Постанова

від 24.05.2017 по справі 922/3290/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 року Справа № 922/3290/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Сибіги О.М., суддівДанилової М.В., Корсака В.А. за участю представників: позивача, відповідачівне з'явились (про час і місце слухання справи повідомлено належним чином) прокуратуриЗарудяна Н.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 у справі№922/3290/16 Господарського суду Харківської області за позовомКерівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм, Харківська обл. в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків до 1.Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ступеня-дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 проповернення ділянки

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про витребування у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 земельної ділянки державної форми власності площею 20,0000 га. з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області (за межами населеного пункту) загальною вартістю 588493,50 грн. та повернути її Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області шляхом підписання акту прийому-передачі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 (суддя Хотенець П.В.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 (головуючий суддя Лакіза В.В., судді Бородіна Л.І., Здоровко Л.М.) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

В своїй скарзі прокурор зазначає, що всупереч ст.ст. 1130, 1132 Цивільного кодексу України умови спірного договору не свідчать про об'єднання сторонами своїх вкладів та їх спільну діяльність з досягнення визначеної п. 1.1 спірного договору мети діяльності, досягнення сторонами певного спільного результату діяльності, як належного правового наслідку укладення договорів про спільну діяльність, оскільки в результаті спільної діяльності Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 отримує вирощену сільськогосподарську продукцію, а відповідач - грошові кошти у розмірі не менше 1000,00 грн. за 1 га. Крім того, підписанням даного договору підтверджується факт передачі в користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5 визначеної земельної ділянки. Таким чином, на думку прокурора, зважаючи на положення ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України, спірні відносини повинні бути врегульовані правилами щодо договору оренди землі.

У судове засідання 24.05.2017 представники позивача та відповідачів не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать матеріали справи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія визнала за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутністю представників позивача та відповідачів за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, присутнього у судовому засіданні 24.05.2017 представника прокуратури, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області №481 від 29.12.2008 Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області передано в постійне користування земельну ділянку площею 20,0000 га за кадастровим номером НОМЕР_1 на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області за межами населеного пункту, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №316512, за яким цільовим призначенням (використанням) вказаної земельної ділянки визначено ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Дворічанському районі Харківської області №10-20.17-0.5-1856/2-16 від 10.08.2016 вартість 1 га ріллі на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області станом на 01.01.1995 становить 3 493,88 грн. (станом на 01.01.2016 з урахуванням індексації - 29 424,68 грн.), де загальна вартість вказаної земельної ділянки загальною площею 20,0000 га станом на 01.01.2016 складає 588 493,50 грн.

14.01.2016 між Миколаївською загальноосвітньою школою І ступеня та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір про співпрацю, відповідно до умов якого, сторони дійшли згоди здійснювати спільну діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці площею 20,00 га. В рамках спільної діяльності сторони для дослідних цілей та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства здійснюють вирощування сільськогосподарських культур не заборонених законодавством з урахуванням сівозмін, не допускаючи погіршення екологічного стану, зниження плодючості земельної ділянки (пункт 1.1 договору).

Пунктом 1.2. договору визначено форми участі сторін в досягненні мети:

- грошові внески;

- техніка, сільськогосподарський інвентар, посівний матеріал, паливно-мастильні матеріали, добрива, інші засоби обробітку, захисту рослин, матеріальні цінності;

- трудова участь.

У пункті 3.2 договору сторони передбачили, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 надає матеріальну підтримку навчальному закладу у розмірі не менше ніж 1000 грн. за 1 га, у вигляді компенсації за вирощену продукцію при проведенні дослідницьких та навчальних робіт.

Звертаючись до суду з позовом Ізюмська місцева прокуратура Харківської області вказує про те, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 незаконно користується зазначеною земельною ділянкою, чим порушуються вимоги земельного законодавства та інтереси держави, а тому необхідною умовою є витребування земельної ділянки та повернення її Миколаївській ЗОШ шляхом підписання акту прийому-передачі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що договором про співпрацю від 14.01.2016 не передбачено фактичної передачі земельної ділянки від Миколаївської навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа I ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області у платне користування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, а встановлено умови тимчасової спільної діяльності саме для дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства. Таким чином, на думку судів, між сторонами відсутні орендні правовідносини, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість тверджень прокурора.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Так, частиною 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як вже зазначалось, розпорядженням Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області №481 від 29.12.2008 Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області було передано в постійне користування земельну ділянку площею 20,0000 га на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області.

Цільове призначення (використання) вказаної земельної ділянки - ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Положенням про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки, що затверджене Наказом Міністерства освіти і науки України від 30.01.2015 №68, визначено порядок організації діяльності учнівських навчально-дослідних земельних ділянок, що створюються у загальноосвітньому та позашкільному навчальному закладі з метою проведення лабораторних і практичних занять з природознавства, біології, трудового навчання, навчальних практик, науково-дослідницької та природоохоронної діяльності учнів (вихованців) загальноосвітніх навчальних закладів, учнів, вихованців (учнів, слухачів) позашкільних навчальних закладів.

Пунктом п. 3 розділу І вказаного положення прямо заборонено використовувати земельні ділянки вказаної категорії не за цільовим призначенням, а п.п.2-11 розділу ІІ положення визначено обов'язковий поділ земельної ділянки на різні науково-дослідні відділи.

Однак, суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору вимогам вищевказаного положення належної правової оцінки не надали, а також не врахували і наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 7 статті 179 Господарського кодексу України зазначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу укладення договору певного виду сторони підпорядковують свої відносини як загальним положенням про зобов'язання, визначеним Господарським кодексом України або Цивільним кодексом України, так і відповідним законодавчим актам, що регулюють такий вид господарських відносин.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України Про оренду землі передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

У відповідності до статті 1131 Цивільного кодексу України умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності)та інше.

Частиною 1 статті 1133 Цивільного кодексу України передбачено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією, тощо.

Як вбачається із договору укладеного між сторонами, його предметом є спільна діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва.

У пункті 1.1 договору визначено, що сторони дійшли згоди здійснювати спільну діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва протягом терміну дії цього договору на земельній ділянці площею 20,00 га, а пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 надає матеріальну підтримку навчальному закладу у розмірі не менше ніж 1000 грн. за 1 га, у вигляді компенсації за вирощену продукцію при проведенні дослідницьких та навчальних робіт.

Разом з тим, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції взагалі не надали повну юридичну оцінку домовленостям сторін за спірним договором, не встановили правову природу самого договору, а також не встановили чи свідчать умови спірного договору про об'єднання сторонами своїх вкладі в їх спільну діяльність та чи спрямований спірний договір на настання обумовлених в ньому наслідків.

Колегія суддів касаційної інстанції зауважує і про наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно до статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

Приписами підпункту "л" пункту 18 частини 2 статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також: господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" договори про спільну діяльність державними підприємствами, установами, організаціями повинні погоджуватись відповідними уповноваженими органами управління.

Міністерство освіти і науки України відповідно до Положення затвердженого Указом Президента України від 25.04.13 №240/2013, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство освіти і науки України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

З огляду на матеріали справи, Миколаївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Дворічанської районної ради Харківської області - є комунальним навчальним закладом, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти. Управління здійснюється відділом освіти Дворічанської районної державної адміністрації, державний контроль за його діяльністю здійснюється Міністерством освіти і науки України.

Однак, ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції взагалі не досліджували питання щодо погодження спірного договору з Міністерством освіти і науки України та не з'ясовували чи було порушено Миколаївською загальноосвітньою школою встановлений чинним законодавством порядок розпорядження державним майном при укладенні договору про співпрацю.

На підставі викладеного, у колегії суддів касаційної інстанції відсутні підстави визнати судові рішення попередніх інстанцій такими, що повністю відповідають вимогам законодавства, адже, з'ясування вказаних питань має суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до частини 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За приписами частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Недодержання судом першої та апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду згідно приписів пункту 3 частини першої статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішуючи питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Крім того, суд першої інстанції повинен встановити чи є доведеними вимоги позивача, з якими він звернувся, оцінити в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, установити всі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні спору.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 та рішення Господарського суду Харківської області від 08.12.2016 у справі № 922/3290/16 скасувати.

Справу № 922/3290/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя О.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак