереченнях на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника прокуратури та представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами проведеної перевірки було складено акт від 18 квітня 2005 року №832/23-1/32680072, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 4.7 статті 4 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість ;

- підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариство безпідставно включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в сумі 843 830 грн. по отриманих згідно договору комісії від ТОВ Алмаз нафтопродуктів, що не є власністю та не відносяться до валових витрат Товариства, але за які перераховано авансом кошти комітенту, проте які (нафтопродукти) не були реалізовані в період, що перевірявся.

Крім того, відповідач вказував, що Товариство протиправно віднесло до складу валових витрат суму 59 027 грн. за фарбування Дунаєвецької нафтобази.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 квітня 2005 року:

- №0001982301/0/1538 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 331 155,00 грн., з них: 843 830,00 грн. - основний платіж та 487 325,00 грн. - штрафні санкції, за результатами адміністративного оскарження були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2005 року №0001982301/1/1871, від 1 серпня 2005 року №0001982301/2/2683;

- №0001972301/0/1537, якими позивачу визначено 4 412,00 грн. штрафних санкцій по податку на прибуток, та за результатами адміністративного оскарження якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2005 року №0001972301/1/1870, від 1 серпня 2005 року №0001972301/2/2682.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не погодилися із висновками відповідача про порушення позивачем податкової дисципліни.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ Алмаз укладено договір комісії, відповідно до якого позивач як комісіонер зобов'язувався за дорученням ТОВ Алмаз (комітент) від свого імені та за винагороду здійснювати: продаж паливно-мастильних матеріалів за готівковий та безготівковий розрахунок з одночасною обов'язковою видачею талонів, як підтвердження здійсненого розрахунку за товар, а також відпуску з автозаправних станцій за пред'явленими талонами попередньо оплачених паливно-мастильних матеріалів, що надійшли комісіонеру від комітента на виконання вказаного договору та є власністю комітента.

Згідно з додатками до договору комісії та актами приймання робіт, комісіонеру(позивачу) виплачувалася винагорода.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі висновку від 21 березня 2007 року №11966/1750/1751 комісійної судово-бухгалтерської експертизи, грошові кошти, отримані від реалізації нафтопродуктів комітента, перераховувалися комісіонером комітенту на протязі одного дня з моменту поступлення коштів. При цьому, отоварені на автозаправних станціях талони, що підтверджують проведений за товар розрахунок, оприбутковувалися без попередньої згоди комітента і складання звіту комісіонера.

Згідно з абзацом 2 пункту 4.7 статті 4 Закону України Про податок на додану вартість у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів.

З аналізу наведеної норми слідує, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість щодо товарів, отриманих у межах договорів комісії, є операції платників податків з їх продажу, за наявності яких у комісіонера виникає як обов'язок по збільшенню податкових зобов'язань, так і право на податковий кредит. При цьому абзац другий пункту 4.7 статті 4 Закону визначає юридичним фактом, який породжує право на податковий кредит, - перерахування комітенту грошових коштів, отриманих від продажу товару ( з нарахованим податком на додану вартість).

Встановлений судом першої та апеляційної інстанцій факт перерахування позивачем на користь комітента грошових коштів є подією, з настанням якої у позивача виникає право на податковий кредит.

При цьому, відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем норм чинного законодавства лише на підставі аналізу звітів комісіонера про реалізацію паливно-мастильних матеріалів без надання оцінки тій обставині, що позивач як комісіонер здійснював реалізацію паливно-мастильних матеріалів через попередньо оплачені талони, про що не вказувалось у щомісячних звітах комісіонера.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність чинному законодавству податкових повідомлень-рішень від 21 квітня 2005 року №0001982301/0/1538, 23 травня 2005 року №0001982301/1/1871, від 1 серпня 2005 року №0001982301/2/2683.

Згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь - які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Аналіз наведеної норми свідчить, що платник податків вправі включити до складу валових витрат витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, лише в разі наявності основних фондів.

Разом з тим, як вказує відповідач, позивач, не маючи основних фондів, включив до складу валових витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, витрати на фарбування орендованої Дунаєвецької нафтобази у розмірі 56 652,5 та витрати на топогеодезичні роботи у сумі 2 375 грн.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи на підставі належних доказів не доведено, що відповідач включив до складу валових витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, витрати на фарбування орендованої Дунаєвецької нафтобази у розмірі 56 652,5 та витрати на топогеодезичні роботи у сумі 2 375 грн.

Натомість матеріалами справи підтверджується, що позивач не включав вказані кошти до складу витрат, про що свідчать податкові декларації з податку на прибуток. Про те, що позивач не включав до складу витрат вказані суми свідчить й висновок комісійної судово-бухгалтерської експертизи від 21 березня 2007 року №11966/1750/1751 .

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що позивачу відповідачем протиправно визначено 4 412,00 грн. штрафних санкцій по податку на прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень 21 квітня 2005 року, від 23 травня 2005 року №0001972301/1/1870, від 1 серпня 2005 року №0001972301/2/2682.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Керуючись статтями 55, 122-1, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області її правонаступником - Державною податковою інспекцією у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Хмельницької області від 9 липня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько