Рішення

від 09.10.2017 по справі 922/3290/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2017 р.Справа № 922/3290/16

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Жельне С.Ч.

судді: Лаврова Л.С. , Новікова Н.А.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши справу

за позовом Керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм в інтересах держави в особі Головне управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків до 1.Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області, с. Миколаївка , 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с.Вільшана про повернення ділянки за участю представників сторін:

позивача: Крайник К.О. за дов. №32-20-14-39103/0/19-17 від 22.12.16 року;

1-го та 2-го відповідача: ОСОБА_4 за дов. б/н від 07.11.16 року;

прокурор: Полякова С.О. (посв.№013758 від 06.12.12р.)

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про витребування у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 земельної ділянки державної форми власності площею 20,0000 га. з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області (за межами населеного пункту) загальною вартістю 588493,50 грн. та повернути її Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 (суддя Хотенець П.В.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 (головуючий суддя Лакіза В.В., судді Бородіна Л.І., Здоровко Л.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2017 касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задоволено частково, рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі №922/3290/16 господарського суду Харківської області скасовано та справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2017 року, справу № 922/3290/16 було призначено до розгляду судді Жельне С.Ч.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.07.2017 справу № 922/3290/16 призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.07.2017.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2017р. справу №922/3290/16 призначено до колегіального розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 25.07.2017р., для розгляду справи № 922/3290/16 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Лаврова Л.С., суддя Новікова Н.А.

Ухвалою господарського суду Харківської області, справу № 922/3290/16 призначено до розгляду у судовому засіданні на 13.09.2017 р.

Судом долучено до матеріалів справи документи, які надійшли через канцелярію суду від представника прокуратури - письмові пояснення (вх. № 23964 від 26.07.2017 р., вх.№24033 від 27.07.2017р.)

13.09.2017 представником відповідачів до суду надано відзив на позовну заяву (вх.№29650, №29649).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.09.2017 розгляд справи було відкладено на 21.09.2017.

Ухвалою суду від 21.09.2017 задоволено клопотання відповідачів про подовження строку розгляду спору на 15 днів та відкладення розгляду справи у зв'язку із чим розгляд справи було відкладено на 09.10.2017.

Прокурор в судовому засіданні 09.10.2017 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник позивача (Головного управління Держгеокадастру у Харківській області) також позовні вимоги підтримав, разом із цим зазначив, що строк дії спірного договору про співпрацю від 14.01.2016 закінчився 31.12.2016.

Представник першого та другого відповідача в судовому засіданні 09.10.2017 проти позовних вимог заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2017 року були скасовані рішення попередніх інстанцій по справі № 922/3290/16 та надано вказівки, які необхідно врахувати судам при новому розгляді справи.

У вищезазначеній постанові було зазначено зокрема про те, що ухвалюючи рішення про відмову в позові, господарські суди попередніх інстанцій не надали повної юридичної оцінки домовленностям сторін за спірним договором, не встановили правову природу самого договору, не встановили чи свідчать умови спірного договору про об'єднання сторонами своїх вкладі в їх спільну діяльність та чи спрямований спірний договір на настання обумовлених в ньому наслідків.

Крім того, у вищезазначеній постанові вказано про те, що з урахуванням правових положень господарські суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували питання погодження спірного договору з Міністерством освіти і науки України.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 24.05.2017 року по справі № 922/3290/16, судом встановлено наступне.

Розпорядженням Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області №481 від 29.12.2008 року Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області (далі - Миколаївська ЗОШ) передано в постійне користування земельну ділянку площею 20,0000 га за кадастровим номером НОМЕР_1 на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області за межами населеного пункту, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_2, за яким цільовим призначенням (використанням) вказаної земельної ділянки визначено ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області №10-20.17-0.5-1856/2-16 від 10.08.2016 року вартість 1 га ріллі на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області станом на 01.01.1995 р. становить 3 493,88 грн. (станом на 01.01.2016 з урахуванням індексації - 29 424,68 грн.), де загальна вартість вказаної земельної ділянки загальною площею 20,0000 га станом на 01.01.2016 р. складає 588 493,50 грн.

14.01.2016р. між Миколаївською ЗОШ та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про співпрацю, відповідно до умов якого, сторони дійшли згоди здійснювати співпрацю у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці площею 20,00 га. В рамках співпраці сторони для дослідних цілей та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства здійснюють вирощування сільськогосподарських культур не заборонених законодавством з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану, зниження плодючості земельної ділянки.

Прокурор вказує на те, що всупереч ст. 1130, 1132 Цивільного кодексу України умови спірного договору не свідчать про об'єднання сторонами своїх вкладів та їх спільну діяльність з досягнення визначеної п. 1.1 спірного договору мети діяльності, досягнення сторонами певного спільного результату діяльності, як належного правового наслідку укладення договорів про спільну діяльність, оскільки в результаті спільної діяльності Фізична особа-підприємець ОСОБА_2І, отримує вирощену сільськогосподарську продукцію, а Миколаївська ЗОШ - грошові кошти у розмірі не менше 1000,00 грн. за 1 га.Таким чином, на думку прокурора, зважаючи положення ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, спірні відносини повинні бути врегульовані правилами щодо договору оренди землі.

Посилаючись на приписи ст.387,1212 ЦК України , прокурор вважає, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню Миколаївській ЗОШ за актом приймання-передачі як така, що була набута відповідачем без достатньої правової підстави.

Заперечення відповідачів ґрунтуються на тому, що за укладеним між відповідачами договором про співпрацію від 14.01.2016 спірна земельна ділянка з огляду на положення ст.13 Закону України "Про оренду землі" та ст.93 Земельного кодексу України з володіння та користування Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа I ступеня-дошкільний навчальний заклад) не вибувала,договором не передбачено фактичної передачі спірної земельної ділянки другому відповідачу,а отже вимоги прокурора є необгрунтованими та недоведеними.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

З 01.01.2013р. розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності стало Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення державної власності передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги прокурора фактично стосуються передачі земельної ділянки від одного відповідача до іншого, що свідчить про спрямованість вказаного позову на захист інтересів саме Миколаївської загальноосвітньої школи I-II ступеню, яка не визначена позивачем у справі, та не є особою, за захистом прав якої прокурор звернувся до суду.

Таким чином, прокурором при визначенні органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави до суду, в порушення вимог ст. 1 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів держави, за захистом яких останній звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 8 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не можу бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, неє укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Згідно з ст.ст. 210, 640 ЦК України не є вчиненим також правочину разі нездійснення його державної реєстрації, якщо павочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задвооленні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. У цьому разі можуть заявлятись лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

Як зазначає прокурор, оскільки у даному випадку спірний договір вчинений сторонами для приховування договору оренди землі, то відносини сторін регулюються правилами щодо укладення договорів оренди (суборенди) землі за правилами, встановленими ЗК України та Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 201, ч. 1 ст. 210 та ч. 2 ст. 640 ЦК України, ст. 125 та ст. 126 ЗК України, ч. 5 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" та п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право оренди земельної виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Відновлення становища, яке існувало до порушення, як спосіб захисту цивільного права та інтересу, застосовується у тому разі, якщо покладення обов'язку на особу, яка його порушила, припинити дії не відновлює повністю суб'єктивне право, а цього можна досягти вчиненням інших, передбачених законом, заходів. Відновлення становища, яке існувало до порушення, досить часто в позовних вимогах поєднується з припиненням дії, яка порушує право, та може знаходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення; про усунення перешкод у здійсненні права власності, про повернення власнику його майна із чужого незаконного володіння; про застосування наслідків недійсного правочину, про заборону використання твору без дозволу автора. Цей спосіб захисту не може бути застосований у разі припинення суб'єктивного права особи, яке було порушене.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених норм вбачається, що з відповідним способом захисту може звернутись лише власник майна або прокурор в особі власника у випадку, якщо особа незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа відповідним майном.

У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відповідно до п. 1, 2 укладеного між сторонами договору сторони здійснюють спільну діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці сторони 1 (Миколаївської загальноосвітньої школиI-II ступеню).

Пунктом 1.2 договору визначено форми участі сторін в досягненні мети:

- грошові внески; техніка, сіьгоспінвентар, посівний матеріал, пально-мастильні матеріали, добрива, інші засоби обробітку, захисту рослин, матеріальні цінності; трудова участь.

частиною 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як вже зазначалось, розпорядженням Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області №481 від 29.12.2008 Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області було передано в постійне користування земельну ділянку площею 20,0000 га на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Цільове призначення (використання) вказаної земельної ділянки - ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Положенням про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки, що затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 30.01.2015 №68, визначено порядок організації діяльності учнівських навчально-дослідних земельних ділянок, що створюються у загальноосвітньому та позашкільному навчальному закладі з метою проведення лабораторних і практичних занять з природознавства, біології, трудового навчання, навчальних практик, науково-дослідницької та природоохоронної діяльності учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів, учнів, вихованців (учнів, слухачів) позашкільних навчальних закладів.

Пунктом п. 3 розділу І вказаного положення прямо заборонено використовувати земельні ділянки вказаної категорії не за цільовим призначенням, а п.п.2-11 розділу ІІ положення визначено обов'язковий поділ земельної ділянки на різні науково-дослідні відділи.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно до статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

Приписами підпункту "л" пункту 18 частини 2 статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також: господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" договори про спільну діяльність державними підприємствами, установами, організаціями повинні погоджуватись відповідними уповноваженими органами управління.

Міністерство освіти і науки України відповідно до Положення затвердженого Указом Президента України від 25.04.13 №240/2013, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство освіти і науки України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

З огляду на матеріали справи, Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області - є комунальним навчальним закладом, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти. Управління здійснюється відділом освіти Дворічанської районної державної адміністрації, державний контроль за його діяльністю здійснюється Міністерством освіти і науки України.

Під час розгляду справи, судовою колегією було встановлено, що укладення відповідачами спірного договору не погоджувалось з Міністерством освіти і науки України, проте суд і не вбачає факту передачі у користування спірної земельної ділянки від Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,умовами договору встановлено ведення спільної діяльності у сфері сільськогосподарського виробництва з метою дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, який укладено у відповідності до Робочої програми розробленої Миколаївський навчально-виховним комплексом.При цьому, у відповідності до п.4.1. Договору строк його дії сторони встановили до 31.12.2016р. без права пролонгації.

Згідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

У відповідності до статті 1131 Цивільного кодексу України умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності)та інше.

Частиною 1 статті 1133 Цивільного кодексу України передбачено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією, тощо.

Пунктом 1.2 договору визначено форми участі сторін в досягненні мети:

- грошові внески; техніка, сіьгоспінвентар, посівний матеріал, пально-мастильні матеріали, добрива, інші засоби обробітку, захисту рослин, матеріальні цінності; трудова участь.

У пункті 3.2 договору сторони передбачили, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 надає матеріальну підтримку навчальному закладу у розмірі не менше ніж 1000 грн. за 1 га, у вигляді компенсації за вирощену продукцію при проведенні дослідницьких та навчальних робіт.

Таким чином, умовами договору про співпрацю від 14.01.2016р. Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 фактичну передачу спірної земельної ділянки не передбачено.В матеріалах справи відсутні фактичні докази, які б підтверджували факт такої передачі від Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

При оренді землі у володіння та користування орендаря переходить певна земельна ділянка, що прямо передбачено положенням ст.13 Закону України "Про оренду землі" та ч.1 ст.93 Земельного кодексу України, проте в спірних правовідносинах земля з володіння та користування Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області не вибувала, прокурором в порушення ст.32,33 ГПК України не надано належних та допустимих доказів вибуття такої земельної ділянки з володіння Миколаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області та використання її не в цілях, передбачених Договором про співрацю від 14.01.2016 року, у зв'язку із чим судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог через їх необґрунтованість та недоведеність та визнала за необхідне відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою у позові, витрати з оплати судового збору суд покладає на прокуратуру.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 116, 122 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 21, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.10.2017 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя С.Ч. Жельне Л.С. Лаврова Н.А. Новікова