Рішення

від 15.02.2017 по справі 914/3303/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017р. Справа№ 914/3303/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Укрінвестпласт , м.Івано-Франківськ

до відповідача: Приватного підприємства Інсталпласт-ХВ , м.Городок Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства Сбербанк , м.Київ

про стягнення 900000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 23724000,00грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - директор

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю

від третьої особи: не з'явився

Суть спору: позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Укрінвестпласт , м.Івано-Франківськ до Приватного підприємства Інсталпласт-ХВ , м.Городок Львівської області про стягнення 900000,00 доларів США, що становить 23724000,00грн. відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 27.12.2016р.

Ухвалою суду від 29.12.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 23.01.2017р. В судовому засіданні 23.01.2017р. оголошено перерву до 06.02.2017р. для надання можливості позивачу ознайомитись з відзивом. В судовому засіданні 06.02.2017р. оголошено перерву до 08.02.2017р. для надання можливості сторонам подати письмові пояснення з приводу клопотання про залучення до участі у справі третьої особи - ПАТ Сбербанк . Ухвалою суду від 08.02.2017р. Публічне акціонерне товариство Сбербанк залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та відкладено розгляд справи на 15.02.2017р.

Представникам сторін роз'яснено права згідно ст.ст. 20, 22 ГПК України.

В судове засідання 15.02.2017р. з'явились повноважні представники позивача та відповідача, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача явки представника в судове засідання не забезпечено.

На адресу електронної поштової скриньки господарського суду Львівської області 15.02.2017р. надійшло клопотання ПАТ Сбербанк про відкладення розгляду справи та продовження строків її розгляду зважаючи на неможливість забезпечити явку повноважного представника в судове засідання.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.9.2 Постанови №17 від 26.12.2011р. роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Так, ПАТ Сбербанк стверджує, що позбавлений можливості забезпечити участь повноважного представника в судовому засіданні 15.02.2017р., оскільки 14.02.2017р. банку стало відомо про критично велику кількість справ, призначених за його участю в різних судах України, зокрема справи №916/3732/15, №910/24157/16, №910/22400/16, №2/487/838/17, №922/808/16, №185/9257/16-ц та №500/3435/16-ц. Відтак, виникла необхідність залучення в різні процеси одночасно значної кількості представників, а залучення додаткових представників у стислі строки (1 день) є практично неможливим зважаючи на необхідність проведення процедури допуску до банківської таємниці.

Проаналізувавши відомості Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) щодо призначення зазначених справ до розгляду на 15.02.2017р., суд звертає увагу на таке.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 06.01.2017р. про призначення до розгляду справи №910/24157/16 в судовому засіданні 15.02.2017р. оприлюднено в ЄДРСР 25.01.2017р. Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 16.01.2017р. про розгляд справи №185/9257/16-ц в судовому засіданні 15.02.2017р. оприлюднено в ЄДРСР 20.01.2017р. По вказаних справах ПАТ Сбербанк виступає позивачем, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про несвоєчасне отримання ним поштової кореспонденції з копіями відповідних ухвал суду. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 30.01.2017р. про розгляд справи №922/808/16 в судовому засіданні 15.02.2017р. оприлюднено в ЄДРСР 07.02.2017р., і тільки ухвалу господарського суду міста Києва від 09.02.2017р. про розгляд справи №914/22400/16 в судовому засіданні 15.02.2017р. оприлюднено в ЄДРСР 14.02.2017р. Водночас, суд звертає увагу на те, що повноважні представники ПАТ Сбербанк брали участь в судових засіданнях, на яких винесено зазначені ухвали про відкладення розгляду справ, а відтак були належним чином та своєчасно проінформовані про дату проведення наступного судового засідання. Суд також звертає увагу на те, що 15.11.2016р. Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області прийнято рішення по справі №500/3435/16-ц. Відомості про його оскарження чи про призначення до розгляду в судовому засіданні 15.02.2017р. заяв по справі в ЄДРСР відсутні. Так само як і на час проведення судового засідання відсутні дані щодо призначення до розгляду в судових засіданнях 15.02.2017р. справ №916/3732/15 та №2/487/838/17

Окрім того, до вказаного клопотання ПАТ Сбербанк не долучено жодних доказів, які би свідчили про недостатню кількість працівників банку для забезпечення участі повноважних представників у вказаних судових засіданнях та судовому засіданні по справі №914/3303/16 15.02.2017р.

З огляду на вищенаведене, клопотання ПАТ Сбербанк про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених у ньому обставин.

На розгляд суду також надійшло два аналогічних за змістом клопотання ПАТ Сбербанк (вх.№475/17 від 03.02.2017р. та вх.№597/17 від 10.02.2017р.) про його залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та зупинення провадження по справі.

Суд залишає без розгляду клопотання ПАТ Сбербанк (вх.№597/17 від 10.02.2017р.) в частині вимог про залучення вказаного банку до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки відповідне клопотання (вх.№475/17 від 03.02.2017р.) задоволено ухвалою суду від 08.02.2017р.

Окрім цього, у вказаних клопотаннях ПАТ Сбербанк також просить зупинити провадження по справі до розгляду справи №914/1155/15 про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ , оскільки відповідно до ч.1 ст.17 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство. Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання.

Представники сторін в судовому засіданні 15.02.2017р. просили відмовити у задоволенні вказаного клопотання, зазначивши, що право вимоги ТзОВ Укрінвестпласт до ПП Інсталпласт-ХВ виникло з моменту укладення позивачем договору з п.Хамиком В.С. про відступлення права вимоги. Відтак, відповідне грошове зобов'язання відповідача виникло після порушення справи про банкрутство. Вказані пояснення відображено у письмових запереченнях позивача (вх.№5407/17 від 08.02.2017р.) та відповідача (вх.№5283/14 від 08.02.2017р.).

Суд зазначає, що ухвалою господарського суду Львівської області від 23.04.2015р. дійсно порушено провадження у справі №914/1155/15 про банкрутство Приватного підприємства Інсталпласт-ХВ (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 163, ідентифікаційний код 20818151). Проте, у зв'язку з оскарженням зазначеної ухвали суду, провадження у справі №914/1155/15 про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ зупинено ухвалою господарського суду від 09.06.2015р.

ПП Інсталпласт-ХВ долучено до матеріалів справи копію постанови Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017р. (вх.№6231/17 від 15.02.2017р.), якою апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Сбербанк задоволено, скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 23.04.2015р. у справі №914/1155/15 та прийнято нове судове рішення: відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства Інсталпласт-ХВ (81500, Львівська область, місто Городок, вул. Львівська, 163; код ЄДРПОУ 20818151).

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що за відсутності у провадженні господарського суду справи про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ клопотання ПАТ Сбербанк про зупинення провадження по справі №914/3303/16 задоволенню не підлягають.

Зважаючи на таке, суд також відхиляє подані ПАТ Сбербанк міркування з приводу підсудності спору по справі №914/3303/16 тому ж суду (складу суду), у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ (вх.№5062/17 від 07.02.2017р.), як безпідставні.

Також на електронну поштову адресу господарського суду Львівської області 15.02.2017р. надійшла копія клопотання ПАТ Сбербанк про витребування оригіналу договору про відступлення права вимоги від 02.11.2016р. Аналогічна за змістом вимога міститься й в клопотанні ПАТ Сбербанк про призначення судової експертизи, копію якого також надіслано на електронну поштову адресу господарського суду Львівської області 15.02.2017р. Окрім цього, в зазначеному клопотанні ПАТ Сбербанк просить суд призначити у справі судову технічну експертизу такого документу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та на вирішення експерта поставити такі питання: чи нанесені відтиски печаток ТзОВ Укрінвестпласт на договорі про відступлення права вимоги за договором поруки, в той час, яким датовано такий документ, а саме: 02.11.2016р.?; чи виготовлені підписи ОСОБА_1 - директора ТзОВ Укрінвестпласт на договорі про відступлення права вимоги за договором поруки, в той час, яким датовано такий документ, а саме: 02.11.2016р.?; чи виготовлені підписи ОСОБА_3 на договорі про відступлення права вимоги за договором поруки, в той час, яким датовано такий документ, а саме: 02.11.2016р.?

Слід зазначити, що відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно зі ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами. У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як визначено ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Клопотання ПАТ Сбербанк обґрунтоване тим, що оскільки ТзОВ Укрінвестпласт не заявлено вимог у справу про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ не зважаючи на значну суму вимог, заявлену по справі №914/3303/16, існують обґрунтовані сумніви про те, що оригінал зазначеного договору існує. Тобто, банк ставить під сумнів не відповідність наданої суду належним чином засвідченої копії договору його оригіналу, а наявність доказу як такого.

Суд звертає увагу на те, що провадження по справі №914/1155/15 про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ зупинено ухвалою суду від 09.06.2015р. у зв'язку з оскарженням ухвали суду від 23.04.2015р. про порушення провадження у справі про банкрутство вказаного підприємства, тобто до моменту укладення договору про відступлення права вимоги між п.Хамуляком В.С. та ТзОВ Укрінвестпласт . Як вже зазначалось, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.02.2017р. скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 23.04.2015р. у справі №914/1155/15 та прийнято нове судове рішення: відмовлено у порушенні провадження у справі про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ . Зазначені обставини свідчать про відсутність у ТзОВ Укрінвестпласт об'єктивної можливості звернутись із відповідними кредиторськими вимогами у справу про банкрутство ПП Інсталпласт-ХВ .

Відтак, оскільки інших доводів на підтвердження необхідності витребування оригіналу договору про відступлення права вимоги від 02.11.2016р. ПАТ Сбербанк не наведено, суд відмовляє в задоволенні такого клопотання зважаючи на його необґрунтованість.

У відповідності до ч.1 ст.41 ГПК України, господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Необхідність призначення судової експертизи ПАТ Сбербанк обґрунтовує тим, що учасниками процесу не надано доказів, що підтверджували б виконання умов, що передаються за договором уступки (первинних документів), а також стверджує, що підпис на наявній в матеріалах справи копії договору уступки, вміщений за реквізитами ОСОБА_3, візуально зовсім не схожий на його підписи на інших документах - містить суттєві візуальні відмінності.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. зазначено, що якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала. Для перевірки достовірності поданих суду документів може бути призначено судову експертизу.

Проаналізувавши матеріали справи, суд не вбачає взаємної суперечливості у поданих доказах, а також звертає увагу на те, що припущення учасника судового процесу не можуть бути підставою для призначення та проведення судової експертизи. Суду належним чином не доведено наявність підстав вважати, що договір про відступлення права вимоги від 02.11.2016р. підписано особами, які не мають відповідних повноважень, чи у інший час, аніж зазначено у ньому, тобто, що такий документ є підробленим повністю чи в частині. Відтак, суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання ПАТ Сбербанк про призначення по справі експертизи слід відмовити.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні 15.02.2017р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що в липні 2013 року між ПАТ ОСОБА_4 банк Сбербанку Росії та відповідачем - ПП Інсталпласт-ХВ укладено кредитний договір, виконання зобов'язань останнього за яким забезпечено, серед іншого, порукою п.Хамика В.С. На виконання умов договору поруки п.Хамиком В.С. в жовтні 2014 року сплачено на користь ПАТ Сбербанк заборгованість відповідача в розмірі 900000,00 доларів США. Відтак, за умовами договору поруки, він набув право зворотної вимоги до боржника, яке відчужено позивачу на підставі договору, укладеного п.Хамиком В.С. та ТзОВ Укрінвестпласт в листопаді 2014 року. Про зміну кредитора у зобов'язанні боржника повідомлено належним чином із вимогою про погашення заборгованості новому кредитору у встановлений строк, яку останнім залишено без відповіді та задоволення. Зазначене зумовило звернення ТзОВ Укрінвестпласт до суду із позовом про стягнення із ПП Інсталпласт-ХВ 900000,00 доларів США, що становить 23724000,00грн. відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 27.12.2016р. Просив позов задоволити.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні 15.02.2017р. наявність заборгованості перед позивачем визнав в повному обсязі з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (вх.№2345/17 від 23.01.2017р.), долучив до матеріалів справи додаткові пояснення та документи на підтвердження своєї правової позиції (вх.№6231/17 від 15.02.2017р.). Проте, зазначив, що зважаючи на важке фінансове становище ПП Інсталпласт-ХВ , спричинене негативними явищами в економіці України, зокрема, знеціненням національної валюти, що призвело до значного зменшення збуту продукції підприємства та, відповідно, зменшення його доходів, відповідач позбавлений можливості виконати свої зобов'язання, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Окрім зазначених вище заяв та клопотань третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, до матеріалів справи за резолюцією судді також долучено копії міркування ПАТ Сбербанк щодо хибності позовних вимог та клопотання про визнання недійсним договору, що суперечить законодавству, що надійшли на електронну поштову адресу господарського суду Львівської області 15.02.2017р. У супровідному листі до вказаної кореспонденції зазначено, що оригінали таких документів надіслано на адресу суду рекомендованим пріоритетним листом.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено таке.

Між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_4 банк Сбербанку Росії (після зміни найменування - ПАТ Сбербанк ; банк за договором, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача по справі) та Приватним підприємством Інсталпласт-ХВ (позичальник за договором, відповідач по справі) укладено договір про відкриття кредитної лінії №75-В/13/89/ЮО від 08.07.2013р., за яким банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в доларах США, що надалі іменується Кредитна лінія та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) у порядку та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі зазначені в п.1.5 цього договору, своєчасно та у повному обсязі сплачувати банку проценти за користування кредитом, а також повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору та виконати інші умови цього договору (п.1.1).

Відповідачем отримання кредиту на підставі вказаного кредитного договору не заперечується, зокрема довідкою Інсталпласт-ХВ №1 від 20.01.2017р. підтверджено отримання ним коштів за договором в сумі 2141838,00 доларів США.

Згідно з пп. г п.2.1 договору, належне виконання позичальником зобов'язань по цьому договору забезпечується порукою фізичної особи ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Відтак, між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_4 банк Сбербанку Росії (кредитор за договором) та ОСОБА_3 (поручитель за договором) укладено договір поруки від 08.07.2013р., за яким, серед іншого, відповідальність поручителя перед банком включає зобов'язання, які були невиконані боржником, та які передбачені основним договором 2 (основне зобов'язання 2 - договір про відкриття кредитної лінії №75-В/13/89/ЮО, укладений між кредитором та боржником 08.07.2013р. з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом строку його дії (згідно ст.1), зокрема, але не обмежуючись: зобов'язання повернути кредитору кредит, наданий в доларах США в межах кредитної лінії, відкритої строком до 07.01.2015р. за основним договором 2 з граничним лімітом кредитування в сумі 3496151,00 долар США (з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної лінії в національній валюті України), в строк/и який/і зазначений/ються в основному договорі 2, а у випадках, передбачених законодавством України та/або основним договором 2 та/або цим договором - достроково (п.2.1.2, стаття 2).

ПП Інсталпласт-ХВ одержано повідомлення-вимогу банку вих.№97/5/54 від 09.10.2014р., в якій зазначено, що станом на 09.10.2014р. за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №75-В/13/89/ЮО від 08.07.2013р. обліковується прострочена заборгованість, в тому числі 900000,00 доларів США простроченої заборгованості з повернення кредиту, й заявлено вимогу про її сплату протягом 7 календарних днів з дня отримання зазначеної кореспонденції.

Як вбачається із пояснень відповідача, за відсутності у ПП Інсталпласт-ХВ коштів, засновником та керівником підприємства - ОСОБА_3, як поручителем за договором, сплачено того ж дня 900000,00 доларів США в рахунок погашення вказаної простроченої заборгованості за вказаними у повідомленні-вимозі реквізитами. Зазначене підтверджується реєстром документів ПАТ Сбербанк по рахунку п.Хамика В.С. за 09.10.2014р. та не заперечується ПАТ Сбербанк .

Як визначено п.5.3.2 договору поруки, у разі виконання поручителем зобов'язань боржника за основним договором поручитель має право зворотної вимоги до боржника.

Зважаючи на це, 02.11.2016р. між ОСОБА_3 (первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укрінвестпласт (новий кредитор за договором, позивач по справі) укладено договір про відступлення права вимоги за договором поруки від 08.07.2013р., за яким первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України відступив, а новий кредитор прийняв право вимоги первісного кредитора до Приватного підприємства Інсталпласт-ХВ (ідентифікаційний код 20818151) (надалі - боржник) за договором поруки від 08.07.2013р. (надалі за текстом - договір поруки) (п.1.1).

За умовами цього договору, новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до боржника щодо сплати грошових коштів в сумі 900000,00 доларів США в гривневому еквіваленті, згідно курсу НБУ на день сплати (п.1.2). Вказані грошові кошти в сумі 900000,00 доларів США були сплачені первісним кредитором ПАТ Сбербанк у відповідності до умов договору поруки укладеного між ПАТ ОСОБА_4 Сбербанку Росії та фізичною особою за законодавством України - ОСОБА_3, укладеного на забезпечення виконання боржником умов договору про відкриття кредитної лінії №75-В/13/89/ЮО від 08.07.2013р. та договору про відкриття кредитної лінії №74-В/13/89/ЮО від 08.07.2013р., укладених між ПАТ ОСОБА_4 Сбербанку Росії та Приватним підприємством Інсталпласт-ХВ (п.1.3).

У п.1.4 вказаного договору, новий кредитор набув право вимоги первісного кредитора до боржника за договором поруки від 08.07.2013р. з моменту підписання даного договору про відступлення права вимоги.

На виконання умов договору, ПП Інсталпласт-ХВ повідомлено про таке відступлення права вимоги за договором поруки від 08.07.2013р. та зміну кредитора повідомленням ОСОБА_3 від 04.11.2016р., а також повідомленням ТзОВ Укрінвестпласт від 08.11.2016р., в якому новий кредитор просить також в строк до 01.12.2016р. погасити заборгованість в сумі 900000,00 доларів США в гривневому еквіваленті згідно курсу НБУ на день сплати, шляхом перерахунку на зазначені реквізити нового кредитора. Копії зазначених документів подано відповідачем та долучено до матеріалів справи.

Оскільки вказану вимогу залишено ПП Інсталпласт-ХВ без відповіді та задоволення, ТзОВ Укрінвестпласт звернулось до суду із позовом про стягнення 900000,00 доларів США, що становить 23724000,00грн. відповідно до офіційного курсу Національного банку України станом на 27.12.2016р.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Проте, прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Як встановлено ч.ч.1,2 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Суд звертає увагу на те, що при оформленні платіжного документа №104823557 від 09.10.2014р., на підставі якого поручителем погашено заборгованість ПП Інсталпласт-ХВ за кредитним договором №75-В/13/89/ЮО, допущено опечатку й зазначено дату укладення такого договору 08.07.2014р., а не 08.07.2013р. Водночас, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про те, що внаслідок цього такий платіж не зараховано ПАТ Сбербанк в рахунок погашення заборгованості ПП Інсталпласт-ХВ . Відтак, суд приходить до висновку, що долученими до матеріалів справи доказами підтверджується виконання п.Хамиком В.С. зобов'язань ПП Інсталпласт-ХВ зі сплати 900000,00 доларів США простроченої заборгованості з повернення кредиту за договором про відкриття кредитної лінії №75-В/13/89/ЮО від 08.07.2013р., на підставі договору поруки від 08.07.2013р.

Як встановлено ч.2 ст.556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У поданих ПАТ Сбербанк міркуваннях щодо хибності позовних вимог звертається увага на те, що часткове виконання поручителем зобов'язання за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором. Зокрема, зазначає, що у правовій позиції Верховного Суду України у справі 6-932цс15 (постанова від 07.10.2015р.) зазначено, що правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Водночас, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд України, здійснюючи аналіз законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання (витяг підготовано суддею Верховного Суду України В.І. Гуменюком, науковим консультантом управління вивчення та аналізу судової практики ОСОБА_5 та головним консультантом управління вивчення та аналізу судової практики ОСОБА_6), ствердив, що право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника, безпосередньо законом закріплено, а саме ч.2 ст.556 ЦК України. Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Так, відповідно до ч.3 ст.556 ЦК України, до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

Зважаючи на вищенаведене, а також беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про повне виконання ПП Інсталпласт-ХВ чи будь-ким із поручителів його зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №75-В/13/89/ЮО від 08.07.2013р., суд приходить до висновку, що порука п.Хамика В.С. на підставі договору від 08.07.2013р. зберігається, а поручитель, у відповідності до п.4.1 вказаного договору, залишається зобов'язаним перед кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за основним договором не будуть виконані повністю, проте, оскільки п.Хамиком В.С. як поручителем виконано зобов'язання із погашення 900000,00 доларів США простроченої заборгованості ПП Інсталпласт-ХВ за вказаним кредитним договором, він набув право вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку, а тому, до нього перейшли права кредитора в обсязі 900000,00 доларів США.

Серед встановлених законом підстав заміни кредитора у зобов'язанні, п.1 ч.1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як вже зазначалось, ТзОВ Укрінвестпласт 02.11.2016р. укладено з п.Хамиком В.С. договір про відступлення права вимоги за договором поруки від 08.07.2013р., а саме вимоги щодо сплати грошових коштів в сумі 900000,00 доларів США.

ПАТ Сбербанк заявлено клопотання про визнання вказаного договору при прийнятті рішення недійсним як такого, що суперечить законодавству, оскільки зі змісту договору вбачається, що його предметом є надання фінансової послуги - факторингу, водночас, сторони договору про відступлення права вимоги від 02.11.2016р. є неналежними суб'єктами факторингу.

Так, згідно п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

ПАТ Сбербанк стверджує, що зі змісту умов договору про відступлення права вимоги вбачається, що первісний кредитор уступив грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти, які новий кредитор зобов'язалося сплатити останньому, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Так, відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника); клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

За наведеним визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Таким чином, договір факторингу передбачає, передусім, обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги, та мету - отримання додаткового доходу.

Суд звертає увагу на те, що саме лише встановлення у договорі обов'язку нового кредитора сплатити на користь первісного кредитора грошові кошти за набуття права вимоги, що уступається за договором, не свідчить про укладення сторонами договору факторингу, адже у відповідності до ч.3 ст.656 ЦК України, право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, може бути предметом договору купівлі-продажу. Так, Вищий господарський суд України у постанові від 14.12.2011р. по справі №55/252, дійшов висновку, що договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Законом не встановлено обмежень щодо оплатності договору цесії, проте метою такого договору є передача права вимоги до боржника від одного кредитора до іншого кредитора без набуття додаткового доходу жодним із кредиторів; уступка права вимоги має здійснюватися у повному обсязі від отриманої суми боргу, без будь-яких дисконтів та премій за стягнення з боржника грошових зобов'язань. В свою чергу договір факторингу передбачає обов'язковість платності за відступлення права грошової вимоги, та мету отримання додаткового доходу. Зазначене узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, наведеною у постанові від 30.06.2011р. по справі №35/395-10.

Так, договором від 02.06.2011р. про відступлення права вимоги за договором поруки від 08.07.2013р. чітко передбачено саме передачу права вимоги, що виникла у зв'язку з добровільним виконанням поручителем зобов'язання ПП Інсталпласт-ХВ за договором про відкриття кредитної лінії №75-В/13/89/ЮО від 08.07.2013р., та зазначено, що розрахунок нового кредитора з первісним кредитором за уступку права вимоги має здійснюватись у повному обсязі від отриманої суми боргу, без будь-яких дисконтів та премій за стягнення з боржника грошових зобов'язань (розділ 2 договору). Відтак, суд приходить до висновку, що його укладено з метою передачі права вимоги до боржника від одного кредитора до іншого, тобто, задля фактичної зміни сторони у зобов'язанні без набуття додаткового доходу жодним із кредиторів, а тому такий договір не містить ознак факторингового, а є договором уступки права вимоги.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили, що умови такого правочину суперечать чинному законодавству.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для визнання такого договору недійсним та приходить до висновку, що до нового кредитора, у відповідності до ст.514 ЦК України, перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, а саме право зворотної вимоги до ПП Інсталпласт-ХВ щодо сплати 900000,00 доларів США на підставі договору поруки від 08.07.2013р.

Оскільки відповідачем вимогу ТзОВ Укрінвестпласт про погашення заборгованості за договором поруки від 08.07.2013р. в сумі 900000,00 доларів США, в гривневому еквіваленті, згідно курсу НБУ на день сплати, у встановлений в повідомленні від 08.11.2016р. строк не виконано, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог.

Беручи до уваги твердження ПП Інсталпласт-ХВ про неможливість виконання зобов'язання зважаючи на його важче фінансове становище, суд зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Відтак, Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 7.12.2013р. роз'яснено, що у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Суд також звертає увагу, що згідно з п.4 ч.1 ст.55 ГПК України, у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривні відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 900000,00 доларів США обґрунтовані матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення в повному обсязі із визначенням еквіваленту в національній валюті в розмірі 23985603,00грн., беручи до уваги курс долара США до національної валюти - гривні, встановлений Національним банком України на 28.12.2016р. - дату подання позовної заяви до суду.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат між сторонами суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, відповідно до ч.1 ст.6 Закону України Про судовий збір , в редакції чинній на момент звернення до суду із позовною заявою, судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв'язку. За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати. Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що за змістом пункту 4 частини першої статті 55 ГПК у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті) й визначається сума судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону).

На підтвердження сплати судового збору позивачем долучено до матеріалів справи платіжне доручення №1 від 27.12.2016р. на суму 206700,00грн.

Зважаючи на курс долара США до національної валюти - гривні, встановлений Національним банком України на 27.12.2016р. - дату сплати судового збору, та беручи до уваги максимальну ставку судового збору, встановлену п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру, суд приходить до висновку, що позивачем сплачено судовий збір у встановленому законом порядку та розмірі.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача в повному обсязі в розмірі 206700,00грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Інсталпласт-ХВ (Львівська область, м.Городок, вул.Львівська, буд.163; код ЄДРПОУ 20818151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрінвестпласт (м.Івано-Франківськ, вул. Марійки Підгірянки, буд.17, офіс 1; код ЄДРПОУ 40005622) 900000,00 доларів США основного боргу, що станом на 28.12.2016р. згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 23985603,00грн., та 206700,00грн. судового збору

3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

4. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 20.02.2017р.

Суддя Щигельська О.І.