Рішення

від 22.03.2017 по справі 236/933/16-ц

КРАСНОЛИМАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 236/933/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Бікезіної О.В.,

за участю секретарів: Плаксіної Є.В., Снигірьової О.Ю., Грицай Н.І.,

позивача ОСОБА_1,

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача Агапова П.В.,

третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним, повернення сторін у первісний стан та визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 22.04.2016 року звернувся з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, повернення сторін у первісний стан та визнання права власності на нерухоме майно. Ухвалою суду від 10.05.2016 року залучено до участі у справі у якості третої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 (т.1 а.с.35-36).

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_7, в 2001 році він придбав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. В 2014 році шлюб між ним та дружиною було розірвано. Після розірвання шлюбу він мешкав в зазначеному будинку з сином ОСОБА_6. 09.07.2015 року ним було отримано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0943 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_2, розташованій за адресою: АДРЕСА_1. Він є людиною похилого віку, інвалідом другої групи за загальним захворюванням. Страждає на церебральний атеросклероз ІІІ ст., стенокардію напруги, ішемічну хворобу серця, скаржиться на зниження пам'яті, йому складно пересуватися. На протязі останніх декілька років впродовж курортного сезону частку його домоволодіння орендувала ОСОБА_4 разом з членами її родини. Між ними встановилися дружні стосунки. Він казав їй, що у зв'язку зі станом здоров'я йому краще було би мешкати в квартирі, ніж в приватному будинку. Відповідач стала пропонувати йому різні варіанти обміну. Врешті вони домовилися, що вона підбере варіант обміну житлового будинку на дві квартири в м. Святогірськ та на автомобіль.

В жовтні 2015 року сторони у нотаріуса в м. Красний Лиман пересвідчилися про відсутність заборон на відчуження вказаного майна, в той же час йому було роз'яснено, що відчуження будинку можливо лише за згодою колишньої дружини ОСОБА_7

Враховуючи його стан здоров'я та впевнившись, що це буде безпечно, він в той же день, 09.10.2015 року, видав нотаріально посвідчене доручення на свого сина - ОСОБА_6, щодо розпорядження майном, шоб останній в разі необхідності мав змогу вчинити від його імені певні дії, однак при цьому не мав наміру вповноважити сина на продаж майна.

З того часу і до часу звернення з позовом він мешкав за вказаною адресою. В квітні 2016 року ОСОБА_4 прийшла до нього та стала вимагати звільнити будинок, оскільки саме вона є його власницею згідно до договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, посвідченому нотаріально 13.10.2015 року приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_19

Як йому стало відомо 13.10.2015 року, не сповістивши його, відповідач привезла його сина до вказаного нотаріуса з метою підписання якісь документів, необхідних для подальшого пошуку житла у м. Святогірську. Вказані обставини були для нього повною несподіванкою, оскільки продавати належний будинок він наміру не мав. Ніяких грошових коштів від продажу будинку не він, ні його син не отримували.

Відповідач ввела в оману його сина щодо змісту та обставин укладеного правочину. Нотаріус правочин посвідчив без згоди його колишньої дружини. Вважає, що вказаний договір купівлі-продажу укладений з дефектом волі відчужувача та під впливом обману з боку відповідача.

У зв'язку з викладеним, з посиланнями на ст. ст. 203, 215, 216, 230 ЦК України просить суд визнати договір купівлі - продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений 13.10.2015 року приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_19 недійсним, повернути сторони у первісний стан і визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Справа неодноразово призначалася до розгляду. Інтереси позивача представляв ОСОБА_2, з 30.09.2016 року - ОСОБА_3, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 26.09.2016 року (т.1 а.с. 208-209). ОСОБА_3 ознайомлений з матеріалами справи 10.10.2016 року (т.1 а.с.207).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно роз'яснень, що надані в п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №11 Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення , оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв'язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Судом визнавалися причини неявки представника позивача ОСОБА_3 поважними, за його клопотаннями неодноразово відкладалися судові засідання: 16.12.2016 року (т.3 а. с. 33), 24.01.2017 року (т.3 а.с. 44) , 07.02.2017 року (т.3 а.с. 51), 06.03.2017 року (т.3 а.с.84). Виклик представника позивача ОСОБА_3 у судове засідання на 22 березня 2017 року був здійснений шляхом відправлення телефонограми, яка зареєстрована в журналі телефонограм (а.с. 87).

Сторони було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду цивільної справи, однак позивач, третя особа, представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не прибули, про наявність поважних для цього причин суд не повідомили.

Враховуючи процесуальні та розумні строки розгляду справи, з огляду на положення ч. 3 ст. 27 ЦПК України, якою обумовлено, що особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки, положення ч. 2 ст. 169 ЦПК України згідно якої неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача ОСОБА_3

Згідно пояснень позивача ОСОБА_1, які їм були надані в судовому засіданні 30.08.2016 року, він підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, навів доводи аналогічні викладеним в позовній заяві. Крім того, показав, що особисто про продаж будинку з відповідачем не домовлявся, грошових коштів від неї не отримував, автотранспортного засобу від неї не отримував. Колишня дружина ОСОБА_7 згоду на продажу будинку не давала. Іншого житла він не має. Його син ОСОБА_6 грошові кошти йому не передавав.

В судовому засіданні 31.05.2016 року представник позивача адвокат ОСОБА_2 (т.1 а.с.13-15) на обґрунтування позовних вимог зазначив, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_7, в 2001 році позивач придбав житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. В 2014 році шлюб між подружжям було розірвано. ОСОБА_1 надав довіреність сину, так як є інвалідом 2 групи, проте він не мав наміру продажу будинку, згода колишньої дружини на продаж не була отримана. Просив задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні 31.05.2016 року відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги не визнала. Пояснила, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Вказане майно належить їй згідно договору купівлі-продажу майна від 13.10.2015 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької області, зареєстрованого належним чином. Вказаний будинок та земельну ділянку вона придбала у ОСОБА_1, від імені якого договір підписав його син ОСОБА_6, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Саме з ним відбувся повний розрахунок за придбане майно. Вона передала ОСОБА_6 13.10.2015 року автомобіль НОМЕР_1 вартістю 223000 грн., техпаспорт, ключі від автомобіля, довіреність. Вона дозволила ОСОБА_1 знаходитися в придбаному будинку взимку, щоб будинок не залишався без догляду. Що у ОСОБА_1 була дружина вона знала, але останній наполягав, що вказаний будинок це його особиста власність. Оцінювач оцінив житловий будинок в 195500 грн., земельну ділянку - 25762 грн. Продаж вчинено було за 220262,76 грн. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача адвокат Агапов П.В. (т.1 а.с. 29-30) позов не визнав. Пояснив, що відповідачу ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу будинку та земельної ділянки від 13.10.2015 року належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Підстав для визнання вказаного договору недійсним не має, бо він вчинений у формі, що встановлена законом, між дієздатними особами, не суперечить вимогам законодавства. Договор купівлі-продажу підписаний власноручно ОСОБА_6, якій діяв від імені ОСОБА_1, на підставі нотаріально посвідченої довіреності. В п. 3 даного договору вказана сума за яку здійснено продаж будинку та зазначено, що продавець отримав від покупця всю суму до підписання цього договору. Просив суд постановити рішення яким відмовити позивачу в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні 31.05.2016 року суду підтвердив, що у нотаріуса в м. Красний Лиман батько оформив на його ім'я довіреність на продаж земельної ділянки. Недієздатним ані батько ОСОБА_1, ані він не визнані. Він їздив ввечері в жовтні 2015 року до нотаріуса в м. Краматорськ, де підписав 2-3 аркуша, при цьому нотаріус йому нічого не роз'яснював. Він вважав, що оформлювали завдаток для того, щоб ОСОБА_4 знайшла дві квартири в м. Святогірську, а за цей час батько повинен був отримати дозвіл від колишньої дружини ОСОБА_7 на продаж. В той же день він отримав від ОСОБА_4 автомобіль НОМЕР_1 по довіреності в якості аванса. В подальшому батько на цьому автомобілі потратив в ДТП та розбив його. Крім того, він від ОСОБА_4 отримав аванс 200$ США. Вважає, що ринкова вартість будинку дорівнює 1200000 грн. та не відповідає той вартості, що зазначена в договорі. Грошових коштів від ОСОБА_4 за договором купівлв-продажу не отримував. Власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 вважає свого батька ОСОБА_1 Просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні 11.07.2016 року суду показав, що є чоловіком відповідача ОСОБА_4 Декілька років поспіль вони з родиною відпочивали в с. Яцьківка Лиманського району Донецької області, де орендували у ОСОБА_1 житло. ОСОБА_1 проживав один, скаржився, що йому важко поратися з домоволодінням, пропонував купити будинок. В серпні 2015 року він придбав у ОСОБА_1 земельну ділянку. Син ОСОБА_1 - ОСОБА_6 запропонував обміняти будинок на автомобіль. Саме ОСОБА_6 домовлявся про грошову оцінку земельної ділянки. В жовтні 2015 року його дружина ОСОБА_4 купила у ОСОБА_1 будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Від імені ОСОБА_1 діяв його син ОСОБА_6 за довіреністю. Вказаний договір посвідчений нотаріусом в м. Краматорську. Він був присутній при укладенні договору, надавав письмову згоду на укладення договору. В рахунок вартості будинку ОСОБА_6 вони передали у власність автомобіль НОМЕР_1 вартістю 223000 грн.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні 11.07.2016 року суду показала, що знає родину ОСОБА_4 з 1999 року. Восени 2015 року вони запросили її відмітити угоду про придбання житлового будинку та земельної ділянки в АДРЕСА_1. При цьому був присутній продавець ОСОБА_1, який пересувався самостійно, сидів з ними за столом.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні 11.07.2016 року суду показала, що працює у Краснолиманського районному відділі Державного земельного кадастру Донецької області. До відділу звернувся ОСОБА_6 з приводу грошової оцінки земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. При виїзді на місце вона зустрічала господаря ділянки ОСОБА_1, який пересувався самостійно. Оцінка земельної ділянки проводилася для продажу. Вона запропонувала ОСОБА_6 нотаріуса в м. Краматорську.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні 30.08.2016 року суду показав, що багато років знайомий з ОСОБА_1, який перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 В 2002 році вони побудували будинок в с. Яцківка. Позивач постійно там мешкав. В 2014 році подружжя розірвали шлюб. Стан здоров'я у ОСОБА_1 погіршився, він купував йому ліки, продукти харчування. Відносини між батьком та сином не були гарними, він чув, як ОСОБА_6 кричав на батька. У січні 2016 року він від ОСОБА_1 дізнався, що його син без його згоди та відома продав його будинок. У червні 2016 року ОСОБА_1 виїхав з будинку з речами.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні 30.08.2016 року суду показала, що є колишньою дружиною ОСОБА_1, матір'ю ОСОБА_6 Шлюб між ними розірваний в 1992 році. ОСОБА_1 належить будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка. Вказаний будинок він придбав, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_7. З колишнім чоловіком та сином вона спілкується, але про те, що ОСОБА_1 видав довіреність на ім'я сина на продаж будинку вона не знала. Про продаж будинку їй також не було відомо. Родину ОСОБА_4 вона бачила, коли ті відпочивали у ОСОБА_1 Позивач хвора людина, він переніс інсульт, 2 інфаркта міокарда. У зв'язку зі станом здоров'я йому було тяжко дбати про будинок, він збирався його продати, але йому потрібно було десь жити, оскільки крім цього будинку він іншого житла не має. Права водія має як ОСОБА_1 так і ОСОБА_6 Син в 2016 році придбав старий автомобіль.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні 16.12.2016 року суду показав, що знає ОСОБА_1 понад п'ять років. У його сина ОСОБА_6 в січні 2016 року він придбав автомобіль НОМЕР_1. У ОСОБА_6 було доручення на продаж вказаного автотранспортного засобу від ОСОБА_4 Розрахунок між ними проведений наступним чином: він ОСОБА_6 передав права на належний йому автомобіль ВАЗ 2121, та доплатив 2000$. В теперішній час право власності на автомобіль НОМЕР_1 належить йому.

Допитаний судом в якості свідка у судовому засіданні 01.12.2016 року (ухвала суду від 30.08.2016 року, т.1 а.с. 188-189) приватний нотаріус Краснолиманського міського нотаріального округу ОСОБА_16. суду показав, що ОСОБА_1 знав раніше, бо посвідчував інші правочини за його участю. 09.10.2015 року ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_6 прийшли до нього на прийом. ОСОБА_1 повідомив йому про свій намір продати житловий будинок в с. Яцьківка та попросив оформити довіреність на ім'я сина ОСОБА_6 на продаж житлового будинку та земельної ділянки. При цьому він ОСОБА_1 роз'яснив про наслідки видачі такої довіреності, в тому числі, що його син буде мати право продати будинок та земельну ділянку та одержати грошові кошти. ОСОБА_1 повідомив, що це йому зрозуміло, довіреність прочитав, підписав. Інші особи не були при цьому присутні. Посвідчення відбувалося з дотриманням вимог Закону України "Про нотаріат".

Допитана судом в якості свідка в судовому засіданні 10.10.2016 року (ухвала суду від 30.08.2016 року, т.1 а.с. 188-189) приватний нотаріус Краматорського міського нотаріального округу ОСОБА_19 суду показала, що 13 жовтня 2015 року вона посвідчила договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки між ОСОБА_6, діючим від імені ОСОБА_1, за його нотаріально посвідченою довіреністю, та ОСОБА_4. Предметом договору купівлі-продажу був житловий будинок та земельна ділянка в с. Яцківка Краснолиманського району Донецької області. При оформленні договору були присутні: ОСОБА_6, ОСОБА_4 та її чоловік. При оформленні правочину їй була надана нотаріально посвідчена довіреність на продаж вказаного майна, зареєстрована в Єдиному реєстрі довіреностей; інші документи, необхідні при оформленні таких договорів, в тому числі документи, що підтверджували право власності ОСОБА_1 на зазначене майно, висновок оцінювача про ринкову вартість об'єкта оцінки. Вона пересвідчилася шляхом отримання відповідної інформації з Державного реєстру про відсутність заборон відчуження об'єкту. ОСОБА_6 письмово підтвердив, що ОСОБА_1 не перебував у зареєстрованому шлюбі та не проживав однією сім'єю з жінкою без укладення шлюбу, тому майно є його особистою приватною власністю.Сторони підтвердили факт повного розрахунку, що був проведений до підписання цього договору. Нотаріальні дії вчинені нею з дотриманням вимог Закону України "Про нотаріат".

Суд, вислухавши позивача, представників сторін, третю особу, що не заявляє самостійних вимог, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як передбачено ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК).

У судовому засіданні встановлено, що 09 жовтня 2015 року ОСОБА_1, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи вимоги чинного законодавства України, усвідомлюючи значення і правові наслідки своїх дій, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального зі сторони інших осіб, відповідно до власного волевиявлення, уповноважив ОСОБА_6 продати за ціну та на умовах за його власним розсудом належні йому житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,0943 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, одержати належні від продажу гроші, а також бути представником в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, в тому числі в Центрі надання адміністративних послуг, в Державній реєстраційній службі, нотаріальних конторах, Бюро технічної інвентаризації, територіальному органі Держгеокадастру, земельних кадастрових реєстраторів, виконкомах та інших з усіх питань, пов'язаних з оформленням договору купівлі-продажу.

Для цього він надав право ОСОБА_6 укласти (підписати) договір купівлі - продажу, що підтверджується довіреністю від 09 жовтня 2015 року, яку посвідчено приватним нотаріусом Краснолиманського нотаріального міського нотаріального округу ОСОБА_16., р. № 1362, внесено в Єдиний реєстр довіреностей (т.1 а.с.7, 92, 93).

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до законодавства має вчинятися правочин.

Позивачем, третьою особою, нотаріусом ОСОБА_16. в судовому засіданні підтверджено, що 09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_6 довіреність. При цьому суд враховує, що вказана довіреність підписана ОСОБА_1, в ній очевидно зазначено, який саме правочин може вчиняти його представник ОСОБА_6 - продати житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, одержати грошові кошти від продажу. За таких обставин суд критично ставиться до пояснень позивача та третьої особи, що довіреність було надано не для укладення договору купівлі-продажу. Крім того, суд враховує, що на час ухвалення рішення, вказана довіреність недійсною не визнана.

Відповідно до договору купівлі - продажу будинку та земельної ділянки від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_6 (Представник), діючий від імені ОСОБА_1 (Продавець), та ОСОБА_4 (Покупець) уклали договір про таке: Продавець передає у власність, а Покупець приймає та сплачує грошову суму:

-житловий будинок АДРЕСА_1, що складається із: житлового будинку, загальною площею 160,2 м2, в тому числі житловою площею 34,7 м2, сарай Б, літня кухня В, вбиральня Г, гараж Д, колодязь к;

-земельну ділянку АДРЕСА_1, загальною площею 0,0943 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої НОМЕР_2 (т.1 а.с. 48).

Відповідно до п. 1 вказаного Договору житловий будинок належить Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 18.06.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Краснолиманського нотаріального округу Донецької області Адамович В.І. за р. №1226, зареєстрованому в Слов'янському БТІ 02.07.2001 року за №67, зареєстрованому Реєстраційною службою Краснолиманського МУЮ 29.09.2015 року за №740535914230 (т.1 а.с. 48, 52, 53,54).

Земельна ділянка належить Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Краснолиманського МУЮ Донецької області 09.07.2015 року за №40335041 (т.1 а.с.48, 56-60).

Відповідно до п. 2 вказаного Договору продаж вчинено за погоджену сторонами суму 220262, 76 грн. Сторони свідчать, що вони обізнані стосовно рівня ринкових цін на аналогічні будинки та земельні ділянки; за їх розсудом визначена у цьому договорі вартість саме цього майна є справедливою і відповідає її дійсній вартості (т.1 а.с.48).

Згідно Висновку зі звіту з оцінки майна, яку проведено за замовленням ОСОБА_1, від 02.10.2015 року ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 складає 194500 грн. (т.1 а.с.55).

Грошова оцінка земельної ділянки АДРЕСА_1 станом на 02.10.2015 року складає 25762,76 грн. (т.1 а.с.61).

Згідно п.3 вказаного Договору Представник Позивача підтверджує факт повного розрахунку, що був проведений до підписання цього Договору (т.1 а.с. 48).

У п. 4 Договору зазначено, що Представник Продавця свідчить, що будинок, який є предметом договору є особистою приватною власністю Продавця, що підтверджено відповідною заявою Представника Продавця (т. 1 а.с. 48, 97).

Покупець свідчить, що грошові кошти, за які придбано майно, є спільною сумісною власністю Покупця з її чоловіком ОСОБА_9, який надав згоду на укладення цього договору, що підтверджено його відповідною заявою (т.1 а.с.48, 100).

Згідно п. 5 вказаного Договору сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що у них відсутні обставини, які примусили їх укласти цей договір на невигідних умовах, що кожна сторона розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на цьому договор, а також, що вони отримали від нотаріуса всі роз'яснення стосовно укладеного договору і ніяких зауважень, доповнень до цього договору не мають. Цей Договір підписується сторонами добровільно при здоровому розумі та ясній пам'яті. Сторони домовились, що прийняття покупцем технічного паспорту від продавця свідчить про те, що передача майна відбулась. (т.1 а.с.48).

Договір купівлі-продажу від 13.10.2015 року посвідчений приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу ОСОБА_19 за р.№ 2424, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.101).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна не вбачаються наявні обмеження та обтяження щодо об'єктів нерухомого майна заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 62-89).

Частина 1 статті 316 ЦК України передбачає, що правом власності єправо особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з вимогами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобовязаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі-купівлі-продажу.

Законом передбачені певні вимоги щодо укладання договорів нерухомого майна (будинку, квартири), а саме: договір купівлі-продажу будинку укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 657 ЦК України), договір підлягає державній реєстрації (ст.182 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна з сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено в ст. 203 ЦК України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У випадку, якщо майно вибуло з володіння власника на підставі вчиненого правочину, перевірці судом при вирішенні справи підлягає чинність правочину.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст. 229 ЦК України).

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає що видавши доручення на ім'я сина ОСОБА_6 не мав наміру продавати будинок та земельну ділянку, що відповідач ОСОБА_4 ввела в оману його та його сина.

Відповідно до положень ст. ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. ч. 2, 3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 20 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Щодо посилання позивача на ті обставини, що спірне майно було придбано ним в період перебування у шлюбі з ОСОБА_7, суд зазначає наступне.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 26 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК України до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Крім того, сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для його віднесення до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №6-846цс16 від 12 жовтня 2016 року.

Позивачем суду не надано доказів, які б підтвердили, що житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, суд враховує, що при видачі довіреності ОСОБА_1 зазначав, що вказане майно належить йому, при укладанні договору купівлі-продажу його представник ОСОБА_6 надав відповідну заяву, в якій зазначив, що будинок, який є предметом договору є особистою приватною власністю ОСОБА_1 ( т. 1 а.с. 48, 97).

Ту обставину, що ОСОБА_1 мав намір продати будинок та земельну ділянку підтвердили свідки: ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_16. Крім того зі звіту, з незалежної оцінки майна, вбачається, що замовником оцінки був ОСОБА_1, мета оцінки - визначення ринової вартості будинку (т.1 а.с. 158 зворот).

З відповіді Лиманської міської ради від 19.07.2016 року вбачається, що довідка про склад осіб, які проживають в АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_6 за проханням саме позивача ОСОБА_1 (т.1 а.с. 178).

З копій розписок від 03.09.2015 року та від 09.09.2015 року, які виконані в простій письмовій формі та підписані від імені ОСОБА_1, вбачається, що він отримав грошові кошти в розмірі 100 та 150 доларів США в рахунок продажу земельного ділянки (т. 1 а.с. 107-108).

Ту обставину, що ОСОБА_1 був обізнаний про оформлення договору купівлі-продажу від 13.10.2015 року підтвердили свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_4 в рахунок оплати за придбаний будинок вона передала ОСОБА_6 право володіння та розпорядження на автомобіль НОМЕР_1, що належав їй на праві приватної власності. Вказана обставина підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_9, ОСОБА_18, який в теперішній час є власником вказаного автомобіля і який суду підтвердив, що придбав він його саме у ОСОБА_6; довіреністю від 13.10.2015 року, яку ОСОБА_4 надала ОСОБА_6 (т.1 а.с.106), довіреністю ОСОБА_6, яку він видав ОСОБА_15 18.12.2015 року (т. 3 а.с. 26), копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19.01.2016 року (т . 1. а.с. 170).

Досліджений в судовому засіданні договор купівлі-продажу від 13.10.2015 року містить посилання на проведення повного розрахунку між сторонами до їх підписання, що також підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_19

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що волевиявлення учасників правочину від 13.10.2015 року при укладенні договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки було вільним та відповідало їх внутрішній волі.

На час укладення правочину продавець ОСОБА_1 правомірно володів майном та мав право на його відчуження. Він довірив продати це майно свому сину ОСОБА_6 Суд вважає що даний договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним та вчинений з дотриманням вимог закону, оскільки сторони своїми підписами під договором купівлі-продажу підтвердили повний розрахунок за продану квартиру та відсутність претензій фінансового характеру.

При вчинені правочину було додержано вимоги закону, він був укладений в письмовій формі, нотаріально посвідчений, зареєстрований належним чином.

Добровільність волевиявлення сторін при укладенні договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 13.10.2015 року посвідчено нотаріусом у відповідності до вимог закону.

Позивач та його представники не надали суду доказів про недотримання вимог закону при укладенні правочину купівлі-продажу.

Суд не приймає до уваги ствердження третьої особи, щодо заниженої вартості будинку та земельної ділянки, оскільки вказані об'єкти були оцінені до укладення договору купівлі-продажу та їх оцінка (194500 грн. - будинок, 25762,76 грн. -земельна ділянка) відповідають сумі, за яку було вчинено продаж - 220262, 76 грн.

Суд враховує вік позивача ОСОБА_1, те, що він страждає низкою важких захворювань, що підтверджують відповідні медичні довідки (т.1 а.с. 179-180), є інвалідом 2 групи (т.1 а.с.6), втім, зазначає, що він розуміє значення своїх дій, не визнаний недієздатною особою. За свідченням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_16. укладав інші правочини.

Враховуючи сукупність доказів зібраних та перевірених в судовому засіданні суд приходить до переконання про відсутність підстав визнання договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 13.10.2015 року недійсним. При цьому суд бере до уваги про дотримання сторонами вимог при укладенні угоди передбачених ст. ст. 203, 655, 657 ЦК України.

Відповідно до ч.6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили.

З урахуванням викладеного, суд вважає можливим скасувати заходи забезпечення позову, що були застосовані відповідно до ухвали Апеляційного суду Донецької області від 08.11.2016 року ( т.2 а.с. 226-229), після набрання рішенням законної сили.

Позивача, як інваліда другої групи, згідно з вимогами ст. 5 Закону України Про судовий збір , звільнено від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЦПК України оскільки позов залишений без задоволення, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави, проте відповідачем ОСОБА_4 документально суду не підтверджені понесені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 10, 15, 60, 79, 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 203, 215,230, 655 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6, про визнання правочину недійсним, повернення сторін у первісний стан та визнання права власності на нерухоме майно, - відмовити.

Захід забезпечення позову - заборону ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії по відчуженню житлового будинку АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку, загальною площею 160,2 кв. м, в тому числі житловою площею 34,7 кв. м, сарай Б, літня кухня В, вбиральня Г, гараж Д, колодязь к; та земельної ділянки номер АДРЕСА_1 загальною площею 0,0943 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер якої НОМЕР_2, після набрання рішенням законної сили - скасувати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Краснолиманський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя -