Рішення

від 23.02.2017 по справі 357/9341/16-ц

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/9341/16-ц

2/357/384/17

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Цуранова А. Ю. ,

при секретарі - Солом'яна Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду м. Біла Церква позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення майна, що не підлягає поділу, а є особистою приватною власністю ФОП та поділ спільного майна після розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

31.08.2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна.

Вказувала, що з 02.08.2003 року по 28.12.2015 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від спільного життя мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначала, що в період шлюбу ними за спільні кошти було побудовано нежитлове приміщення (магазин), що розташований за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 32-б, а також придбане майно: холодильник Лібхер вартістю 9 716,64 грн., соковитискач Мулінекс вартістю 409 грн., блендер Браун вартістю 139 грн., 4 комплекти постільної білизни вартістю 8 000 грн. та набір з чотирьох каструль фірми Вінзер вартістю 2 000 грн.

Посилаючись на ст.ст. 57, 60, 69-72 СК України та ст.ст. 182, 331, 372 ЦК України, позивач просила суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.01.2017 року, визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення (магазину) та на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:07:005:0004, площею 0,0266, розташованих за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 32-б, а також виділити їй рухоме майно, а саме: холодильник Лібхер вартістю 9 716,64 грн. та набір з чотирьох каструль фірми Вінзер вартістю 2 000 грн.

В жовтні 2016 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву про визначення майна, що не підлягає поділу, а є особистою приватною власністю ФОП та поділ спільного майна після розірвання шлюбу.

25.10.2016 року ухвалою судді зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного провадження.

В позовній заяві ОСОБА_2 вказував, що до укладення шлюбу з відповідачем він отримав дозвіл як фізична особа-підприємець та побудував спірний магазин, однак фактично нежитлова будівля була зареєстрована в 2007 році.

Зазначав, що при поділі майна необхідно врахувати наявність в нього боргу за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.01.2016 року в розмірі 2 771 902,94 грн., а також наявність на його утриманні малолітньої доньки ОСОБА_3, якій згідно рішення суду від 05.10.2016 року визначено місце проживання разом ним.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просив суд здійснити поділ спільного майна подружжя після розірвання шлюбу, виділивши йому у власність холодильник Лібхер вартістю 5 000 грн., соковитискач Мулінекс вартістю 100 грн., блендер Брауні вартістю 50 грн., а також встановити, що нежитлова будівля загальною площею 109,80 кв.м., що розміщена на земельній ділянці за адресою: м. Біла Церва, вул. Леваневського, 32б не є об'єктом спільної сумісної власності і не підлягає поділу, а належить на праві особистої приватної власності ФОП ОСОБА_2, стягнути витрати, пов'язані з оплатою судового збору.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник підтримали позов та просили його задовольнити, в задоволенні зустрічної позовної заяви просили відмовити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що познайомилась з відповідачем в 2002 році, на той момент їй було 17 років, та в кінці цього року вони почали проживати разом, а також разом з ОСОБА_2 вони торгували на базарі. Будівництвом магазину та оформленням паперів займався її чоловік. В 2007 році вона працювала в магазині як продавець та бухгалтер, приймала людей на роботу, брала участь у складанні звітів, літала в різні країни за товаром. При цьому вона просила чоловіка офіційно працевлаштувати її, але він не хотів це робити. В 2007 році вона зареєструвалась як фізична особа-підприємець, але щоб не сплачувати податки закрила свою підприємницьку діяльність в кінці 2007 року, отримання доходів від ФОП не декларувала. Їх бізнес з чоловіком був успішним та оскільки вона вносила вклад у його розвиток, тому має право претендувати на половину у цьому майні.

Відповідач та її представник в судовому засіданні первісний позов визнали частково, зустрічну позовну заяву підтримали та просили її задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що з позивачем вони почали проживати разом з серпня 2003 року, на той момент він вже був зареєстрований як приватний підприємець, мав успішний бізнес, тому вже в кінці 2003 року він побудував власний магазин по вул. Леваневського, 32б. Крім того, він повністю утримував родину та платив за навчання дружини. В 2007 році ОСОБА_2 зареєструвалась як фізична особа-підприємець, тому він, в зв'язку з цим, оформив на себе споживчий кредит для розвитку її бізнесу, але отримані кредитні кошти в розмірі 5 000 доларів США дружина витратила на власні потреби та на ремонт квартири, де проживає її матір. ОСОБА_1 ніколи не працювала та не вкладала кошти у розвиток бізнесу, лише іноді вона заповнювала бланки типового договору про прийняття ним людей на роботу, оскільки в нього поганий почерк. На будівництво магазину він завчасно купував будівельні матеріали, що підтверджується відповідними документами, а також на розвиток свого бізнесу позичав кошти, в зв'язку з чим має заборгованість за рішенням суду. При цьому позивач не піклувалась за їхньої дитиною, часто розважалась та їздила відпочивати за кордон за його рахунок.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків, а також дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

02.08.2003 року між сторонами по справі укладено шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області.

28.12.2015 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області за позовом ОСОБА_1 шлюб між ними розірвано.

Від спільного життя сторони мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.10.2016 року визначено місце проживання разом з батьком ОСОБА_2

Згідно наявної в матеріалах справи копії виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 465849, ОСОБА_2 з 31.03.1997 року зареєстрований як фізична особа-підприємець.

В матеріалах справи міститься копія робочого проекту магазину промислових товарів в районі житлового будинку № 32 по вул. Леваневського в м. Біла Церква, з якої вбачається про отримання ПП ОСОБА_2 відповідних документів технічного та дозвільного характеру на будівництво цього магазину, що вбачається, зокрема, з розпорядження Білоцерківської міської ради № 99Р від 20.02.2003 року Про дозвіл на розробку проектно-кошторисної документації, розміщення кіосків та павільйонів, реконструкцію, коригування проекту , архітектурно-планувального завдання № 42 від 17.03.2003 року Управління містобудування та архітектури м. Біла Церква, висновками Про попереднє погодження місця розташування об'єкту Білоцерківської міської санепідемстанції № 297 від 12.03.2003 року, Відділу екологічного контролю в м. Біла Церква № 27 від 12.03.2003 року, Управління містобудування та архітектури № 9 від 14.03.2003 року, Білоцерківського міського відділу земельних ресурсів № 14 від 12.03.2003 року та Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27.03.2003 року.

13.02.2007 року Білоцерківським управлінням житлового-комунального господарства видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_2 на нежитлову будівлю магазину, літ. А , площею 109,8 кв.м. за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, 32Б.

Згідно копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 583901 від 12.06.2007 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, що розташована по вул. Леваневського, 32б в м. Білій Церкві, цільове призначення якої - розміщення магазину промислових товарів, з кадастровим номером: 3210300000:07:005:0004.

В матеріалах справи наявні копії накладних на ім'я ОСОБА_2 від 12.03.2003 року про придбання цегли кількістю 30 000 шт. на суму 7 500 грн., від 08.12.2002 року №0847 про придбання будівельних матеріалів на загальну суму 14 4111 грн. та від 02.02.2003 року про придбання будівельних товарів на суму 27 400 грн.

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 24.01.2007 року серії В02 № 623849 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердила, що дохід від підприємницької діяльності не декларувала та в кінці 2007 року закрила ФОП.

31.01.2007 року між ВАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_2 була укладена генеральна кредитна угода № 26/2 на загальний розмір позичкової заборгованості, який не може перевищувати 40 000 дол. США.

Згідно копії довідки № 24/356 від 26.01.2011 АТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 , зобов'язання за кредитним договором № 014/26/33 від 02.02.2007 року, забезпечені договором іпотеки № 935 від 02.02.2007 року на нерухоме майно - квартиру № 42 за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 66, виконані в повному обсязі. Станом на 26.01.2011 року заборгованість за кредитами відсутня.

В матеріалах справи міститься копія розписки ОСОБА_2 про отримання ним в борг суми 100 000 доларів США від ОСОБА_6.

27.01.2016 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 заборгованість в сумі 2 771 902,94 грн.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надала покази про те, що працювала у ФОП ОСОБА_2 з 2011 по 2015 рік в одній зміні з ОСОБА_2 Крістіною в магазині Фараон по вул. Я.Мудрого в м. Білій Церкві. Зі слів Крістіни свідок знала, що остання їздить за кордон за товаром. В 2004 році свідок бачила як Крістіна торгувала на базарі. В магазині по вул. Леваневського, 32б свідок не працювала.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні надала покази в яких зазначила, що ОСОБА_1 торгувала на базарі в 2004 році, свідок також бачила її в торгівельному центрі Гермес . Зі слів Крістіни свідок знала, що родині ОСОБА_1 належать торгівельні точки на базарі, в одній працювала Крістіна, а в другій її чоловік. В магазині на Леваневського, 32б свідок ніколи не була.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні надала покази про те, що в магазині Фараон по вул. Леваневського, 32б вона працювала з 2009 року на підставі трудового договору, бланк якого був заповнений ОСОБА_1, оскільки остання вела документацію, заповнювала бланки, журнали, приймала участь у складанні звітів, а також привозила товар, але основний час Крістіна проводила в магазині Фараон по вул. Я.Мудрого. Свідку відомо, що 18.02.2007 року було відкрито магазин по вул. Леваневського, 32б, оскільки кожного року 18.02 в магазині був святковий день. ОСОБА_2 здійснював прийом та звільнення працівників, видавав заробітну плату. До 2004 року і після народження дитини Крістіна торгувала на базарі. ОСОБА_2 був підприємцем та вже в 2001 році торгував на ринку.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні надала покази, в яких зазначила, що ОСОБА_2 вже з 1997 року торгував на ринку та був одним з найуспішніших підприємців, він літав за кордон за товаром та в нього вже були наймані працівники. Чоловік свідка допомагав ОСОБА_2 будувати магазин по вул. Леваневського, 32б. Навесні 2003 року будівля магазину вже була побудованою, вона бачила її особисто, оскільки приносила їжу своєму чоловіку, який тоді клав тротуарну плитку біля магазину. Свідок не бачила щоб ОСОБА_1 торгувала на базарі.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні надала покази про те, що ОСОБА_2 являється її сином. Крістіну у вісімнадцятирічному віці вони прийняли у свою родину з малозабезпеченої сім'ї, однак потім вона почала вести аморальний спосіб життя, не цікавилась своєю дитиною, привласнювала чужі речі, весь цей час не працювала, ОСОБА_2 не допомагала, на базарі не торгувала, а лише займалась ремонтом в квартирі своєї матері. ОСОБА_2 вже з 1992 року працював у Дніпропетровську, з 1997 року зареєструвався як підприємець та працював у Білій Церкві. Магазин по вул. Леваневського почали будувати в березні 2003 року та в липні 2003 року будівництво вже було завершене, оскільки ОСОБА_2 завчасно купував будівельні матеріали, які зберігались в с. Томилівка, тому в кінці 2003 року магазин вже був відкритий.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні дав покази про те, що ОСОБА_2 з 1997 року торгував на базарі, в нього були дві торгові палатки. Ці обставини йому відомі, оскільки свідок сам торгував на базарі, а його торгове місце було навпроти ОСОБА_2. В 2002 році ОСОБА_2 почав будувати магазин по вул. Леваневського та в липні 2003 року вже закінчив будівництво. ОСОБА_1 іноді приходила на базар, однак він не бачив щоб вона торгувала товаром.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається з положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя, визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Таким чином, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст.ст. 63, 65 СК України.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Згідно ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Як зазначається у ч. 2 ст. 52 ЦК України, фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.ст. 60, 61 СК України.

Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у справі № 6-79цс13 від 02.10.2013 року.

Про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна йдеться і у правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у справі № 6-38цс15 від 03.06.2015 року.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 61 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

В судовому засіданні не встановлено, а позивачем за первісним позовом не доведено, що джерелом набуття належного фізичній особі-підприємцю магазину та земельної ділянки під його розміщення були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що магазин та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 32б, набуті ОСОБА_2 як фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, за кошти від здійснення такої діяльності і для здійснення підприємницької діяльності, а відтак це майно не належить до спільного майна подружжя, а є особистим майном фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину цього майна слід відмовити.

Посилання представника позивача на можливість поділу майна, що належить фізичній особі-підприємцю лише на підставі правового висновку Верховного Суду України від 13.06.2016 року у справі 6-1752цс15, суд вважає необґрунтованими, оскільки скасовуючи рішення попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції Верховним Судом України вказано про необхідність з'ясування обставин щодо придбання належного фізичній особі-підприємцю майна за рахунок належних подружжю коштів, при цьому у справі щодо майна ФОП ОСОБА_2, з метою встановлення цих обставин, сторонами надавались відповідні пояснення та докази, на підставі яких судом зроблені відповідні правові висновки, що наведені вище.

Також не можуть бути застосовано до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України № 1-8/12 від 19.09.2012 року про офіційне тлумачення ч. 1 ст. 61 СК України, оскільки це рішення стосувалось статутного капіталу та майна приватного підприємства, сформованих за рахунок спільної сумісної власності подружжя, а не майна фізичної особи-підприємця.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Положеннями ч. 1 ст. 69 СК України закріплено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ст. 70 СК України).

Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей.

В судовому засіданні сторонами досягнута домовленість щодо поділу та вартості спільного майна подружжя, відповідно до якої ОСОБА_1 залишається у власність набір, який складається з чотирьох каструль фірми Вінзер вартістю 2 200 грн., а ОСОБА_2 соковитискач Мулінекс вартістю 409 грн. та блендер Брауні вартістю 139 грн., тобто на загальну суму в розмірі 548 грн., що є меншою ніж частка позивача за первісним позовом.

Разом з цим, щодо поділу комплекту постільної білизни - 4 шт., вартістю 8 000 грн., що вказаний у позовній заяві ОСОБА_1, наявність якого не підтверджена відповідачем, суд вважає, що в межах розгляду цієї справи вказане майно не підлягає поділу, оскільки відсутні будь-які докази його придбання (існування), а кожна із сторін просила врахувати його вартість залишивши у власність за іншим.

Згідно ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частина 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року закріплює, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Під час поділу холодильника Лібхер вартістю 9 716,64 грн., суд враховує, що він знаходиться за місцем проживання відповідача за первісним позовом та спільної дитини сторін - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, при цьому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.02.2016 року вирішено вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1. В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що на даний час користується холодильником своєї матері.

Враховуючи викладені обставини суд вважає за необхідне залишити спірний холодильник у власність ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто станом на час звернення до суду з позовом в розмірі не більше ніж 4 134 грн.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 6 900 грн., а ОСОБА_2 під час подачі зустрічного позову в розмірі 4 134 грн., при цьому останнім не заявлялись вимоги про поділ нерухомого майна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати право власності за ОСОБА_1 на набір, який складається з чотирьох каструль фірми Вінзер вартістю 2200 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення майна, що не підлягає поділу, а є особистою приватною власністю ФОП та поділ спільного майна після розірвання шлюбу - задовольнити.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати право власності за ОСОБА_2 на соковитискач Мулінекс вартістю 409 грн., блендер Брауні вартістю 139 грн. та холодильник Лібхер вартістю 9 716,64 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_5