Постанова

від 21.02.2017 по справі 922/3290/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р. Справа № 922/3290/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

прокурор - не з'явився,

від позивача - Бабанських-Коц Л.А. - на підставі довіреності від 03.01.2017р. №32-20-14-75/0/19-17,

від відповідачів - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх.№17 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016р. у справі №922/3290/16,

за позовом керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків,

до 1. Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області, с. Миколаївка,

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Вільшана,

про повернення ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про витребування у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 земельної ділянки державної форми власності площею 20,0000 га. з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області (за межами населеного пункту) загальною вартістю 588493,50 грн. та повернути її Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.12.2016р. у справі №922/3290/16 (суддя Хотенець П.В.) в позові відмовлено повністю.

В обґрунтування прийнятого у справі рішення, місцевий господарський суд, дослідивши умови спірного договору встановив, що договором про співпрацю від 14.01.2016р. не передбачено фактичної передачі земельної ділянки від Миколаївської навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа I ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області у платне користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, а встановлено умови тимчасової спільної діяльності саме для дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства. Таким чином, на думку суду, між сторонами відсутні орендні правовідносини, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість тверджень прокурора.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016р. у справі № 922/3290/16 та прийняти нове рішення, яким позов керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області задовольнити у повному обсязі.

Прокурор зазначає, що всупереч ст.ст. 1130, 1132 ЦК України умови спірного договору не свідчать про об'єднання сторонами своїх вкладів та їх спільну діяльність з досягнення визначеної п. 1.1 спірного договору мети діяльності, досягнення сторонами певного спільного результату діяльності, як належного правового наслідку укладення договорів про спільну діяльність, оскільки в результаті спільної діяльності ФОП ОСОБА_2 отримує вирощену сільськогосподарську продукцію, а відповідач - грошові кошти у розмірі не менше 1000,00 грн. за 1 га. Крім того, підписанням даного договору підтверджується факт передачі в користування ФОП ОСОБА_2 визначеної земельної ділянки.

Таким чином, на думку прокурора, зважаючи на положення ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, спірні відносини повинні бути врегульовані правилами щодо договору оренди землі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.01.2017р. у справі № 922/3290/16 апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.01.2017р. у зв'язку перебуванням судді Пуль О.А. у відпустці для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012р. №6 встановлено, що в разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи з огляду на встановлений пунктом 3 частини четвертої статті 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді слід починати спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених статтею 69 ГПК строків вирішення спору, а його подальше продовження новим (зміненим) складом суду здійснюється у випадках і в порядку, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п. 9-2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу Миколаївський навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа I ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі (вх.№ 778 від 24.01.2017р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі відповідач зазначає, що договір про співпрацю від 14.01.2016р. має на меті саме просвітницьку діяльність, земельна ділянка з постійного користування не вилучалась, за актом приймання-передачі в оренду ФОП ОСОБА_2 не надавалась, у зв'язку з чим твердження прокурора про визнання його удаваним, яким сторони приховують укладений договір оренди землі, є помилковими, та має наслідком обмеження землекористувача у вільному виборі способів господарчого забезпечення діяльності освітнього закладу.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі (вх.№ 779 від 24.01.2017р.), на підтвердження безпідставності вимог прокурора посилається на наступні обставини: ФОП ОСОБА_2 самостійно спірну земельну ділянку не використовує, а лише в межах договору про спільну діяльність надає матеріально-технічну можливість здійснювати обробіток, посів та збір урожаю, надає можливість для Миколаївського навчально-виховного комплексу у повному обсязі виконувати свої програмні зобов'язання щодо навчання школярів, земельна ділянка з постійного користування Миколаївського навчально-виховного комплексу не вибувала, за актом приймання-передачі не надавалась, між Миколаївським навчально-виховним комплексом та ФОП ОСОБА_2 відсутні жодні спори щодо спільного використання земельної ділянки відповідно до договору від 14.01.2016р.

Прокурором надано письмові пояснення (вх.№ 1949 від 21.02.2017р.), в яких зазначає, що порушення інтересів держави полягає в порушенні нормативно визначеної законодавцем процедури постійного користування земельною ділянкою; укладенням договору про спільний обробіток землі з метою приховування фактичного укладення договору оренди землі; фактичним переданням земельної ділянки, якою на законних підставах користується Миколаївський НВК в оренду суб'єкту господарювання без згоди Головного Управління Держгеокадастру в Харківській області, яке з 01.01.2013р. розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів.

Крім того, прокурор з посиланням на положення ст.ст. 1, 4 - 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. № 296, якою затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, зазначає про відсутність погодження Миколаївського навчально-виховного комплексу укладення договору та узгодження проекту в Міністерстві освіти і науки України.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначає про законність та обґрунтованість рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016р. у справі 3 922/3290/16, просить розглянути апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області у відповідності до вимог чинного законодавства та з урахуванням наданих сторонами доказів (вх.№ 1953 від 21.02.2017р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі зазначає, що на час укладення спірного договору між Миколаївським навчально-виховним комплексом та ФОП ОСОБА_2 управління не було наділено повноваженнями контролюючого органу щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель в частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, як це закріплено в ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Крім того, позивач зазначає, що прокурор в позові не зазначає, яким чином спірні правовідносини порушують права та інтереси Головного управління з урахуванням наявних повноважень, оскільки земля перебуває у постійному користуванні 1-го відповідача згідно державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_2, тобто, надана у користування згідно діючого на той час законодавства.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016р. у справі № 922/3290/16 - без змін.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені ст.22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників судового процесу за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Розпорядженням Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області №481 від 29.12.2008 року Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області (далі - Миколаївська ЗОШ) передано в постійне користування земельну ділянку площею 20,0000 га за кадастровим номером НОМЕР_1 на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області за межами населеного пункту, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_2, за яким цільовим призначенням (використанням) вказаної земельної ділянки визначено ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області №10-20.17-0.5-1856/2-16 від 10.08.2016 року вартість 1 га ріллі на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області станом на 01.01.1995 р. становить 3 493,88 грн. (станом на 01.01.2016 з урахуванням індексації - 29 424,68 грн.), де загальна вартість вказаної земельної ділянки загальною площею 20,0000 га станом на 01.01.2016 р. складає 588 493,50 грн.

14.01.2016р. між Миколаївською ЗОШ та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про співпрацю, відповідно до умов якого, сторони дійшли згоди здійснювати співпрацю у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці площею 20,00 га. В рамках співпраці сторони для дослідних цілей та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства здійснюють вирощування сільськогосподарських культур не заборонених законодавством з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану, зниження плодючості земельної ділянки.

За результатами вивчення вищевказаного договору Ізюмська місцева прокуратура Харківської області дійшла висновку, що ФОП ОСОБА_2 незаконно користується зазначеною земельною ділянкою, чим порушуються вимоги земельного законодавства та інтереси держави, що є підставою для звернення до суду з позовом про витребування у ФОП ОСОБА_2 та повернення її Миколаївській ЗОШ шляхом підписання акту прийому-передачі.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Так, згідно з ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що на прокуратуру покладаються такі функції представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Частиною 3 цього закону визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

За приписами ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

При зверненні з позовом до суду прокурором обрано спосіб захисту порушених прав позивача у формі про витребування у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 земельної ділянки державної форми власності площею 20,0000 га. з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області (за межами населеного пункту) загальною вартістю 588493,50 грн. та повернути її Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що всупереч вимогам ст.ст. 92,95 Земельного кодексу України за умовами договору від 14.01.2016р. право володіння та користування, як правомочності, що входять до складу титулу постійного користування, реалізуються не Миколаївським навчально-виховним комплексом, як постійним землекористувачем, а фактично передані останнім ФОП ОСОБА_2 у вигляді права самостійно виконувати роботи на вказаних земельних ділянках, чим порушено вимоги ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України щодо обов'язкової наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності у сторін під час укладення правочинів.

На думку прокурора, умови спірного договору, всупереч вимогам ст.ст. 1130, 1132 ЦК України, не свідчать про об'єднання сторонами своїх вкладів та їх спільну діяльність, як належного правового наслідку укладення договорів про спільну діяльність, його основною ознакою є передача земельної ділянки у володіння та користування ФОП ОСОБА_2 на певний строк на платній основі, у зв'язку з чим, зважаючи на положення ст. 13 Закону України "Про оренду землі" та ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, між Миколаївською ЗОШ та ФОП ОСОБА_2 укладено договір для приховання іншого правочину, а саме договору оренди землі.

Тобто, спірний договір укладено для приховання іншого правочину, а саме - договору оренди землі, у зв'язку з чим спірний договір не відповідає вимогам ч. 5 cт. 203 ЦК України, як такий, що не спрямований на настання обумовлених ним наслідків.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст.210 та ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, ст. 125 та ст. 126 Земельного кодексу України, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" та п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права. Відсутність державної реєстрації свідчить про те, що договір від 14.01.2016р. укладено не було, у зв'язку з чим до спірних правовідносин не можуть бути застосовані наслідки недійсності правочину.

Посилаючись на приписи ст.ст. 387, 1212 ЦК України, прокурор вважає, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню Миколаївській ЗОШ за актом приймання-передачі як така, що була набута відповідачем без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З 01.01.2013р. розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності стало Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення державної власності передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги прокурора фактично стосуються передачі земельної ділянки від одного відповідача до іншого, що свідчить про спрямованість вказаного позову на захист інтересів саме Миколаївської загальноосвітньої школи I-II ступеню, яка не визначена позивачем у справі, та не є особою, за захистом прав якої прокурор звернувся до суду.

Таким чином, прокурором при визначенні органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави до суду, в порушення вимог ст. 1 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, за захистом яких останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 8 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не можу бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, неє укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Згідно з ст.ст. 210, 640 ЦК України не є вчиненим також правочину разі нездійснення його державної реєстрації, якщо павочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задвооленні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. У цьому разі можуть заявлятись лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Як зазначає прокурор, оскільки у даному випадку спірний договір вчинений сторонами для приховування договору оренди землі, то відносини сторін регулюються правилами щодо укладення договорів оренди (суборенди) землі за правилами, встановленими ЗК України та Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 210 та ч. 2 ст. 640 ЦК України, ст. 125 та ст. 126 ЗК України, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" та п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право оренди земельної виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Судова колегія зазначає, що відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, застосовується у тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів. Відновлення становища, яке існувало до порушення, досить часто в позовних вимогах поєднується з припиненням дії, яка порушує право, та може знаходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення; про усунення перешкод у здійсненні права власності, про повернення власнику його майна із чужого незаконного володіння; про застосування наслідків недійсного правочину, про заборону використання твору без дозволу автора. Цей спосіб захисту не може бути застосований у разі припинення суб'єктивного права особи, яке було порушене.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених норм вбачається, що з відповідним способом захисту може звернутись лише власник майна або прокурор в особі власника у випадку, якщо особа незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа відповідним майном.

У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення .

Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення . Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до п. 1, 2 укладеного між сторонами договору сторони здійснюють спільну діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці сторони 1 (Миколаївської загальноосвітньої школиI-II ступеню).

Пунктом 1.2 договору визначено форми участі сторін в досягненні мети:

- грошові внески; техніка, сіьгоспінвентар, посівний матеріал, пально-мастильні матеріали, добрива, інші засоби обробітку, захисту рослин, матеріальні цінності; трудова участь.

Отже, за умовами договору про співпрацю від 14.01.2016р. стороні 2 (ФОП ОСОБА_2 фактичну передачу земельної ділянки не передбачено.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судова колегія зазначає, що прокурором не доведено належними доказами наявність обставин безпідставного вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника та/або законного користувача до третьої особи, ФОП ОСОБА_2, за актом приймання-передачі або у інший визначений сторонами спосіб, а також наявності у останнього даного майна.

За таких обставин, позовні вимоги прокурора про витребування у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 земельної ділянки державної форми власності площею 20,0000 га. з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області (за межами населеного пункту) загальною вартістю 588493,50 грн. та повернення її Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області шляхом підписання акту прийому-передачі, не відповідають способу захисту порушених прав.

Водночас, невідповідність обраного прокурором способу захисту державних інтересів способам, визначеним вимогами чинного законодавства, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Оскільки резолютивна частина рішення господарського суду першої інстанції відповідає правовій оцінці спірних правовідносин, які склались між сторонами, та апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з інших підстав, апеляційна скарга Заступника прокурора Харківської області підлягає залишенню без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016р. у справі №922/3290/16 - без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016р. у справі №922/3290/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 27.02.2017р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Здоровко Л.М.