Постанова

від 09.03.2017 по справі 910/7527/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року Справа № 910/7527/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Іванової Л.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волеум Індастріз" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі 910/7527/16 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Волеум Індастріз" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Енергозберігаючі Технології"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Іст Агро Трейдінг" провизнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники: - ТОВ "Волеум Індастріз" Гладкий Р.В., - ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології" Качкуров Ф.В., - ТОВ "Селект Груп" повідомлений, але не з'явився, - ТОВ "Іст Агро Трейдінг" Бистров А.В., - вільний слухач Софіщенко В.А.

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волеум Індастріз" (надалі - ТОВ "Волеум Індастріз" / позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові Енергозберігаючі Технології" (надалі - ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології" / відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Селект Груп" (надалі - ТОВ "Селект Груп" / відповідач-2), за участю третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Агро Трейдінг" (надалі - ТОВ "Іст Агро Трейдінг" / третя особа), та просило суд визнати недійсним укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 договір іпотеки від 29.12.2015, з посиланням на його фіктивність.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.08.2010 у справі № 910/7527/16 (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (головуючий суддя Власов Ю.Л., судді: Майданевич А.Г., Хрипун О.О.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, ст. 16 ГПК України, просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання підсудності.

22.02.2017, через канцелярію Вищого господарського суду України від ТОВ "Іст Агро Трейдінг" надійшов відзив на касаційну скаргу, за змістом якого третя особа просить суд відмовити ТОВ "Волеум Індастріз" у задоволенні касаційної скарги.

У судовому засіданні, 22.02.2017, представником ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології" Качкуровим Ф.В. подано клопотання про продовження строку та відкладення розгляду справи у зв'язку з неотриманням копії касаційної скарги та з метою ознайомлення з матеріалами справи, в тому числі, з текстом самої скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.02.2017 продовжено строк розгляду справи № 910/7527/16, розгляд касаційної скарги ТОВ "Волеум Індастріз" відкладено на 09.03.2017.

07.03.2017 до Вищого господарського суду України надійшла заява ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології", в якій відповідач-1 повідомив суд про зміну свого керівника та про відкликання всіх довіреностей, виданих на представництво інтересів товариства до 14.01.2017.

09.03.2017, до початку судового засідання, від ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології" надійшли клопотання про залучення документів до матеріалів справи та відзив на касаційну скаргу ТОВ "Волеум Індастріз", відповідно до якого відповідач-1 просить суд залишити скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 - без змін.

09.03.2017, в судовому засіданні, представником ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології" Качкуровим Ф.В. заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку зі зміною керівника товариства та, відповідно, зміною представника відповідача-1, уповноваженого представляти останнього в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, не вбачає причин для його задоволення, оскільки, в ухвалі про призначення справи до розгляду сторони попереджалися про те, що неявка їх представників сторін у судове засідання не є підставою для відкладення розгляду справи; крім того, як вбачається з матеріалів справи, 27.02.2017 представник ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології" Качкуров Ф.В. (він же і присутній в даному судовому засідання 09.03.2017) був ознайомлений з матеріалами даної справи на підставі поданої ним заяви від 24.02.2017; до того ж, розгляд господарської справи обмежений строком, встановленим у ст. 69 ГПК України.

Також, 09.03.2017. в судовому засіданні представником ТОВ "Іст Агро Трейдінг" було заявлено усне клопотання про зупинення касаційного провадження у справі до закінчення досудових слідств у кримінальних справах, які стосуються певним чином відповідача-1 - ТОВ "Нові Енергозберігаючі Технології". Однак, на підтвердження вказаного, третьою особою не було надано суду належних та допустимих доказів, а тому, враховуючи, що необґрунтоване зупинення провадження у даній справі може призвести до затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, підстав для задоволення даного клопотання немає.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 111 7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому касаційна інстанція, не будучи обмежена доводами касаційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 18.12.2014 між позивачем (покупець) та третьою особою (постачальник) було укладено договір постачання № 1812/1, відповідно до умов якого постачальник продає, а покупець приймає та оплачує олію соняшникову нерафіновану українського походження врожаю 2013-2014 наливом, у кількості та асортименті згідно з підписаними сторонами специфікаціями та/або додатковими угодами, які є невід'ємною частиною цього договору.

17.12.2014, між позивачем та відповідачем-1 укладено договір поруки, за умовами якого відповідач-1 гарантує виконання третьою особою взятих на себе зобов'язань за договором постачання № 1812/1 від 18.12.2014 на поставку олії соняшникової врожаю насіння 2014 року українського походження, а саме, при невиконанні третьою особою взятих на себе зобов'язань в частині поставки вже сплаченого товару, відповідач-1 компенсує 100 % суми, яка дорівнює сумі невиконання третьою особою умов договору постачання перед позивачем, та зобов'язується нести у повному обсязі солідарну відповідальність за невиконання третьою особою зобов'язань з поставки товару.

Також, умовами договору поруки визначено, що у разі виникнення зобов'язання перед позивачем, третя особа та відповідач-1 відповідають як солідарні боржники, і позивач має право на власний розсуд вимагати виконання зобов'язання третьої особи окремо відповідачем-1.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором постачання він виконав належним чином та здійснив оплату товару у визначений договором строк, проте, третя особа поставку товару не здійснила та не повернула позивачу грошові кошти. Оскільки третя особа належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за договором постачання № 1812/1 від 18.12.2014, позивач звертався до відповідача-1 з письмовими вимогами щодо виконання зобов'язань, передбачених договором поруки, проте вимоги позивача так і не були задоволені, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до третьої особи, відповідача-1 та ТОВ "АГРОСЕРВІС ПВП" про визнання укладеним договору поруки та стягнення грошових коштів в сумі 5 794 895,34 грн.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2016 у справі № 909/203/16 було встановлено, що на виконання умов договору постачання № 1812/1 від 18.12.2014 позивач здійснив оплату товару на загальну суму 4 536 000 грн., проте третьою особою товар поставлено не було, грошові кошти позивачу не повернуті. Враховуючи наявність укладеного між позивачем та ТОВ "АГРОСЕРВІС ПВП" договору поруки № 17/12 від 17.12.2014, та встановлення судом під час розгляду справи укладання між позивачем та відповідачем-1 договору поруки від 17.12.2014, суд вимоги позивача задовольнив в повному обсязі, визнав укладеним договір поруки від 17.12.2014 між позивачем і відповідачем-1, та стягнув з третьої особи, відповідача-1 та ТОВ "АГРОСЕРВІС ПВП" солідарно на користь позивача 5 794 895,34 грн., з яких 4 563 000 грн. основного боргу, 907 200 грн. штрафу, 124 895,34 грн. 3 % річних, 226 800 грн. збитків та 86 923,42 грн. судового збору.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено судами, 29.12.2015 між відповідачем-1 (іпотекодавець) та відповідачем-2 (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки № 1/28122015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бородіною О.В. за реєстр. № 4102, згідно з умовами якого іпотекою за цим договором забезпечується виконання зобов'язання відповідача-1 перед відповідачем-2 за договором поставки № 1-15122015 від 15.12.2015, а саме оплати товарів загальною вартістю 47 500 000 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно за адресою: Миколаївська область, Братський район, смт. Братське, вул. Промислова, буд. 4, яке належить відповідачу-1 відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.04.2013 р., індексний номер 2894298, виданого Реєстраційною службою Братського районного управління юстиції Миколаївської області.

Вартість предмета іпотеки визначено у сумі 32 136 610,33 грн. з ПДВ (п. 4.4. договору іпотеки).

Пунктом 4.8. договору іпотеки передбачено, що іпотека, яка виникає в силу цього договору, є забезпечувальним обтяженням і підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством України. Предметом забезпечувального обтяження є предмет іпотеки.

Звертаючись до господарського суду міста Києва з позовними вимогами про визнання недійсним укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору іпотеки від 29.12.2015, ТОВ "Волеум Індастріз" вказувало, що шляхом укладання спірного договору іпотеки та передачею в іпотеку відповідачу-2 наявного у відповідача-1 нерухомого майна загальною вартістю 32 136 610,33 грн., відповідач-1 свідомо здійснив дії, якими ухилився від виконання взятих на себе зобов'язань за договором поруки від 17.12.2014 та позбавив позивача можливості реального виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2016 у справі № 909/203/16 про стягнення заборгованості за договором постачання солідарно з відповідача-1 та третьої особи.

На думку позивача, вказаний договір іпотеки містить ознаки фіктивного правочину, суперечить вимогам статті 3 ЦК України, засадам добросовісності, розумності та справедливості, на яких має ґрунтуватися зобов'язання, а також був укладений відповідачами без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися.

Місцевий та апеляційний господарські суди, приймаючи рішення та постанову про відмову в задоволенні позову, правомірно та обґрунтовано виходили з того, що позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження заявлених вимог та на порушення його прав та законних інтересів, а також не довів у встановленому законом порядку наявність підстав для визнання спірного договору недійсним, з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п. 2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК України. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 у справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).

Згідно із положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК України.

Так, пунктом 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Положеннями постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У статті 234 ЦК України унормовано, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами .

Як роз'яснено пунктом 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Як уже зазначалося, у зв'язку з порушенням третьою особою умов договору постачання, позивач, відповідно до умов договору поруки від 17.11.2014, направляв відповідачу-1 письмові вимоги щодо виконання останнім зобов'язань, передбачених цим договором, які задоволені не були, з огляду на що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав, і рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2016 у справі № 909/203/16 вимоги позивача були задоволені, стягнуто солідарно з третьої особи та відповідача-1 кошти в сумі 5 794 895,34 грн. за порушення умов договору постачання № 1812/1 від 18.12.2014 та договору поруки від 17.12.2014.

Судами було з'ясовано, що 14.06.2015 Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області було відкрито виконавче провадження № 51422731 з примусового виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2016 у справі № 909/203/16.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб ; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням

Згідно зі ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах . На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня з моменту їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей , достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно , за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими та правомірними висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 51422731 державним виконавцем було встановлено, що на рахунках відповідача-1 відсутні грошові кошти у кількості, достатній для повного виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2016 у справі № 909/203/16, а також відсутнє будь-яке інше майно, окрім переданого за спірним договором іпотеки, на яке державним виконавцем може бути звернуто стягнення в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", а отже, суд позбавлений можливості встановити, що вимоги позивача до відповідача-1 можуть бути задоволені саме за рахунок того нерухомого майна, яке передано в іпотеку відповідачу-2 за спірним договором іпотеки, тоді як доводи позивача в цій частині ґрунтуються лише на його особистих припущеннях.

Крім того, в силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, у разі, якщо здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Однак, як вірно відзначено судами попередніх інстанцій, позивачем не було надано доказів того, що наказ про примусове виконання рішення господарського суду Івано-Франківської області від 14.04.2016 у справі № 909/203/16 був повернутий державним виконавцем позивачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя відомості про найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Державна реєстрація іпотеки передбачена у статті 4 Закону України "Про іпотеку", якою визначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Так, судами вірно встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що спірний договір іпотеки відповідає вищевказаним вимогам законодавства, нотаріально посвідчений, а відповідна заборона зареєстрована в державному реєстрі.

Таким чином, господарський суд міста Києва, з яким погодився і Київський апеляційний господарський суд, дійшов правомірного висновку, що вказані дії відповідачів були направлені на виконання умов спірного договору, оскільки сторони вчинили певні юридичні дії, зокрема, здійснили державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - предмета іпотеки, тобто створили певні юридичні наслідки, чим, відповідно, спростовуються доводи позивача відносно вчинення відповідачем-1 спірного договору без наміру створення певних правових наслідків та наявність умислу як відповідача-1, так і відповідача-2 на укладання фіктивного правочину.

При цьому, суди попередніх інстанцій підставно вказали, що ТОВ "Волеум Індастріз", вказавши на фіктивність спірного договору, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, не довів існування обставин, що зумовлюють його фіктивність, оскільки за змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання умов якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії, беручи до уваги також те, що в силу ч. 4 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 4 7 , 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Що стосується посилань ТОВ "Волеум Індастріз" в поданій касаційній скарзі на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами вимог частини 3 статті 16 ГПК України щодо виключної підсудності, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 16 ГПК України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Водночас, частиною 1 статті 15 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії , такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. А відповідно до ч. 3 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, при звернення до господарського суду міста Києва з відповідною позовною заявою, заявляв вимогу саме про визнання недійсним договору іпотеки , укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, з огляду на що доводи, викладені в касаційній скарзі, не беруться судом касаційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 111 5 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волеум Індастріз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 03.08.2016 у справі № 910/7527/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Л.Б. Іванова