Постанова

від 16.02.2017 по справі 910/11756/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2017 р. Справа№ 910/11756/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.02.2017 року по справі №910/11756/15 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016 року

по справі №910/11756/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Фастівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства

до 1.Київської обласної ради, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.Великоснітинська сільська рада Фастівського району Київської області, 2.Дідівщинська сільська рада Фастівського району Київської області, 3.Томашівська сільська рада Фастівського району Київської області, 4.Пришивальницька сільська рада Фастівського району Київської області, 5.Дорогинська сільська рада Фастівського району Київської області, 6.Малоснітинська сільська рада Фастівського району Київської області, 7.Великогуляківська сільська рада Фастівського району Київської області, 8.Мотовилівськослобідська сільська рада Фастівського району Київської

області, 9.Червономотовилівська сільська рада Фастівського району Київської

області, 10.Державне підприємство "Фастівське лісове господарство"

про визнання незаконним і скасування рішення та визнання недійсним договору, повернення мисливських угідь

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Мрія"

до 1.Київської обласної ради, 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект"

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Фастівський міжрайонний прокурор Київської області звернувся в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект" про визнання незаконним та скасування рішення Київської обласної ради №140-07-VІ від 30.06.2011 "Про надання в користування мисливських угідь на території Київської області"; визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 07.07.2011р., укладеного між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект"; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект" повернути Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства мисливські угіддя загальною площею 15356 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київська обласна рада всупереч вимогам статей 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняв рішення від 30.06.2011 №140-07-VІ "Про надання в користування мисливських угідь на території Київської області" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма учасниками і користувачами земельних ділянок, на території яких вони розташовані, що призвело до незаконного припинення права користування мисливськими угіддями ДП "Фастівський лісгосп" та укладання договору про умови ведення мисливського господарства від 07.07.2011р. При цьому, прокурор вказував на те, що неправомірні дії відповідачів порушують державні інтереси, оскільки ними проігноровано встановлену законом процедуру надання мисливських угідь у користування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2015р. у справі №910/11756/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016р., в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2016р. у справі №910/11756/15 скасовано та справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

18.10.2016р. Сільськогосподарський виробничий кооператив "Мрія" звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про вступ до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та позовною заявою до Київської обласної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект" про визнання незаконним та скасування рішення.

В обґрунтування позовних вимог Сільськогосподарський виробничий кооператив "Мрія" посилається на те, що він, як законний користувач земельною ділянкою, не надавав погодження ТОВ "Укрмістобудпроект" щодо надання мисливських угідь у користування на території, що належить підприємству.

24.10.2016р. Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Мрія" подано до Господарського суду міста Києва заяву про зміну предмету позову, в якій просить визнати незаконним та скасувати рішення Київської обласної ради від 30.06.2011 № 140-07-VІ "Про надання в користування мисливських угідь на території Київської області"; визнати недійним договір про умови ведення мисливського господарства від 07.07.2011р., укладений між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект".

Рішенням Господарського міста Києва від 10.11.2016р. у справі №910/11756/15 позов Фастівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства задоволено повністю. В задоволенні позову Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Мрія" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 10.11.2016р., ТОВ "Укрмістобудпроект" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Також, ТОВ "Укрмістобудпроект" стверджує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не надав правої оцінки обставинам, які були викладенні в клопотанні про застосування строків позовної давності та неправомірно не застосував позовну давність до заявлених вимог.

Прокуратурою, Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Мрія" подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші сторони не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, Київська обласна рада наданим їй процесуальним правом не скористалася та в судове засідання не з'явилася, своїх повноважних представників не направила, про причини не явки суд не повідомила.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка зазначених вище представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх. Також, судовою колегією враховано, що відкладення розгляду справи призведе до виходу за межі строку, встановленого ч.1 ст.102 ГПК України.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

У відповідності до статей 13, 14 та 16 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

Згідно із ст.5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ).

Відповідно до ст.36 Закону України "Про тваринний світ" охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу.

Основним завданням мисливського господарства як галузі стаття 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначає охорону, використання та відтворення мисливських тварин.

Дотримання норм законодавства при набутті права на користування мисливськими угіддями є одним із основних засобів забезпечення державою законності використання природних об'єктів, охорони та збереження тваринного світу.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Київської обласної ради №140-07-VІ від 30.06.2011 "Про надання в користування мисливських угідь на території Київської області" надано у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпрект" мисливські угіддя загальною площею 15356 га в межах згідно з додатком для ведення мисливського господарства терміном на 25 років.

В даному рішенні встановлено опис меж мисливських угідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпрект" (в межах Фастівського району), а саме:

- з півночі: від села Соснівка правим берегом річки Ірпінь вниз за течією до гирла річки Унава. Від гирла Унава вгору проти течії до північно-східної околиці села Кощіївка, далі струмком у напрямку села Червона Моговилівка, далі залізницею до селища міського типу Борова;

- зі сходу: від селища міського типу Борова автомобільною дорогою Борова-Фастів до кільцевої Фастівської автомобільної дороги;

- з півдня: кільцевою Фастівською автомобільною дорогою навкруги міста Фастів до автомобільної дороги Фастів-Бишів;

- зі заходу: автомобільною дорогою Фастів-Бишів до повороту на село Вишня, далі автомобільною дорогою через село Вишня до лісового масиву Снітинського лісництва Фастівського держлісгоспу, далі польовою дорогою до автомобільної дороги Фастів-Дідівщина, далі цією дорогою до річки Ірпінь, далі вниз за течією річки Ірпінь до села Соснівка.

Так, на підставі зазначеного рішення між Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект" було укладено договір про умови ведення мисливського господарства від 07.07.2011р. (далі-Договір).

В подальшому додатковою угодою від 05.02.2013р. було внесено зміни до Договору, а саме змінено найменування - Київське обласне управління лісового та мисливського господарства на Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

У відповідності до ч.1 ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Відповідно до ст.78 та 79 Земельного кодексу України право власності на землю є правом володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правилами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Частина 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно (ч.2 ст.14 Конституції України).

Статтею 134 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя є ділянками суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Таким чином, запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких знаходиться мисливське угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.

При цьому слід зазначити, що згідно із ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" власники та користувачі земельних ділянок мають переважне право на користування мисливськими угіддями.

Отже, для ведення мисливського господарства необхідні погодження всіх без виключення власників та користувачів земель, на яких планується ведення такого мисливського господарства.

Відповідно до довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за землекористувачами, угіддями №1062 від 15.05.2014р., наданою Управлінням Держземагенства у Фастівському районі Київської області, в користуванні ТОВ Укрмістобудпроект знаходяться мисливські угіддя, які розташовані на території Великогуляківської, Дідівщинської, Томашівської, Пришивальницької, Дорогинської, Малоснітинської, Великоснітинської, Мотовилівськослобідської та Червономотовильської сільських рад Фастівського району Київської області, що також підтверджується відповідними картографічними матеріалами щодо меж мисливських угідь.

Вказана довідка містить перелік юридичних осіб та фізичних осіб, яким належать на праві власності або користування земельні ділянки, що знаходяться на території мисливських угідь, що надані ТОВ "Укрмістобудпроект" та розташовані на території вказаних вище рад.

Статтею 10 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема, вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.

Як встановлено судом, на момент прийняття Київською обласною радою оскаржуваного рішення, з Мотовилівськослобідською (лист-відповідь № 92 від 21.05.2014), Малоснітинською (лист-відповідь № 151 від 31.05.2014), Дідівщинською (лист-відповідь № 72 від 22.05.2014) сільськими радами не було погоджено ведення ТОВ "Укрмістобудпрект" мисливського господарства в їх межах.

Крім того, представники Великоснітинської та Великогуляківської сільських рад, та СВК Мрія в судовому засіданні, яке відбулося 16.02.2017р. стверджували, що останнім також не було погоджено ведення ТОВ "Укрмістобудпрект" мисливського господарства в їх межах.

В матеріалах справи відсутні погодження з власниками та користувачами земельних ділянок, вичерпний перелік яких станом на 30.06.2011р. зазначено в довідці Держземагенства у Фастівському районі Київської області № 1062 від 15.05.2014р..

Натомість в матеріалах справи містяться пояснення окремих власників та користувачів, земельні ділянки яких надані ТОВ "Укрмістобудпрект", стосовно того, що з ними не було погоджено такого надання.

Отже, всупереч ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" погодження на передачу спірних мисливських угідь надано не всіма землевласниками та землекористувачами, чим порушено право решти власників та користувачів цих земель на волевиявлення щодо можливості користування їх земельними ділянками та отримання цих мисливських угідь у користування.

Таким чином, доводи ТОВ "Укрмістобудпрект" стосовно того, що Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства було направлено подання щодо надання йому у користування мисливських угідь разом з повним пакетом документів, який відповідає нормам чинного законодавства, спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч.6 ст.21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами, однак ТОВ "Укрмістобудпрект" не надано належних та допустимих доказів укладення ним договорів з власниками та користувачами земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя.

Крім того, у п.1 спірного рішення зазначено, що у зв'язку з добровільною відмовою від користування припинити ДП "Фастівський лісгосп" право користування мисливськими угіддями площею 15 356 га, закріпленими за ним на підставі підпункту 1.11 п. 1 рішення Київської обласної ради народних депутатів № 102-09-ХХІІ від 05.08.1997 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області".

Згідно із ст.23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються за поданням місцевих органів спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або у галузі охорони навколишнього природного середовища тими самими органами, які уповноважені на надання у користування мисливських угідь.

В матеріалах справи відсутні відповідні подання Київського обласного управління лісового та мисливського господарства або Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про припинення права користування спірними мисливськими угіддями попереднього користувача - ДП "Фастівський лісгосп".

Таким чином, Київська обласна рада не виконавши вимоги ст. 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", прийняла оспорюване рішення пунктом 1 якого припинила ДП "Фастівський лісгосп" право користування мисливськими угіддями площею 15 356 га.

В силу частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Оскільки на момент прийняття Київською обласною радою рішення №140-07-VІ від 30.06.2011р. про надання у користування ТОВ "Укрмістобудпрект" мисливських угідь площею 15 356 га для ведення мисливського господарства були відсутні відповідні погодження власників та користувачів земельних ділянок, що є прямим порушенням ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", а також не були укладені ТОВ "Укрмістобудпрект" передбачені ч.6 ст.21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" договори з власниками та користувачами земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність рішення Київської обласної ради № 140-07-VІ від 30.06.2011 "Про надання в користування мисливських угідь на території Київської області".

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 07.07.2011р., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з п.2.6 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із Положенням про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 458/2011 Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Основними завданнями Держлісагентства України є: внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства; реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом.

Дане управління на підставі оспорюваного рішення Київської обласної ради 07.07.2011 уклало оскаржуваний договір про умови ведення мисливського господарства з ТОВ "Укрмістобудпрект", який не відповідає положенням Цивільного кодексу України та ст.22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", у зв'язку з чим він підлягає визнанню недійсним, оскільки порушення, які були допущені при укладанні спірного договору про умови ведення мисливського господарства є істотними та суперечать нормам чинного законодавства.

Таким чином, зі встановленого вище вбачається, що був порушений охоронюваний законом інтерес держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства внаслідок прийняття Київською обласною радою спірного рішення та укладення договору.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на викладене, позовні вимоги прокуратури про повернення мисливських угідь площею 15 356 га Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства також підлягають задоволенню.

Стосовно поданої ТОВ "Укрмістобудпрект" заяви про застосування строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.

В обґрунтування заяви ТОВ "Укрмістобудпрект" посилається на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 25.03.2015р. по справі №11/163/2011/5003, від 22.04.2015р. по справі №916/2122/13, від 13.05.2015р. по справі №903/543/14 та на те, що позивач до прийняття Київською обласною радою спірного рішення розглядав всі зібрані ТОВ "Укрмістобудпроект" документи, готував пояснювальну записку до проекту спірного рішення, а в подальшому підписав спірний договір, тому перебіг позовної давності почався 30.06.2011р. щодо визнання рішення недійсним та 07.07.2011р. щодо визнання договору недійсним, яка на момент поданого прокурором позову (06.05.2015р.) сплила.

У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

У відповідності до інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1837/15 від 20.10.2015р., за змістом частин першої, другої, четвертої статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, строк позовної давності повинен обчислюватися з дати, коли саме позивачу (тобто органу, в інтересах якого звертається до суду прокурор), стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК України) поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанови ВСУ від 25.03.2015р. у справі № 11/163/2011/5003, від 22.04.2015р. у справі №916/2122/13, від 13.05.2015р. у справі №903/543/14).

В силу частини четвертої та п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові; проте, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

В письмових поясненнях, які було подано до суду першої інстанції 11.10.2016р., Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства просило суд вважати поважними причини пропущення строку для звернення до суду, оскільки про виявлені порушення вимог законодавства при наданні Київською обласною радою спірних мисливських угідь у користування ТОВ "Укрмістобудпрект" прокуратурі та йому стало відомо під час проведеної прокуратурою у 2014 році перевірки за фактами недодержання умов ведення мисливського господарства.

Крім того, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, представник Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства зазначав, що в силу Закону України "Про мисливське господарство та полювання" питання щодо надання права користування мисливськими угіддями належить саме до компетенції обласної ради, а отже на останню покладено обов'язок щодо перевірки наявності погоджень всіх без виключення землевласників та землекористувачів мисливських угідь.

Зважаючи на вищенаведене, судова колегія прийшла до висновку, що позовну давність було пропущено з поважних причин та порушене право держави підлягає захисту. Крім того, судова колегія відзначає, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Фастівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно позовних вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Мрія" про визнання незаконним та скасування рішення Київської обласної ради від 30.06.2011 № 140-07-VІ "Про надання в користування мисливських угідь на території Київської області", та про визнання недійним договір про умови ведення мисливського господарства від 07.07.2011р., судова колегія зазначає наступне.

Позовні вимоги вимог Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Мрія" обґрунтовані тим, що останній, як законний користувач земельною ділянкою, не надавало погодження ТОВ "Укрмістобудпроект" щодо надання мисливських угідь у користування на території, що належить підприємству. Таким чином Київська обласна рада прийняла рішення від 30.06.2011 № 140-07-УІ без погодження СВК "Мрія", що суперечить Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2014р. у справі № 911/2774/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2015р., розірвано договір про умови ведення мисливського господарства від 07.07.2011р., укладеного між Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект".

Відповідно до ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З урахуванням зазначених правових норм на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

У відповідності до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проте, Сільськогосподарський виробничий кооператив "Мрія" відповідно до вимог ст.ст.32, 34 ГПК України належними та допустимими доказами не доведено в чому саме полягає порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваними рішенням та договором, який вже розірвано та визнано недійсним в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Мрія" є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи, наведені ТОВ "Укрмістобудпроект" в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмістобудпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016 року по справі №910/11756/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2016р. у справі №910/11756/15 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/11756/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна