Постанова
від 21.02.2017 по справі 922/3652/15
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р. Справа № 922/3652/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Євтушенко Є.В.,

за участю представників:

прокурор Ногіна О.М. - на підставі службового посвідчення від 11.02.2015р. №032167,

від позивача Фонду державного майна України - Атанова А.М. - за довіреністю від 17.11.2016р. № 377,

від позивача Дергачівської районної державної адміністрації - Ковалевська Е.В. - за довіреністю від 09.12.2016р. № 01-49/4862,

від відповідачів - не з'явились,

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: від ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - за довіреністю від 22.02.2016р.; від ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - за довіреністю від 11.08.2015р.,

від інших учасників судового процесу - не з'явились,

від інших третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Заступника прокурора Харківської області (вх.№3264 Х/2) , на рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. у справі №922/3652/15,

за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі:

1. Дергачівської районної державної адміністрації, 2. Фонду державного майна України,

до 1. Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Курорт Березівські мінеральні води",

2.Пересічанської селищної ради Дергачівського району,

3.Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок "Укрпрофоздоровниця",

4.Публічного акціонерного товариства "Точприлад",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1. ОСОБА_9, 2. ОСОБА_10, 3. ОСОБА_11, 4. ОСОБА_7, 5. ОСОБА_12, 6. ОСОБА_13, 7. ОСОБА_14, 8. ОСОБА_15, 9. ОСОБА_16, 10. ОСОБА_17, 11. ОСОБА_18, 12. ОСОБА_19, 13. ОСОБА_20, 14. ОСОБА_21, 15. ОСОБА_22, 16. ОСОБА_23, 17. ОСОБА_5, 18. Реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області,

про визнання недійсними рішень, договорів оренди, державної реєстрації договорів оренди, зобов'язання передати земельну ділянку та зобов'язання внести запис,

ВСТАНОВИЛА:

23.06.2015р. Заступник прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі: Дергачівської районної державної адміністрації та Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Курорт Березівські мінеральні води", Пересічанської селищної ради Дергачівського району, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок "Укрпрофоздоровниця" та Публічного акціонерного товариства "Точприлад" про:

- визнання недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07.04.2005р. про припинення права постійного користування Дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475 га. на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району;

- визнання недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 28.02.2006р. про припинення права постійного користування Дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 16,5525 га. на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району;

- визнання недійсним договору оренди землі між Пересічанською селищною радою та Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" щодо оренди земельних ділянок оздоровчого призначення площею 16,5525 га., який зареєстровано 06.04.2006р. за №040669300001;

- визнання недійсною державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 16,5525 га., який зареєстровано 06.04.2006р. за №040669300001 в Державному реєстрі земель;

- визнання недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 04.06.2009р. про надання в оренду земельної ділянки площею 0,5959 га. Публічному акціонерному товариству "Точприлад"; визнання недійсним договору оренди землі між Пересічанською селищною радою та Публічним акціонерним товариством "Точприлад" щодо оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 0,5959 га., (кадастровий номер НОМЕР_3), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, який зареєстровано 29.02.2012р. за № 632205654000314;

- визнання недійсною державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 0,5959 га., який зареєстровано 29.02.2012р. за №632205654000314 в Державному реєстрі земель;

- зобов'язання Публічне акціонерне товариство "Точприлад" передати Дочірньому підприємству "Санаторій "Березівські мінеральні води" земельну ділянку площею 0,5959 га. (кадастровий номер НОМЕР_3), про що скласти акти прийому-передачі;

- зобов'язання Реєстраційну службу Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області внести запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про скасування запису від 06.04.2006р. за № 040669300001 про право оренди Дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" щодо земельної ділянки площею 16,5525 га;

- зобов'язання Реєстраційну службу Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису від 29.02.2012р. за №632205654000314 про право оренди Публічного акціонерного товариства "Точприлад" щодо земельної ділянки площею 0,5959 га на підставі статей 21, 82, 122, 142 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Пересічанська селищна рада, приймаючи спірні рішення та укладаючи договори оренди землі з Публічним акціонерним товариством "Точприлад" та Дочірнім підприємством "Клінічний санаторій "Березівські мінеральні води", діяла з перевищенням наданих Законом повноважень та не у спосіб, визначений законом, з порушенням норм земельного законодавства України, позаяк, селищна рада не є органом, до компетенції і повноважень якого віднесено вирішення питань регулювання земельних відносин, зокрема, щодо припинення та надання в оренду відповідних земельних ділянок, а відтак прийняті рішення та укладені договори оренди є незаконними.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. по справі №922/3652/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Хотенець П.В., суддя Суярко Т.Д., суддя Макаренко О.В. ) в задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи прийняте рішення у справі, місцевий господарський суд вказав, що, виходячи з положень ст. 84, ч.ч. 3,4 ст. 142, ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України, припинення права постійного землекористування Дочірнім підприємством "Клінічний санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не місцевого самоврядування. Таким чином, на думку суду, лише Дергачівська районна державна адміністрація мала повноваження припинити постійне користування землею оздоровчого призначення державної власності в межах населеного пункту с. Березівське Дергачівського району та в подальшому розпоряджатися вказаним земельними ділянками.

Разом з тим, зважаючи на те, що обставини надання земельних ділянок Пересічанською селищною радою Дергачівського району були предметом перевірок з боку органів прокуратури ще в 2010 році, а також першим відповідачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, судова колегія дійшла висновку, що прокурор звернувся до суду з даними вимогами після спливу встановленого строку позовної давності, що в силу статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, прокуратура Харківської області звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015 року по справі №922/3652/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Прокурор в обґрунтування поданої апеляційної скарги посилається на положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", відповідно до яких, якщо з позовом до господарського суду звернувся прокурор, який не є позивачем у справі, позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатись сам позивач, а не прокурор. Таким чином, на думку прокурора, відсутність обізнаності Фонду державного майна України та Дергачівської районної державної адміністрації про прийняття Пересічанською селищною радою Дергачівського району рішення про припинення постійного користування земельною ділянкою державної власності оздоровчого призначення площею 62,3 га, позовна давність відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України не порушена.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р. апеляційну скаргу Прокурора Харківської області задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015 року по справі №922/3652/15 скасовано. Позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07.04.2005р. про припинення права постійного користування ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району. Визнано недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 28.02.2006р. про припинення права постійного користування ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 16,5525 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району. Визнано недійсним договір оренди землі між Пересічанською селищною радою та ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" щодо оренди земельних ділянок оздоровчого призначення площею 16,5525 га, який зареєстрований 06.04.2006р. за №040669300001. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016р. касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р. у справі №922/3652/15 господарського суду Харківської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

За результатами нового розгляду справи № 922/3652/15 постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р. рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. залишено без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.07.2016р. у справі №922/3652/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду. Касаційну скаргу задоволено частково.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2016р. апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Пересічанською селищною радою подано заяву, в якій відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення місцевого господарського суду залишити без змін; розгляд справи здійснити за відсутності представника ради (вх.№12854 від 19.12.2016р.).

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд державного майна України просить апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. у справі № 922/3652/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (вх.№ 203 від 10.01.2017р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі Фонд державного майна України зазначає, що повноваження даного центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, регламентовано ст. 5 Закону України "Про Фонд державного мана України" та ст. 17-1 та 122 Земельного кодексу України, згідно з якими державні органи приватизації здійснюють продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. Разом з тим, Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Курорт Березівські мінеральні води", а також об'єкти нерухомості, що перебувають на його балансі, до переліку об'єктів державної власності груп А, Д та Ж, що підлягають приватизації, станом на 11.01.2016р. не включено, у зв'язку з чим лише Дергачівська районна державна адміністрація мала повноваження припинити постійне користування землею оздоровчого призначення державної власності межах населеного пункту с. Березівське Дергачівського району.

Також, Фонд державного майна України надав пояснення, відповідно до яких про прийняття спірних рішень Пересічанської селищної ради Дергачівського району, а також укладення договорів оренди відповідних земельних ділянок Фонду стало відомо з позовної заяви заступника прокурора Харківської області від 18.06.2015р., копія якої надійшла 23.06.2015р.

Прокурором надано письмові пояснення у справі (вх.№ 722 від 24.01.2017р.), відповідно до яких вказує, що в матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивачів - Фонду державного майна України та Дергачівської районної державної адміністрації про прийняття Пересічанською селищною радою Дергачіського району Харківської області спірних рішень від 07.04.2005р., від 28.02.2006р. та від 04.06.2009р. з порушенням ст.ст. 84, 142, 149 Земельного кодексу України (факт припинення права постійного землекористування ДП "Клінічний санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ ЛОЗП України "Укрпрофоздоровниця" органом місцевого самоврядування, а не уповноваженим власником - державним органом виконавчої влади, та за відсутності згоди Фонду державного майна України у випадку приватизації підприємства), у зв'язку з чим позовна давність відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України не пропущена.

Крім того, прокурор зазначає, що заяви про відмову від земельних ділянок площами 45,7475 га та 16,5525 га, що були подані Пересічанській селищній раді, в порушення вимог ч. 1 ст. 140 та ч. 1 ст. 14 Земельного кодексу України підписано не власником майна, а головним лікарем ДП "Клінічний санаторій "Березівські мінеральні води", як наслідок, рішення відповідних рад про припинення права користування земельними ділянками прийняті на підставі незаконних відмов. Зважаючи на те, що власник майна, згоди на передачу спірних ділянок в оренду на надав, укладення договорів оренди землі з особою, яка не є власником земельної ділянки та яка без дозволу власника не наділена правом розпорядження земельною ділянкою, підлягає визнанню недійсними як такі, що не відповідають вимогам закону.

Дергачівською районною державною адміністрацією надано письмові пояснення (вх.№ 726 від 24.01.2017р.), в яких зазначає, що вказаному органу стало відомо про прийняття Пересічанською селищною радою спірних рішень під час подання прокурором позову до суду (вх.№ 726 від 24.01.2017р.). Крім того, позивач просить провести слухання у справі без участі представника Дергачівської районної державної адміністрації.

Дочірнім підприємством "Клінічний санаторій "Курорт Березівські мінеральні води" (вх.№ 1192 від 02.02.2017р.) подано додаткові письмові пояснення у справі, в яких зазначає, що у відповідності до установчих документів в статутному капіталі відповідача, єдиним засновником якого є ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", відсутня частка державної власності, у зв'язку з чим дочірнє підприємство не є державним підприємством.

Зважаючи на те, що у відповідності до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, та під час розгляду справи не було надано доказів того, що спірна земельна ділянка відносилась до особливо цінних земель, рішення щодо її вилучення на підставі добровільної відмови від земельної ділянки, яка знаходиться в постійному користуванні дочірнього підприємства, має прийматись саме селищною радою, оскільки земельна ділянка знаходиться у комунальній власності.

Пересічанською селищною радою подано клопотання про розгляд справи у відсутності представника ради, в якому заперечує проти апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення (вх.№ 1234 від 03.02.2017р.).

У відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_13 та ОСОБА_24 просять в повному обсязі відмовити в заявлених вимогах, витрати пов'язані з розглядом справи покласти на позивача (вх.№ 1243, 1244 від 03.02.2017р.).

В обґрунтування своєї позиції у справі зазначають про безпідставність посилання прокурора щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. № 1540-XII, виходячи з того, що даний Закон регулював майнові відносини, що виникли у зв'язку з припиненням існування однієї держави та виникненням на частині її території нової держави, яка є правонаступником прав та майна. Разом з тим, Федерація незалежних профспілок України, майно якого було передано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", як профспілкова організація не було організацією союзного підпорядкування, і її майно не було державною власністю. До спірних правовідносин не можуть бути застосовані постанова Верховної Раду України від 10.04.1992р. № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР" та від 04.02.1994р. № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", які за своєї правовою природою є підзаконними нормативно-правовими актами та не можуть врегульовувати правовий режим власності.

За таких обставин, на їх думку, твердження заступника прокурора про те, що майно, яке було передано до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", відноситься до державної власністі, є безпідставним та, відповідно, в статутному фонді Дочірнього підприємства "Курорт Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" відсутня частка державної власності.

ОСОБА_24 подано клопотання (вх.№ 1245 від 03.02.2017р.), в якому просить замінити третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_12, зважаючи на зміну прізвища вказаної фізичної особи.

На підтвердження зміни прізвища фізичної особи ОСОБА_12 надано копію картки платника податку, свідоцтва про шлюб, зареєстрований в Книзі реєстрації шлюбів 08.06.2007р., про що здійснено актовий запис № 779, паспорту громадянина України ОСОБА_24

Розглянувши заявлене у справі клопотання, судова колегія зазначає, що сама лише зміна прізвища фізичної особи не означає зміни особи в зобов'язанні як підстави для застосування інституту процесуального правонаступництва в господарському процесі. Разом з тим, у разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною другою статті 36 ГПК України врегульовано, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації" (затверджена Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "згідно з оригіналом", назви, посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту підпис, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу.

Як вбачається з матеріалів справи, надані ОСОБА_24 копії документів не засвідчені належним чином, у зв'язку з чим не можуть бути визнані належними доказами на підтвердження обставин, якими обґрунтоване заявлене клопотання.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість клопотання ОСОБА_24 про заміну сторони у даній справі, у зв'язку з чим відмовляє в його задоволенні, що не позбавляє права останню повторно звернутися до суду з тотожним клопотанням, в якому буде усунуте допущені недоліки.

Прокурором надано додаткові письмові пояснення у справі (вх.№ 1260 від 06.02.2017р.), в яких зазначає, що на момент створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" майно, передане йому Федерацією незалежних профспілок України, та земельні ділянки , на яких воно розташовано, перебували у державній власності, а тому могли бути відчужені виключно за згодою власника. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 25.11.2014р. у справі № 3-99гс14. Отже, спірне майно (земельна ділянка) санаторію "Березівські мінеральні води" на момент його передачі належав до державної форми власності та передавався Українській республіканській раді профспілок, правонаступником якої є Федерація незалежних профспілок України, лише у відання без права розпоряджатися.

Крім того, прокурор посилається на положення ч. 2 ст. 117 ЗК України, відповідно до якої до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність. Отже, з урахуванням постанови Верховної Ради України "Про управлінням майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992р. функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постанови Верховної Ради України від 07.07.1992р. "Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України" - на ФДМУ.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області надано письмові пояснення у справі (вх.№ 1306 від 06.02.2017р.), в яких зазначає про відсутність в Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки, розташованої на території Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, площею 62,3 га. Наявність її в Державному реєстрі земель підтверджується записом в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди.

Дочірнім підприємством "Клінічний санаторій "Курорт Березовські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" надано додаткові письмові пояснення у справі (вх.№1793 від 16.02.2017р.), в яких підтвердив позицію щодо відсутності в Статуті Дочірнього підприємства частки державної власності, що свідчить про відсутність підстав для віднесення відповідної юридичною особи до державного підприємства.

Фонд державного майна України надав додаткові письмові пояснення у справі (вх.№ 1897/1 від 20.02.2017р.), в яких зазначив, що саме Дергачівьска районна державна адміністрація мала повноваження припинити постійне користування землею оздоровчого призначення державної власності в межах населеного пункту с.Березівське Дергачівського району та в подальшому розпоряджатися вказаними землями.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів надано до матеріалів справи лист Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 20.02.2017р. № 29-20.18-0.1-497/2-17 (вх.№ 1989 від 21.02.2017р.).

В судовому засіданні прокурор, представники Дергачівської районної державної адміністрації, Фонду державного майна України підтримали вимоги апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015 року по справі №922/3652/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_26 просили рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015 року по справі №922/3652/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів та третіх осіб, які не заявляються самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

За статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, а статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин орган місцевого самоврядування зобов'язаний діяти виключно в інтересах її територіальної громади, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

У відповідності до ст. ст. 141, 142 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, виданого 26 листопада 1997 року на підставі рішення Пересічанської селищної ради № 254 від 14 жовтня 1997 року Дочірнє підприємство "Санаторій "Березівські мінеральні води" був постійним користувачем земель оздоровчого призначення загальною площею 62,3 га., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №6.

Відповідно до статуту Дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води", який зареєстровано виконкомом Дзержинської районної ради м. Харкова від 01 листопада 1999 року за № 04058835Ю0010494, вказане підприємство створене Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок.

Засновниками Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є Фонд соціального страхування України та Федерація незалежних професійних спілок України.

Разом з тим встановлено, що рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07 квітня 2005 року, на підставі статті 142 Земельного кодексу України, припинено право постійного користування Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475 га. на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та вирішено внести зміни до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води", який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6.

Рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07 квітня 2005 року винесено на підставі листа Дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" № 158 від 29 березня 2005 року та листа Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" № 05-39/966 від 24 травня 2004 року, якими заявлено про необхідність припинення постійного користування землею Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" площею 45,7475 га. та прийняття їх в комунальну власність.

Рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 28 лютого 2006 року на підставі статті 142 Земельного кодексу України припинено право постійного користування Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" земельної ділянки загальною площею 16,5525 га. на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та вирішено скасувати державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води", який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6.

Згідно інформації відділу Держземагентства у Дергачівському районі від 19 травня 2015 року № 20.18.-10-07-1701/0-15 встановлено, що запис в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6 щодо реєстрації державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 Дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" скасований на підставі вказаних рішень Пересічанської селищної ради.

Також, даним рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 28 лютого 2006 року вищевказану земельну ділянку загальною площею 16,5525 га. передано в оренду Дочірньому підприємству "Санаторій "Березівські мінеральні води" із земель оздоровчого призначення комунальної власності строком на 25 років.

У подальшому рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 02 березня 2007 року припинено користування Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" земельною ділянкою площею 0,3030 га. та рішенням від 18 лютого 2011 року припинено користування Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" земельною ділянкою площею 0,0769 га. у зв'язку з наданням їх Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого.

Окрім цього, встановлено, що Пересічанською селищною радою Дергачівського району в межах земель оздоровчого призначення державної власності площею 62,3 га, право на яку посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, здійснено розпорядження частиною вказаних земель із зазначенням їх статусу як землі комунальної власності.

Пересічанською селищною радою Дергачівського району на підставі рішення від 28 лютого 2006 року укладено договір з Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" щодо оренди земельних ділянок оздоровчого призначення площею 16,5525 га, які знаходяться за адресою с. Березівське Дергачівського району. Договір зареєстровано 06 квітня 2006 року за № 040669300001 у Державному реєстрі земель.

Також, Пересічанською селищною радою Дергачівського району на підставі рішення від 04 червня 2009 року укладено договір з Публічним акціонерним товариством "Точприлад" щодо оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 0,5959 га. (кадастровий номер НОМЕР_3), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 Дергачівського району, Договір зареєстровано 29 лютого 2012 року за № 632205654000314 у Державному реєстрі земель.

Окрім цього, Пересічанською селищною радою Дергачівського району на підставі рішення від 09 жовтня 2012 року укладено договір з ОСОБА_5 щодо оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 0,3904 га. (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Договір зареєстровано 29 грудня 2012 рокуза № 632205654001063.

Додатково встановлено, що Пересічанською селищною радою рішеннями LXXII сессії V від 30 вересня 2010 року безоплатно передано у власність громадянам ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_7, ОСОБА_22, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_27., 16 земельних ділянок по 0,1 га. кожному на території Пересічанської селищної ради із зміною цільового призначення із земель оздоровчого призначення на землі рекреаційного призначення (для дачного будівництва), які знаходяться за адресою АДРЕСА_2 На підставі рішень Пересічанської селищної ради від 30 вересня 2010 року вказаними громадянами отримані державні акти на право власності на 16 земельних ділянок по 0,1 га. кожна для дачного будівництва.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я Української РСР" від 23 квітня 1960 року № 606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язано було передати у строк до 01 травня 1960 року у відання Українській республіканській Раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Відповідно до пункту 2 зазначеної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

До переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передавалися у відання Українській республіканській Раді Міністерства охорони здоров'я Української РСР увійшов і санаторій "Березівські мінеральні води".

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підриємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30 серпня 1991 року № 1452-XII Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Таким чином право власності на майно, розташоване на території України і передане у віддання профспілковим організаціям, набула держава Україна.

Після розпаду Союзу РСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, є Федерація професійних спілок України.

22 листопада 1991 року постановою президії Ради Федерації незалежних професійних спілок України "Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України створено акціонерне товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

04 грудня 1991 року між Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" .

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва від 23 грудня 1991 року № 971 зареєстровано акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця".

За таких обставин на момент створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" майно, передане йому Федерацією незалежних профспілок України, а відтак, і земельні ділянки, на яких воно розташовано, перебували у державній власності, а тому могли бути відчужені виключно за згодою власника - держави.

Судова колегія зазначає, що при вирішенні аналогічної категорії спорів Верховним Судом України вже сформувалана єдина та чітка правова позиція щодо законності визнання за державою Україна права власності на об'єкти нерухомого майна, які знаходяться у віданні Федерації професійних спілок України, її місцевих територіальних підрозділів та підприємств (постанови ВСУ від 28.10.2014р. у справі №62/84, від 04.11.2014р. у справі №47/296, від 18.11.2014р. у справі №2/92, від 18.11.2014р. у справі №901/2493/13, від 25.11.2014р. у справі №5002-5/3128-2011, від 04.02.2015р. у справі №48/340, від 04.02.2015р. у справі №52/250-45/540-2012 та від 29.04.2015р. у справі №5028/12/106/2011).

Положеннями статті 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, зокрема, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Частинами 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, виходячи зі змісту наведених вище норм, припинення права постійного землекористування Дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" здійснюється власником земельної ділянки - державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 25 листопада 2014 року по справі №3-99гс14 за заявою Генеральної прокуратури України до Лівадійської селищної ради Автономної Республіки Крим, ДП "Санаторій "Курпати" та АТ "Укрпрофоздоровниця"

Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що лише Дергачівська районна державна адміністрація мала повноваження припинити постійне користування землею оздоровчого призначення державної власності в межах населенного пункту с. Березівське Дергачівського району та в подальшому розпоряджатися вказаними землями.

Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Місцевим господарським судом правомірно враховано п. 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 6 "Про деякі питання практики застосування розгляду справ у спорах, що виникають з земельних відносин", яким визначено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Таким чином, судом встановлено факт недотримання передбаченої законодавством України процедури вилучення наданих у користування Санаторію "Березівські мінеральні води" земельної ділянки, яка належать до державної власності.

З врахуванням зазначеного вище колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом в даному випадку правомірно не визнано як добровільну відмову лист головного лікаря ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" від 29.03.2005р. № 158 та від 25.02.2006р. № 126, на який є посилання в рішеннях Пересічанської селищної ради від 07.04.2005р. та від 28.02.2006р., що мало наслідком висновок про відсутність у Пересічанської селищної ради права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, а відтак порушено право державної власності на останню.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси; за статтею 2 Цивільного кодексу України територіальні громади є учасниками цивільних відносин, у межах здійснення яких виникають цивільні права та обов'язки.

За приписами статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з учасниками цих відносин, а за приписами статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу державного майна у комунальну власність та повернення у державну власність мана, яке вибуло з її власності.

Так, за наслідками прийняття спірного рішення Пересічанської селищної ради від 28.02.2006р. XXXVIII сесії IV скликання "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою оздоровчого призначення дочірнім підприємством "Санаторій "Березівські мінеральні води" Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та надання цієї земельної ділянки підприємству в оренду, із земель комунальної власності надано в оренду строком на 25 років земельну ділянку оздоровчого призначення загальною площею 16,5525 га на території селища Березівське для здійснення оздоровчо-лікувальної діяльності, тим самим статус спірної земельної ділянки було визначено, як землі комунальної власності, що свідчить про вибуття останньої з державної власності за відсутності згоди власника.

Враховуючи, що власником спірного майна (земельних ділянок) є держава в особі Дергачівської районної державної адміністрації, прокурор обґрунтовано вимагає визнати незаконними рішення Пересічанської селищної ради, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства і порушує права власності на спірний об'єкт держави.

Тому вимоги прокурора щодо визнання недійсним рішення Пересічанської селищної ради від 07.04.2005р. про припинення права постійного користування ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та від 28.02.2006 року про припинення права постійного користування ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 16,5525 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог прокурора відносно визнання договору оренди землі від 20.03.2006р., зареєстрованого в Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсах", про що здійснено запис у Державному реєстрі земель від 06.04.2006р. за № 040669300001, укладений між Пересічанською селищною радою та ДП "Березівські мінеральні води" недійсним, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

З матеріалів справи вбачається, передачу спірної земельної ділянки в оренду ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" здійснено не власником відповідного майна, яким є держава в особі Дергачівської районної державної адміністрації. При цьому, наявність у Пересічаснької селищної ради правовстановлюючих документів на відповідну земельну ділянку не змінює її статусу щодо приналежності до земель державної власності.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вищий господарський суд України у Роз'ясненні від 12.03.1999р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" визначив, що господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, необхідно враховувати, що угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом.

Частиною 3 статті 207 ГК передбачено, що господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 19.10.2016р. у справі № 910/21153/14.

Таким чином, враховуючи визнання недійсним рішення Пересічанської селищної ради від 28.02.2006р., а також укладання оспорюваного договору оренди землі з особою, яка не є власником земельної ділянки та не наділена правом, без дозволу власника, розпорядження земельною ділянкою, що є порушенням закону, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення вимог прокурора щодо визнання недійсним договору оренди землі від 20.03.2006р., укладеного між Пересічанською селищною радою та ДП "Березівські мінеральні води", як такого, що не відповідає вимогам закону, на майбутнє.

За змістом ст.ст.1, 2 Господарського процесуального кодексу України особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і оспорюваних законом інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, ДП "Клінічний санаторій "Курорт Березовські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_7 звернулись до господарського суду з заявами про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу.

Надаючи оцінку обставинам, викладеним в заявах та письмових поясненнях сторін у справі, суд виходить з наступного.

Стаття 267 Цивільного кодексу України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття З Господарського кодексу України).

До спірних взаємовідносин встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України становить три роки.

У п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, дізнався або мав дізнатися позивач.

Частинами 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження щодо передачі земель в користування (Дергачівська районна державна адміністрація), то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Судової палати в господарських спорах Верховного Суду України від 11.05.2016р. у справі №910/3723/14 (3-387гс16), від 13.04.2016р. у справі №907/238/15 (3-224гс16).

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом норми ст. 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 29.10.2014 у справі №6-152цс14.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення) моменти.

Дергачівською районною державною адміністрацією, яка у відповідності вимог чинного законодавства є розпорядником спірної земельної ділянки, надано письмові пояснення (вх.№ 726 від 24.01.2017р.) про ознайомлення про прийняття спірних рішень Пересічанської селищної ради під час подання прокурором позову до суду, відповідні договори оренди земельних ділянок у вказаного органу відсутні (т.9, а.с. 117).

Відповідні обставини також підтвердженні представником Дергачівської районної державної адміністрації в судовому засіданні господарського суду апеляційної інстанції 21.02.2017р.

Як вбачається з матеріалів справи, Дергачівська районна державна адміністрація не є органом, яким було здійснено розпорядження землями Санаторію "Березовські мінеральні води", визначених Державним актом на право постійного користування землею від 26.11.1997р., та, відповідно, вказаний орган не знав про незаконність відчуження відповідного майна, у зв'язку з чим, слід прийти до висновку, що позовну давність щодо них слід обчислювати з моменту, коли саме вона дізналась про порушення закону при прийнятті органом місцевого самоврядування неправомірних рішень .

Відповідно до ст. 202 ЗК України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельних ділянок у складі державного реєстру земель включає Поземельну книгу, яка містить відомості про земельну ділянку та книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

Лише у 2009 році до земельного законодавства введено поняття кадастрового номеру земельної ділянки. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці під час проведення її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу її існування.

Відповідно до ст. 193 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 19.05.2015р. № 20.18-10-07-1701/0-15 Відділ Держземагенства у Дергачівському районі Харківської області надано відповідь, згідно якої відповідно до Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, наявних у відділі, станом на 29.12.2012р. на земельну ділянку, розташовану та території Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, площею 62,3 га для лікувально-оздоровчої діяльності та обслуговування санаторію 26.11.1997р. за № 6 зареєстровано право постійного користування згідно держаного акту НОМЕР_2 на підставі рішення Пересічанської селищної ради народних депутатів від 14.10.1997р. № 254 за Санаторієм "Березівські мінеральні води". В архіві наявна копія зазначеного державного акту (т.1, а.с. 67).

Також, на лист Прокуратури Харківської області від 28.05.2015р. № 05/1-1401вих-15 ДП "Центр земельного кадастру" Харківська регіональна філія Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру надала пояснення від 11.06.2015р. № 07/922 щодо відсутності координат земельної ділянки ДП Клінічний санаторій "Курорт Березовські мінеральні води", що б відповідала конфігурації Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2. У зв'язку з чим на ортофотоплані органів Держземагенства, які використані для формування Публічної кадастрової карти України, у зв'язку з чим спеціалістами Харківської регіональної філії Центру ДЗК нанесені орієнтовні межа земель ДП Клінічний санаторій "Курорт Березовські мінеральні води" згідно графічної частини копії Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 (т.1, а.с. 205,206).

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оцінюючи узгодження процедури прийняття доказів з принципом рівності сторін як складової ширшої концепції справедливості судочинства, він не має вирішувати, чи була обґрунтованою відмова суду прийняти подані заявником докази, велике значення надається зовнішнім ознакам суду та зростаючій чутливості громадськості до справедливого здійснення правосуддя (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, no. 22330/05, від 05.02.2009).

Судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що на час розпорядження Пересічанською селищною радою земельною ділянкою площею 62,3 га Дергачівська районна державна адміністрація мала об'єктивну можливість знати про порушення прав власника на спірні землі до моменту встановлення в 2015 році прокуратурою Харківської області відповідних порушень земельного законодавства, зокрема, обізнаності про скасування Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2, що свідчить відсутність спливу строку позовної давності за вимогами прокурора, який звернувся до суду з позовом в особі зазначеного вище державного органу.

Як вбачається з матеріалів справи, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_7, посилається на можливість ознайомлення Дергачівської районної адміністрації з оскаржуваними рішеннями Пересічанської селищної ради під час надання висновку щодо додержання містобудівних вимог та наявність обмеженого права користування матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для індивідуального дачного будівництва за рахунок категорій земель оздоровчого призначення від 17.05.2010р. № 544-В-10, а також висновку щодо погодження громадянам матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки за рахунок земель запасу категорії земель оздоровчого призначення для індивідуального дачного будівництва на території селища Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 23.12.2008р. № 188.

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити, що висновки, на які посилається вказаний учасник судового процесу, стосується надання окремих земельних ділянок фізичним особам. Разом з тим, на час надання висновків Відділом містобудування та архітектури Дергачівської районної державної адміністрації при відведенні земельних ділянок громадянам для індивідуального дачного будівництва за рахунок категорії земель оздоровчого призначення зі зміною категорії земель за своїм цільовим призначенням, яка у відповідності до вимоги Земельного законодавства України може перебувати як у державній, так і у приватній та комунальній власності, відповідні земельні ділянки мали різні конфігурації, відмінні від земельної ділянки, визначеної Держаним актом на право постійного користування землею Серії НОМЕР_2, з присвоєнням окремих кадастрових номерів, що також не підтверджує обізнаність структурного підрозділу органу державної влади про прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваних рішень.

Судова колегія наголошує, що у справі "Рисовський проти України" (рішення від 20.10.2011 року, остаточне від 20.01.2012 року, офіційний переклад повного тексту опублікований в Офіційному віснику України № 12 від 22.02.2013 року) Європейський суд з прав людини наголосив на важливості принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є власна недбалість.

У контексті наведеного, принцип належного урядування покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

За таких обставин, прокуратура в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації з метою ефективного захисту прав та інтересів держави, на законних підставах за відсутності спливу строку позовної давності щодо оскарження спірних рішень про припинення права користування та вилучення з користування, та договору оренди землі від 20.03.2006р., звернулись до господарського суду з даним позовом.

Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Так, виходячи зі змісту п.п. 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" майном, у значенні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Даним рішенням суду з прав людини встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже, визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Як вже зазначалось, фізичним особам, які у даній справі визнані третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було безоплатно передано у власність 16 земельних ділянок по 0,1 га на підставі інших рішень Пересічанської селищної ради LXXII сессії V від 30 вересня 2010 року, які не є предметом судового розгляду у даній справі.

За таких обставин, оскільки спір про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, які видані на підставі рішень Пересічанської селищної ради від 30.09.2010р. на користь громадян, не є предметом даного провадження, а також, зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що прийняте у даній справі рішення не порушує прав третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним рішення Пересічанської селищної ради від 04.06.2009 року про надання в оренду земельної ділянки площею 0,5959 га ПАТ "Точприлад" колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові від 11.11.2014р. в адміністративній справі №21-405а14 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом україни у постановах від 06.10.2015р. (адміністративна справа №21-1306а15), від 06.07.2016р. (господарська справа №3-514гс16), від 12.10.2016р. (господарська справа №3-527гс16), від 19.10.2016р. (господарська справа №3-806гс16), від 09.11.2016р. (господарська справа №3-1086гс16).

В даному випадку прокурором не було враховано, що оскаржуване ним рішення Пересічанської селищної ради від 04.06.2009 року про надання в оренду земельної ділянки площею 0,5959 га ПАТ "Точприлад", реалізоване та повністю виконано, на підставі останнього був укладений відповідний договір оренди землі від 29.02.2012 року за №632205654000314, укладеного між зазначеними контрагентами, що виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Також, в матеріалах справи наявна копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, за змістом якого вбачається, що 14.02.2014 року на підставі рішення державного реєстратора, внесено запис про закріплення за ПАТ "Точприлад" право оренди земельної ділянки на строк 20 років з правом пролонгації (а. с. 261, том 1).

На підстав акту прийманням-передачі земельна ділянка площею 0,5959 га, яка розташована на території Пересічанської селищної ради в межах населеного пункту с. Березівське, передано ПАТ "Точприлад" (т.1, а.с. 259).

В подальшому у відповідності до вказаного Витягу інше речове право (оренда земельної ділянки) припинено 28.02.2014 року, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер:11347309 від 03.03.2014 року.

У справі, що розглядається, позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору оренди землі між Пересічанською селищною радою та Публічним акціонерним товариством "Точприлад" щодо оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 0,5959 га, (кадастровий номер НОМЕР_3), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, який зареєстровано 29.02.2012р. за №632205654000314, щодо якого відсутні відомості про розірвання його сторонами та повернення майна, тобто, відповідні обставини припинення зобов'язань за спірним договором в порушення ст. 43 ГПК України не підтверджені відповідними засобами доказування.

З правової природи зобов'язання щодо фактичного користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, зважаючи на відсутність належних доказів на підтвердження спливу строку позовної давності щодо заявлених в цій частині позовних вимог, вважає за необхідне задовольнити вимоги прокурора щодо визнання недійсним договору оренди землі між Пересічанською селищною радою та Публічним акціонерним товариством "Точприлад" на майбутнє.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором до господарського суду Харківської області подано заяву (вх.№ 33733 від 25.08.2015р.), в якій, посилаючись на те, що дія договору оренди землі від 30.12.2011р. припинена та земельна, яка була предметом оренди, повернута відповідачеві - Пересічанській селищній раді, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, керуючись ст.ст. 22, 29 ГПК України, відмовляється від позовної вимоги, викладеної в п. 8 позовної заяви щодо зобов'язання ПАТ "Точприлад" передати ДП "Клінічний санаторій "Курорт Березовські мінеральні води" земельну ділянку площею 0,5959 га (кадастровий номер НОМЕР_3).

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. N 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора, оскільки така відмова не означає вибуття позивача з процесу чи зміни його процесуального статусу. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. У разі коли обидва згадані учасники судового процесу - прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК.

Оскільки матеріали справи не містять заяву позивачів про відмову від заявлених прокурором позовних вимог, місцевий господарський суд правомірного розглянув справу в цій частині по суті.

Разом з тим, судова колегія, зважаючи на те, що вимоги прокурора про зобов'язання Публічне акціонерне товариство "Точприлад" передати Дочірньому підприємству "Санаторій "Березівські мінеральні води" земельну ділянку площею 0,5959 га, (кадастровий номер НОМЕР_3), на підставі акту прийому-передачі, заявлені в інтересах особи, яка є відповідачем у справі, що свідчить про обрання останнім способу захисту, який не спрямований на відновлення порушених прав позивача у справі, в особі якого останній звернувся до суду, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги прокурора про визнання недійсними державної реєстрації договору оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 16,5525 га, який зареєстровано 06.04.2006 року за № 040669300001 в Державному реєстрі земель та зобов'язання реєстраційну службу Дергачівського районного управління юстиції внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису від 06.04.2006р. року за № 040669300001 про право оренди ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувальних оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" щодо земельної ділянки площею 16,5525 га, визнання недійсною державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 0,5959 га., який зареєстровано 29.02.2012р. за №632205654000314 в Державному реєстрі земель, зобов'язання Реєстраційну службу Дергачівського районного управління юстиції в Харківській області внести запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування запису від 29.02.2012р. за №632205654000314 про право оренди Публічного акціонерного товариства "Точприлад" щодо земельної ділянки площею 0,5959 га на підставі статей 21, 82, 122, 142 Земельного кодексу України, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

У частині другій статті 10 цього ж Закону передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у статті 24 Закону № 1952-ІV, а статтею 38 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у від 11.11.2015р. у справі № 21-2958а15.

За таких обставин, зазначені вимоги на даний час задоволенню не підлягають з огляду на те, що вони є передчасними оскільки відповідний обов'язок здійснити дії на виконання судового рішення передбачені чинним законодавством України, і відповідно на даний час відсутні докази, які б свідчили про бездіяльність даних органів при виконанні даного судового рішення.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. у справі №922/3652/15 - частковому скасуванню з прийняттям рішення про часткове задоволення заяви Заступника прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації (вх.№ 3652/15 від 23.06.2015р.).

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. у справі №922/3652/15 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07.04.2005 року про припинення права постійного користування ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району.

Визнати недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 28.02.2006 року про припинення права постійного користування ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" частиною земельної ділянки загальною площею 16,5525 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району.

Визнати недійсним договір оренди землі між Пересічанською селищною радою та ДП "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" щодо оренди земельних ділянок оздоровчого призначення площею 16,5525 га, який зареєстрований 06.04.2006 року за №040669300001, на майбутнє.

Визнати недійсним договір оренди землі між Пересічанською селищною радою та Публічним акціонерним товариством "Точприлад" щодо оренди земельної ділянки оздоровчого призначення площею 0,5959 га., (кадастровий номер НОМЕР_3), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, який зареєстровано 29.02.2012р. за № 632205654000314, на майбутнє.

В решті позову відмовити.

Повний текст постанови складено 27.02.2017р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Плахов О.В.

СудХарківський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення21.02.2017
Оприлюднено28.02.2017
Номер документу64979169
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —922/3652/15

Ухвала від 18.09.2018

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Терещенко О.І.

Ухвала від 18.09.2018

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Терещенко О.І.

Ухвала від 11.09.2018

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Терещенко О.І.

Постанова від 08.08.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 31.07.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Дроботова Т.Б.

Ухвала від 13.04.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Дроботова Т.Б.

Постанова від 21.02.2017

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Лакіза В.В.

Ухвала від 06.02.2017

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Лакіза В.В.

Ухвала від 24.01.2017

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Лакіза В.В.

Окрема ухвала від 20.12.2016

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Лакіза В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні