Окрема думка

від 24.05.2017 по справі 922/3290/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

24 травня 2017 року Справа № 922/3290/16

Вищий господарський суд України за результатами розгляду справи № 922/3290/16 за позовом керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ступеня-дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1) про витребування у ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки державної форми власності площею 20 га з кадастровим номером НОМЕР_1, розташованої на території Миколаївської сільської ради Дворічанського району Харківської області (за межами населеного пункту) та повернення її Миколаївському навчально-виховному комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) Дворічанської районної ради Харківської області шляхом підписання акту прийому-передачі, постановив: касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року та рішення господарського суду Харківської області від 08.12.2016 року у справі № 922/3290/16 - скасувати, а справу № 922/3290/16 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Вважаю, що такі висновки суду суперечать приписам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини з позиції розумності, справедливості та верховенства права.

Керуючись ч. 3 ст. 4 7 Господарського процесуального кодексу України, висловлюю окрему думку щодо прийнятого рішення.

Господарськими судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що Договором про співпрацю від 14.01.2016 року не передбачено фактичної передачі спірної земельної ділянки від Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) у платне користування ФОП ОСОБА_1, а встановлено ведення спільної діяльності у сфері сільськогосподарського виробництва з метою дослідницьких та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, який укладено у відповідності до Робочої програми розробленої Миколаївським начально-виховним комплексом та на виконання якої педагоги школи для учнів проводять екскурсії на зазначених земельних ділянках для ознайомлення з підготовкою техніки та посівного матеріалу, вивчення посівів, дослідження впливу екологічних факторів на сільськогосподарські рослини, що підтверджено належним та допустимими доказами. При цьому, строк дії цього Договору сторонами погоджено з моменту підписання з 14.01.2016 року до 31.12.2016 року без права пролонгації.

При оренді землі у володіння та користування орендаря переходить певна земельна ділянка, що прямо передбачено положеннями ст. 13 Закону України "Про оренду землі" та ч. 1 ст. 93 Земельного України, проте в спірних правовідносинах земля з володіння та користування Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад) не вибувала (прокурором в порушення ст. 32, 33 ГПК України не надано належних та допустимих доказів вибуття такої земельної ділянки з володіння школи та використання її ФОП ОСОБА_1 не в цілях, передбачених Договором про співпрацю від 14.01.2016 року), у зв'язку з чим господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про те, що вимога прокурора про витребування земельної ділянки у відповідача-2 - ФОП ОСОБА_1 на користь відповідача-1 є необґрунтованою, недоведеною та безпідставною.

Апеляційним господарським судом при повторному перегляді справи також встановлено, що прокурором не доведено належними доказами наявність обставин безпідставного вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника та/або законного користування та надання її ФОП ОСОБА_1 за актом приймання-передачі або у інший визначений сторонами спосіб, а також наявності у останнього даного майна, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора про витребування у відповідача-2 земельної ділянки та повернення її відповідачу-1 шляхом підписання акту прийому-передачі не відповідають способам захисту порушеного права.

Крім того, за змістом ст. ст. 15, 16, 387, 1212 Цивільного кодексу України зі способом захисту, обраним прокурором у даній справі, може звернутись лише власник майна або прокурор в особі власника та у випадку, якщо особа незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа відповідним майном. Водночас, з позову прокурора вбачається спрямованість заявленої вимоги на захист інтересів Миколаївського навчально-виховного комплексу (загальноосвітня школа І ступеня - дошкільний навчальний заклад), який в порушення ст. ст. 1, 2 ГПК України не визначено позивачем у справі та не є особою, за захистом прав якої прокурор звернувся до суду, у зв'язку з чим господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про відсутність порушеного права позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене, вважаю, що при розгляді даної справи Вищий господарський суд України повинен був залишити без змін оскаржувані судові акти як такі, що прийняті при повному та всебічному з'ясуванні дійсних правовідносин сторін з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Суддя О.М. Сибіга