Ухвала

від 15.02.2017 по справі 544/1169/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 544/1169/15-ц Номер провадження 22-ц/786/699/17Головуючий у 1-й інстанції Сайко О. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

У Х В А Л А

15 лютого 2017 року м. Полтава

Суддя судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області Карпушин Г. Л., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування обов'язкової частки, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за поховання та позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та визнання права власності на обов'язкову частку в спадковому майні, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 10 січня 2017 року у задоволенні позовів ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування обов'язкової частки та до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та визнання права власності на обов'язкову частку в спадковому майні - відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за поховання - відмовлено.

З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що вирішуючи питання стягнення судових витрат за позовні вимоги ОСОБА_2, місцевий суд невірно застосував норми законодавства, в зв'язку з чим сума судового збору при подачі позовної заяви була стягнута із позивача не в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, що у липні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування обов'язкової частки. Так, при подачі позову до суду позивачем ОСОБА_2 заявлялося п'ять позовних вимог майнового характеру, за які він мав сплатити судовий збір у розмірі 960,86 грн., виходячи з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (а.с.31-35), проте ним було сплачено судовий збір лише у розмірі 677, 10 грн. (Т.1 а.с.2-7).

В подальшому ОСОБА_2 збільшив позовні вимоги, заявивши ще вісім позовних вимог немайнового характеру, та добавив ще одну вимогу майнового характеру про визнання за ним права власності в порядку спадкування після померлої ОСОБА_5 на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Проте, за збільшені позовні вимоги ним було сплачено судовий збір лише у розмірі 487,20 грн., 551,20 грн., 60,00 грн. та 487,20 грн. (Т.1 а.с.172-177, а.с. 200-209).

У квітні 2016 року позивач ОСОБА_2 подав до суду заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, в якій він заявив 13 позовних вимог. Тобто, одну позовну вимогу немайнового характеру він добавив, за яку відповідно сплатив 551,20 грн. (Т.2 а.с.38-46).

Таким чином, з вищевикладено вбачається, що позивачем ОСОБА_2 неодноразово збільшувалися позовні вимоги, однак судовий збір ним був сплачений не у повному обсязі.

Згідно ч. 3 ст. 6 ЗУ Про судовий збір за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Ціна позову у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, визначається загальною сумою всіх вимог (п.10 ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до п.13 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах визначено, що якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою ), наприклад за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, виходячи з викладенного, вбачається, що при подачі позову до суду позивачем ОСОБА_2 не було в повному обсязі досплачено та судом не достягнуто судовий збір, як за вимоги майнового так і немайнового характеру у розмірі, який діяв на час їх пред'явлення.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що у грудні 2015 року позивач ОСОБА_2М у заяві про збільшення позовних вимог, добавив ще одну позовну вимогу майнового характеру про визнання за ним права власності в порядку спадкування після померлої ОСОБА_5 на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. Однак, за цю позовну вимогу майнового характеру, ним також судовий збір не сплачувався.

Відповідно до п.16 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах визначено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п'ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюєтся судом із наступним стягненням недоплаченного або з поверненням передплаченого судового збору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п. 41 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах зазначено, що якщо суд не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат або наприклад, про повернення судового збору з Державного бюджету України, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з власної ініціативи суд на підставі статті 220 ЦПК України має право ухвалити додаткове рішення у справі, яким вирішити відповідне питання.

Таким чином, враховуючи обставини справи та кінцеве рішення прийняте районним судом, справа підлягає поверненню до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача в повному обсязі судових витрат за всі позовні вимоги у розмірі передбаченому законодавством, яке діяло на момент винесення рішення.

Керуючись ст. 297 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування обов'язкової частки, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за поховання та позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним та визнання права власності на обов'язкову частку в спадковому майні - повернути до Пирятинського районного суду Полтавської області для ухвалення додаткового рішення в строк до 15 березня 2017 року.

В касаційному порядку ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Апеляційного суду Полтавської областіОСОБА_1

З оригіналом згідно: