Ухвала

від 22.03.2017 по справі 263/13211/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/132/2017(м)

263/13211/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Папаценко П.І.

Доповідач Принцевська В.П.

Категорія 30

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Принцевської В.П.,

суддів Кочегарової Л.М., Лопатіної М.Ю.

секретар Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції у Донецькій області про відшкодування майнової шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 204 КК України за апеляційними скаргами Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року ,-

В С Т А Н О В И В:

4.11.2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, уточненим під час судового розгляду, до Державної казначейської служби України, Прокуратури Донецької області, Головного управління Національної поліції у Донецькій області, посилаючись на те, що ВПМ ДПІ в Кіровському районі м. Донецька 13.02.2008 року проведено огляд приміщення ПП Візантія за адресою: м.Донецьк, Кіровський район, вул.Островського, б. 20, у ході якого виявлено 251 пляшку горілки, 15 пляшок вина, 3 пляшки шампанського, 58 пляшок слабоалкогольних напоїв, 229 пачок сигарет. За фактом незаконної реалізації ПП Візантія лікеро-горілчаних виробів, що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, прокуратурою Кіровського району м.Донецька 28.03.2008 року порушено кримінальну справу №05-38789 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.204 КК України. Розслідування у кримінальній справі проводила старший слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області Башкова О.О. 28.07.2008 року відносно неї було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, 7.08.2008 року пред'явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, а 11.09.2008 року кримінальну справу спрямовано до Кіровського районного суду м.Донецька з обвинувальним актом. Під час судового розгляду кримінальної справи було з'ясувано, що заява гр.ОСОБА_3 від 30.12.2007 року, яку остання начебто подала до ДПІ Кіровського району м.Донецька щодо порушень правил торгівлі тютюновими та лікеро-горілчаними виробами в магазині по АДРЕСА_2, та яка стала підставою для обшуку належного позивачу приміщення магазину та подальшого порушення кримінальної справи, була сфальсифікована. 7 травня 2010 року по даному факту старшим прокурором Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Тимощуком С.О. була порушена кримінальна справа за ч.1 ст.358 КК України. У ході судового розгляду справи судом обвинувачення відносно ОСОБА_1 змінено з ч.3 на ч.1 ст.204 КК України. Вироком Кіровського районного суду м.Донецька від 17.04.2012 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України та призначено покарання у вигляді 17000 грн. штрафу з конфіскацією лікеро-горілчаних виробів у кількості 155 пляшок горілки. Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28.09.2012 року вирок Кіровського районного суду м.Донецька від 17.04.2012 року скасовано, справу спрямовано прокурору для організації додаткового розслідування. 4.12.2012 року розпочато кримінальне провадження №12012050880000381 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України. Постановою старшого прокурора прокуратури Кіровського району м.Донецька від 10.12.2012 року підслідність вказаного кримінального провадження визначено за СУ ДПС у Донецькій області. Постановою старшого слідчого СУ ДПС у Донецькій області від 22.02.2013 року зазначене кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення. До теперішнього часу усі належні їй та вилучені лікеро-горілчані вироби, слабоалкогольні напої та сигарети не повернуті. Вона намагалась отримати вилучене у неї майно, оглянути його, у зв'язку з чим зверталась до керівництва ГУМВС України в Донецькій області та Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області з запитами та скаргами, однак їй так і не був наданий доступ до вилученого у неї майна, що підтверджує ту обставину, що дане майно зникло.

Вона просила на підставі Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду , ст. 1176 ЦК України відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету завдану їй незаконними діями органів дізнання, досудового слідства і суду, матеріальну шкоду в розмірі 31 088,74 грн., яка складається з:

- вартості майна у вигляді лікеро-горілчаних та тютюнових виробів на суму 18 783,53грн.;

- збитків пов'язаних з вартістю невідбутної поїздки до країни Ізраїль у сумі 1185,87 грн., 41,53 грн. та 217,81 грн. на загальну суму 1445,21 грн.;

- оплачених витрат на юридичну допомогу під час досудового слідства, яка складає 3400 грн.;

- вартості 2 знищених, під час огляду, замків на суму 85 грн.;

- суми сплачених нею 25.01.2012 року штрафів в розмірі 7300 грн., які були накладені на неї на підставі незаконних протоколів про адміністративні правопорушення №49 та №50 від 13 лютого 2008 року, винесених державним податковим ревізором відділу оперативного контролю ДПІ у Кіровському районі м.Донецька Бровяковою О.О. під час проведення незаконної перевірки, нібито за фактом порушень ст.164 та ч.1 ст.155 КУпАП, яких насправді не було, що підтвердилось під час проведення досудового слідства за її звинуваченням, та суми сплаченої комісії банку у розмірі 75 грн. за сплату суми штрафів.

Крім того нею понесені витрати на: довідку про вартість лікеро-горілчаних та тютюнових виробів у розмірі 22,75 грн. (17,75 грн.+ 5 грн.- комісія банку); поштові витрати на звернення з позовом до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у розмірі 31,13 грн.; та поштові витрати на звернення з позовом до Жовтневого районного суду м.Маріуполя у розмірі 22,68 грн., на загальну суму 75,56 грн.

Отже загальна сума складає 31165,30 грн. (31 088,74 грн. + 75,56 грн.)

Також вважала за необхідне компенсувати їй, наведеними діями, завдану моральну шкоду, яка становить 573080 грн.

Крім того зазначила, що з подібним позовом 14.06.2013 року, вона звернулась безпосередньо до Кіровського районного суду м.Донецька, але діяльність суду була зупинена через бойові дії, внаслідок чого вона звернулась до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Під час судового розгляду справи Кіровським районним судом м.Донецька нею були понесені судові витрати на проведення експертизи у справі на предмет визначення вартості вилучених у неї 13.02.2008 року лікеро-горілчаних та тютюнових виробів. За проведення експертизи нею 18.06.2014 року було сплачено 1476 грн., про що свідчить квитанція №79 від 18.06.2014 року.

Під час судового розгляду вказаної цивільної справи позивач ОСОБА_1 надала суду уточнюючу позовну заяву, крім зазначеного просила суд відшкодувати завдану матеріальну шкоду в розмірі 5 грн., що складають поштові витрати на звернення до Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 12.11.2015 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року провадження по даній цивільній справі закрито в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з наданням ОСОБА_1 юридичної допомоги у розмірі 3400 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди у вигляді: вартості лікеро-горілчаних та тютюнових виробів на загальну суму 18783,53 грн.; вартості оплати за послуги Головного управління статистики Дніпропетровської області за отримання довідки №12-18/724 від 7.08.2015 року щодо роздрібних цін на алкогольні, тютюнові вироби в сумі 17,75 грн. та комісія банку в сумі 5 грн., на загальну суму 22,75 грн., а всього - 18806,28 грн. Стягнуто з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування судових витрат на проведення експертизи в розмірі 1476 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

З даним рішенням не погодилися позивач, Прокуратура Донецької області, Державна казначейська служба України та оскаржили його в апеляційному порядку.

Позивач вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права рішення суду першої інстанції в частині відмови їй в стягненні суми штрафів в розмірі 7300 грн., суми сплаченої нею комісії банку за сплату суми штрафів в розмірі 75 грн. та вартості поїздки до країни Ізраїль у сумі 1445,21 грн. Просила змінити рішення суду першої інстанції та стягнути на її користь суму сплаченого нею штрафу в розмірі 7300 грн., суми сплаченої нею комісії банку за сплату суми штрафів в розмірі 75 грн. та вартість поїздки до країни Ізраїль у сумі 1445,21 грн.

Прокуратура Донецької області та Державна казначейська служба України вважають, що суд першої інстанції не повно з ясував обставини справи не звернув увагу на всі доводи і докази відповідачів по справі та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просили скасувати рішення суду першої інстанціі та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судове засідання позивач не з явилася, повідомлена про час і місце судового засідання телефонограмою та SMS - повідомленням.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з явився, повідомлений про час і місце судового засідання судовою повісткою.

Представник Головного управління Національної поліції у Донецькій області також до суду не з явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи в його відсутність.

В судовому засіданні представник Прокуратури Донецької області заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача та підтримала доводи апеляційної скарги Прокуратури Донецької області. Просила апеляційний суд задовольнити апеляційні скарги Прокуратури Донецької області та Державної казначейської служби України та відхилити апеляційну скаргу позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Прокуратури Донецької області, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційні скарги з наступних підстав.

Згідно ст. 17 Закону України 23.02.2006 N 3477-IV 2 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року East/West Alliance Limited проти України , Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (п.167 рішення).

У п. 168 рішення Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124).

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

У пункті 67 рішення ЄСПЛ по справі Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, зазвичай становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, рішення у справах Бурдов проти Росії (Burdov v. Russia), заява №59498/00, п.40, ECHR 2002-III, Ясійньєне проти Литви (Jasinienv. Lithuania), заява №41510/98, п.45, від 6 березня 2003 року. Уряд не надав жодного пояснення, яке б виправдало невиконання рішення у цій справі як законне та дозволило б відхід від зазначених принципів.

Далі в приведеному вище рішенні в п.71 Суд зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, неповинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п.69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.53, та Тошкуце та інші проти Румунії (ToscutaandOthers v. Romania), п.38).

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

13 лютого 2008 року працівниками відділу податкової міліції Державної податкової інспекції в Кіровському районі м.Донецька проведено огляд приміщення приватного підприємства Візантія , у ході якого виявлено 251 пляшку горілки, 15 пляшок вина, 3 пляшки шампанського, 58 пляшок слабоалкогольних напоїв, 229 пачок сигарет.

За фактом незаконної реалізації ПП Візантія лікеро-горілчаних виробів, що становлять загрозу для життя та здоров'я людей, прокуратурою Кіровського району м.Донецька 28 березня 2008 року було порушено кримінальну справу № 05-38789 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, розслідування якої проводилося СВ Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області.

7 серпня 2008 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.204 КК України, 11 вересня 2008 року кримінальну справу з обвинувальним актом направлено до Кіровського районного суду м.Донецька. Постановою прокурора від 19 березня 2012 року пред'явлене обвинувачення змінено з ч.3 на ч.1 ст. 204 КК України.

Вироком Кіровського районного суду м.Донецька від 17 квітня 2012 року ОСОБА_1 була визнана винною у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.204 КК України, з призначенням покарання у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. з конфіскацією лікеро-горілчаних виробів у кількості 155 пляшок, на підставі ст. 49 КК України від призначеного покарання звільнена у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 вересня 2012 року зазначений вирок суду скасовано, справу направлено для додаткового розслідування.

Постановою старшого слідчого СУ ДПС у Донецькій області від 22 лютого 2013 року кримінальне провадження №12012050880000381 за ч.1 ст.204 КК України за фактом вилучення горілчаної продукції в магазині ПП Візантія 13 лютого 2008 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях посадових осіб ПП Візантія ознак кримінального правопорушення.

Після закриття кримінального провадження ОСОБА_1 протягом 2013 року з приводу надання інформації, відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями, повернення вилучених 13 лютого 2008 року лікеро-горілчаних та тютюнових виробів під час проведення огляду приміщення приватного підприємства Візантія , ОСОБА_1 зверталась двічі до начальника Кіровського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, до старшого слідчого СУ ДПС у Донецькій області Ткаченко А.Ю.

Дослідженні в судовому засіданні відповіді на звернення позивача свідчать про те, що ОСОБА_1 марно зверталася до органів внутрішніх справ з приводу повернення майна.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майнові права позивача дійсно порушено за наслідками кримінального провадження, проведенням огляду, вилученням майна - лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, оскільки з часу закриття кримінального провадження, вилучене майно, яке приєднане до матеріалів кримінальної справи, не повернуто позивачу, процесуальне рішення протягом місяця з часу звернення позивача, прийнято не було, як передбачено в абзаці 13 пункту 14 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41.

Як зазначалось вище, позивач неодноразово зверталася з приводу повернення вилученого майна до слідчих органів, однак майно їй повернуто не було, постанова з цього питання не ухвалювалась, а відмовлено листами. Зазначені дії свідчать про невиконання слідчими органами обов'язку щодо повернення вилученого майна позивача.

Суд правильно встановив, що порушене право позивача підлягає захисту в порядку цивільного судочинства, оскільки звернення позивача до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди відбулося після неповернення органами досудового слідства вилученого майно у передбачені законом строки.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 16 травня 2007 року.

Бездіяльність органів слідства у повернені речових доказів по справі свідчить про спричинення позивачу шкоди у зв'язку з неможливістю отримати вилучене під час огляду майно.

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

Відповідно до ст.1 Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР зі змінами та доповненнями підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,що обмежують права громадян; 2)незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3)незаконного проведення оперативно-розшукових заходів,передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно ст.2 Закону України № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових - заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ст.3 Закону України № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Частинами першою та другою статті 12 Закону України № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно ст.7 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду , затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення) відповідно до ст.3 Закону відшкодуванню громадянинові підлягають: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Частиною 2 ст. 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що майно, зазначене в пункті 2 ст. 3 цього Закону, повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно.

Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю (ч.4 ст.4 Закону № 266/94-ВР).

В абзацах 1,2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду , затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41 передбачено, що відповідно до частини 2 ст. 4 Закону майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів.

Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Вартість майна відповідно до частини 4 ст. 4 Закону визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди (абз.18 п.14 Положення)

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач має право на відшкодування шкоди за вилучене під час огляду майно, оскільки вилучене майно не було повернуто, місце перебування майна невідоме.

Визначаючи розмір шкоди, суд першої інстанції правильно прийняв до уваги, що позивачем ОСОБА_1 надано суду розрахунок вартості лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, на підставі довідки Головного управління статистики у Дніпропетровській області від 7.08.2015 року, відповідно до якого ціна втраченого майна становить 18 783,53грн.грн. Крім того позивачу підлягає відшкодуванню шкода у вигляді понесених витрат на вказану довідку про вартість лікеро-горілчаних та тютюнових виробів у розмірі 22,75 грн. (17,75 грн.+ 5 грн.- комісія банку). З цього приводу позивачем суду надані оригінали квитанцій про понесені витрати.

Доказів щодо спростування вказаної суми відповідачами не надано. Клопотання стосовно призначення експертизи щодо визначення вартості майна сторони в судовому засіданні не заявляли.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди у вигляді: вартості лікеро-горілчаних та тютюнових виробів на загальну суму 18783,53 грн.; вартості оплати за послуги Головного управління статистики Дніпропетровської області за отримання довідки №12-18/724 від 7.08.2015 року щодо роздрібних цін на алкогольні, тютюнові вироби в сумі 17,75 грн. та комісія банку в сумі 5 грн., на загальну суму 22,75 грн., а всього - 18806,28 грн.

Крім того, як вже було зазначено, ОСОБА_1 з подібним позовом 14.06.2013 року звернулась безпосередньо до Кіровського районного суду м.Донецька, але діяльність суду була зупинена через бойові дії, внаслідок чого вона звернулась до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Під час судового розгляду справи Кіровським районним судом м.Донецька ОСОБА_1 сплатила судові витрати у розмірі 1476 грн. за проведення експертизи у справі на предмет визначення вартості, вилучених у неї 13.02.2008 року лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, про що свідчить квитанція №79 від 18.06.2014 року.

Суд першої інстанції також правильно встановив, що наведені витрати в розмірі 1476 грн. є похідними від необхідності позивача довести вартість лікеро-горілчаних та тютюнових виробів, завдана з цього приводу шкода, підлягає відшкодуванню шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, а тому у наведеній частині позовних вимог, позов підлягає задоволенню.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги позивача та дійшов висновку, що вони є безпідставними.

Статтею 303 ч. 1 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відносно збитків пов'язаних з вартістю невідбутної поїздки до країни Ізраїль у сумі 1185,87 грн., 41,53 грн. та 217,81 грн. на загальну суму 1445,21 грн. суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення вказаних збитків.

З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2008 року було порушено кримінальну справу № 05-38789 за ознаками злочину, який передбачено ч. 3 ст. 204 КК України, а туристичну подорож до країни Ізраїль позивачка оплатила 18 липня 2008 року, тобто після порушення кримінальної справи за фактом реалізації ПП Візантія незаконно виготовлених спиртних напоїв. На момент проведення вказаної оплати туристичної подорожі ОСОБА_1 вже було відомо про порушення даної кримінальної справи.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду у кримінальному провадженні №12012050880000381 за ч.1 ст.204 КК України.

Разом з тим, дослідженні судом докази, надані суду позивачем, з приводу стягнення збитку у сумі 1445,21 грн. свідчать про те, що довідка МВС України серії НОД №076969 від 1.08.2008 року, за якою позивач не здійснила поїздки до країни Ізраїль, вказує на притягнення ОСОБА_1 у іншій кримінальній справі за ч.1 ст.172 КК України. Отже позивачем не надано належних доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді збитків пов'язаних з вартістю невідбутної поїздки до країни Ізраїль.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення вартості 2 знищених, під час огляду, замків на суму 85 грн., оскільки вони не є обґрунтованими, з цього приводу не надано належних доказів щодо вартості замків, оригінали квитанцій відсутні та не доведено суду, що саме ці замки були знищені.

Щодо позовних вимог про стягнення сплачених ОСОБА_1 25.01.2012 року штрафів на загальну суму 7300 грн. (6800+500), які були накладені на неї, за її твердженням, на підставі незаконних протоколів про адміністративні правопорушення №49 та №50 від 13 лютого 2008 року, винесених державним податковим ревізором відділу оперативного контролю ДПІ у Кіровському районі м.Донецька Бровяковою О.О. під час проведення незаконної перевірки, нібито за фактом порушень ст.164 та ч.1 ст.155 КУпАП, та суми сплаченої комісії банку за сплату суми штрафів у розмірі 75 грн. суд першої інстанції правильно врахував наступне.

13.02.2008 року співробітником ДПІ у Кіровському районі м.Донецька, на підставі акту перевірки №384/232/24651825/43 від 13.02.2008 року, складено протоколи №49 та №50 про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1, відповідно за ч.1 ст.155-1 КУпАП та ст.164 КУпАП, про що свідчать надані позивачем оригінали зазначених документів.

Жодного доказу щодо накладення на ОСОБА_1 адміністративних стягнень у вигляді штрафів, за результатами розгляду вказаних протоколів, суду не надано, а наданий оригінал постанови Кіровського районного суду м.Донецьк від 18.04.2008 року свідчить про відмову в притягненні до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.164 КУпАП, отже позивачем не доведені обставини, щодо накладення на неї взагалі адміністративних стягнень у вигляді штрафів в розмірі 7300 грн. та їх сплати, за таких обставин у зазначеній частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

Що стосується застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 7300 грн. (6800+500) та суми сплаченої комісії банку за сплату суми штрафів у розмірі 75 грн., за наданими документами, судом правильно встановлене наступне.

13 лютого 2008 року на підставі направлень від 13.02.2008 року № 79/77 та № 80/76 ДПІ у Кіровському районі м. Донецька проведено перевірку ПП Візантія щодо контролю за здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності, про що складений акт від 13.02.2008 року №384/232/24651825/43.

На підставі акту перевірки прийнято рішення про застосування фінансових санкцій від 22.02.2008 року № 7416/23-213-0000622330 на суму 6 800,00 грн., та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 22.02.2008 року № НОМЕР_1 на суму 500,00 грн.

За постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2011 року, у справі №2а/0570/22273/2011, задоволено позов державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька до приватного підприємства Візантія про стягнення заборгованості по штрафним санкціям на загальну суму 7 300,00 грн. Стягнути з рахунків у банках, що обслуговують приватне підприємство Візантія (Ідентифікаційний код юридичної особи 24651825, юридична адреса: 83042, АДРЕСА_1) фінансові санкції у вигляді штрафу: в сумі 6 800,00 грн. згідно рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 22.02.2008 року № 7416/23-213-0000622330 та в сумі 500,00 грн. згідно рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 22.02.2008 року № НОМЕР_1.

Вказана постанова суду за ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 2.02.2012 року у справі №2а/0570/22273/2011, залишена без змін.

Згідно квитанцій №206364, №206363 та №59 від 25.01.2012 року ОСОБА_1 сплатила штрафні (фінансові) санкції відповідно в розмірі 6 800,00 грн., 500,00 грн. та суму комісії банку за сплату суми штрафів у розмірі 75 грн.

ЗЩ огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що є безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення сплачених нею штрафних санкцій на загальну суму 7 300,00 грн. Законність їх стягнення встановлена рішенням суду, тому у зазначеній частині позовних вимог позивачу слід відмовити, як і у стягненні суми комісії банку за сплату суми штрафів у розмірі 75 грн.

Суд першої інстанції також правильно встановив, що не має підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на пересилання позовної заяви з доданими до неї матеріалами до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області в сумі 31,13 грн. та до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області в сумі 22,68 грн. та 5 грн., дані витрати не є майновими збитками у цій справі.

Положеннями Закону України № 266/94-ВР та ст.1176 ЦК України визначені підстави відшкодування матеріальної шкоди з правовідносин які є предметом розгляду справи. Однак зазначені норми не містять підстав для стягнення поштових витрат, як матеріальної шкоди завданою позивачу діями відповідачів.

Не відносяться зазначені витрати, відповідно до положень ст.79 ЦПК України, до судових витрат, і відповідно не підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.

Перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи, визначений ч.3 ст.79 ЦПК України є виключним. Тому інші фактичні витрати учасників процесу, не передбачені у зазначеній статті, до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрати з оплати поштових відправлень, не відносяться.

Крім того, ОСОБА_1 понесла витрати в сумі 31,13 грн., направивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з порушенням правил підсудності. Зазначена позовна заява їй була повернута та роз'яснено право на звернення з позовом до належного суду.

Апеляційний суд також перевірив доводи апеляційних скарг Прокуратури Донецької області та Державної казначейської служби України. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що вказані доводи є безпідставними.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги доводи представників відповідачів щодо відмови в задоволені позову, дані доводи не випливають з матеріалів справи та наявних у справі доказів, вони не ґрунтуються на вимогах Закону та не впливають і не спростовують наведених мотивовано - обґрунтованих висновків суду. Суд дійшов до вказаних висновків відповідно до встановлених обставин справи без порушення норм матеріального чи процесуального Закону.

Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 підлягають відхиленню, а рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Прокуратури Донецької області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді