Рішення

від 13.02.2017 по справі 359/913/16-ц

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/359/97/2017

Справа № 359/913/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2017 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.,

при секретарі - Степаненко А.О., Шляхетко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Міра , ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради Київської області про визнання протиправними та скасування рішення міської ради, зобов'язання виготовити технічну документацію, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

01.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду з вказаним позовом та після уточнення позовних вимог просить: - визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_3 міської ради від 03 грудня 2004 року №1099-ХХІ-ІV в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору по вул.Степана Разіна, 11 в м.Борисполі площею 0,068 га та видачу ОСОБА_1 державного акту на земельну ділянку,

- зобов'язати Приватне підприємство Міра виготовити технічну документацію із землеустрою земельної ділянки ОСОБА_1 по вул.Степана Разіна, 11 в м.Борисполі у відповідності з вимогами законів та нормативних актів,

- скасувати рішення ОСОБА_3 міської ради від 22 вересня 2011 року №1190-16-VІ в частині затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд по вул.Степана Разіна, 13 в м.Борисполі площею 0,0559 га та її передачу у власність ОСОБА_2,

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул.Степана Разіна, 13 в м.Бориспіль площею 0,0559 га Серії ЯМ № 140299 від 21.03.2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:06:045:0065, виданий на ім'я ОСОБА_2,

- зобов'язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту ділянку, включаючи знесення будівлі за рахунок відповідача (т.1 а.с.2-3, а.с.84-86).

Свої уточнені позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним. Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради №276 від 28 квітня 1961 року позивач для забудови жилого будинку була виділена земельна ділянка площею 0,06га, що розташована в м.Бориспіль, вул.Степана Разіна,9

10 липня 1961 року виконавчий комітет ОСОБА_3 міської ради та ОСОБА_1І уклали договір, посвідчений нотаріусом ОСОБА_3 нотаріальної контори ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2495, за яким виконавчий комітет ОСОБА_3 міської ради передав ОСОБА_1 вказану земельну ділянку у безстрокове користування. На підставі цих документів 10 липня 1961 року був складений план забудови земельної ділянки. Згідно цього плану довжина межі земельної ділянки зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_2 становила 23.5 метри та була у виді прямої лінії. Позивач стверджує, що з цього часу набув право користування вказаною земельною ділянкою. В подальшому, в ході реєстрації права власності на жилий будинок, жилому будинку та земельній ділянці була присвоєна адреса: м.Бориспіль, вул.Степана Разіна, 11.

Позивач зазначає, що за його замовленням ПП Міра виготовило технічну документацію із землеустрою, на підставі якої 27 липня 2005 року позивачу був виданий державний акт на право власності на вказану земельну ділянки Серії ЯА №600150 на земельну ділянку площею 0,068га з кадастровим номером 3210500000:06:045:0011. Позивач зазначає, що згідно з планом меж земельної ділянки, довжина межі земельної ділянки із суміжним землекористувачем була викривлена та збільшена з 23,5 до 25.14 метра, та неправильно зазначено прізвище суміжного користувача: замість ОСОБА_2 зазначено ОСОБА_5, який також є суміжним землекористувачем, але з протилежної сторони. Позивач стверджує, що вказаним державним актом його було позбавлено частини земельної ділянки, яка залишилась у користуванні ОСОБА_2, яка зазначена в плані меж земельної ділянки відрізками довжиною 2,3 м, 3,88 м та 1,3 м.

Як стверджує позивач, вищевказані обставини встановлені рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 23.04.2015 року, яким було скасовано державний акт ОСОБА_1 на право власності на земельну ділянку Серії ЯА №600150 щодо земельної ділянки площею 0,068га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку в м.Бориспіль по вул.Степана Разіна, 11.

Позивач стверджує, що ПП Міра при виготовленні технічної документації із землеустрою не дотрималось вимог п.1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04.05.1999 р., що діяла на 2004 рік (надалі Інструкція), не винесло та не відновило межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) між суміжним землекористувачем ОСОБА_2, та не закріпило їх межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією, що призвело до складання відповідачем технічної документації із землеустрою земельної ділянки по вул. Степана Разіна, 11 в м. Борисполі, яка не відповідає затверджені технічній документації 1961 року, щодо межі з ОСОБА_2Ф, чим були порушені права позивача.

Рішенням ОСОБА_3 міської ради від 03 грудня 2004 року № 1099-ХХІ-ІV технічна документація щодо складання документів, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку по вул. Степана Разіна, 11 в м. Бориспіль була затверджена та прийнято рішення про видачу йому державного акту на право власності на зазначену земельну ділянку.

Позивач вважає, що міська рада не повинна була затверджувати технічну документацію, яка виготовлена з порушеннями законів та інших нормативних актів, що регулюють правила складання цієї документації та порушує право ОСОБА_1 щодо володіння, користування переданою йому у безстрокове користування земельною ділянкою, а тому підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

З цих самих підстав на думку позивача підлягає скасуванню рішення ОСОБА_3 міської ради від 22 вересня 2011 року № 1190-16-VІ, яким було затверджено технічну документацію із землеустрою та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0559 га для обслуговування і будівництва житлового будинку по вул. Степана Разіна, 13 в м. Бориспіль, а також виданий ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0559 га Серії ЯМ № 140299 від 21.03.2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:06:045:0065.

Позивач стверджує, що відповідач ОСОБА_2, самовільно зайнявши частину земельної ділянки ОСОБА_1, збудував на ній господарчу будівлю, та що земельна ділянка підлягає поверненню разом із знесенням будівлі, що на ній знаходиться, за рахунок ОСОБА_2

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги та викладені в позовній заяві обставини підтримали. Подали заяву про поновлення термінів позовної давності, посилаючись на те, що з 2004 року позивач оскаржує як в органі місцевого самоврядування так і в суді незаконність обмеження його у праві на земельну ділянку, вважає, що строки звернення до суду по оскарженню рішень ОСОБА_3 міської ради від 03 грудня 2004 року №1099-ХХІ-ІV та від 22 вересня 2011 року №1190-16-VІ, та державного акту на ім'я ОСОБА_2 від 21.03.2012 року пропущені ним з поважних причин.

Додатково позивач та його представник пояснили, земельна ділянка знаходиться в користуванні позивача з 1961 року та на момент виготовлення технічної документації ПП Міра межа між земельними ділянками позивача та відповідача ОСОБА_2 була викривлена, а ПП Міра не відновило межу, яка була визначена в плані земельної ділянки, що передавалась позивачу у безстрокове користування. Позивач зазначає, що вони із відповідачем ОСОБА_2 побудували у 1970 році навіс для вугілля на межі їх земельних ділянок, а в подальшому в 90-х роках відповідач поставив стіну сараю, по якій ПП Міра у 2004 році було визначену межу земельних ділянок позивача та ОСОБА_2. Внаслідок цього межа між їх земельними ділянками перестала бути прямою лінією, довжина її збільшилася в позивач вважає, що таким чином у власність відповідачу ОСОБА_2 було передано частину земельної ділянки, площею близько 15 кв.м., яка надавалась позивачу у безстрокове користування. Позивач також стверджує, що розмір його земельної ділянки збільшився, а площа земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 зменшилася у порівнянні з їх первинним розміром -0,06 га, за рахунок зміни межі з іншими суміжними користувачами. А саме: позивачу надано у власність частину проїзду, який існував між земельними ділянками, а відповідач ОСОБА_2 уступив частину земельної ділянки іншому своєму сусіду.

Представник відповідача ПП Міра в судовому засіданні проти задоволенням позову заперечував, пояснив, що технічна документація із землеустрою позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 виготовлялась ПП Міра , в тому числі враховувались фактичні межі земельних ділянок, які приватизувалися. Він зазначає, що в технічній документації ними був використаний Акт обміру земельної ділянки позивача, складений працівниками відділу Державного земельного кадастру на замовлення позивача. Він визнає, що в державному акті була допущена помилка у прізвищі суміжного землекористувача, а саме не зазначено прізвище ОСОБА_2, вважає, що це сталось через те, що на момент складання технічної документації позивача, земельна ділянка ОСОБА_2 не була приватизована, та була відсутня в базі даних Державного земельного кадастру, тому суміжним землекористувачем по спірній межі зазначено прізвище іншого землекористувача, з яким також межує земельна ділянка ОСОБА_1 - ОСОБА_5

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що права позивача порушені, оскільки площа земельної ділянки позивача в порівнянні з 1961 роком збільшилась з 0,06 га до 0,068 га, в той час як площа земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 зменшилась з 0,6 га до 0,0559га. Він зазначає, що відсутні докази того, що відповідач зайняв земельну ділянку позивача, а також звертає увагу, що позивачем визнано, що господарські будівлі були побудовані позивачем та відповідачем на межі за спільною згодою ще до приватизації позивачем земельної ділянки у 2004 році і до 2016 року позивач не звертався до суду з позовом щодо звільнення земельної ділянки від забудови.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради проти задоволення позову також заперечував, подав заяву про застосування позовної давності: оскільки позивач звертався до ОСОБА_3 міського відділу Київської регіональної філії Державного підприємства центру державного земельного кадастру з заявами щодо порушення його прав на земельну ділянку ще у 2005 році, а також в 2007 році звертався до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про скасування власного державного акту на земельну ділянку від 27.07.2005 серії ЯА №600150 та видачу нового (т.2 а.с.2). Згідно з письмовими запереченнями (т.2 а.с.84-85) відповідач звертає увагу суду на той факт, що у власність позивача було передано земельну ділянку, що на 0,008 га більша, ніж та, що передавалась йому у постійне користування, тоді як відповідач ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку розміром 0,0576 га, що навпаки менша площею, ніж надана йому у постійне користування за договором безстрокового користування 1961 року. Відповідач звертає увагу, що з незрозумілих підстав позивач стверджує, що саме ділянка ОСОБА_6 розширилась в сторону його земельної ділянки, та що дане твердження жодним належним та допустимим доказом не підтверджено. Доданий позивачем до позовної заяви план забудови 1961 року не є документом про встановлення меж земельної ділянки, а тому не може доводити невідповідність меж у затвердженій технічній документації з землеустрою та державному акті на право власності на земельну ділянку. Та звертають увагу, що до аналогічних висновків прийшли суди першої та апеляційної інстанції у справі №2-44/10 (№22ц-3888) за позовом ОСОБА_1І до ДП Центр ДЗК , ОСОБА_3 міської ради, ПП Міра , ОСОБА_2 Так, в силу приписів ч.3 ст. 61 ЦПК України дана обставина є такою, що не підлягає доказуванню. Крім того, твердження позивача про те, що при виготовленні технічної документації щодо передачі йому земельної ділянки у власність не встановлювались на місцевості та не погоджувались межі земельної ділянки спростовується наявним у матеріалах справи актом від 25 листопада 2003 року, який складено в присутності суміжних землекористувачів, що засвідчується їх підписами а також підписом позивача, в якому зазначено, що межі погоджені і не викликають спірних питань, межові знаки передані на зберігання ОСОБА_1 та що він є підставою для прийняття рішення по фактичному користуванню.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи та надані сторонами документи, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ч. 3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України судом було роз'яснено особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, та попереджено про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, в тому числі роз'яснено, що вищенаведені вимог ст.60 ЦПК України.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради №276 від 28 квітня 1961 року позивачу ОСОБА_1 була надана земельна ділянка під забудову жилого будинку, площею 0,06 га, що розташовувалась в м.Бориспіль по вул. Степана Разіна, 9 (нова адреса - вул.Степана Разіна, 11) (т.1 а.с.5)..

На підставі вищевказаного рішення Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради 10 липня 1961 року між виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради та ОСОБА_1 був укладений та нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за №2495, Договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності, з кількістю кімнат від однієї до п'яти включно, відповідно до якого виконавчий комітет ОСОБА_3 міської ради передав позивачу ОСОБА_1 земельну ділянку в м.Борисполі вул.Степана Разіна, 9 (нова адреса - вул.ОСОБА_7 - 11) загальною площею 600 кв.м у безстрокове користування відповідно до плану земельної ділянки (т.1 а.с.6-7).

Відповідний план земельної ділянки був складений Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації та передбачав будівництвом жилого будинку, господарського сараю та вбиральні (т.1 а.с.8).

Згідно з цього плану довжина межі земельної ділянки зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_2 становила 23,5 метри.

Факт зміни поштової адреси позивачу на вул.Степана Разіна, 11, сторонами визнаний та не оспорюється, а також підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими документами, з яких вбачається, що приватизація земельної ділянки позивачем здійснювалась за новою визначеної йому поштовою адресою: вул.Степана Разіна, 11.

Також встановлено, що 6 травня 1961 року на підставі рішення Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради 28 квітня 1961 року №257 між виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради та відповідачем ОСОБА_2 був укладений та нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за №1171, Договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності, з кількістю кімнат від однієї до п'яти включно, відповідно до якого виконавчий комітет ОСОБА_3 міської ради передав відповідачу ОСОБА_8 земельну ділянку в м.Борисполі вул.Степана Разіна, 11 (нова адреса - вул.ОСОБА_7 - 13) загальною площею 600 кв.м у безстрокове користування відповідно до плану земельної ділянки (т.1 а.с.9-10).

Відповідний план земельної ділянки був складений Переяслав-Хмельницьким бюро технічної інвентаризації та передбачав будівництво жилого будинку, господарського сараю та вбиральні (т.1 а.с.11).

Згідно з цього плану довжина межі земельної ділянки відповідача зі сторони суміжних землекористувачів, в т.ч. позивача ОСОБА_1 та, як вбачається з відповідного плану земельної ділянки позивача (1 а.с.8), Наумовського, становила - 30,00 метрів.

Згідно з відміткою на вищевказаному Договорі про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 06 травня 1961 року (т.1 а.с. 10-зворот) 20 серпня 1968року у Переяслав-Хмельницькому бюро технічної інвентаризації зареєстровано домоволодіння №11 по вул.Степана Разіна (нова адреса - ОСОБА_7 - 13) в м.Бориспіль за ОСОБА_2.

З наданих суду документів також встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради від 12 жовтня 2004 року №870 (т.2 а.с.50) було присвоєно нову поштову адресу земельним ділянкам громадян : ОСОБА_2 вул.Степана Разіна, 13.

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2010 року цивільній справі №2-442/10 за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства Центр державного земельного кадастру , ОСОБА_3 міської ради, відділу земельних ресурсів в м.Бориспіль, приватного підприємства Міра та ОСОБА_2 (т.1, т.2 а.с.57,87),яке набрало законної сили 29 липня 2010 року відповідно до ухвали Апеляційного суду Київської області (т.2 а.с.88), судом було встановлено, що рішенням виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради №720 від 7 жовтня 1997 року (т.2 а.с.86) у власність ОСОБА_1 для обслуговування індивідуального жилого будинку була безкоштовно передана земельна ділянка площею 0,068га, що розташовується в м. Бориспіль по вул. Степана Разіна, 11. Цим же рішенням допускалась зміна меж та площі цієї земельної ділянки в ході виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку.

В даному судовому засіданні також встановлено, що рішенням ОСОБА_3 міської ради від 03 грудня 2004 року №1099-ХХІ-ІV Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, виготовлені приватним підприємством Міра міська рада вирішила: затвердити технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам згідно з додатком загальною площею 3,987га; видати Державні акти громадянам у відповідності з додатком, зареєструвати їх у книзі записів; землевпорядній службі внести відповідні зміни в земельно-кадастрову документацію згідно з чинним законодавством (т.1 а.с.90-91). Згідно Додатком до рішення Список на передачу земельних ділянок у власність громадянами, технічні документації на які виготовлені приватним підприємством Міра за порядковим №26 значиться позивач - ОСОБА_1, адреса ділянки - вул.С.Разіна, площа - 0,068 га (т.1 а.с.92).

Наведене свідчить, а також вищевказаним рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 18 березня 2010 року встановлено, і у даній справі сторонами не оспорюється, що за замовленням позивача ПП Міра виготовило технічну документацію із землеустрою, на підставі якої 27 липня 2005 року на ім'я ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №600150 щодо земельної ділянки площею 0,068 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з кадастровим номером 3210500000:06:045:0011, що розташовується в м. Бориспіль по вул. Степана Разіна, 11. Згідно з планом меж земельної ділянки, що міститься в цьому державному акті на право власності на земельну ділянку, довжина межі земельної ділянки позивача зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_2 була збільшена з 23,5 до 25,24 метри (2,3+3,88+1,3+17,76). ОСОБА_7 з тим, замість суміжного землекористувача ОСОБА_2 у державному акті на право власності на земельну ділянку помилково було зазначено прізвище ОСОБА_5, який також є суміжним землекористувачем позивача, але з іншої межі (т.2 а.с.86).

Копія відповідного державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №600150 міститься в матеріалах даної справи (т.2 а.с.1)

Як встановлено, з дослідженого в судовому засіданні рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2015 року, ухваленого у цивільній справі №359/1829/15-ц за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, ОСОБА_3 міської ради, приватного підприємства Міра про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 06.05.2015 (т.2 а.с.17), суд вирішив: скасувати державний акт серія ЯА №600150, одночасно в зобов'язанні ПП Міра в особі ОСОБА_9 виготовити за їх власний рахунок нового державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.

За змістом вказаного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2015 року, суд зазначив про те, що, перевіряючи законність видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, суд враховує вказані положення чинного законодавства України та встановлені в судовому засіданні обставини, де виданим державним актом на право власності на земельну ділянку позивача було позбавлено права на частину земельної ділянки, яка залишилась в користуванні ОСОБА_2 (в плані меж земельної ділянки позначається відрізками довжиною 2,3 метри, 3,88 метри та 1,3 метри), площа спірної земельної ділянки та довжина її меж значно перевищують розмір та довжину меж земельної ділянки, що передавалась позивачу у безстрокове користування в 1961 році, тому знаходить, що права позивача як власника порушені та підлягають захисту.

Відповідно до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається зі змісту вищевказаного рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2015 року відповідач уданій справі - ОСОБА_2 не був залучений до участі у справі, будь-яких вимог щодо відновлення його порушених прав відповідачем ОСОБА_2, ОСОБА_1 заявлено не було (т.2 а.с.17).

Враховуючи викладене та обставина, що частина земельної ділянки, яка виділялась позивачу в користування на підставі вищезазначеного Договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку, опинилась спочатку в користуванні, а потім у власності відповідача ОСОБА_10, підлягає доведенню на загальних підставах.

Так, в судовому засіданні встановлено, що на підставі заяви відповідача ОСОБА_2 від 06 серпня 2007 року (т.1 а.с.12) та Технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд гр.ОСОБА_11 по вул.Степана Разіна, 13 в м.Бориспіль, виготовленої у 2011 році ПП Міра (т.2 а.с.22-65) рішенням ОСОБА_3 міської ради від 22 вересня 2011 року №1190-16-VІ було затверджено технічну документацію із землеустрою та передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по вул.Степана Разіна, 13 загальною площею 0,0559 (т.2 а.с.62-63).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 міської ради від 22 вересня 2011 року №1190-16-VІ відповідачу ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 140299 від 21.03.2012 року щодо земельної ділянки площею 0,0559 га, кадастровий номер 3210500000:06:045:0065, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в м.Борисполі по вул.Степана Разіна, 13 (т.1 а.с.16).

За змістом ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2002 року, в редакції закону, чинній на момент видачі позивачу державного акту на право власності на земельну ділянку у 2005 році, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідні положення вимоги щодо порядку набуття права власності чи права користування земельну ділянку містилися у Земельному кодексу України 1990 року та Земельному кодексі УРСР 1970 року.

Так, за змістом ч. 1, 7, 15 ст.19 Земельного кодексу України 1990 року було передбачено, що надання земельних ділянок в користування здійснюється радами депутатів про проектам відводу.

Крім того, відповідно до вимог ст.22 Земельного кодексу України 1990 року право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою - державного акту - та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації, забороняється.

Відповідно до вимог ст.23 Земельного кодексу України 1990 року право власності або право постійного користування землю посвідчується державними актами, які видаються та реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами депутатів.

Відповідно до вимог ст.22 Земельного кодексу УРСР 1970 року було закріплено, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Будь-яких належних і допустимих доказів, що при укладенні Договорів про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності між відповідачем ОСОБА_2 і Виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради депутатів від 06 травня 1961 року, та між позивачем ОСОБА_1 і Виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради депутатів від 10 липня 1961 року (т.1 а.с.6-7,9-10), а також в подальшому аж до розроблення відповідної технічної документації із землеустрою ПП Міра та складання відповідних актів про встановлення меж на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки позивача ОСОБА_1 від 25.09.2003 року (т.2 а.с.91) та відповідача ОСОБА_2 від серпня 2011 року (т.2 а.с.55), відповідними землевпорядними органами були встановлені межі спірних земельних ділянок в натурі (на місцевості), суду надано не було.

При цьому суд враховує, що долучені до договорів плани земельної ділянки (т.1 а.с. 8,11) не є такими доказами.

В зв'язку з цим, твердження позивача про те, що ПП Міра не дотрималось вимог п.1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999 року, в редакції, чинній у 2004 році, не винесло та не відновило межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) між суміжними землекористувачами та не закріпило їх межовими знаками встановленого зразка, що призвело до складання технічних документацій із землеустрою, спірних земельних ділянок, які не відповідають технічній документації, затвердженій у 1961 році, суд вважає необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивачем не доведено, що при передачі йому земельної ділянки в безстрокове користування розроблявся та затверджувався в установленому законом порядку проект відведення земельної ділянки, і що межі переданої йому в користування земельної ділянки встановлювались на місцевості та закріплювались довгостроковими межовими знаками.

При цьому як визнано сторонами та як встановлено з вищенаведених досліджених в судовому засіданні письмових доказів приватизація земельних ділянок позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 здійснювалось по фактичному користуванню з наступним оформлення документів, що посвідчують право власності на землю.

Саме внаслідок цього, площа земельних ділянок позивача та відповідача не відповідає площі земельних ділянок, які були передані їм в безстрокове користування у 1961 році.

Суд звертає увагу, що належних і допустимих доказів, які б давали можливість встановити, що внаслідок передачі у власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки на підставі оскражуваного позивачем рішення ОСОБА_3 міської ради від 22 вересня 2011 року №1190-16-VІ, а також, що внаслідок видачі державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 140299 від 21.03.2012 року на ім'я відповідача ОСОБА_2, були порушені права позивача, позивачем надано не було.

В зв'язку з цим вимоги позивача щодо скасування вказаного рішення ОСОБА_3 міської ради та державного акту, виданого на ім'я відповідача ОСОБА_2, задоволенню не підлягають.

Оскільки позивачем не доведено, що частина земельної ділянки із його правомірного користування вибула внаслідок її зайняття відповідачем ОСОБА_2 та будівництва господарської будівлі- сараю на межі земельних ділянок, вимога позивача щодо зобов'язання відповідача ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту ділянку, включаючи знесення будівлі за рахунок відповідача, ці вимоги позивача також задоволенню не підлягають.

При цьому суд також враховує, що при складанні актів про встановлення меж на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки позивачу ОСОБА_1 від 25.11.2003 року (т.2 а.с.91) , підписаний позивачем, а також суміжними з ним землекористувачами, в тому числі відповідачем ОСОБА_2, своїм підписом позивач під актом позивач підтвердив зазначену в акті інформацію, а саме, що межі погоджені і не викликають спірних питань, межові знаки передані на зберігання ОСОБА_1 та що він є підставою для прийняття рішення по фактичному користуванню.

Крім того, суд звертає увагу, що сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника останнього, визнано та іншими відповідачами не оспорюється, а також підтверджується кадастровими планами суміжних земельних ділянок, що знаходяться в м.Бориспіль по вул.Степана Разіна № 11 та №13 (т.2 а.с.76, т.1 а.с.14) , що обома сторонами було здійснено будівництво господарських будівель безпосередньо на межі земельних ділянок, до їх приватизації сторонами, а отже про порушення його права позивач мало стати відомо з моменту будівництва господарської будівлі відповідачем, та в будь-якому разі з моменту приватизації позивачем земельної ділянки у 2005 році.

Так, згідно з твердженнями позивача, про порушення його права йому стало відомо з моменту видачі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №600150, виданого 27.07.2005 року (т.2 а.с.1), проте з вимогою про скасування рішення ОСОБА_3 міської ради від 03 грудня 2004 року №1099-ХХІ-ІV, яким було передано у власність позивача земельну ділянку площею - 0,068 га по вул.Степана Разіна, 11 в м.Борисполі (т.1 а.с.92) позивач раніше не звертався.

За змістом п.4 ч.1 ст.268 ЦК України в редакції, що була чинною до 14.01.2012 року, було передбачено, що позовна давність не поширюється: на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Як зазначено Верховним Судом України у Постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20 грудня 2011 року, на правовідносини, які виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав, позовна давність не поширювалася, а після набрання чинності цим Законом його прикінцевими та перехідними положеннями особі надано право звернутися до суду з таким позовом протягом трьох років, тобто в період з 15 січня 2012 року по 14 січня 2015 року.

При цьому Верховний Суд України зазначив, що Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Доказів, що, визначений ст.257 ЦК України строк позовної давності, про застосування якого просять відповідачі, був пропущений позивачем з поважних причин суду надано не було.

Та обставина, що позивач звертався до суду з іншими позовними вимогами не перериває строки позовної давності та не є підставою для їх поновлення.

В зв'язку з цим вимоги позивача щодо скасування вищевказаного рішення ОСОБА_3 міської ради 03 грудня 2004 року №1099-ХХІ-ІV задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про скасування рішення ОСОБА_3 міської ради від 22 вересня 2011 року №1190-16-VІ в частині затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд по вул.Степана Разіна, 13 в м.Борисполі площею 0,0559 га та її передачу у власність ОСОБА_2, визнання недійсним та скасування державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯМ № 140299 від 21.03.2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:06:045:0065, виданого на ім'я відповідача ОСОБА_2, а також зобов'язання відповідача ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту ділянку, включаючи знесення будівлі за рахунок відповідача, - задоволенню не підлягають з вищевказаних підстав їх недоведеності та безпідставності. А в частині знесення самовільно зайнятої земельної ділянки та знесення будівлі за рахунок відповідача ОСОБА_2, в тому числі з підстав пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом.

Та, як було зазначено вище, у зв'язку недоведеністю позивачем факту порушення ПП Міра вимог Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів при виготовленні технічної документації із землеустрою, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо зобов'язання відповідача ПП Міра виготовити технічну документацію із землеустрою земельної ділянки ОСОБА_1 по вул.Степана Разіна, 11 в м.Борисполі у відповідності з вимогами законів та нормативних актів.

При цьому суд також враховує, що позивачем без поважних причин пропущений строк звернення з позовом до суду, враховуючи, що про порушення його прав позивачу, згідно з його поясненнями, стало відомо у 2005 році, тобто з моменту отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №600150, виданого 27.07.2005 року та виготовленого на підставі технічної документації із землеустрою, розробленої ПП Міра .

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3207889542016 від 07.12.2016 (т.2 а.с.75-77) земельна ділянка позивача з кадастровим номером 3210500000:06:045:001 площею 0,681 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування якої: Київська область, м.Бориспіль, вул.Степана Разіна, 11 зареєстрована на праві приватної власності Управлінням Держгеокадастру у ОСОБА_3 районі Київської області 29.06.2016 року за позивачем ОСОБА_1 на підставі Державного акту від 27.07.2005 року ЯА №600150, виданого згідно з рішенням ОСОБА_3 міської ради від 03.12.2004 №1099-ХХІ-ІV. В тому числі зазначено що земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 (т.2 а.с.76-зворот).

А отже, не зважаючи на те, що вищезазначеним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 квітня 2015 року, ухваленим у цивільній справі №359/1829/15-ц за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, ОСОБА_3 міської ради, приватного підприємства Міра про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, було скасовано державний на право власності на земельну ділянку акт серія ЯА №600150, виданий на ім'я позивача ОСОБА_1, за зверненням позивача була здійснена реєстрація земельної ділянки, а отже право власності позивача на вищевказану земельну ділянку (вул.Степана Разіна,11) не припинено і до цього часу ніким не оспорюється.

Оскільки суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в силу вимог ст.88 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 60, 79, 88, 169, 209, 212, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 про: - визнання протиправним та скасування рішення ОСОБА_3 міської ради від 03 грудня 2004 року №1099-ХХІ-ІV в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору по вул.Степана Разіна, 11 в м.Борисполі площею 0,068 га та видачу ОСОБА_1 державного акту на земельну ділянку,

- зобов'язання Приватного підприємства Міра виготовити технічну документацію із землеустрою земельної ділянки ОСОБА_1 по вул.Степана Разіна, 11 в м.Борисполі у відповідності з вимогами законів та нормативних актів,

- скасування рішення ОСОБА_3 міської ради від 22 вересня 2011 року №1190-16-VІ в частині затвердження технічної документації із землеустрою земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд по вул.Степана Разіна, 13 в м.Борисполі площею 0,0559 га та її передачу у власність ОСОБА_2,

- визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул.Степана Разіна, 13 в м.Бориспіль площею 0,0559 га Серії ЯМ № 140299 від 21.03.2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 3210500000:06:045:0065, виданий на ім'я ОСОБА_2,

- зобов'язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту ділянку, включаючи знесення будівлі за рахунок відповідача - відмовити повністю .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Апеляційному суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І. В. Муранова-Лесів