Постанова

від 20.02.2017 по справі 924/240/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2017 р. Справа № 924/240/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Грязнов В.В.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Хмельницької області від "04" січня 2017 р. (за скаргою Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України)

у справі № 924/240/15

за скаргою (стягувач) Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м.Київ

до Відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України, м. Київ

боржник ОСОБА_1 (фермерське) господарство "Влад", с. Гориця, Славутського району

скарга на дії державного виконавця

за участю скаржника ОСОБА_2,представника,довіренсть в справі

стягувача ОСОБА_3,представника, довіреність у справі

боржника не з"явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 04.01.2017 р. у справі № 924/240/15 (суддя Вибодовський О.Д.) за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України до Селянського фермерського господарства Влад про стягнення заборгованості скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на дії державного виконавця задоволено частково.

Визнано незаконним та скасоване повідомлення відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.10.2016р. № 20-1.571/17 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Зобов'язано відділ примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ від 17.04.2015 р. по справі №924/240/15.

В задоволенні скарги, в частині винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, проведення виконавчих дій в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» відмовлено.

Задовольняючи частково вимоги скарги, місцевий господарський суд керувався положеннями ст. 124 Конституції та ст.ст. 115, 121 - 2 ГПК України, ст.ст.8,12 п. 1 ч. 1 ст. 19, ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" ( в попередній редакції), ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України, п.10, розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за № 489/20802 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. № 2832/5), п.9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012р. «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» та прийшов до висновку, що довіреність № 880 від 28.12.2014р.,видана ОСОБА_4, за підписом якої подано заяву про примусове виконання рішення та пред явлено наказ до виконання, оформлена відповідно до вимог глави 17 ЦК України, видана від імені юридичної особи за підписом уповноваженої на це посадової особи та відтиском печатки юридичної особи. Станом на дату підписання та здачі на пошту заяви 03 жовтня 2016 року повноваження представника стягувача були дійсні .

Разом з тим,вимога про винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, проведення виконавчих дій в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» задоволенню не підлягає, оскільки для відкриття виконавчого провадження станом на час вирішення скарги відсутні заява та наказ, оскільки останні повернуті скаржнику, а підставою для відкриття виконавчого провадження має бути подання нової заяви у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" в новій редакції.

Не погодившись з постановленною ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вважає її такою, що прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

Наголошує, що у довіреності № 880 від 28.12.2015р., виданій в.о. голови правління ПАТ «ДПЗКУ» ОСОБА_5, чітко визначено обсяг наданих представнику повноважень.

Вважає, що з вищезазначеної довіреності не вбачається, що представнику ПАТ «ДПЗКУ» в межах повноважень надано право на пред'явлення виконавчого документа до виконання.

На думку апелянта, відповідно до вказаної вище довіреності ОСОБА_5 надано всі права сторони, передбачені статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону № 606-ХІУ). Однак, для набуття визначених у вказаній статті повноважень необхідна наявність на виконанні у органі державної виконавчої служби уже відкритого виконавчого провадження.

Апелянт вважає, що оскільки заява про прийняття виконавчого документа подана особою, що не уповноважена на здійснення відповідних дій, 21.10.2016р. державним виконавцем на адресу «ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» правомірно направлено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Крім того, вважає,що вимоги про зобов'язання відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ господарського суду № 924/240/15, є безпідставними та такими, що суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження» , статті 121-2ГПК України та пункту 9.13 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» .

Скаржник також зауважив, що за попередньою редакцією Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. поняття прийняття до виконання та відкриття виконавчого провадження є тотожними, тобто в порушення пункту 9.13 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» господарським судом Хмельницької області із задоволенням вимоги скаржника про зобов'язання відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняття до виконання наказу господарського суду Хмельницької області від 17.04.2015р. було зобов'язано відділ примусового виконання відкрити виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного наказу.

Державним виконавцем після надходження виконавчого документа приймається одне з наступних рішень - відкрити виконавче провадження або повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання.

У Законі України «Про виконавче провадження» (редакція Закону № 1404-VIII) поняття прийняти до виконання наказ від 17.04.2015р. відсутнє взагалі.

Крім того, апелянт покликається на вимоги статті 1 Господарського процесуального кодексу України та вважає, що право ПАТ «ДПЗКУ» на пред'явлення до виконання наказу господарського суду Хмельницької області № 924/240/15 від 17.04.2015р. не порушено, оскільки, в разі необхідності примусового виконання рішення, ПАТ «ДПЗКУ» в межах термінів, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» має право на його пред'явлення у відповідності до вимог цього Закону.

Просить ухвалу господарського суду Хмельницької області від 04.01.2017 у справі № 924/240/15 скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "Державна продовольча - зернова корпорація України" зазначає, що ухвала суду від 04.01.2017р. є законною та обґрунтованою і прийнятою у повній відповідності до норм матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що враховуючи приписи ст.ст. 8, 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ, який діяв на момент пред'явлення наказу до ДВС, а також зміст довіреності № 880, ОСОБА_5 мала повноваження пред'являти наказ, як виконавчий документ, до виконання.

Також зауважує, що абсолютно вірним є твердження суду першої інстанції, що повернення державним виконавцем виконавчого документу з підстав, вказаних у повідомленні відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, є порушенням приписів Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції ,чинній на момент звернення стягувача), а також прав та охоронюваних законом інтересів стягувача).

Просить залишити ухвалу господарського суду Хмельницької області від 04.01.2017р. у справі № 924/240/15 без змін, а апеляційну скаргу департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України без задоволення.

У судовому засіданні представник апелянта повністю підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та просить її задовольнити.

Представник ПАТ "Державна продовольча - зернова корпорація України" заперечила вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. Просить відмовити у її задоволенні.

Згідно ч.2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого суду розглядається протягом п"ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість ухвали місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника апелянта, представника стягувача, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженої ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.04.2015р. стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Влад", (адреса: вул.Шевченка, буд.60, с. Гориця, Славутського району, Хмельницької області 30324, ідентифікаційний код юридичної особи 32151629) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01033 (адреса для листування: вул. Саксаганського, буд. 1, м. Київ, 01601, ГТЕФ ПАТ "ДПЗКУ"), ідентифікаційний код юридичної особи 37243279, п/р № 26005040053310 в АТ "Укрексімбанк", МФО 322313 - 26 055 280,55 грн., із них 15 980 000,00грн. - основної заборгованості, 2 780 520,00 грн. - пені, 4 794 000,00 - 30% штрафу, 2 500 760,55грн. - 24% річних та 73 080,00грн. - витрат на оплату судового збору.

Видано наказ.

Попередньо, постановою від 15 вересня 2016 року повернуто виконавчий документ стягувачеві на підставі п.2ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення.

На підставі ч.5 ст.47 Закону України Про виконавче провадження ПАТ ДПЗКУ повторно пред явлено зазначений наказ до виконання та направлено разом з заявою № 130-2-12/5073 від 30 вересня 2016р. до відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України .

03.11.2016 року на адресу ПАТ «ДПЗКУ» надійшло повідомлення, винесене старшим державним виконавцем Кошкер І.А. від 21.10.2016 року № 20-1.571/17 про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання.

У повідомлені державний виконавець мотивує повернення виконавчого документу тим, що повноваження на представника, який діє в інтересах стягувача, не підтверджені належним чином оформленою довіреністю та зазначає, що у довіреності представника стягувача повноваження останнього на пред'явлення наказу, як виконавчого документу, не обумовлені.

У зв «язку з чим, стягувач звернувся з скаргою №2-4-10/631, в якій просить визнати незаконним та скасувати повідомлення відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.10.2016р. № 20-1.571/17 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Просить зобов'язати відділ примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання Наказ від 17.04.2015 р. по справі № 924/240/15, винести постанову про відкриття виконавчого провадження, провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Аналізуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

За ст. 121 - 2 ГПК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

5 жовтня 2016 року набрала чинності нова редакція Закону України "Про виконавче провадження" ( надалі -ЗУ). Спірне повідомлення відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 20-1.571/17 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, видане 21.10.2016р. на підставі заяви про примусове виконання рішення №130-2-12/5073 від 30.09.2016р., надісланої відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 03.10.2016р., що підтверджується фіксальним чеком Укрпошти від 03.10.2016р. №9915, тобто до вступу в силу вищевказаної нової редакції Закону. Таким чином, вирішуючи подану скаргу, суд керується нормами ЗУ "Про виконавче провадження попередньої редакції.

Згідно ст. 25 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону обумовлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Вищевказані норми Закону обумовлюють, що у разі дотримання вимог:

-звернення стягувача з заявою про примусове виконання рішення;

-відповідності виконавчого документу вимогам Закону;

дії строку пред'явлення наказу до виконання;

-пред'явлення наказу до відповідного органу ДВС державний виконавець зобов'язаний прийняти виконавчий документ та відкрити виконавче провадження.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, скаржник направив заяву №130-2-12/5073 від 30.09.2016р. про примусове виконання рішення у відділ примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 03.10.2016р., що підтверджується фіскальним чеком Укрпошти від 03.10.2016р. №9915 та описом вкладення у цінний лист із штампом пошти.

За правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених КМУ № 270 від 05.03.2009р., розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.

Крім того, ч. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України ( надалі-ЦК) встановлено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Разом з тим, згідно повідомлення відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №20-1.571/17 від 21.10.2016р. виконавчий документ повернуто стягувачу без прийняття до виконання в силу ч.1 ст.15, ст.16, ст.26 та п.10, розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за № 489/20802 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. № 2832/5, оскільки заява про прийняття виконавчого документа подана особою, що не уповноважена на здійснення відповідних дій, вважається, що стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що довіреність №880 від 28.12.2014р., видана ОСОБА_5, за підписом якої подано заяву про примусове виконання рішення у справі №924/240/15 та пред'явлено наказ до виконання, оформлена відповідно до вимог глави 17 ЦК України, та є виданою від імені юридичної особи за підписом уповноваженої на це посадової особи та відтиском печатки юридичної особи.

Так, вказаною довіреністю ПАТ «ДПЗКУ» уповноважує ОСОБА_5 представляти інтереси ПАТ «ДПЗКУ» в судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, господарських судах, Міжнародному комерційному арбітражі при Торгово-промисловій палаті України, організаціях та державних установах, а також підприємствах усіх форм власності з усіма правами сторони, передбаченими ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» .

Як вбачається з довіреності, виданої на ім"я ОСОБА_5,строк її дії закінчується 31 грудня 2016 р.

В свою чергу згідно ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІУ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Статтею 8 Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІУ передбачено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що станом на дату підписання та здачі на пошту заяви(про прийняття наказу до виконання ) 03.10.2016р. повноваження представника стягувача були дійсні, тобто підписант була повноважною та відповідно ПАТ «ДПЗКУ» направило до виконавчої служби заяву, оформлену належним чином.

Таким чином, заява про прийняття до примусового виконання наказу господарського суду Хмельницької області від 17 квітня 2015 року по справі № 924/240/15 була підписана повноважним представником, а сам наказ відповідав вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження .

Враховуючи, що повідомлення відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 20-1.571/17 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання не містило інших зауважень, окрім посилання на ту обставину, що заява про прийняття виконавчого документа подана особою, що не уповноважена на здійсненні відповідних дій) державний виконавець не мав права виносити повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачеві.

Покликання апелянта на те, що заява про відкриття виконавчого провадження була подана не уповноваженою особою, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у довіреності на представництво інтересів зазначено, що ПАТ «ДПЗКУ» уповноважує ОСОБА_5 представляти інтереси ПАТ «ДПЗКУ» в судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, господарських судах, Міжнародному комерційному арбітражі при Торгово-промисловій палаті України, організаціях та державних установах, а також підприємствах усіх форм власності, ОСОБА_5 надаються всі права сторони, передбачені ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.22 ГПК України.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, заява про примусове виконання рішення в момент її підписання відповідала вимогам законодавства та подана:

-відповідним стягувачем;

-з наказом, який відповідає вимогам Закону "Про виконавче провадження";

- до відповідного органу ДВС.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (надалі - Європейського суду) та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_6 проти України", заява №40450/04, рішення від 15.10.2009р.).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002р.; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997р.).

З огляду на вищенаведене, колегія суддів констатує, що повернення державним виконавцем виконавчого документу з підстав, вказаних у повідомленні № 20-1.571/17 від 21.10.2016 є порушенням приписів Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення стягувача), а також прав та охоронюваних законом інтересів стягувача.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого суду щодо визнання незаконним та скасування повідомлення відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.10.2016р. № 20-1.571/17 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Щодо вимог скаржника ПАТ «ДПЗКУ» в частині зобов'язання відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винести постанову про відкриття виконавчого провадження, проведення виконавчих дій в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» , колегія суддів відзначає таке.

Згідно пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012р., за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

За таких обставин , суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимог ПАТ «ДПЗКУ» в частині винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, проведення виконавчих дій в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з судом першої інстанції в частині зобов язаня відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ від 17.04.2015 р. по справі №924/240/15, оскільки це також суперечить пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012р.

Так, статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. (який втратив чинність) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Разом з тим, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про виконавче провадження» ( редакція нового Закону № 1404-УШ від 02 червня 2016 року, з дня набрання чинності цим Законом втратив чинність Закон України про виконавче провадження від 21.04.1999 року( крім статті 4, яка втрачає чинність через 3 місяці з дня набрання чинності цим Законом )

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що підставою для відкриття виконавчого провадження в даному разі має бути подання нової заяви, здійснене у відповідності до закону України Про виконавче провадження у новій редакції.

При цьому , у відповідності ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція нового Закону) державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа,зазначеного у статті 3 цього закону. Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 4 зазначеного вище Закону, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Отже, державним виконавцем після надходження виконавчого документа приймається одне з наступних рішень - відкрити виконавче провадження або повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання (на підстав п. 6. частини 4 статті 4 зазначеного вище Закону)

Враховуючи наведені норми вже нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» , колегія суддів також констатує, що суд не вправі підміняти державний орган, а саме виконавчу службу в частині відкриття виконавчого провадження, оскільки це виключна прерогатива останнього.

З огляду на вищенаведене у даній постанові, колегія суддів прийшла до висновку, що п.3 оскаржуваної Ухвали, яким зобов'язано відділ примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ від 17.04.2015 р. по справі №924/240/15 підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.2 ст.103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно п.4 ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни ухвали місцевого господарського суду є неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на встановлені Рівненським апеляційним господарським судом в сукупності обставини, апеляційна скарга Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України підлягає до часткового задоволення, ухвала господарського суду Хмельницької області від 04 січня 2017 року у даній справі в частині зобов'язання відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ від 17.04.2015 р. по справі №924/240/15 підлягає скасуванню. В решті ухвала підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 49.99,101,103-105,106 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 04.01.2017р. у справі № 924/240/15 в частині зобов"язання відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання наказ від 17.04.2015р. по справі № 924/240/15 скасувати.

3 В решті ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Гудак А.В.