Ухвала

від 22.03.2017 по справі 368/294/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2017 р. м. Київ К/800/12826/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Штульман І.В.,

здійснивши в порядку письмового провадження касаційний розгляд справи за адміністративним позовом Кагарлицького районного центру зайнятості (далі - Кагарлицький РЦЗ) до ОСОБА_4 про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю за касаційною скаргою представника позивача на судові рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року представник Кагарлицького РЦЗ звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідачки безпідставно отриману допомогу по безробіттю за період з 01.05. по 09.09.2013 року на загальну суму 8364,61 грн.

Посилався на незаконність отримання коштів ОСОБА_4, оскільки остання у вказаний період працював в товаристві Ясенсвіт .

Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року, залишеною без змін Київським апеляційним адміністративним судом від 17 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що ОСОБА_4 повідомляла Кагарлицький РЦЗ про її працевлаштування за цивільно-правовим договором, по якому працювала три дні, при цьому кошти за виконану роботу не отримувала.

У касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, просить рішення судів скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що відповідачка, одержуючи допомогу по безробіттю, отримувала винагороду за виконання цивільно-правового договору.

Враховуючи відсутність клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, касаційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.

Розглядаючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. З таким висновком погодитися неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

За правилами, передбаченим частинами першою та другою статті 2, частиною першої статті 3, частиною першою статті 17 КАС України, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Як зазначено у статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України). Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 цього Кодексу означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина перша статті 17 КАС України).

Виходячи з положень зазначених норм, відповідачами в адміністративній справі є суб'єкти владних повноважень, якщо інше не встановлено КАС України.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 22 вересня 2015 року (справа № 21-1888а15), суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування.

Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична або юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи при здійсненні владних управлінських функцій.

Посилання на положення частини четвертої статті 50 КАС України, як на підставу звернення до суду за правилами цього Кодексу, в даному випадку, безпідставні. Згідно із частиною четвертою цієї норми громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Верховний Суд України у вище згаданому судовому рішенні(справа № 21-1884а15) вказав, що логічний спосіб тлумачення частини четвертої статті 50 КАС України дозволяє дійти висновку, що і пункт 5, який є частиною норми цієї статті, як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту пункту 5 по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

У випадку, що розглядається, позов заявлено про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_4 здобуті як допомогу по безробіттю, тому такий позов не підпадає під дію пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України.

За таких обставин, спір, який виник між сторонами, не належить до юрисдикції адміністративних судів.

З урахуванням наведеного, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених частиною першою статті 228 КАС України, із закриттям провадження у справі з огляду на те, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Роз'яснити позивачу, що такий спір може бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.

На підставі наведеного, керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника Кагарлицького районного центру зайнятості задовольнити частково.

Скасувати судові рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року та закрити провадження у справі.

Роз'яснити позивачу, що даний спір може бути вирішений за правилами цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства

Судді: М.М. Олексієнко

Ю.Й. Рецебуринський

І.В. Штульман