Постанова

від 25.04.2017 по справі 916/133/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р.Справа № 916/133/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А., Поліщук Л.В.

при секретарі - Колбасовій О.Ф.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська торгівельна компанія

на рішення господарського суду Одеської області від 02.03.2017 року

по справі № 916/133/17

за позовом: Малого колективного підприємства Трубопроводбуд

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська торгівельна компанія

про стягнення 458565,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Мале колективне підприємство „Трубопроводбуд» звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеська торгівельна компанія» (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, прийнятої судом) про стягнення 229 000 грн. основного боргу, що виник внаслідок неналежного виконання відповідачем договору поставки № 26 від 20.05.2015р. щодо оплати у повному обсязі поставленого в період з 12.06.2015р. по 27.02.2016р. товару у встановлений строк, а також 136 824,34 пені, 24 243,56 3% річних та 68 497,85 грн. втрат від інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовувалися посиланнями на ст. 193 ГК України, ст. ст. 526, 611, 612, 625 ЦК України.

ТОВ „Одеська торгівельна компанія» визнало позов частково на суму 159 000 грн. основного боргу, 23 351,23 грн. 3% річних та 11 286,34 грн. пені посилаючись на неправильність обчислених позивачем розрахунків заявлених до стягнення сум та відсутність детального розрахунку втрат від інфляції.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02 березня 2017 року (суддя - Петров В.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ „Одеська торгівельна компанія» на користь МКП „Трубопроводбуд» основний борг в сумі 150 000 грн., 3% річних в сумі 24 243,56 грн., інфляційні втрати в сумі 68 497,82 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3776,12грн. Припинено провадження в частині позовних вимог МКП „Трубопроводбуд» до ТОВ „Одеська торгівельна компанія» про стягнення основного боргу в сумі 9000 грн. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано приписами ст. ст. 509, 525, 526, 530, 549, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175, 193, 199, 217, 229, 230, 231 ГК України, ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України, в порушення яких відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за укладеним договором поставки № 26 від 20.05.2015р. щодо оплати отриманого товару у встановлений строк, отже, наявний борг, а також втрати від інфляції та проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають стягненню на користь позивача.

Врахувавши, що під час розгляду справи відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості 9000 грн., суд дійшов висновку, що предмет спору у вказаній частині припинив існування в процесі розгляду справи, а тому припинив провадження у справі відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору в частині позовних вимог МКП „Трубопроводбуд» до ТОВ „Одеська торгівельна компанія» про стягнення боргу в сумі 9000 грн.

З огляду на те, що договором поставки № 26 від 20.05.2015 р. не передбачено такої санкції за невиконання умов договору щодо оплати товару як пені в розумінні ст. 549 ЦК України, суд визнав безпідставними вимоги позивача про стягнення нарахованої пені за порушення п. 6.5 договору в сумі 136824,34 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ „Одеська торгівельна компанія» просить зазначене рішення змінити в частині стягнення суми заборгованості з 150 000 грн. на 145 000 грн., посилаючись на те, що 16.03.2017 року він перерахував позивачу в рахунок погашення заборгованості 5 000 грн. і на даний час його заборгованість складає 145 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Судом відхилені заявлені представником відповідача клопотання про надання йому можливості подати зауваження на протокол судового засідання суду першої інстанції та про припинення апеляційного провадження з огляду на те, що відповідно до ст. 22 ГПК України заявник може реалізувати своє процесуальне право на ознайомлення з матеріалами справи після засідання апеляційного суду, а письмових заяв про відмову від апеляційної скарги в порядку ст. ст. 78, 100 ГПК України від скаржника не надходило.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.05.2015 року між МКП „Трубопроводбуд» (постачальник) та ТОВ „Одеська торгівельна компанія» (покупець) було укладено договір поставки товарів № 26, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність замовника певний товар, відповідно до рахунків-фактур, а замовник зобов'язався прийняти цей товар та здійснити його оплату на умовах цього договору, предметом якого є металопрокат.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний підготувати товар до передачі замовнику у повному обсягу, згідно з виставленими рахунками, та повідомити про це останнього протягом 10-ти робочих днів з моменту одержання 100% передплати.

Відповідно до п. 4.2 договору постачальник зобов'язується передати у власність, а замовник прийняти та оплатити, на умовах даного договору товар.

Згідно з п. 4.3 договору представник замовника при прийняті товару зобов'язаний перевірити виконання постачальником умов договору відносно кількості, асортименту, якості та пакування товару, також перевірити відповідність товару, вказаному у рахунку та накладних, розписатися за отримання товару і видати постачальнику доручення на отримання даної партії товару.

Пунктом 4.4 договору встановлено, що перехід права власності на товар від постачальника до замовника відбувається в момент підписання сторонами видаткових накладних. Підписані уповноваженими представниками сторін видаткові накладні е підтвердженням про одержання товару замовником.

Відповідно до п. 4.5 договору перехід ризиків на товар відбувається в момент переходу права власності.

Пунктом 4.6 договору встановлено, що документом, що підтверджують передачу продукції, є видаткова та товарно-транспортна накладна, підписані повноважними представниками сторін.

Відповідно до п. 4.7 договору за домовленістю сторін товар може бути поставлений на умовах відстрочки платежу строком до 7 календарних днів.

Згідно з п. 5.2 договору замовник сплачує поставлений постачальником товар за ціною згідно рахунка.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що ціни у накладних і рахунках вказуються в національної валюті України.

Відповідно до п. 5.4 договору ціна на неоплачену продукцію може бути змінена постачальником в однобічному порядку, про що постачальник повідомляє замовника. надав йому новий рахунок. Ціна на продукцію, оплачену замовником на умовах 100% передоплати, зміні не підлягає.

За умовами п. 6.1 договору згідно заявки (письмової чи усної) замовника, постачальник надає замовнику рахунок, в якому вказуються асортимент товару та його вартість.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що попередня оплата у розмірі 100 % від суми, передбаченої у рахунку має бути здійснена замовником протягом 5-ти днів з моменту його виписки.

Відповідно до п. 6.3 договору попередня оплата по договору здійснюється у безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника

Згідно п. 6.4 договору підставою для попередньої оплати за товар є рахунок, виставлений постачальником.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що за домовленістю сторін можлива відстрочка платежу строком до 7-ми календарних днів.

Відповідно до п. 6.6 договору за згодою сторін товар може бути відвантажений автомобільним транспортом замовника або транспортом постачальники, про що вказується в ТТН. Якщо доставка здійснюється за рахунок постачальника, ціна на товар включає вартість доставки товару.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що за неналежне виконання умов, передбачених цим договором, в кожному випадку сторони відшкодовують спричинені збитки.

Відповідно до п. 7.3 договору за невиконання умов договору, передбачених у п. 6.5 замовник сплачує неустойку в розмірі 30 % річних від суми боргу.

Пунктом 7.4 договору передбачено, що сплата штрафних санкцій не позбавляє сторін від взятих на себе зобов'язань.

За умовами п. 7.5 договору постачальник не несе відповідальність за недоліки товару, коли вони виникли після передачі замовнику внаслідок порушення останнім правил транспортування, зберігання, дії третіх осіб або непереборної сили.

Постачальник не повертає замовнику одержані грошові кошти за необґрунтовану відмову останнього від прийняття товару.

За умовами п. 8.1 договору усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди, розв'язуються у відповідності з чинним законодавством України.

Пунктом 8.2 договору встановлено, що умови договору можуть бути змінені та взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документа, засвіченого о печатками та підписами уповноважених представників сторін, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 9.2 договору у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.

Відповідно до п. 10.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 р.

У наступному, 30.12.2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 26, згідно з якою сторони продовжити строк дії договору до 31.12.2016 року.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором позивач у період з 12.06.2015р. по 27.02.2016р. поставив, а відповідач прийняв товар - оцинковані х/к рулони металу виробництва ММК ім. Ілліча, на загальну суму 3694331,88 грн. з ПДВ., що підтверджується видатковими накладними № 312 від 12.06.2015р., № 355 від 15.07.2015р., № 477 від 10.09.2015р., № 499 від 24.09.2015р., № 500 від 24.09.2015р., № 569 від 19.10.2015р., № 628 від 09.11.2015р., № 672 від 28.11.2015р., № 725 від 18.12.2015р., № 736 від 26.12.2015р. та № 114 від 27.02.2016р. та не заперечується відповідачем.

Так, 12 червня 2015 року згідно з видатковою накладною №312 за рахунком №261 від 20.05.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 408 408,08 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною № Р312 від 12.06.2015р. та довіреністю №7 від 12.06.2015р.

15 липня 2015 року згідно з видатковою накладною №355 за рахунком № 355 від 15.07.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 377156,04 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною №Р355 від 15.07.2015р. та довіреністю №11 від 15.07.2015р.

10 вересня 2015 року згідно з видатковою накладною №477 за рахунком №478 від 10.07.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 359382,16 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною № Р477 від 10.09.2015 р. та довіреністю №24 від 10.09.2015р.

24 вересня 2015 року згідно з видатковою накладною №499 за рахунком № 500 від 24.09.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 361458,46 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною №Р499 від 24.09.2015 та довіреністю №25 від 24.09.2015р. Також 24 вересня 2015 року згідно з видатковою накладною №500 за рахунком №503 від 24.09.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 17115,00 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною №Р500 від 24.09.2015р. та довіреністю №26 від 24.09.2015р.

19 жовтня 2015 року згідно з видатковою накладною №569 за рахунком №570 від 19.10.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 404066,26 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною №Р569 від 19.10.2015р. та довіреністю №27 від 20.10.2015р.

09 листопада 2015 року згідно з видатковою накладною № 628 за рахунком № 637 від 09.11.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 347533,24 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною № Р628 від 09.11.2015р. та довіреністю №38 від 09.11.2015р.

28 листопада 2015 року згідно з видатковою накладною № 672 за рахунком №676 від 28.11.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 356865,34 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною №Р672 від 28.11.2015р.

18 грудня 2015 року згідно з видатковою накладною № 725 за рахунком № 726 від 18.12.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 350351,39 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною №Р725 від 18.12.2015р. та довіреністю № 49 від 18.12.2015р.

26 грудня 2015 року згідно з видатковою накладною № 736 за рахунком № 740 від 26.12.2015р. позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 354765,61 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною № Р736 від 26.12.2015р.

27 лютого 2016 року згідно з видатковою накладною №114 за рахунком №126 від 27.02.2016р., позивачем було відвантажено відповідачеві товар на суму 357230,30 грн., що підтверджується також товаротранспортною накладною №Р114 від 27.02.2016р. та довіреністю №12-2016 від 27.02.2016р.

Отже, за встановленими судом на підставі вищевказаних документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачеві товару за договором поставки № 26 від 20.05.2015р. складає 3 694 331,88 грн.

Проте, оплата отриманого товару у повному обсязі у встановлений строк відповідачем здійснена не була, у зв'язку з чим станом на 31.12.2015 року в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 1 202 232,50 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за 2015 рік, підписаним обома сторонами та посвідченим їх печатками.

Претензією № 14/07 від 14.07.2016р. позивач повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за поставлений згідно з договором поставки № 26 від 20.05.2015р. за вищевказаними накладними товар в сумі 565 052,62 грн., нарахування неустойки в сумі 187 841,35 грн., 3% річних в сумі 18 784,13 грн., виклав вимогу добровільно погасити існуючу заборгованість в строк до 14.08.2016 року та попередив, що у противному разі буде вимушений звернутися до господарського суду для стягнення боргу в примусовому порядку. Доказом надходження до відповідача зазначеної претензії є повідомлення відділення поштового зв'язку про вручення рекомендованого відправлення.

У відповідь на зазначену претензію відповідач листом без номеру та без дати на адресу позивача зобов'язався погасити існуючу заборгованість до 30.09.2016 року та попередив останнього, що після його звернення до суду за захистом прав та судового розгляду може виникнути ситуація, пов'язана з фінансовою неспроможністю підприємства виконувати свої зобов'язання за договором поставки.

Проте, у зазначені строки відповідач оплату вартості поставленого товару у повному обсязі не здійснив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом, тобто станом на 16.01.2017 року, у відповідача існувала заборгованість перед позивачем лише за останньою поставкою товару згідно з видатковою накладною від 27.02.2016р. №114 в сумі 159 000 грн. Та обставина, що у позовній заяві була заявлена вимога про стягнення основного боргу в сумі 229000,00 грн. обумовлена тим, що відповідачем було перераховано позивачу в рахунок погашення боргу 70 000 грн. за платіжними дорученнями № 270 від 21.12.2016р. на суму 20 000 грн. та № 15 від 10.01.2017р. на суму 50 000 грн., що не було враховано позивачем при поданні позову.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. № 18, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, враховуючи часткове погашення відповідачем заявленої до стягнення суми заборгованості по рахунку №126 від 27.02.2016р. в сумі 70000,00 грн. до порушення провадження у справі (18.01.2017р.), колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині про стягнення 70 000 грн. боргу.

Окрім того, під час вирішення судом першої інстанції даного спору по суті відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості 9000,00 грн. згідно платіжного доручення № 62 від 28.02.2017р.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що предмет спору в частині вимог позивача про стягнення боргу на суму 9000 грн. відсутній, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині позовних вимог МКП „Трубопроводбуд» до ТОВ „Одеська торгівельна компанія» про стягнення боргу в сумі 9000 грн.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не заперечуючи по суті та не спростовуючи факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 150 000 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі п. 7.3 договору поставки нарахував відповідачеві 136 824,34 грн. пені у розмірі 30% річних від суми боргу, та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 68 497,85 грн. втрат від інфляції та 24 243,56 грн. 3% річних.

Як вже було зазначено вище, умовами п. 7.3 договору поставки № 26 передбачена відповідальність у вигляді сплати замовником неустойки в розмірі 30% річних від суми боргу, за невиконання умов договору, передбачених у п. 6.5 (можливість відстрочки платежу строком до 7-ми календарних днів за домовленістю сторін).

Статтею 549 ЦК України визначено поняття неустойки, згідно з якою неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень ч.ч. 1, 4 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу.

За приписами ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов'язань визначено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

Однак, встановлена в п. 7.3. договору санкція у вигляді неустойки в розмірі 30% річних, про стягнення якої заявлено позивачем, не підпадає під визначення пені в розумінні ст. 549 ЦК України, оскільки за алгоритмом розрахунку пеня може бути розрахована лише у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Також згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Водночас, проценти річних, про які йдеться в п. 7.3 договору поставки № 26, підпадають під визначення процентів, передбачених ст. 625 ЦК України.

Попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Аналіз правових норм, зокрема, ст.ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, яка відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовній практиці для всіх судів України).

Враховуючи, що договором поставки № 26 від 20.05.2015р. не передбачено такої штрафної санкції за невиконання умов договору щодо своєчасної оплати товару як пені в розумінні ст. 549 ЦК України, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про безпідставність вимоги позивача щодо стягнення нарахованої пені в сумі 136 824,34 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних є обґрунтованою.

Перевіривши обчислені позивачем розрахунки втрат від інфляції та процентів річних господарський суд першої інстанції правильно встановив, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, а тому дійшов до підставного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявлених до стягнення сумах, а саме 68 497,85 грн. втрат від інфляції та 24 243,56 грн. - 3% річних.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки та обставина, що вже після прийняття судом першої інстанції рішення у даній справі відповідач сплатив в рахунок погашення заборгованості 5000 грн. і його заборгованість на момент подання апеляційної скарги складає 145 000 грн., не може бути підставою для зміни чи скасування прийнятого судом рішення.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 02 березня 2017 року у справі № 916/133/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська торгівельна компанія - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

ОСОБА_2