Постанова

від 09.02.2017 по справі 20/144(10)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД



ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2017 р.                                        Справа № 20/144(10)

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді                                        Матущака О.І.

суддів                                                            Дубник О.П.

                                                            ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу                    публічного акціонерного товариства “Державний експертно-імпортний банк України” м.Київ за вих.№060-04/3059 від 18.11.2016р.

на рішення                                                  господарського суду Львівської області від 17.01.2011р.

у справі                                                  №20/144 (10)

за позовом:                                                   товариства з обмеженою відповідальністю “Мотор ОСОБА_2” м.Львів

до відповідача 1:                                        відкритого акціонерного товариства “Пасавтопром” м.Львів

до відповідача 2:                                         обласного комунального підприємства Львівської обласної ради “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” м. Львів

про                                                             визнання договору купівлі-продажу дійсним та зобов‘язання зареєструвати право власності на нерухоме майно.

за участю представників сторін від:

апелянта: ОСОБА_3 – за довіреністю №010-01/7779 від 13.11.2013 р.;

позивача: не з’явився;

відповідача 1: ОСОБА_4 – ліквідатор; ОСОБА_5 – за довіреністю б/н від 10.01.2017р.

відповідача 2: не з’явився;

                                                            ВСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 17.01.2017 р. (суддя Манюк П.Т.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24.09.2010 р. укладеним між ТОВ «Мотор ОСОБА_2» та ВАТ «Пасавтопром» дійсним. Зобов’язано обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати за ТОВ «Мотор ОСОБА_2» право власності на нерухоме майно, а саме: на виробниче приміщення корпусу № 6, площею 20 469,2 м2, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 45.

Оскаржуване рішення загалом мотивовано тим, що оскільки сторони правочину досягли згоди щодо усіх істотних умов такого договору, відповідачем повністю здійснено оплату за придбане нерухоме майно, відповідач безпідставно ухиляється від його нотаріального посвідчення, враховуючи вимоги ст. 638, ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України, прийшов до висновку про його укладення та відповідно задовольнив похідну позовну вимогу про зобов’язання другого відповідача здійснити його державну реєстрацію.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» подано апеляційну скаргу відповідно до ст. 91 ГПК України як особою, яка не брала участі у справі і господарський суд оспорюваним рішенням вирішив питання про його права та обов’язки.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.12.2016 р. ПАТ «Державний експертно-імпортний банк України» поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги.

          Апеляційна скарга мотивована тим, що йому не було відомо про вирішення спору, проте, предметом договору купівлі-продажу від 24.09.2010 р., який судом визнано укладеним, є нерухоме майно, яке було передано в іпотеку АТ «Укрексімбанк» згідно договору іпотеки від 28.04.2005 р.

Ліквідатор ВАТ «Пасавтопром» ОСОБА_4 у поясненнях на апеляційну скаргу від 11.01.2017 р. послався на норми чинного цивільного законодавства та судову практику Верховного Суду України щодо неможливості визнання аналогічних правочинів укладеними, проте, не зазначив фактичних обставин справи.

Ліквідатор ЗАТ «Завод комунального транспорту» який є правонаступником ЗАТ «Львівський автомобільний завод» ОСОБА_6 у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що предметом договору, який судом визнано укладеним окрім іншого майна, є і адміністративно-побутовий корпус №6 площею 1 374,3 м.кв. власником якого на той час був ЗАТ «Львівський автомобільний завод», і лише він міг бути продавцем цього майна як власник, яке перебувало у іпотеці АТ «Укрексімбанк», а не ВАТ «Пасавтопром». Тому просив апеляційну скаргу задовольнити, а оспорюване рішення суду першої інстанції скасувати.

Присутні у судовому засіданні представник апелянта та представники відповідача 1 підтримали доводи та обґрунтування, викладені у апеляційній скарзі, просили її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між ТОВ «Мотор ОСОБА_2» та ВАТ «Пасавтопром» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов відповідач продав, а покупець (позивач) купив виробниче приміщення корпусу № 6 площею 20 469,2 м.кв., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 45.

Згідно п.1.3 нотаріально посвідченого договору іпотеки № 669 від 28.04.2005 р., укладеного між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» як іпотекодержателем та ЗАТ «Львівський автомобільний завод» як іпотекодавцем, в іпотеку передано 8-м об’єктів нерухомого майна, серед якого під № 7 адміністративно-побутовий корпус площею 1 374,3 м.кв., що знаходиться у м.Львові, по вул. Стрийській, 45. Право власності на предмет іпотеки належить іпотекодавцю згідно свідоцтва про право власності на об’єкт нерухомого майна від 20.10.2003 р., серія С № 00273, виданого Сихівською районною державною адміністрацією Львівської міської ради на підставі розпорядження № 846 від 20.10.2003 р.

Відповідно до п.1.8 вказаного договору, відчуження предмету іпотеки дозволяється лише за письмовою згодою іпотекодержателя, що також передбачено і п.п. 2.4.4, 2.4.5 договору щодо зміни об’єму предмету іпотеки, тощо.

Згідно ст. 9 Закону Ураїни «Про іпотеку» (в редакції що діяла на дату укладання спірного правочину), іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу).

Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя:

зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки;

передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку;

відчужувати предмет іпотеки;

передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно. Правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним.

Згідно ж ч.2 ст. 215, ст. 220 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на дату укладання спірного правочину у даній справі та прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, частина спірного нерухомого майна, яке складає предмет договору, належала на праві власності не продавцю та відповідно відповідачу у даній справі, а іншій особі, зокрема: ЗАТ «Львівський автомобільний завод», правонаступником якого на даний час є ЗАТ «Завод комунального транспорту» а також, те що вказане нерухоме майно було обмежене у цивільно-правовому обороті, оскільки перебувало у іпотеці ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Тому, враховуючи вимоги зазначеної вище ч.2 ст. 215, ст. 220 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажі майна від 24.09.2010 р. не міг бути судом визнаний дійсним, оскільки він в силу закону є нікчемним зважаючи на те, що складав предмет іпотеки і на відчуження його не було письмової згоди іпотекодержателя та відповідно апелянта у даній справі.

Крім цього, відповідно ч.1 ст. 317, ч.ч.1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Тому, узагальнюючи викладене вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що предметом спірного договору було нерухоме майно, яке не належить на праві власнику продавцю та відповідно відповідачу у даній справі, а відтак, рішення про визнання договору укладеним є протиправною дією, що стосується нерухомого майна, яке належить іншій особі, яка навіть не була стороною у даній справі.

Окрім цього, вірними є заперечення щодо позову апелянта про те, що правила ст. 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 цього Кодексу пов’язується із державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав і обов’язків. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у справі № 3-28гс11 від 18.04.2011 р. та № 6-162цс12 від 30.01.2013 р.

Зважаючи на зазначене вище, апеляційна скарга ПАТ «Державний експортно-імпортний банку України» підлягає задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню а позовні вимоги відмові у задоволенні.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем та відповідачем не подано будь-яких доказів чи заперечень що обґрунтовували б правомірність оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

При зміні чи скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд проводить новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Відповідно до ч. 2 ст.49 ГПК України, в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Тому, належить стягнути з позивача та відповідача витрати на сплату судового збору за розгляд справи у апеляційній інстанції на користь апелянта.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

           1. Апеляційну скаргу ПАТ «Дерржавний експортно-імпортний банк України» задовольнити.

           2. Рішення господарського суду Львівської області у даній справі № 20/144 (10) від 17.01.2011 р. скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор ОСОБА_2» (79026, м. Львів, вул.Стрийска, 45, код ЄДРПОУ 35227260) на користь ПАТ «Дерржавний експортно-імпортний банк України» ( 03150, м.Київ, вул.Антоновича, 127, код ЄДРПОУ 00032112) 1 515,8 грн. витрат на оплату судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4.Стягнути з товариства з відкритого акціонерного товариства «Пасавтапром» (79026 м. Львів, вул.Стрийска, 45, код ЄДРПОУ 05808787) на користь ПАТ «Дерржавний експортно-імпортний банк України» (03150, м.Київ, вул.Антоновича, 127, код ЄДРПОУ 00032112) 1 515,8 грн. витрат на оплату судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Господарському суду Львівської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи повернути до господарського суду Львівської області.          

ОСОБА_7 Матущак

Cудді                                                                                           О.П.Дубник

                                                                                                    ОСОБА_1