Рішення

від 02.03.2017 по справі 916/133/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2017 р.Справа № 916/133/17

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

від відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» про стягнення заборгованості в сумі 458565,75 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 30.01.2017 р. та 10.02.2017 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Мале колективне підприємство „Трубопроводбуд» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» про стягнення заборгованості за договором поставки № 26 від 20.05.2015 р. в загальній сумі 550162,90 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 229000,00 грн., пені в сумі 233511,21,23 грн., 3% річних в сумі 23351,12 грн. та інфляційних втрат в сумі 64300,56 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Між МКП Трубопроводбуд (постачальник) і ТОВ „Одеська торгівельна компанія» (покупець) було укладено договір поставки товарів № 26 від 20.05.2015 р., згідно п. 1.1 якого покупець зобов'язується прийняти та оплатити товари, поставлені йому постачальником, в терміни, обумовлені договором.

Згідно п. 6.5 договору за домовленістю сторін можлива відстрочка платежу строком до 7 календарних днів. Відповідно до п. 7.3 договору за невиконання умов договору передбачених в п. 6.5 покупець сплачує пеню в розмірі тридцять відсотків річних від суми боргу.

Так, позивач вказує, що згідно з угодою в період з 12.06.2015 р. по 27.02.2016 р. постачальником було здійснено 11 поставок оцинкованих х/к рулонів металу виробництва ММК ім. Ілліча (вид. накл. №312, №355, №477, №499, №500, №569, №628, №672, №725, №736, №114) на загальну суму 3694331,88 грн.

Зокрема, 12 червня 2015 року згідно з видатковою накладною №312 за рахунком №261 від 20.05.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 408408,08 грн., свідченням чого є сама ВН №312, товаротранспортна накладна №Р312 від 12.06.2015 р. за підписом покупця і довіреність №7 від 12.06.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 19 червня 2015 року, проте оплата товару була проведена з порушенням терміну, свідченням чого є платіжні доручення покупця. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач зазначає, що на день складання позову борг по ВН №312 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 4614,75 грн., 3% річних - 461,47 грн., інфляційна різниця - -570,00 грн.

Також 15 липня 2015 року згідно з ВН №355 за рахунком № 355 від 15.07.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 377156,04 грн., свідченням чого є сама ВН №355, ТТН №Р355 від 15.07.2015 р. за підписом покупця і довіреність №11 від 15.07.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 22 липня 2015 року, проте оплата товару була проведена з порушенням терміну. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №355 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 8658,64 грн., 3% річних - 865,86 грн., інфляційна різниця - -1168,05 грн.

10 вересня 2015 року згідно з ВН №477 за рахунком №478 від 10.07.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 359382,16 грн., свідченням чого є сама ВН № 477, ТТН № Р477 від 10.09.2015 р. за підписом покупця і довіреність №24 від 10.09.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 17 вересня 2015 року, однак оплата товару була проведена з порушенням терміну. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №477 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 3650,08 грн., 3% річних - 365,01 грн., інфляційна різниця відсутня.

24 вересня 2015 року згідно з ВН №499 за рахунком № 500 від 24.09.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 361458,46 грн., свідченням чого є сама ВН №499, ТТН №Р499 від 24.09.2015 за підписом покупця і довіреність №25 від 24.09.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 01 жовтня 2015 року, однак оплата товару була проведена з порушенням терміну. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №499 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 5881,89 грн., 3% річних - 588,19 грн., інфляційна різниця відсутня.

Крім того, 24 вересня 2015 року згідно з ВН №500 за рахунком №503 від 24.09.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 17115,00 грн., свідченням чого є сама ВН №500, ТТН №Р500 від 24.09.2015 за підписом покупця і довіреність №26 від 24.09.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 01 жовтня 2015 року, однак оплата товару не була проведена. Внаслідок цього в рахунок оплати рахунку №503 була взята переплата покупця за рахунками №570 і №726. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №500 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 2433,17 грн., 3% річних - 243,31 грн., інфляційна різниця - 1093,24 грн.

В подальшому 19 жовтня 2015 року згідно з ВН №569 за рахунком №570 від 19.10.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 404066,26 грн., свідченням чого є сама ВН №569, ТТН №Р569 від 19.10.2015 за підписом покупця і довіреність №27 від 20.10.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 26 жовтня 2015 року, однак оплата товару була проведена з порушенням терміну. Переплата за рахунком була використана для погашення заборгованості за рахунком № 503. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №569 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 8583,71 грн., 3% річних - 858,37 грн., інфляційна різниця - 4475,33 грн.

09 листопада 2015 року згідно з ВН № 628 за рахунком № 637 від 09.11.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 347533,24 грн., свідченням чого є сама ВН № 628, ТТН № Р628 від 09.11.2015 за підписом покупця і довіреність №38 від 09.11.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 16 листопада 2015 року, однак оплата товару була проведена з порушенням терміну. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №628 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 12298,62 грн., 3% річних - 1229,86 грн., інфляційна різниця - 2741,66 грн.

28 листопада 2015 року згідно з ВН №672 за рахунком №676 від 28.11.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 356865,34 грн., свідченням чого є сама ВН №672, ТТН №Р672 від 28.11.2015 за підписом покупця. Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору закінчився 05 листопада 2015 року, однак оплата товару була проведена частково і з порушенням терміну. Внаслідок часткової оплати в рахунок оплати рахунку № 676 була зарахована переплата покупця за рахунком №726. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №672 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 34953,65 грн., 3% річних - 3495,36 грн., інфляційна різниця - 9771,68 грн.

18 грудня 2015 року згідно з ВН №725 за рахунком № 726 від 18.12.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 350351,39 грн., свідченням чого є сама ВН №725, ТТН №Р725 від 18.12.2015 р. за підписом покупця і довіреність №49 від 18.12.2015 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 25 грудня 2015 року, проте оплата товару була проведена з порушенням терміну. Переплата за рахунком була використана для погашення заборгованості по рахунках №503, №676, №740. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №725 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 28811,73 грн., 3% річних - 2881,17 грн., інфляційна різниця - 7404,06 грн.

26 грудня 2015 року згідно з ВН №736 за рахунком №740 від 26.12.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 354765,61 грн., свідченням чого є сама ВН №736, ТТН №Р736 від 26.12.2015 за підписом покупця. Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 01 січня 2016 р. проте оплата товару була проведена з порушенням терміну. Внаслідок переплати за рахунком № 726 остання була зарахована в рахунок оплати рахунку № 740, а переплата за рахунком №740 була використана для погашення заборгованості за рахунком № 126. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Наразі позивач вказує, що на початку лютого надійшов запит від покупця з проханням провести повернення 1 рулону у зв'язку з фінансовими скрутним становищем покупця, що і було зроблено позивачем на підставі поворотної накладної №1, з урахуванням штрафних санкцій за прострочення платежу. Так, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №736 відсутній, пеня за порушення п. 6.5 договору становить 43366,62 грн., 3% річних - 4336,66 грн., інфляційна різниця - 9428,51 грн.

Також позивач вказує, що 27 лютого 2016 року згідно ВН №114 за рахунком №126 від 27.02.2016 р., постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 357230,30 грн., свідченням чого є сама ВН №114, ТТН №Р114 від 27.02.2016 за підписом покупця і довіреність №12-2016 від 27.02.2016 р на ОСОБА_5 Термін оплати за товари згідно п. 6.5 договору сплив 5 березня 2016 р., проте оплата товару не була проведена. Внаслідок цього в рахунок оплати рахунку №126 була зарахована переплата покупцем за рахунком № 740. Поставлені товари прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було. Відтак, позивач вказує, що на день складання позову, борг по ВН №114 становить 229000,00 грн., пеня за порушення п.6.5 договору - 80258,36 грн., 3% річних - 8025,84 грн., інфляційна різниця - 31124,13 грн.

Таким чином, за ствердженнями позивача, станом на 21 грудня 2016 р. заборгованість покупця перед постачальником становить 550162,90 грн., у т.ч. за основним боргом - 229000,00 грн.; по пені за порушення п. 6.5 договору - 233511,21 грн.; по 3% річних - 23351,12 грн.; інфляційна різниця - 64300,56 грн.

Наразі позивач зазначає, що 14 липня 2016 року постачальник надіслав покупцю лист-претензію за вихідним №14/07, на який 17 серпня 2016 було отримано відповідь із зобов'язанням погасити наявну заборгованість до 30 вересня 2016 р. Так, у зв'язку з невиконанням відповідачем вказаного зобов'язання позивачем останнім було прийнято рішення про стягнення заборгованості в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.01.2017 р. позовну заяву Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» прийнято до розгляду, порушено провадження по справі № 916/133/17 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 110-111). Зокрема, відповідач вказує, що п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Згідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Також відповідача зазначає, що від суми основного боргу за поставлений товар, яка у позовній заяві вказана в розмірі 229000 грн., слід відрахувати 20000 грн., що сплачені 21.12.2016 року згідно платіжного доручення № 270, та 50000,00 грн., що сплачені 10.01.2017 року згідно платіжного доручення № 15, що разом становить 70000,00 грн. Відтак, відповідач вказує, що до надходження до суду позовної заяви борг відповідача зменшився до 159000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача - ТОВ „Одеська торгівельна компанія» на користь позивача МКП „Трубопроводбуд» . Також відповідач зазначає, що нараховану позивачем пеню на суму 80258,36 грн. відповідно до поставки за видатковою накладною ВН № 114 від 27.02.2016 р. відповідач визнає лише в розмірі 11286,34 грн., оскільки пеня не може бути нарахована на строк, що перевищує півроку, тобто 180 днів, а позивачем здійснено її нарахування за строк 1280 днів. Щодо решти суми пені, яка нарахована позивачем відповідно до ВН №№ 312, 355, 477, 499, 500, 569, 628, 672, 725, 736, відповідач вказує, що зазначена сума не підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з пропуском строку позовної давності для заявлення цих вимог. При цьому відповідач вказує, що збитки від інфляції в сумі 64300,56 грн. не підлягають стягненню у зв'язку з відсутністю детального розрахунку їх нарахування. За таких обставин відповідачем визнаються вимоги в частині стягнення на користь позивача боргу за несплачений товар в сумі 159000,00 грн., 3% річних в сумі 23351,11 грн., пені в сумі 11286,34 грн., що загалом становить 193637,45 грн. Наразі відповідач просив максимально зменшити розмір нарахованої пені в сумі 11286,34 грн. Також у відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про надання відстрочки на стягнення суми за рішенням суду строком на 6 місяців.

Також в ході розгляду справи позивачем було подано до господарського суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 137-144), відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 273653,23 грн.; пеню за порушення п. 6.5 договору в розмірів 136824,34 грн.; 3% річних в сумі 24243,56 грн. та інфляційні втрати в сумі 68497,85 грн., що загалом становить 503218,98 грн. Так, з вказаної заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог випливає, що позивач з урахуванням строку позовної давності здійснив перерахунок пені, яка заявлена до стягнення в сумі 136824,34 грн. При цьому позивачем здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат станом на 21.02.2017 р. з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати суми боргу, що складають в розмірі 24243,56 грн. та 68497,85 грн. відповідно. Поряд з цим позивачем змінено вимоги в частині стягнення основного боргу, а саме заявлено до стягнення суму в розмірі 273653,23 грн. Як зазначає позивач, згідно п. 5.4 договору ціна на неоплачену продукцію може бути змінена постачальником в однобічному порядку, про що постачальник повідомляє замовника, надавши йому новий рахунок. У зв'язку великим терміном неналежного виконання відповідачем зобов'язання та зі значним ростом ринкової ціни на поставлений товар позивачем було надіслано ТОВ "Одеська торгівельна компанія" рахунок №123 від 21.02.2017 р. на неоплачений залишок товару по новій ціні, існуючій на теперішній час на суму 273653,23 грн. Відтак, з огляду на вказане позивач стверджує, що з 21 лютого 2017 р. сума залишку по основному боргу становить 273653,23 грн., яку позивач просить стягнути.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Також до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Разом з тим статтею 22 ГПК України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, суд розцінює її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (п. 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ № 18). У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в Постанові Пленуму ВГСУ № 18. При цьому збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Як зазначено в п. 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи ).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається

Наразі слід зазначити, що в заяві позивача про зменшення позовних вимог останнім змінено частково предмет позову в частині основного боргу, а саме позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості на підставі виставленого в ході розгляду справи нового рахунку №123 від 21.02.2017 р. на неоплачений залишок товару по новій ціні. Враховуючи те, що вказану заяву було подано позивачем 21.02.2017 р. електронною поштою, а розгляд справи по суті розпочався 10.02.2017 р., про що зазначено в протоколі судового засідання від 10.02.2017 р., вказана заява позивача в частині вимог про стягнення основного боргу залишена судом без розгляду. Щодо інших вимог в заяві позивача про зменшення розміру позовних вимог від 21.02.2017 р. в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що зменшення розміру позовних вимог не залежить від моменту початку розгляду справи по суті.

Відтак, остаточно судом розглядаються наступні вимоги позивача про стягнення основного боргу, заявлені у позові в сумі 229000,00 грн., та вимоги про стягнення пені за порушення п. 6.5 договору в розмірів 136824,34 грн.; 3% річних в сумі 24243,56 грн. та інфляційні втрати в сумі 68497,85 грн., які заявлені у зменшеній сумі згідно заяви позивача від 21.02.2017 р., що разом складає 458565,75 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

20 травня 2015 р. між Малим колективним підприємством „Трубопроводбуд»

(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» (покупець) було укладено договір поставки товарів № 26, згідно п.п. 1.1-1.2 якого позивач як постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовника певний товар, відповідно до рахунків-фактур, а відповідач як замовник зобов'язується прийняти цей товар та здійснити його оплату на умовах цього договору, предметом якого є металопрокат.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний підготувати товар до передачи замовнику у повному обсягу, згідно з виставленими рахунками, та повідомити про це останнього протягом 10-ти робочих днів з моменту одержання 100% передплати.

Відповідно до п. 4.2 договору постачальник зобов'язується передати у власність, а замовник прийняти та оплатити, на умовах даного договору товар.

Згідно п. 4.3 договору представник замовника при прийняті товару зобов'язаний перевірити виконання постачальником умов договору відносно кількості, асортименту, якості та пакування товару, також перевірити відповідність тиару, вказаному у рахунку та накладних, розписатися за отримання товару і видати постачальнику доручення на отримання даної партії товару.

Пунктом 4.4 договору встановлено, що перехід права власності на товар від постачальника до замовника відбувається в момент підписання сторонами видаткових накладних. Підписані уповноваженими представниками сторін видаткові накладні е підтвердженням про одержання товару замовником.

Відповідно до п. 4.5 договору перехід ризиків на товар відбувається в момент переходу права власності.

Пунктом 4.6 договору встановлено, що документом, що підтверджують передачу продукції, є видаткова та товарно-транспортна накладна, підписані повноважними представниками сторін.

Відповідно до п. 4.7 договору за домовленістю сторін товар може бути поставлений на умовах відстрочки платежу строком до 7 календарних днів

Згідно п. 5.2 договору замовник сплачує поставлений постачальником товар за ціною згідно рахунка.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що ціни у накладних і рахунках вказуються в національної валюті України.

Відповідно до п. 5.4 договору ціна на неоплачену продукцію може бути змінена постачальником в однобічному порядку, про що постачальник повідомляє замовника. надав йому новий рахунок. Ціна на продукцію, оплачену замовником на умовах 100% передоплати, зміні не підлягає.

За умовами п. 6.1 договору згідно заявки (письмової чи усної) замовника, постачальник надає замовнику рахунок, в якому вказуються асортимент товару та його вартість.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що попередня оплата у розмірі 100 % від суми, передбаченої у рахунку має бути здійснена замовником протягом 5-ти днів з моменту його виписки.

Відповідно до п. 6.3 договору попередня оплата по договору здійснюється у безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника

Згідно п. 6.4 договору підставою для попередньої оплати за товар є рахунок, виставлений постачальником.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що за домовленістю сторін можлива відстрочка платежу строком до 7-ми календарних днів.

Відповідно до п. 6.6 договору зо згодою сторін товар може бути відвантажений автомобільним транспортом замовника або транспортом постачальники, про що вказується в ТТН. Якщо доставка здійснюється за рахунок постачальника, ціна на товар включає вартість доставки товару.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що за неналежне виконання умов, передбачених цим договором, в кожному випадку сторони відшкодовують спричинені збитки.

Відповідно до п. 7.3 договору за невиконання умов договору, передбачених у п. 6.5 замовник сплачує неустойку в розмірі 30 % річних від суми боргу.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що сплата штрафних санкцій не позбавляє сторін від взятих на себе зобов'язань.

За умовами п. 7.5 договору постачальник не несе відповідальність за недоліки товару, коли вони виникли після передачі замовнику внаслідок порушення останнім правил транспортування, зберігання, дії третіх осіб або непереборної сили.

Постачальник не повертає замовнику одержані грошові кошти за необґрунтовану відмову останнього від прийняття товару.

За умовами п. 8.1 договору усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності з чинним законодавством України.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що умови договору можуть бути змінені та взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документа, засвіченого о печатками та підписами уповноважених представників сторін, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 9.2 договору у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.

Відповідно до п. 10.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 р.

В подальшому 30.12.2015 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 26, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2016 р.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як з'ясовано судом та підтверджено сторонами, на виконання умов вказаного договору позивачем за період з 12.06.2015 р. по 27.02.2016 р. було передано відповідачу товар - оцинковані х/к рулони металу виробництва ММК ім. Ілліча, про що свідчать видаткові накладні № 312 від 12.06.2015 р., № 355 від 15.07.2015 р., № 477 від 10.09.2015 р., № 499 від 24.09.2015 р., № 500 від 24.09.2015 р., № 569 від 19.10.2015 р., № 628 від 09.11.2015 р., № 672 від 28.11.2015 р., № 725 від 18.12.2015 р., № 736 від 26.12.2015 р. та № 114 від 27.02.2016 р, за якими загальна сума переданого товару складає 3694331,88 грн. з ПДВ.

Зокрема, 12 червня 2015 року згідно з видатковою накладною №312 за рахунком №261 від 20.05.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 408408,08 грн., свідченням чого є сама ВН №312, товаротранспортна накладна №Р312 від 12.06.2015 р. за підписом покупця і довіреність №7 від 12.06.2015 р на ОСОБА_5

Також 15 липня 2015 року згідно з ВН №355 за рахунком № 355 від 15.07.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 377156,04 грн., свідченням чого є сама ВН №355, ТТН №Р355 від 15.07.2015 р. за підписом покупця і довіреність №11 від 15.07.2015 р на ОСОБА_5

10 вересня 2015 року згідно з ВН №477 за рахунком №478 від 10.07.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 359382,16 грн., свідченням чого є сама ВН № 477, ТТН № Р477 від 10.09.2015 р. за підписом покупця і довіреність №24 від 10.09.2015 р на ОСОБА_5

24 вересня 2015 року згідно з ВН №499 за рахунком № 500 від 24.09.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 361458,46 грн., свідченням чого є сама ВН №499, ТТН №Р499 від 24.09.2015 за підписом покупця і довіреність №25 від 24.09.2015 р на ОСОБА_5 Також 24 вересня 2015 року згідно з ВН №500 за рахунком №503 від 24.09.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 17115,00 грн., свідченням чого є сама ВН №500, ТТН №Р500 від 24.09.2015 за підписом покупця і довіреність №26 від 24.09.2015 р на ОСОБА_5

19 жовтня 2015 року згідно з ВН №569 за рахунком №570 від 19.10.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 404066,26 грн., свідченням чого є сама ВН №569, ТТН №Р569 від 19.10.2015 за підписом покупця і довіреність №27 від 20.10.2015 р на ОСОБА_5

09 листопада 2015 року згідно з ВН № 628 за рахунком № 637 від 09.11.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 347533,24 грн., свідченням чого є сама ВН № 628, ТТН № Р628 від 09.11.2015 за підписом покупця і довіреність №38 від 09.11.2015 р на ОСОБА_5

28 листопада 2015 року згідно з ВН №672 за рахунком №676 від 28.11.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 356865,34 грн., свідченням чого є сама ВН №672, ТТН №Р672 від 28.11.2015 за підписом покупця.

18 грудня 2015 року згідно з ВН №725 за рахунком № 726 від 18.12.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 350351,39 грн., свідченням чого є сама ВН №725, ТТН №Р725 від 18.12.2015 р. за підписом покупця і довіреність №49 від 18.12.2015 р на ОСОБА_5

26 грудня 2015 року згідно з ВН №736 за рахунком №740 від 26.12.2015 р. постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 354765,61 грн., свідченням чого є сама ВН №736, ТТН №Р736 від 26.12.2015 за підписом покупця.

27 лютого 2016 року згідно ВН №114 за рахунком №126 від 27.02.2016 р., постачальником було відвантажено покупцю товар на суму 357230,30 грн., свідченням чого є сама ВН №114, ТТН №Р114 від 27.02.2016 за підписом покупця і довіреність №12-2016 від 27.02.2016 р на ОСОБА_5

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором поставки № 26 від 20.05.2015 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями вищевказаних накладних та довіреностями на отримання товару.

За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити такий товар. При цьому всі поставлені товари були прийняті покупцем, претензій щодо їх якості та кількості пред'явлено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів та підтверджено сторонами, на момент подачі позивачем до суду заявленого позову (16.01.2017 р.) у відповідача існувала заборгованість перед позивачем лише за останньою поставкою згідно видаткової накладної від 27 лютого 2016 року №114 в сумі 159000,00 грн. Ті обставини, що в позові були заявлені вимоги про стягнення основного боргу в сумі 229000,00 грн. обумовлено тим, що відповідачем було перераховано позивачу 70000,00 грн. згідно платіжних доручень № 270 від 21.12.2016 р. на суму 20000,00 грн. та № 15 від 10.01.2017 р. на суму 50000,00 грн., що не було враховано позивачем при поданні позову.

Як зазначено в п. 4.4. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, з огляду на часткове погашення відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості по рахунку №126 від 27.02.2016 р. в сумі 70000,00 грн. до порушення провадження у справі (18.01.2017 р.), суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог у вказаній частині про стягнення 70000,00 грн.

Крім того, під час розгляду справи судом відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості 9000,00 грн. згідно платіжного доручення № 62 від 28.02.2017 р. Враховуючи те, що вказана сплата була здійснена відповідачем 28.02.2017 р. після порушення судом провадження у справі, суд доходить до висновку про те, що предмет спору по справі - заборгованість у вказаній частині припинив існування в процесі розгляду справи.

Відповідно до п. 1 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на те, що предмет спору у справі в частині вимог позивача про стягнення заборгованості на суму 9000,00 грн. відсутній, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині позовних вимог Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» про стягнення боргу в сумі 9000,00 грн.

Наразі несплатою відповідачем на користь позивача суми боргу за поставлену продукцію згідно договору поставки № 26 відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 150000,00 грн. (229000,00 грн. - 70000,00 грн. - 9000,00 грн.). До того ж слід зазначити, що вказана сума боргу відповідачем визнається у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 136824,34 грн., розгорнутий розрахунок якої здійснено в заяві про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 146-148), виходячи з 30% річних, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (нездійснення відповідачем повної оплати за поставлену продукцію) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що п. 7.3 договору поставки № 26 передбачено застосування позивачем як постачальником до відповідача як замовника відповідальності за несвоєчасне виконання умов договору у вигляді неустойки в розмірі 30% річних від суми боргу.

Між тим пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Однак, встановлена в п. 7.3. договору санкція у вигляді неустойки в розмірі 30% річних, про стягнення якої заявлено позивачем, не підпадає під визначення пені в розумінні ст. 549 ЦК України, оскільки за алгоритмом розрахунку пеня може бути розрахована лише у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Також згідно положень ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Поряд з цим слід зазначити, що проценти річних, про які йдеться в п. 7.3 договору поставки № 26, підпадають під визначення процентів, передбачених ст. 625 ЦК України.

Попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Аналіз правових норм, зокрема, ст.ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (постанова Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12).

З огляду на те, що договором поставки № 26 від 20.05.2015 р. не передбачено такої санкції за невиконання умов договору щодо оплати товару саме пені як неустойки в розумінні ст. 549 ЦК України, суд вважає, що безпідставними вимоги позивача про стягнення нарахованої пені за порушення п. 6.5 договору в сумі 136824,34 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 24243,56 грн. та інфляційних втрат в сумі 68497,85 грн. суд зазначає наступне.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Так, оскільки оплата поставленого товару здійснювалась відповідачем протягом дії договору несвоєчасно (з урахуванням передбаченого п. 6.5 договору відстрочення платежу), відповідно вказане свідчить про прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати поставленого йому товару , що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Так, в укладеному сторонами по справі договорі № 26 від 20.05.2015 р. сторонами встановлено інший відсоток річних - 30%, про що зазначалось вище. Однак, враховуючи те, що позивач просить стягнути саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позивачем клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК не заявлялось.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару за договором № 26 від 20.05.2015 р., що не оспорюється відповідачем, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про стягнення нарахованих відповідачу 3% річних на відповідну суму боргу за вказаним договором у відповідний період, коли мала місце несвоєчасна оплата товару за період з 19.06.2015 р. до 21.02.2107 р., що складають за розрахунком позивача 24243,56 грн., у т.ч.:

- за видатковою накладною № 312 по рахунку №261 від 20.05.2015 р. 3% річних - 461,48 грн.;

- за видатковою накладною №355 по рахунку № 355 від 15.07.2015 р. 3% річних - 865,86 грн.;

- за видатковою накладною №477 по рахунку №478 від 10.07.2015 р. 3% річних - 365,01 грн.;

- за видатковою накладною №499 по рахунку № 500 від 24.09.2015 р. 3% річних - 588,19 грн.;

- за видатковою накладною №500 по рахунку №503 від 24.09.2015 р. 3% річних - 243,31 грн.;

- за видатковою накладною №569 по рахунку №570 від 19.10.2015 р. 3% річних - 858,36 грн;

- за видатковою накладною № 628 по рахунку № 637 від 09.11.2015 р. 3% річних - 1229,86 грн.;

- за видатковою накладною №672 по рахунку №676 від 28.11.2015 р. 3% річних - 3495,37 грн.;

- за видатковою накладною №725 по рахунку № 726 від 18.12.2015 р. 3% річних - 2881,18 грн.,

- за видатковою накладною №736 по рахунку №740 від 26.12.2015 р. 3% річних - 4336,66 грн.,

- за видатковою накладною №114 по рахунку №126 від 27.02.2016 р. 3% річних - 8918,28 грн.

Наразі слід зазначити, що розрахунок річних відповідачем не оспорювався, при цьому відповідачем були визнані вимоги про стягнення 3% річних, які були заявлені первісно у позові.

Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в додатку № 1 до розгорнутого розрахунку заборгованості (а.с. 149-153) та встановлено, що вказаний розрахунок за період з 01.10.2015 р. по 21.02.2017 р. на існуючу суму простроченого грошового зобов'язання здійснено цілком правомірно з обранням відповідного індексу інфляції у вказаному періоді прострочення. Доводи відповідача у відзиві на позов про відсутність детального розрахунку інфляційних втрат як на підставу для відмови у задоволенні цих вимог судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються матеріалами справи, тим більш відповідачем не надано контррозрахунку інфляційних втрат.

Наразі слід зазначити, що загальна сума нарахованих позивачем інфляційних втрат складає 70235,90 грн., а саме:

- за видатковою накладною №500 по рахунку №503 від 24.09.2015 р. - 1093,24 грн.;

- за видатковою накладною №569 по рахунку №570 від 19.10.2015 р. - 4475,33 грн.

- за видатковою накладною № 628 по рахунку № 637 від 09.11.2015 р. - 2741,66 грн.;

- за видатковою накладною №672 по рахунку №676 від 28.11.2015 р.- 9771,68 грн.;

- за видатковою накладною №725 по рахунку № 726 від 18.12.2015 р. - 7404,06 грн.,

- за видатковою накладною №736 по рахунку №740 від 26.12.2015 р. - 9428,51 грн.,

- за видатковою накладною №114 по рахунку №126 від 27.02.2016 р. - 35321,42 грн.

В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 68497,85 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позивачем клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 242741,41 грн. (150000,00 грн. основного боргу + 24243,56 грн. 3% річних + 68497,85 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми боргу.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» про стягнення заборгованості в сумі 458565,75 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» (65031, м. Одеса, Ленінградське шосе, буд. 4; код ЄДРПОУ 39588851) на користь Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» (87536, Донецька область, м. Маріуполь, Комсомольський бульвар, буд. 3; код ЄДРПОУ 13511179) основний борг в сумі 150000/сто п'ятдесят тисяч/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 24243/двадцять чотири тисячі двісті сорок три/грн. 56 коп., інфляційні втрати в сумі 68497/шістдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто сім/грн. 85 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3776/три тисячі сімсот сімдесят шість/грн. 12 коп.

3. Припинити провадження в частині позовних вимог Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» про стягнення основного боргу в сумі 9000,00 грн.

4. В задоволенні решти частини позовних вимог Малого колективного підприємства „Трубопроводбуд» до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 07 березня 2017 р.

Суддя В.С. Петров