Рішення
від 02.02.2017 по справі 927/1178/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

"02" лютого 2017 року Справа № 927/1178/16

Позивач: Заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури

вул. 1-го Травня, 50-а, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

Відповідач-1: Прилуцька районна державна адміністрація Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04061808, вул. Київська, 220, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

Відповідач-2: Фермерське господарство Агрозем ,

код ЄДРПОУ 35583907, вул. Галаганівська, 29, с. Знам'янка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17561

Відповідач-3: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 39764881, проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про скасування розпорядження, визнання договорів недійсними та скасування наказів

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1 - заступник начальника відділу Прокуратури Чернігівської області;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_2 - представник, довіреність № б/н від 23.12.2016; ОСОБА_3 - представник, довіреність № б/н від 23.12.2016; ОСОБА_4 - представник, довіреність № б/н від 23.12.2016; ОСОБА_5 - адвокат, договір про надання правової допомоги від 23.12.2016.

від відповідача-3: ОСОБА_6 - начальник юридичного відділу, довіреність № 31-25-0.6-1035/2-17 від 13.01.2017.

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури звернувся з позовом до відповідачів: Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області, Фермерського господарства Агрозем , Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, у якому просить:

- скасувати розпорядження голови Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області №252 від 07.06.2010 Про затвердження технічної документації та надання земель в оренду ;

- визнати недійсним договір оренди землі від 09.06.2010, укладений між Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області та Фермерським господарством Агрозем , земельної ділянки кадастровий номер 7424183400:03:000:0263 площею 23,3498 га, зареєстрованої Прилуцьким міськрайонним відділом Чернігівської регіональної філії центру ДЗК №041084800289 від 21.10.2010, зобов язати ФГ Агрозем повернути земельну ділянку державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області;

- визнати недійсним договір оренди землі від 09.06.2010, укладений між Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області та Фермерським господарством Агрозем , земельної ділянки кадастровий номер 7424183400:03:000:0077 площею 59,9855 га, зареєстрованої Прилуцьким міськрайонним відділом Чернігівської регіональної філії центру ДЗК №041084800288 від 21.10.2010, зобов язати ФГ Агрозем повернути земельну ділянку державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області;

- визнати недійсним договір оренди землі від 09.06.2010, укладений між Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області та Фермерським господарством Агрозем , земельної ділянки кадастровий номер 7424183400:03:000:0262 площею 93,5137 га, зареєстрованої Прилуцьким міськрайонним відділом Чернігівської регіональної філії центру ДЗК №041084800290 від 21.10.2010, зобов язати ФГ Агрозем повернути земельну ділянку державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області;

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-3030/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди ;

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-3031/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди ;

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-3032/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди .

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 14.12.2016 порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 17.01.2017.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2017 відкладено розгляд справи на 31.01.2017.

У судовому засіданні 31.01.2017 представником позивача подано суду заяву про зміну (доповнення) підстав позову від 30.01.2017, у якій зазначено додаткову підставу позову - непроведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок відповідно до Закону України Про оцінку земель .

Суд розцінив заяву позивача лише як доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, а не як зміну підстави позову відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому подання такої заяви не потребує виконання вимог ст. 54 ,56 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 31.01.2017 представник відповідача-2 заявив усне клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Як зазначив представник відповідача-2, скасування розпорядження Прилуцької райдержадміністрації №252 від 07.06.2010 було предметом розгляду у іншій справі, яка розглядалась Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.05.2016, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі №742/1434/16-ц, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача-2 зазначає, що хоча той спір не є господарським та між іншими сторонами, але з тих же підстав, тому на підставі п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України просить припинити провадження у справі.

У судовому засіданні 31.01.2017 суд відхилив клопотання представника відповідача-2 про припинення провадження у справі, оскільки воно не відповідає вимогам ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 31.01.2017 оголошено перерву до 02.02.2017.

У судове засідання з'явились представники позивача, відповідача-2 та відповідача-3.

Відповідач-1 не з'явився, у судовому засіданні 31.01.2017 судом було задоволено його клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника Прилуцької РДА.

У свої доводах позивач зазначає, що при прийнятті спірних розпорядження від 07.06.2010 та наказів від 22.09.2015 та укладанні договорів оренди земельної ділянки від 09.06.2010 порушено вимоги діючого земельного законодавства, у зв'язку з чим спірні розпорядження та накази підлягають скасуванню, а договори - визнанню недійсними.

Факт непроведення земельних торгів, проведення яких передбачено ст. 124 Земельного кодексу України, та нормативної грошової оцінки, проведення якої передбачено ст. 13 Закону України Про оцінку земель , у порядку, встановленому законодавством, є підставою для скасування спірних розпорядження та наказів та визнання договорів недійсними. Крім того, позивач вважає, що при поновленні спірних договорів оренди на новий строк не було дотримано процедури, встановленої ст. 33 Закону України Про оренду землі . Позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі Трегубенко проти України , у якому суд стверджує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес . Позивач зазначає, що у даному випадку наявні суттєві порушення інтересів держави, оскільки через непроведення земельних торгів та нормативної грошової оцінки землі, може істотно занижуватись оренда плата за використання землі, що призведе до ненадходження значних коштів до бюджету. Також вказує на те, що надання земельних ділянок ФГ Агрозем в порушення встановленого законодавством порядку завдало шкоди інтересам державі у сфері розпорядження та контролю за використанням та охороною земельних ресурсів.

Як зазначає позивач, посилаючись на висновки, викладені Верховним судом України у постановах від 04.11.2014 у справі №3-157гс14, від 16.09.2014 у справі №3-46гс14 та від 03.06.2014 у справі №3-22гс14, договори оренди сільськогосподарських земель, укладених поза встановленою законодавством процедури проведення земельних торгів визнаються недійсними.

Щодо сплати судового збору Прокуратурою Чернігівської області, а не Прилуцькою місцевою прокуратурою, позивач зазначає, що Прилуцька місцева прокуратура є структурним підрозділом Прокуратури Чернігівської області та не являється окремою юридичною установою (централізована бухгалтерія), тому судовий збір за подання позову був сплачений Прокуратурою Чернігівської області. Позивач заперечує проти доводів представника відповідача- 2 про те, що Прилуцька місцева прокуратура не є юридичною особою, а тому не мала права звертатись до суду із позовом або мала право звернутись до суду на підставі довіреності, виданої керівником Прокуратури Чернігівської області, посилаючись на ст. 7 Закону України "Про прокуратуру".

На думку позивача, при отриманні заяви ФГ "Агрозем" про надання земельних ділянок в оренду у період, коли був відсутній порядок проведення земельних торгів, Прилуцька РДА повинна була відмовити відповідачу-2 у наданні земельних ділянок в оренду. Також заперечив проти доводів представника відповідача-2 про нанесення шкоди землі, оскільки вважає, що необроблення землі протягом деякого часу не приносить їй шкоди, і навпаки, загальновідомим є те, що перебування землі під паром йде лише на користь ґрунту, а ФГ "Агрозем" перш за все мало на меті отримання економічної вигоди, а не піклування про інтереси держави.

У своїх поясненнях позивач зазначає, що позов ним подано у межах позовної давності, оскільки Прилуцькій місцевій прокуратурі про розпорядження Прилуцької РДА, укладення спірних договорів та видання наказів стало відомо лише у жовтні 2016 року, а саме: 19.10.2016 отримано копію спірного розпорядження Прилуцької РДА, а 28.10.2016 - копії договорів, технічної документації від управління Держгеокадастру у Прилуцькому районі, тому строк позовної давності необхідно відраховувати з 28.10.2016. Представник позивача вважає, що маючи на момент виникнення спірних правовідносин відповідні повноваження щодо нагляду, прокуратура не могла знати про всі наявні правопорушення у сфері земельних відносин, наявність повноважень не є тотожним щодо наявності обов'язку вивчення усіх документів підприємств, установ, організацій, які теоретично можуть містити правопорушення.

Відповідач-1 проти позову заперечує посилаючись на те, що на час видання спірного розпорядження, укладення та державної реєстрації спірних договорів оренди землі був відсутній встановлений порядок проведення земельних торгів (аукціонів) із передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення, що відповідно свідчить про відсутність можливості проведення земельних торгів у той час. Відповідач-1 вважає, що відсутні порушення при передачі спірних земельних ділянок в оренду, оскільки чинне тоді законодавство не містило заборони районним державним адміністраціям розпоряджатися землями шляхом передачі їх у користування, виходячи із встановлених відповідним законом повноважень. Крім того, він зазначає, що проведення земельних аукціонів (торгів) за відсутності встановленого порядку їх проведення є правовою підставою для визнання недійсним результатів проведення аукціону та визнання недійсним договору оренди землі, який укладається за результатами аукціону.

Відповідач-2 проти позову заперечує, оскільки на момент укладення спірних договорів оренди був відсутній порядок проведення земельних торгів, у зв'язку з чим їх проведення було неможливим. Як зазначає відповідач - 2, застосування положень ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України стало лише можливим після набрання 20.08.2012 чинності законом, який встановив порядок їх проведення. Відсутність законодавства, яким встановлено проведення земельних торгів, виключає можливість покарання за його порушення. Посилаючись на п. 3 Прикінцевих положень Закону України №509 від 16.09.2008 представник відповідача - 2 вважає, що спірні договори на той час могли укладатися і без проведення земельних торгів (аукціонів).

Також вважає недоведеним прокурором нанесення реальної шкоди та порушень інтересів держави, а відсутність цих умов не дає права на визнання незаконним та скасування розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області №252 від 07.06.2010, посилаючись на ст. 21 Цивільного кодексу України. Нанесення шкоди державі через відсутність нормативно-грошової оцінки землі та непроведення земельних торгів є лише припущенням прокурора, оскільки шкода, завдана економічним інтересам держави, повинна мати грошовий розмір. Навпаки, укладення договорів оренди земельних ділянок принесло користь державі, оскільки земля оброблялась та охоронялась, поповнювався державний бюджет за рахунок надходження орендної плати та сплати податків та були створені робочі місця, а укладення таких договорів із застосуванням норм ст. 124 Земельного кодексу України суперечить основним принципам Земельного кодексу України щодо забезпечення раціонального використання та охорони землі, визначених у статті 5 ЗКУ.

Крім того, представник відповідача-2 вважає, що Прилуцька місцева прокуратура Чернігівської області не є юридичною особою та є недієздатною, а тому не мала права звертатись до суду із позовом або мала право звернутись до суду на підставі довіреності, виданої керівником Прокуратури Чернігівської області.

Представником відповідача - 2 висловлено думку щодо неправомірності сплати судового збору за подання позовної заяви Прокуратурою Чернігівської області, оскільки позивачем у справі є заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області.

Також зазначає, що нормами ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначені шляхи здійснення захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки. Оскільки держава не є юридичною особою, як наслідок до спірних відносин норми ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України не можуть бути застосовані, а застосуванню підлягає ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, відповідної до якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Представник відповідача-2 зазначив, що йому невідомо, чи проводилась нормативна грошова оцінка земель відповідно до Закону України "Про оцінку земель", але у договорах оренди земельних ділянок вона зазначена. Крім того, він вважає, що непроведення нормативної грошової оцінки не може слугувати підставою для визнання договорів недійсними. Аналіз ст. 15 Закону України Про оцінку земель свідчить про те, що лише орган виконавчої влади приймає рішення про проведення оцінки землі. Орган виконавчої влади не пропонував ФГ Агрозем укладати відповідний договір. Крім того, прокурором не надано доказів - рішення органу виконавчої влади про призначення оцінки землі, що є предметом оренди. Також прокурор не надав суду доказів, які підтверджують наявність з боку відповідача-2 при укладання спірних договорів порушень норм Земельного кодексу України, Закону України Про оцінку земель , Податкового кодексу України та не надано доказів, що оціночна вартість оренди земельних ділянок у спірних договорах зазначена не вірно.

Також зазначив, що зміни до договорів оренди вносились не у відповідності до ст. 33 Закону України "Про оренду землі", але її норми не порушувались.

Представник відповідача-2 вважає, що прокурором незаконно отримана довідка Управління Держгеокадастру у Прилуцькому районі Чернігівської області від 20.10.2016 №10-28-99.2-6026/2-16, оскільки прокурор може отримувати документи від органів державної влади лише в рамках кримінального провадження.

Крім того, представник відповідача-2 просить застосувати при вирішенні даного спору ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України, оскільки ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі №742/1434/16-ц встановлені обставини щодо правомірності укладення договорів оренди.

Представник відповідача-2 вважає, що при вирішенні даного спору не можуть застосовуватися висновки Верховного суду України, які зазначені у постановах, доданих позивачем до позовної заяви, так як висновки Верховного суду України ґрунтувались не неоднаковому застосуванні норм ст. 124 Земельного кодексу України, а в даному позові підставою є застосування ст. 21 Цивільного кодексу України. Крім того, у доданих до позовної заяви постановах ВСУ спірні договори укладались не у 2010 році, як у даній справі.

У своїх запереченнях представник відповідача-2 посилається на рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії від 24.06.2003 №44277/98, яким встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції , тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Така позиція Європейського суду з прав людини викладена і у рішенні від 01.06.2006 у справі Федоренко проти України .

Представник відповідача-2 зазначає, що правова позиція Європейського суду з прав людини полягає у тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Також, у поясненнях представник відповідача-2 зазначає, що будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети-інтересів суспільства. У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2014 у справі Трегубенко проти України вказано, що позбавлення майна (право оренди земельної ділянки є також майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності та право користування обов язково повинно відповідати принципу пропорційності. Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Отже, відповідно до прецендентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі якщо цього потребують інтереси суспільства.

Представником відповідача-2 подано заяву про застосування позовної давності. Він вважає, що позивачем подано позов після спливу 3-х річного строку позовної давності, а отже просить застосувати позовну давність при вирішенні цього спору. Посилаючись на висновки Верховного суду України, викладені у справі № 6-2469цс16, він зазначає, що прокуратура повинна довести, що вона не могла довідатись про спірні розпорядження, договори та накази раніше. Представник зазначає, що договори оренди земельних ділянок були укладені у 2010 році і прокуратура, маючи у той час функцію загального нагляду, повинна була знати про всі правопорушення, що відбувались у сфері земельних торгів.

Відповідач-3 проти позову заперечує та вважає, що позивачем не обґрунтовано та не надано доказів порушення відповідачами інтересів держави та завдання шкоди інтересам держави, а отже відсутність обставин, які підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулась, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Також вважає неправомірним сплату судового збору за подання позовної заяви Прокуратурою Чернігівської області, тому що позивачем у справі є заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури Чернігівської області. Оскільки позивачем, на його думку, судовий збір не сплачено, тому це є підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Крім того, представник відповідача-3 зазначає, що позов подано з порушенням строків позовної давності, що також є підставою для відмови у позові.

У своїх запереченнях представник відповідача-3 посилається на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26.05.2016, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі №742/1434/16-ц, яким встановлено відсутність порушень законодавства при виданні спірного розпорядження Прилуцької райдержадміністрації від 07.06.2010 №252, а також реєстрації спірних договорів оренди та виданні Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області спірних наказів.

Також представник відповідача-3 надав пояснення, у яких зазначає, що для визначення розміру орендної плати за землю необхідною є нормативна грошова оцінка, а її відсутність є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши у судовому засіданні їх оригінали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави, за яких учасники судового процесу звільняються від обов'язку доказування. Зокрема, відповідно до частини 3 вищеназваної статті Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиційні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони. Враховуючи, що у справі №742/1434/16-ц та у даній справі беруть участь особи, щодо яких встановлено певні обставини, факти, які встановлені ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі №742/1434/16-ц та входять до предмету доказування в межах даної справи, є преюдиціальними та не підлягають доведенню знову в межах даної справи.

Як встановив суд, 07 червня 2010 року Прилуцькою районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження №252, яким, відповідно до ст.124 ЗК України затверджено документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право користування на умовах оренди земельними ділянками на території Знам'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, надано в оренду Фермерському господарству Агрозем земельні ділянки загальною площею 176,8490 га в тому числі 153,4992 га за рахунок земель запасу, із них: 59,9855 га ріллі і 93,5135 га пасовищ, та 23,3498 га за рахунок земель резервного фонду, із них 23,3498 га ріллі, для ведення фермерського господарства терміном на 5 років на території Знам'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.

Також вказаним розпорядженням визначено розмір орендної плати, порядок її внесення та рекомендовано протягом місяця укласти відповідні договори оренди земельних ділянок, внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації.

09.06.2010 між Прилуцькою районною державною адміністрацією в особі голови ОСОБА_7, що діє на підставі Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (Орендодавець), та Фермерським господарством Агрозем в особі голови ОСОБА_8 укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди).

Згідно з п. 1 Договору оренди Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку: сільськогосподарського призначення на підставі розпорядження Прилуцької районної державної адміністрації №252 від 07.06.2010, яка знаходиться на території Знам'янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 23,3498 га, у тому числі 23,3498 га ріллі.

Нормативна грошова оцінка землі становить 290106,09 грн (п. 4 Договору).

Згідно з п. 7 Договору договір укладено на 5 років.

Відповідно до п.8 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі до відповідних бюджетів по нормативах відрахувань, встановлених Бюджетним кодексом України, щомісячно рівними частками протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця та у розмірі 4 відсотків від вартості земельної ділянки, що становить 11604,24 грн в рік з урахуванням коефіцієнта індексації 3.2.

Вказана земельна ділянка була передана на підставі акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 93,5137 га, у тому числі 93,5137 га ріллі.

Нормативна грошова оцінка землі становить 254694,85 грн (п. 4 Договору).

Згідно з п. 7 Договору договір укладено на 5 років.

Відповідно до п.8 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі до відповідних бюджетів по нормативах відрахувань, встановлених Бюджетним кодексом України, щомісячно рівними частками протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця та у розмірі 4 відсотків від вартості земельної ділянки, що становить 10187,79 грн в рік з урахуванням коефіцієнта індексації 3.2.

Вказана земельна ділянка була передана на підставі акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 59,9855 га, у тому числі 59,9855 га ріллі.

Нормативна грошова оцінка землі становить 687772,75 грн (п. 4 Договору).

Згідно з п. 7 Договору договір укладено на 5 років.

Відповідно до п.8 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі до відповідних бюджетів по нормативах відрахувань, встановлених Бюджетним кодексом України, щомісячно рівними частками протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця та у розмірі 4 відсотків від вартості земельної ділянки, що становить 27510,91 грн в рік з урахуванням коефіцієнта індексації 3.2.

Зазначені договори оренди були зареєстровані у Прилуцькому міськрайонному відділі Чернігівської регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи 21 жовтня 2010 року за №041084800289, №041084800288, №041084800290.

22.09.2015 року Головним управлінням Держгеокадастру в Чернігівській області було розглянуто клопотання ФГ Агрозем про внесення змін до договору оренди землі та прийнято 3 накази про внесення змін до пункту 7 зазначених вище договорів в частині визначення строку дії таких. При цьому визначено, що вказані договори укладено на 20 років.

На підставі вказаного наказу було укладено додаткові угоди до кожного із трьох договорів оренди, якими внесено зміни до п.7 та яким визначено, що договір оренди укладено на 20 років, а також визначено переважне право орендаря на його поновлення після закінчення строку дії договору (а.с.61,63,65). В подальшому, 24.09.2015 року вказані додаткові угоди були зареєстровані у Реєстраційній службі Прилуцького міськрайонного управління юстиції, що підтверджують відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 5 ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що єдність системи прокуратури України забезпечується єдиними засадами організації та діяльності прокуратури.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Отже, заперечення відповідача-2 щодо неправомірності звернення з позовом заступником керівника Прилуцької місцевої прокуратури господарським судом відхиляються, оскільки такі повноваження передбачені ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» .

Згідно з ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Частинами 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у суді, прокурором зазначено, що економічним інтересам держави у земельній сфері завдано шкоди, оскільки через непроведення земельних торгів та нормативної грошової оцінки землі, може істотно занижуватись оренда плата за використання землі, що призведе до ненадходження значних коштів до бюджету. Також надання земельних ділянок ФГ Агрозем в порушення встановленого законодавством порядку завдало шкоди інтересам державі у сфері розпорядження та контролю за використанням та охороною земельних ресурсів. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу земельної ділянки державної власності та повернення її території для потреб держави, яка вибула з її розпорядження.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 6 вересня 2012 року №5308-VI, який набрав чинності 01.01.2013, внесені зміни до Земельного кодексу України і статтю 122 викладено в новій редакції, де у частині 4 зазначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

08 квітня 2011 року Президентом України видано Указ № 445/2011 "Про Державне агентство земельних ресурсів України", яким затверджено Положення про Державне агентство земельних ресурсів України.

Відповідно до п. 1 зазначеного Положення, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Тобто, починаючи з 01.01.2013 до головного управління Держземагентства у Чернігівській області перейшли права щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення для всіх потреб.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» та наказу Держземагенства України від 29.04.2015 №14, Головне управління Держземагенства у Чернігівській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області діє на підставі положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №12, зареєстроване 24.04.2015 за №10641020000011941, відповідно до п. 4.1 якого головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Чернігівської області, а відтак, спірні питання належать до компетенції останнього.

Оскільки даним позовом оспорюється законність дій Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, тому останній має процесуальний статус відповідача у справі.

Прокурор звертається з даним позовом до суду, здійснюючи надані законом функції, реалізує покладені на нього від імені повноваження по захисту державних інтересів, а тому відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України є позивачем у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави та здійснення представництва інтересів держави в суді, а тому заперечення відповідача-2 та відповідача-3 у цій частині відхиляються судом.

Крім того, відхиляються заперечення відповідача-2 та відповідача-3 щодо неправомірності сплати судового збору Прокуратурою Чернігівської області, а не Прилуцькою місцевою прокуратурою, оскільки згідно з наданими Прокуратурою поясненнями та довідкою від 25.01.2017 Прилуцька місцева прокуратура є структурним підрозділом Прокуратури Чернігівської області та не являється окремою юридичною установою (централізована бухгалтерія).

Згідно ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 ст. 135 Земельного кодексу України передбачено, що земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом.

Лише з 19.08.2012 до Земельного кодексу України внесено зміни що встановлення нової редакції статей 135-139, якими визначено порядок проведення земельних торгів.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що встановлений порядок проведення таких торгів по своїй суті носить лише процесуальний характер безпосередньо проведення аукціону та визначення його наслідків.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституція України та закони України не передбачають права органу державної влади або місцевого самоврядування на недотримання встановлених імперативних норм через відсутність встановленого порядку їх реалізації.

Таким чином, доводи відповідачів про законність укладення спірних договорів, у зв'язку з тим, що на час їх укладення був відсутній порядок проведення земельних торгів, господарським судом відхиляються, оскільки відсутність такого порядку не надавало права порушувати норми ч. 2 ст. 124, ст. 134 Земельного кодексу України.

За наведених обставин, логічними та правомірними є висновки позивача про необхідність відмови розпорядника земель у наданні такої землі в оренду на час, поки законодавцем не буде до усунуто правові прогалини.

Тут реалізується загально правовий принцип Dura lex, sed lex - закон суворий, але це закон, тобто яким би не був суворим закон, його потрібно дотримуватись.

Суд погоджується з доводами відповідач-2 про наявність повноважень у райдержадміністрації на розпорядження земельними ділянками, але знов зазначає, що наявність відповідних повноважень не надає права недотримання обмежень, встановлених земельним законодавством.

Крім того, відхиляються доводи представника відповідача-2 про те, що спірні договори на той час могли укладатися і без проведення земельних торгів (аукціонів) з посиланням на п. 3 Прикінцевих положень Закону України №509 від 16.09.2008, оскільки ці приписи стосуються передачі в оренду земельних ділянок, щодо яких є вже прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом, тобто до 14.10.2008, рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Спірне розпорядження Прилуцькою райдержадміністрацією прийняте 07.06.2010, тобто після набрання чинності цим законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що отримання земельних ділянок в оренду, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам ст. 124 Земельного кодексу України та є підставою для визнання спірного розпорядження і договорів оренди недійсними.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду України від 04.11.2014 у справі №3-157сг14.

Посилання прокурора та відповідні заперечення відповідачів щодо висновків Верховного суду України, наведених прокурором, суд приймає частково з огляду на наступне.

Важливим питанням, яке потрібно з'ясувати перед застосуванням або відхиленням таких висновків є встановлення подібності обставин у справах, а саме визначення періоду, у якому був відсутній порядок проведення земельних торгів. Як встановлено судом, норми щодо обов'язковості проведення земельних торгів, але без встановлення порядку їх проведення діяли з 14.10.2008 до 19.08.2012, а тому саме такий період правовідносин слід вважати аналогічним спірному, а не виключно 2010 рік, як вважає відповідач-2.

За змістом ст. 82, 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

За таких обставин врахуванню при винесені цього рішення підлягають висновки Верховного суду України, викладені у зазначеній вище постанові.

Висновки Верховного суду України, викладені у інших постановах, на які посилається позивач, а саме: від 16.09.2014 у справі №3-46гс14 та від 03.06.2014 у справі №3-22гс14, не враховуються судом при вирішенні цього спору, оскільки у цих справах досліджувались правові норми, які діяли у інший період.

Передача у власність, користування, оренду, встановлення розміру орендної плати є складовими поняття щодо розпорядження землею.

Як вбачається зі спірних договорів оренди, Орендодавцем є Прилуцька районна державна адміністрація, яка на час їх укладення 09.06.2010 діяла у межах повноважень, встановлених ст. 122 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Положеннями ст. 126, 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним, оренда землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про плату за землю» (тут і далі - чинного на момент укладення спірного договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України «Про оцінку земель» (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення спірного договору), відповідно до частини 5 статті 5 якого нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами, а земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» ).

Суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок (стаття 6 Закону).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 15).

Згідно зі статтею 18 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 - 10 років.

Відповідно до ч. 2 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами.

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» розробники технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звітів про проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок зобов'язані безоплатно передавати копії матеріалів у Державний фонд документації із землеустрою.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ч. 2 ст. 20 Закону).

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Отже, розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності залежить від визначеної уповноваженим органом (суб'єктом оціночної діяльності) нормативної грошової оцінки певної земельної ділянки.

Належним доказом визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки є відповідний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку, будь-які розрахунки, довідки, інформація, зазначені у листі, тощо належним доказом вважатись не можуть.

Належних доказів проведення нормативно грошової оцінки земельних ділянок, суду не надано, натомість позивачем надано довідки Управління Держгеокадастру у Прилуцькому районі Чернігівської області від 20.10.2016 №10-28-99.2-6026/2-16 та від 26.01.2017 №10-28/99.2-337/2-17, згідно з якими нормативна грошова оцінка земельних ділянок, які перебувають в оренді ФГ «Агрозем» , не проводилась.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про державний земельний кадастр державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про державний земельний кадастр Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах:

обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти;

єдності методології ведення Державного земельного кадастру;

об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі;

внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;

відкритості та доступності відомостей Державного земельного кадастру, законності їх одержання, поширення і зберігання;

безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються;

документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

Частиною 1 ст. 6 Закону України Про державний земельний кадастр ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ч.1 ст. 20 Закону України Про державний земельний кадастр ) .

За приписами п. 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.

Отже, відомості з Державного земельного кадастру, надані Управлінням Держгеокадастру у Прилуцькому районі Чернігівської області, суд вважає належним доказом наявності або відсутності нормативної грошової оцінки, що визнається представником відповідача-3, а відтак, суд відхиляє доводи відповідача-2, що єдиним належним доказом відсутності нормативної грошової оцінки є інформація райради про незатвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Суд відхиляє заперечення представника відповідача-2 щодо незаконності отримання прокурором довідки Управління Держгеокадастру у Прилуцькому районі Чернігівської області від 20.10.2016 №10-28-99.2-6026/2-16, оскільки такі повноваження прокурора передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» . За наведених обставин, не може вважатись належно встановленою нормативна грошова оцінка, яка зазначена у спірних договорах оренди.

Оскільки законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, то у справі, що розглядається, договори оренди в цій частині суперечать приписам чинного законодавства.

Такий висновок за аналогічних обставин зроблено Верховним Судом України у Постанові від 01.07.2015 у справі №3-297гс15.

Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, неможливо вважати факт непроведення нормативної грошової оцінки у порядку, встановленому законодавством, суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом України у Постанові від 11.05.2016 у справі №6-824цс16.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки на момент укладення спірного договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки проведена не була, розмір орендної плати, визначений у Договорі оренди обрахований неправомірно, з порушенням зазначених вимог чинного законодавства та не може вважатись вірно зазначеною істотною умовою договору.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із частиною третьою статті 34 Закону України Про місцеві державні адміністрації розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 статті 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11,17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова №11) відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі» ). При цьому вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною першою статті 15 названого Закону істотної умови суд має застосовувати цю ж норму у редакції, що була чинною на момент укладення договору, а не на момент його державної реєстрації.

Висновки про необхідність застосування наведених норм до спірних відносин викладені у постановах Верховного суду України: № 6-55цс14 від 04.06.2014, № 6-162цс13 від 19.02.2014, № 6-118цс13 від 25.12.2013, № 6-127цс13 від 18.12.2013

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Приписами статті 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статтею 208 Господарського кодексу України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону (пункт 2.5.1 Постанови №11).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що розпорядження голови Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області №252 від 07.06.2010 Про затвердження технічної документації та надання земель в оренду підлягає визнанню недійсним та скасуванню, а спірні договори оренди земельної ділянки від 09.06.2010 - визнанню недійсними.

Щодо посилань відповідача-2 на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо підстав позбавлення особи власності суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, ОСОБА_2 та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У справі Федоренко проти України , на рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року в якій посилається в своєму рішенні суд, встановлено такі обставини. 9 квітня 1997 року заявник продав свій будинок Головному управлінню юстиції в Кіровоградській області. Згідно з договором купівлі-продажу продавець мав виплатити за будинок кошти в розмірі 35 000 грн. в два етапи: 5 та 30 000 грн. відповідно 1 травня та 1 вересня 1997 року. У договорі також зазначалося: У випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США .

В подальшому покупець своєчасно розрахунку за придбаний будинок не провів, а тим часом курс гривні відносно долара США значно знизився, у зв'язку з чим, на думку заявника, він втратив приблизно 6 553 долари США.

Зважаючи на такі обставини справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше законні сподівання на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець законні сподівання заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору.

За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що в цій справі мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а отже було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За обставинами справи Стретч проти Сполученого Королівства , на рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у якій також послався суд, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003р. „Стретч проти Сполученого Королівства майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції , вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Даним рішенням суду з прав людини встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції"

За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

У справі, яка переглядається, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права оренди на майно шляхом його витребування на користь держави. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право оренди земельної ділянки.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, ОСОБА_2 та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій пропорційності , використаний судом у справі, яка переглядається, передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому в питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, ОСОБА_3 проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Однак у справі, яка розглядається, обставини справи є істотно відмінними.

Так, як зазначав прокурор, відповідач-2 набув право на земельну ділянку незаконно, в порушення чинного законодавства.

За таких обставин у справі, яка розглядається, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогами визнання рішень та правочинів недійсними є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - надання землі у користування із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в розпорядження держави землі, що незаконно фактично вибула з її розпорядження на тривалий час.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Отже, обставини справ Федоренко проти України і Стретч проти Сполученого Королівства та справи, яка переглядається, істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними, а висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі Стретч проти Сполученого Королівства не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається.

Щодо посилання відповідача-2 про те, що самі по собі допущені порушення при вирішення питання про передачу землі у користування не можуть бути безумовною підставою для задоволення позову, оскільки прокурор не доведено розмір нанесених збитків державі, суд звертає увагу, що законом не встановлено обов'язковість та причинно-наслідковий зв'язок при визнанні рішень та правочинів недійсними через порушення земельного законодавства з аналогічних підстав, наявність шкоди, що виражається у грошовому еквіваленті.

При цьому, Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка розглядається, питання про компенсацію не порушувалось і суд такого питання не вирішував.

Крім того, позовні вимоги відповідають критерію законності, а саме на підставі норм статті 152 Земельного кодексу, ст. 16, 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 20, 207, 208 Господарського кодексу України.

Вимоги ж Земельного кодексу України, Законів України Про оренду землі та Про оцінку земель, які були порушені відповідачам, відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

Отже, судом відхиляються доводи відповідача-2 про покладення вини виключно на органи державної влади.

За таких обставин результат розгляду судом позову по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду України у справах №6-2510ц15, 6-92цс13, 6-2902цс15, 6-2903цс.

На підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-3030/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди , №25-3031/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди , №25-3032/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди були укладені додаткові угоди від 21.10.2010, якими внесені зміни до спірних договорів оренди.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Згідно зі ст. 33 Закону України Про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, про те, що норми статті 33 Закону України Про оренду землі є імперативними, з чим погоджується і відповідач- 3, продовження дії договору оренди земельних ділянок здійснюється виключно у порядку ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Таким чином, застосування норм ст. 30 Закону України Про оренду землі щодо продовження дії договору оренди землі є неправомірним.

При цьому, господарським судом не враховуються висновки Верховного суду України, викладені у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 стосовно того, що скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало дію шляхом виконання, не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах, а позов, предметом якого є відповідне рішення компетентного органу неповинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, оскільки наслідком видання спірних наказів є укладення додаткових угод, якими внесено зміні у спірні договори оренди в частині строку дії цих договорів, і які є невід'ємними їх частинами, правовстановлюючими документами, на яких ґрунтується відповідне право є саме договори оренди.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту у виді визнання недійсними та скасуванням спірних наказів одночасно з визнанням недійсними відповідних договорів оренди земельних ділянок забезпечує реальний захист порушених прав.

Видання наказів про продовження терміну дії договорів оренди землі, укладених в порушення земельного законодавства, є підставою для визнання їх недійсними та скасування.

Клопотання представника відповідача-2 про застосування при вирішенні даного спору ч. 3 ст. 35 Господарського кодексу України, оскільки ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі №742/1434/16-ц встановлені обставини щодо правомірності укладення договорів оренди, господарським судом також задоволенню не підлягає, оскільки встановлення правомірності укладення договорів оренди є висновками суду при надані правової оцінки певним фактам, а не встановленими обставинами справи.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарський спорів початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Як зазначено у постанові Верховного суду України у справі № 6-2469цс16, на яку посилається відповідач-2, порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Миколаївської міської ради йому стало відомо лише після проведення міжрайонною прокуратурою перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України від 26 квітня 2013 року та в ході додаткової перевірки про додержання вимог містобудівного законодавства.

Ураховуючи вищезазначене, судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити: чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою був присутній помічник прокурора міста ОСОБА_9 на сесії; чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.

Суд погоджується з відповідними доводами прокурора і це не суперечать зазначеним висновкам Верховного суду України з огляду на наступне.

Оскільки підставою позову є порушення державних інтересів, а не свого цивільного права прокурор не міг одразу про це довідатись без отримання відповідних документів.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991, який був чинний на момент видання спірного розпорядження та укладення спірних договорів оренди, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Так, прокурор, здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів не лише у сфері земельних торгів, і навіть не лише у сфері усіх інших питань земельних відносин, а взагалі в усіх сферах правовідносин, що склались у державі.

Зважаючи на кількість прийнятих актів усіма уповноваженими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, укладених правочинів юридичними та фізичними особами, вчинення інших дій, що мають юридичне значення, а ні прокурор, а ні інші контролюючі органи одноособово не в змозі реально і у короткі терміни ознайомитись, вивчити, проконтролювати такі акти (правочини).

Будь-яких інших обгрунтувань та належних доказів, що прокурор міг раніше отримати спірні документи або іншим шляхом довідатись про спірні взаємовідносини (як це було у справі № 6-2469цс16) суду не надано.

Доводи представника відповідача-2 про те, що прокуратура повинна була знати про всі правопорушення, що відбувались у сфері земельних торгів та могла довідатись про укладення спірних договорів у 2010 році, господарський суд відхиляє, погоджуючись при цьому з доводами позивача, що маючи на момент виникнення спірних правовідносин відповідні повноваження щодо нагляду, прокуратура не могла знати про всі наявні правопорушення у сфері земельних відносин, наявність повноважень не є тотожним щодо наявності обов'язку вивчення усіх документів підприємств, установ, організацій, які теоретично можуть містити правопорушення.

Питання щодо застосування позовної давності до вимог про скасування наказів судом не досліджується, оскільки такі накази видані в межах позовної давності.

На підставі наданих позивачем пояснень та доказів, господарський суд дійшов висновку, що прокурором доведено те, що він довідався про спірні розпорядження, договори оренди та накази у жовтні 2016.

Отже, позов подано прокурором у межах позовної давності, у зв'язку з чим позовна давність у справі застосуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України).

Інші докази та пояснення позивача судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За наведених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування розпорядження, визнання договорів недійсними та скасування наказів підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене та ступінь неправильних дій відповідачів, господарський суд вважає, що судовий збір на користь позивача підлягає стягненню:

- з Прилуцької районної державної адміністрації у розмірі 1378,00 грн (винесення спірного розпорядження);

- з Прилуцької районної державної адміністрації та Фермерського господарства Агрозем по 2067,00 грн з кожного (укладення трьох спірних договорів);

- з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області у розмірі 4134,00 грн (видання трьох наказів).

Згідно з положень ч.3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до п. 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України.

Розпорядженням Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області №252 від 07.06.2010 було надано в оренди три окремі земельні ділянки.

Щодо кожної земельної ділянки був вчинений окремий правочин (договір оренди) земельної ділянки, про визнання недійсними яких заявлено три окремі немайнові вимоги,

За таких обставин, предметом позову мали бути вимоги щодо скасування спірного розпорядження в частині, що стосується окремої земельної ділянки, і яка стала підставою для укладення кожного оскаржуваного правовстановлюючого договору, тобто три немайнові вимоги.

Таким чином, за позовну вимогу щодо скасування спірного розпорядження підлягає сплаті судовий збір, як за три немайнові вимоги. Позивачем за цю позовну вимогу сплачений судовий збір як за одну немайнову вимогу, а тому суд вважає, що з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області додатково підлягає стягненню судовий збір у дохід державного бюджету у розмірі 2756,00 грн.

Керуючись ст. 22, 29, 32-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області №252 від 07.06.2010 Про затвердження технічної документації та надання земель в оренду .

3. Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 09.06.2010 між Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області та Фермерським господарством Агрозем , земельної ділянки кадастровий номер 7424183400:03:000:0263 площею 23,3498 га, зареєстрованої Прилуцьким міськрайонним відділом Чернігівської регіональної філії центру ДЗК №041084800289 від 21.10.2010, зобов'язати Фермерське господарство Агрозем (код ЄДРПОУ 35583907, вул. Галаганівська, 29, с. Знам'янка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17561) повернути цю земельну ділянку державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

4. Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 09.06.2010 між Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області та Фермерським господарством Агрозем , земельної ділянки кадастровий номер 7424183400:03:000:0077 площею 59,9855 га, зареєстрованої Прилуцьким міськрайонним відділом Чернігівської регіональної філії центру ДЗК №041084800288 від 21.10.2010, зобов'язати Фермерське господарство Агрозем (код ЄДРПОУ 35583907, вул. Галаганівська, 29, с. Знам'янка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17561) повернути цю земельну ділянку державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

5. Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 09.06.2010 між Прилуцькою районною державною адміністрацією Чернігівської області та Фермерським господарством Агрозем , земельної ділянки кадастровий номер 7424183400:03:000:0262 площею 93,5137 га, зареєстрованої Прилуцьким міськрайонним відділом Чернігівської регіональної філії центру ДЗК №041084800290 від 21.10.2010, зобов'язати Фермерське господарство Агрозем (код ЄДРПОУ 35583907, вул. Галаганівська, 29, с. Знам'янка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17561) повернути цю земельну ділянку державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

6. Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-3030/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди .

7. Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-3031/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди .

8. Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-3032/20-15 сг від 22.09.2015 Про внесення змін до договору оренди .

9. Стягнути з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061808, вул. Київська, 220, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500) на користь Прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 3445,00 грн витрат зі сплати судового збору.

10. Стягнути з Фермерського господарства Агрозем (код ЄДРПОУ 35583907, вул. Галаганівська, 29, с. Знам'янка, Прилуцький район, Чернігівська область, 17561) на користь Прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 2067,00 грн витрат зі сплати судового збору.

11. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881, проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000) на користь Прокуратури Чернігівської області (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 4134,00 грн витрат зі сплати судового збору.

12. Стягнути з Прилуцької районної державної адміністрації Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061808, вул. Київська, 220, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500) у дохід Державного бюджету України (УК у м. Чернігові/м. Чернігів/22030101, код ЄДРПОУ 38054398, банк отримувача ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, рахунок отримувача 31217206783002, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу «Судовий збір, за позовом Заступника прокурора Прилуцької місцевої прокуратури, Господарський суд Чернігівської області) 2756,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.02.2017.

Суддя В.В. Шморгун


Суд	Господарський суд Чернігівської області
Дата ухвалення рішення	02.02.2017
Оприлюднено	13.02.2017
Номер документу	64592173
Судочинство	Господарське

Шморгун В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 02.02.2017 по справі 927/1178/16ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —927/1178/16

Рішення від 02.02.2017

Рішення
від 02.02.2017 по справі 927/1178/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ