Рішення

від 06.02.2017 по справі 910/7886/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017Справа №910/7886/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Архітектор

До Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна

про стягнення 132 063,03 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Федуліна Ю.О., Копійко А.А. - по дов., Козицький Д.В. - по дов.

від відповідача: Рудик І.Ю. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес архітектор звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна про стягнення 123 064,03 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2016р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р., позовні вимоги позивача задоволені частково, а саме, стягнуто з відповідача 46 080 грн. - заборгованість за 3-й етап робіт; 57 600 грн. - передоплата за 4-й етап робіт; 7 464, 96 грн - пеня; 121,20 грн. - 3% річних; судовий збір в розмірі 1 668 грн. та 19 857,60 грн. - витрати на послуги адвоката.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016р. частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна : рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р. скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій Вищим господарським судом України наголошено, що останніми не було досліджено обставин щодо складання сторонами правочину протоколу оформлення тестування (виконання робіт за третім етапом). Судом касаційної інстанції вказано, що при новому розгляді справи слід встановити чи було дійсно виконано Товариством з обмеженою відповідальністю Бізнес архітектор роботи за третім етапом у відповідності до умов договору №В15/2109-01 від 21.09.2015р.

Згідно автоматизованого розподілу справи між суддями від 15.12.2016р. справу №/910/7886/16 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою від 26.12.2016р. суддею Спичаком О.М. було прийнято до свого провадження справу №910/7886/16 та призначено її розгляд на 23.01.2017р.

Представником відповідача 18.01.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі на виконання вимог ухвали суду.

23.01.2017р. представником позивача подано письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.

Представником позивача у судовому засіданні 23.01.2017р. надано усні пояснення по суті справи, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача під час розгляду справи у судовому засіданні 23.01.2017р. проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.01.2017р. було оголошено перерву до 06.02.2017р.

Представником позивача 03.02.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 06.02.2017р. представником позивача було надано усні пояснення по справі та підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представником відповідача під час розгляду справи 06.02.2017р. проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 06.02.2017р.

В судовому засіданні 06.02.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.09.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Бізнес Архітектор (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еліо Україна (замовник) було укладено договір на виконання робіт №В15/2109-1, відповідно до п.1.1 якого, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по організації й виконанню робіт по впровадженню програмних продуктів 1С:Підприємство 8 , а саме: 1С:Підприємство 8. Управління виробничим підприємством для України, які встановлені (інстальовані) на комп'ютерах замовника .

Виконавець зобов'язаний виконувати роботи якісно й у строк, відповідно до плану-графіку (додаток № 1 до договору), який є невід'ємною частиною даного договору, а також спільно із замовником формувати Проекту документацію , передбачену планом-графіком та статутом проекту - з дотриманням діючих норм і правил, передбачених для даного виду робіт законодавством України (п. 2.3.1. договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р.).

За умовами п. 2.4.1 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. замовник зобов'язаний вчасно й у повному обсязі оплачувати виконані виконавцем роботи, передбачені даним договором, у розмірі та в строки, передбачені Графіком оплат (додаток № 2), який є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. вартість робіт, виконаних виконавцем протягом кожного етапу за умовами даного договору, визначається планом-графіком робіт та оплат (додаток № 1 до договору) і становить загалом 334 080, 00 грн., в тому числі, податок на додану вартість 55680, 00 грн. Вартість робіт, здійснених виконавцем відповідно до заявок на додаткові роботи, що не входять до плану - графіку визначається затвердженою сторонами вартістю у даних заявках.

Згідно п. 3.3 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. після прийняття замовником робіт за заявками кожного детального поетапного плану робіт (п 2.5.1. договору) та/або за заявками на додаткові роботи, що не входять до плану-графіку, сторони підписують надані виконавцем акти приймання-здачі виконаних робіт у кількості 2-х (двох) примірників, що є остаточним підтвердженням виконання виконавцем та прийняття замовником зазначених в актах робіт.

Пунктом 3.3.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту одержання актів замовником, замовник ухвалює рішення або про підписання актів і скріплює їх своєю печаткою, після чого один з екземплярів актів повинен бути направлений замовником на адресу виконавця, або про заявку виконавцеві в письмовій формі зауважень або претензій до виконаної роботи.

У п. 3.3.2 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. сторони визначили, що у випадку порушення замовником зобов'язання, зазначеного в п. 3.3.1 договору, акт вважається підписаним, а роботи вважаються прийнятими замовником у повному обсязі та підлягають оплаті, про що виконавець повідомляє замовника в письмовій формі.

За умовами п. 3.4 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. оплата робіт по договору здійснюється наступним чином: замовник здійснює передоплату за роботи у розмірі 50 % від вартості кожного етапу робіт у відповідності до графіку передоплат (додаток №2 до договору); замовник здійснює остаточну оплату за роботи у розмірі 50 % від вартості кожного етапу робіт після підписання актів приймання-здачі виконаних робіт по етапу (п.3.3 договору).

Оплата за роботи здійснюється на підставі спрямованих виконавцем на адресу замовника рахунків на сплату; строк оплати становить 3 (три) банківських дні з моменту отримання замовником рахунку (п. 3.5 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р.).

Додатком № 1 до договору № В15/2109-1 від 21.09.2015 сторони погодили План-графік і вартість робіт , відповідно до якого: 1 етап - технічне проектування системи. На даному етапі буде проведено: навчання ключових користувачів і уточнення вимог; розробка методології веденню обліку в УВП відповідно до бізнес вимог замовника; визначення списку критичних доробок, без яких неможливий старт роботи в системі. Дата початку 28.09.2015р., дата закінчення - 21.10.2015р., вартість грн. з урахуванням податку на додану вартість - 69 120 грн.; 2 етап - розробка й перенесення даних (довідники й залишки). Навчання користувачів. Другий етап включає наступні роботи: перенесення даних. Перенос здійснюється з наданих замовником файлів (ХLS формат); розробка необхідних доповнень (перелік буде сформований на етапі № 1. Розробка й настроювання обміну); навчання користувачів. Навчання всіх користувачів, які будуть задіяні в роботі програми. Дата початку 22.10.2015р., дата закінчення - 11.11.2015р., вартість грн. з урахуванням податку на додану вартість - 57 600 грн.; 3 етап - тестова експлуатація системи і консультаційна підтримка користувачів: перевірка працездатності системи в комплексі; виявлення додаткових вимог і доробок. Дата початку 12.11.2015р., дата закінчення - 14.12.2015р., вартість грн. з урахуванням податку на додану вартість - 92 160 грн. 4 етап - підготовка до запуску в промислову експлуатацію. Промислова експлуатація. На цьому етапі робота у раніше використовуваних системах буде припинена: бухгалтерський облік і інші ділянки повністю ведуться в новій системі УПП. Дата початку 15.12.2015р., дата закінчення - 10.02.2016р. , вартість грн. з урахуванням податку на додану вартість - 115 200 грн.

Разом вартість робіт з урахуванням податку на додану вартість - складає 334 080 грн.

У додатку № 2 до договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. контрагентами погоджено графік передоплати, згідно якого: по 1 етапу дата оплати - 23.09.2015р., сума оплати (з урахуванням податку на додану вартість) - 34 560 грн.; по 2 етапу дата оплати - 19.10.2015, сума оплати (з урахуванням податку на додану вартість) - 28 800 грн.; по 3 етапу дата оплати - 09.11.2015, сума оплати (з урахуванням податку на додану вартість) - 46 080 грн.; по 4 етапу дата оплати - 11.12.2015р., сума оплати (з урахуванням податку на додану вартість) - 57 600 грн.

Даний договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Термін дії договору закінчується 28.02.2016р., але у будь-якому разі, не раніше повного виконання сторонами всіх договірних зобов'язань (п. 7.1 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №В15/2109-1 від 21.09.2015р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з виконання робіт.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

За твердженнями позивача, в межах договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю Бізнес архітектор виконано роботи на загальну суму 259 280 грн., тоді як відповідачем внесено плату лише на суму 213 200 грн., внаслідок чого у замовника утворилась заборгованість в розмірі 46 080 грн. При цьому,заявником наголошено на тому, що означена заборгованість виникла через невиконання змовником робіт свого грошового обов'язку з внесення плати за роботи, виконані за третім етапом, за наслідками виконання якого виконавцем було складено та направлено відповідачу акт №495 від 25.12.2015р. на суму 92160 грн. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з оплати робіт за третім етапом в с умі 46080 грн.

На підтвердження внесення часткової оплати заявником представлено до матеріалів справи платіжні доручення №3417 від 21.12.2015р. на суму 17 500 грн., №3205 від 02.12.2015р. на суму 23040 грн., №3204 від 02.12.2015р. на суму 23 040 грн., №3091 від 18.11.2015р. на суму 17 500 грн., №3024 від 09.11.2015р. на суму 28 800 грн., №2905 від 23.10.2015р. на суму 34560 грн., №2848 від 19.10.2015р. на суму 28 800 грн., № 2656 від 34 560 грн., №3416 від 21.12.2015р. на суму 5400 грн.

При цьому, судом враховано, що грошові кошти в сумі 40 400 грн. перераховано замовником на оплату додаткових робіт згідно заявок №16112015/23304, №16112015/23305, №16112015/23309, №16112015/23311, №16112015/23316 та актів №459 від 15.12.2015р. й №460 від 15.12.2015р.

Наразі, твердження відповідача стосовно відсутності у останнього обов'язку оплатити роботи згідно акту №495 від 25.12.2015р. з огляду на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Бізнес архітектор своїх обов'язків з виконання робіт за третім етапом, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

За приписами частини першої статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

В свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. Вказану правову позицію наведено у п.6 Оглядового листа №01-06/374/2013 від 18.02.2013р. Вищого господарського кодексу України Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України .

Як вказувалось вище, за умовами п.3.3.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту одержання актів замовником, замовник ухвалює рішення або про підписання актів і скріплює їх своєю печаткою, після чого один з екземплярів актів повинен бути направлений замовником на адресу виконавця, або про заявку виконавцеві в письмовій формі зауважень або претензій до виконаної роботи.

У п. 3.3.2 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. сторони визначили, що у випадку порушення замовником зобов'язання, зазначеного в п. 3.3.1 договору, акт вважається підписаним, а роботи вважаються прийнятими замовником у повному обсязі та підлягають оплаті, про що виконавець повідомляє замовника в письмовій формі.

Як вбачається з представлених суду документів, акт №495 від 25.12.2015р. на суму 92 160 грн. та рахунок №35 від 25.12.2015р., які було складено виконавцем за наслідками виконання третього етапу робіт за договором №В15/2109-1 від 21.09.2015р., було скеровано на адресу замовника 19.02.2016р., що підтверджується фіскальним чеком №6151 від 19.02.2016р., описом вкладення у цінний лист та поштовим відправленням №0200232692749. При цьому, судом враховано, що означені документи було скеровано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна , яка зазначена у п.9 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р.

Наразі, суд зауважує, що у відповідності до ст.1 Закону України Про поштовий зв'язок поштовий зв'язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій; поштові відправлення - листи, поштові картки, бандеролі, секограми, дрібні пакети, міжнародні відправлення з оголошеною цінністю, посилки, прямі поштові контейнери, оформлені відповідно до законодавства України; пересилання поштових відправлень (поштових переказів) - сукупність операцій з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень (поштових переказів).

Нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; 3) між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; 4) між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день (п.1, 2 розділу ІІ Наказу №958 від 28.11.2013р. Міністерства інфраструктури України Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень , який зареєстровано Міністерстві юстиції України 28.01.2014р. за №173/24950.

Незважаючи на повернення відправнику поштового відправлення, суд дійшов висновку, що виконавцем було належним чином виконано свій обов'язок з направлення замовнику акту виконаних робіт за наслідками завершення третього етапу.

Отже, з урахуванням наведеного вище, приймаючи до уваги нормативні строки поштових пересилань, суд дійшов висновку, що у замовника за договором №В15/2109-1 від 21.09.2015р. виник обов'язок з прийняття робіт за актом №495 від 25.12.2015р. на суму 92 160 грн. або мотивованої відмови від їх прийняття.

Проте, наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази мотивованої відмови Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна від прийняття робіт за третім етапом у строки, що визначені п.3.3.2. договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р.

Таким чином, керуючись умовами договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р., враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що роботи за актом №495 від 25.12.2015р. на суму 92 160 грн. вважаються прийнятими замовником у повному обсязі та підлягають оплаті.

Одночасно, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, що наведені у постанові від 14.12.2016р., та у відповідності до приписів ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, з приводу складання протоколу виконаних робіт за третім етапом додатку №1 до договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р., судом встановлено наступне.

Як вбачається з представлених до матеріалів справи документів, на підставі договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. та на його виконання сторонами було складено та підписано статут проекту Автоматизація фінансово-господарської діяльності підприємства на базі 1С: Підприємств 8. Управління виробничим підприємством для України .

У статуті проекту контрагентами було визначено, що керівником проекту з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Архітектор є Федуліна Ю.А., куратором з боку виконавця - Коваленко І.Н., куратором з боку замовника - Коростилев Ю.А., керівник проекту з боку Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна - Шостак А.Ф.

У п.1.3 статуту проекту вказано, що останній є додатком до договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. та вступає в силу після його підписання повноважними представниками замовника та виконавця.

Пунктом 7.5.6 статуту проекту передбачено, що протокол - це регламентна форма оформлення робіт по заявці, що описує хід виконання фактичних робіт. Протокол обов'язково містить інформацію про час виконання та зміст кожної роботи. Використовується для додаткових заявок з непогодженою кошторисною вартістю, а також для оформлення робіт, пов'язаних з регулярною взаємодією з представниками замовника (навчання, консультування). Кожна строка протоколу підписується повноважними представниками замовника за наслідками фактичного прийняття наведених робіт. Навчання та консультації описуються поденно.

У п.7.6 статуту проекту вказано, що заявка замовника є документом, яким фіксуються задачі, які доручаються керівником проекту з боку виконавця робочій групі (чи користувачам) замовника.

За умовами п.11.1 статуту проекту до договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. по закінченню терміну створення прототипу сторони погоджують порядок проведення тестової експлуатації програмного комплексу, який оформлюється.

У п.11.3 статуту проекту наслідком проходження тестової експлуатації є протокол проходження тестової експлуатації, який підписується замовником у безумовному поряду: з примітками або без приміток.

Як вбачається з представлених документів, сторонами було складено та підписано заявку №16112015/23371 від 16.11.2015р. У вказаній заявці визначено наступну задачу: Консультаційна підтримка. Навчання користувачів. Супровід по тестовій експлуатації .

У наведеній заявці містяться підписи представників замовника Шостак А.Ф. та виконавця - Федуліної Ю.О. про виконання робіт та їх прийняття замовником без жодних зауважень.

Наразі, протокол до означеної заявки в матеріалах справи відсутній, проте, суд зауважує, що такий протокол повинен бути підписаний саме замовником, про що вказано у п.11.3 статуту проекту, а його фактична відсутність з урахуванням представленої заявки №16112015/23371 від 16.11.2015р. не нівелює факту виконання позивачем робіт за третім етапом календарного графіку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про невиконання позивачем робіт за третім етапом календарного графіку згідно договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. є юридично не спроможними.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 ст.854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як вказувалось судом, п.3.4 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. передбачено, що оплата робіт по договору здійснюється наступним чином: замовник здійснює передоплату за роботи у розмірі 50 % від вартості кожного етапу робіт у відповідності до графіку передоплат (додаток № 2 до договору); замовник здійснює остаточну оплату за роботи у розмірі 50 % від вартості кожного етапу робіт після підписання актів приймання-здачі виконаних робіт по етапу (п. 3.3 договору).

Отже, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що строк внесення остаточної оплати (50% вартості) за роботи виконані у відповідності до акту №495 від 25.12.2015р. на суму 92 160 грн., настав.

Таким чином, враховуючи вищезазначене у сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес архітектор до Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна в частині стягнення заборгованості з оплати третього етапу робіт в розмірі 46 080 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Одночасно, суд також дійшов висновку щодо задоволення позову в частині стягнення попередньої оплати за четвертий етап виконання робіт, виходячи з такого.

Зі змісту додатку №2 до договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. вбачається, що попередня оплата четвертого етапу робіт в розмірі 57600 грн. повинна бути сплачена замовником 11.12.2015р.

Судом зазначалось, що у відповідності до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з наведеного вбачається, що строк внесення замовником попередньої оплати за четвертий етап виконання робіт за договором №В15/2109-1 від 21.09.2015р. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю Еліо Україна грошові кошти в сумі 57 600 грн. в якості попередньої оплати за четвертий етап виконання робіт внесено не було.

Одночасно, суд зауважує, що направлення замовником листа від 15.12.2016р. про розірвання договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. не нівелюють обов'язку останнього у строк, визначений додатком №2 до договору перерахувати попередню оплату за четвертий етап виконання робіт.

Отже, позов в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна попередньої оплати за четвертий етап виконання робіт в сумі 57 600 грн. також підлягає задоволенню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 8202,24 грн. та 3% річних в сумі 181,79 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України ).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.4.6 договору №В15/2109-1 від 21.09.2015р. у разі порушення термінів оплати більш, ніж на п'ять робочих днів, замовник сплачує виконавцеві штраф у розмірі 0,1% від суми неодержаної оплати за кожен день такого прострочення.

Наразі, суд зазначає, що за своєю правовою природою штрафна санкція, яка передбачена у п.4.6 спірного правочину, є пенею.

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення остаточної плати за третій етап виконання робіт та попередньої оплати за четвертий етап, позивачем за період з 13.02.2016р. по 31.03.206р. було нараховано пеню в сумі 2211,84 грн. (за порушення строків оплати третього етапу) та за період з 19.12.2015р. по 31.03.2016р. - 5990,40 грн. (за порушення строків внесення попередньої оплати за четвертий етап).

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку пені за порушення строків оплати третього етапу, суд дійшов висновку, що позивачем невірно було визначено початок періоду нарахування.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Наразі, з урахуванням строків направлення відповідачу спірного акту, приймаючи до уваги нормативні строки поштових пересилань та строки внесення остаточної оплати за роботи, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є нарахування пені за період з 27.02.2016р.

Отже, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що за порушення строків внесення плати за роботи виконані за третім етапом календарного графіку з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1566,72 грн.

Одночасно, розрахунок неустойки за порушення строків внесення попередньої оплати за роботи четвертого етапу, є арифметично вірним.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення строків оплати робіт за третім етапом позивачем було нараховано за період з 13.02.2016р. по 31.03.2016р. 3% річних в сумі 181,79 грн.

Тобто, при визначення суми нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, заявником також було визначено невірний період нарахування.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 128,77 грн.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З приводу розподілення судового збору та витрат на послуги адвоката суд зазначає наступне.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України регулює питання розподілу господарських витрат, в тому числі витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат, визначених законом, здійснюється судом за результатами судового провадження, спору, у межах якого такі витрати здійснені, а тому не можуть бути предметом окремого судового провадження. Розподіл господарських витрат відбувається при розгляді спору, а не стягується пред'явленням окремого позову. За приписами вказаної статті суми, які підлягають сплаті, зокрема, за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи (п.1 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України ).

За приписами п.11 Листа №01-8/155 від 13.02.2002р. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів , вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Пунктом 6.3. Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Наразі, на підтвердження доказів понесення витрат на послуги адвоката в сумі 20 000 грн., заявником представлено до матеріалів справи договір б/н від 01.02.2016р. про надання адвокатських послуг, платіжне доручення №2015 від 15.04.2016р., адвокатський ордер №1603.

Керуючись приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що судові витрати (судовий збір та витрати на послуги адвоката) покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Частково задовольнити позовні вимоги.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Еліо Україна (02099, м.Київ, вул.Ялтинська, буд.5-Б, ЄДРПОУ 33738306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Архітектор (02002, м.Київ, вул..Микільсько-Слобідська, буд.6-Б, ЄДРПОУ 39283140) основний борг в сумі 103 680 грн., пеню в сумі 7557,12 грн., 3% річних в розмірі 128,77 грн., судовий збір в сумі 1670,49 грн. та витрати на послуги адвоката в розмірі 19875,41 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

13.02.2017р.

Суддя Спичак О.М.