Рішення

від 21.03.2017 по справі 910/21353/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2017Справа №910/21353/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері"

про стягнення 195 661,85 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача Дорофєєв О.О. (представник за довіреністю)

від відповідача Боброва К.Л. (представник за довіреністю)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" про стягнення 195 661,85 грн. за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 01/08/2015ПМ від 01.08.2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки в повному обсязі не оплатив позивачу, як постачальнику, суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21353/16 та призначено розгляд справи на 17.01.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 07.02.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2017 розгляд справи відкладено на 21.02.2017.

В судовому засіданні 21.02.2017 судом оголошено перерву до 21.03.2017.

02.03.2017 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

В судовому засіданні 21.03.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та дав пояснення по суті спору.

Розглянувши в судовому засіданні 21.03.2017 подану представником позивача заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частина 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зокрема, під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (зокрема, в бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Проте, беручи до уваги той факт, що позивачем в позовній заяві було заявлено позовні вимоги тільки про стягнення суми боргу в розмірі 195 661,85 грн., тоді як в поданій позивачем заяві про збільшення розміру позовних вимог, позивачем заявлено вимоги про стягнення 267 135,27 грн., з них: 194 156,75 грн. - основного боргу, 22 120,44 грн. - пені, 19 415,67 грн. - штрафу (10%), 19 340,52 грн. - 25% річних, 12 101,89 грн. - інфляційне збільшення заборгованості, тому суд вбачає підстави вважати подану заяву про збільшення розміру позовних вимог заявою про зміну предмету позову.

Водночас, відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог розцінюється судом, як заява про зміну предмету позову, яка подана після початку розгляду справи по суті, тому задоволенню не підлягає та не приймається судом до розгляду.

Відповідачем по справі надано Відзив на позовну заяву від 21.02.2017р., в якому він зазначає, що визнає заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення основного боргу лише частково, а саме в сумі 125 647грн.01коп. за товар, що був відвантажений Позивачем Позивачу за період з 06.06.2016р. по 20.09.2016р.. В той же час Відповідач не визнає суму боргу в розмірі 68 509грн.74коп., відвантажений Позивачем за видатковими накладними в період з 26.09.2016 по 04.10.2016. Свою відмову Відповідач мотивує тим, що єдиною особою Відповідача, уповноваженою на отримання товару, є його директор ОСОБА_3, який у період з 01.08.2016р. по 09.08.2016р. був у відпустці, у період з 31.08.2016р. по 12.09.2016р. - на стаціонарному лікуванні, у період з 26.09.2016р. по 08.10.2016р. - на сесії в НУБіП України, тож на думку Відповідача, не є зрозумілим, хто підписав документи на отримання товару і коли у відсутність директора, оскільки в документах на отримання товару відсутнє прізвище особи, яка приймала товар, а також стоїть підпис, який не є підписом директора Відповідача ОСОБА_3

З урахуванням особливостей розгляду спору, спір вирішено у відповідності до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, у впродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 01/08/2015ПМ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати, або виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в кількості і асортименті та за ціною, що визначається сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

В пункті 3.1. договору визначено, що якщо інший порядок оплати товару не визначений сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, оплата за товар по цьому договору здійснюється покупцем в наступному порядку6 1005 вартості товару - протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару покупцем від постачальника за відповідною видатковою накладною.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року, в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору (п. 10.1. договору).

Додатковою угодою № 1 від 04.01.2016 до договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 продовжено строк дії договору до 31 грудня 2016 року на тих самих умовах.

Як вказує позивач, ним на виконання умов договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується податковими накладними (копії містяться в матеріалах справи) та видатковими накладними №№: 13955 від 06.06.2016, 14311 від 05.07.2016, 14363 від 08.07.2016, 14415 від 13.07.2016, 14924 від 29.08.2016, 14925 від 29.08.2016, 15164 від 15.09.2016, 15170 від 15.09.2016, 15258 від 23.09.2016, 15165 від 15.09.2016, 15194 від 20.09.2016, 15214 від 20.09.2016, 15259 від 26.09.2016, 15340 від 30.09.2016, 15379 від 04.10.2016, 15352 від 04.10.2016, 15260 від 26.09.2016, 15335 від 26.09.2016, 15335 від 30.09.2016, 15334 від 30.09.2016 (копії містяться в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що відповідач поставлений позивачем товар в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у відповідача, утворилась заборгованість за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 в сумі 194 156,75 грн.

Внаслідок неоплати відповідачем поставленого позивачем товару, 09.11.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією від 08.11.2016 про оплату заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком №5975 від 09.11.2016 (копія міститься в матеріалах справи).

Вказана вимога була отримана уповноваженою особою відповідача 11.11.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи), проте, відповідач залишив вимогу позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 01.08.2015 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки № 01/08/2015ПМ, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати, або виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в кількості і асортименті та за ціною, що визначається сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується податковими накладними (копії містяться в матеріалах справи) та видатковими накладними №№: 13955 від 06.06.2016, 14311 від 05.07.2016, 14363 від 08.07.2016, 14415 від 13.07.2016, 14924 від 29.08.2016, 14925 від 29.08.2016, 15164 від 15.09.2016, 15170 від 15.09.2016, 15258 від 23.09.2016, 15165 від 15.09.2016, 15194 від 20.09.2016, 15214 від 20.09.2016, 15259 від 26.09.2016, 15340 від 30.09.2016, 15379 від 04.10.2016, 15352 від 04.10.2016, 15260 від 26.09.2016, 15335 від 26.09.2016, 15335 від 30.09.2016, 15334 від 30.09.2016 (копії містяться в матеріалах справи).

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату поставленого йому товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 194 156,75 грн.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 194 156,75 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 12.01.2017, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 становить 194 156,75 грн.

Суд не погоджується з доводами Відповідача, вважає їх неналежними, з огляду на наступне.

1. Всі накладні, на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставлений товар з відповідача, та які наявні в матеріалах справи, були оформлені з боку Відповідача однаково, вони містять підпис особи, яка приймала товар з боку Відповідача та оригінал печатки Відповідача. Відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

Відсутність на видаткових накладних такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" (у даному випадку за твердженням відповідача відсутнє зазначення прізвища особи, яка приймала товар) та при наявності особистого підпису особи, яка здійснила приймання товару, завіреного печаткою, не спростовує сам факт отримання товару.

Передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

Крім того, судом прийнято до уваги, що після відвантаження Позивачем товару на користь Відповідача Позивачем було виписано податкові накладні у відношенні кожної видаткової накладної (копії видаткових податкових накладних містяться в матеріалах справи). Відповідно, Позивачем було сплачено податкові зобов'язання з ПДВ в 2016р., а Позивачем отримано право на відповідну суму податкового кредиту, щодо отримання якого Відповідач не заперечував та не оспорював це. Також між Позивачем та Відповідачем було складено Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 04.10.2016, відповідно до якого станом на 04.10.2016 заборгованість Відповідача перед Позивачем склала 193 617грн.89коп. Зазначений акт був підписаний без зауважень представниками обох сторін та скріплений печатками.

Тому необґрунтованими є доводи Відповідача щодо переваги одних видаткових накладних над іншими та визнання факту отримання товару лише за частиною видаткових накладних;

2. Відповідачем не доведено, що в період з 26.09.2016р. по 04.10.2016р. (тобто період, протягом якого товар був поставлений Відповідачу за видатковими накладними, які він не визнає) директор Відповідача ОСОБА_3 був дійсно відсутнім на підприємстві Відповідача. Так, Відповідач зазначає, що директор в період з 01.08.2016 по 09.08.2016 був у відпустці, у період з 31.08.2016 по 12.09.2016 - на стаціонарному лікуванні. Разом з тим зазначені періоди, за які директор Відповідача, начебто, був відсутнім на підприємстві Відповідача, не збігаються з тим періодом, протягом якого Відповідачу був поставлений товар, видаткові накладні за яким він не визнає, а саме: з 26.09.2016 по 04.10.2016. Тобто товар був поставлений вже після зазначених Відповідачем періодів відсутності директора ОСОБА_3 на підприємстві і тому пояснення Відповідача щодо відмови у прийнятті видаткових накладних за період з 26.09.2016 по 04.10.2016р., суд вважає неналежним і не приймається судом до уваги. Окрім того, неналежним є посилання Відповідача на відсутність директора ОСОБА_3 на підприємстві у період з 26.09.2016 по 08.10.2016 у зв'язку з перебуванням його на сесії в НУБіП України, оскільки довідка -виклик на сесію №1155, додана Відповідачем як доказ до Відзиву, датована 17.01.2017 і не має відношення до періоду, про який зазначає Відповідач.

Судом також прийнято до уваги пояснення Позивача щодо загального порядку відвантаження та приймання товару, який мав місце між Позивачем та Відповідачем протягом всього часу співробітництва за договором поставки №01/08/2015 ПМ від 01.08.2015.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 в розмірі 194 156,75 грн.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Частинами 2, 3 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України визначено, що керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, надають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

За приписами п.11 листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів №01-8/155 від 13.02.2002 року, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Водночас, за висновками суду, виходячи з того, що кожна особа здатна бути позивачем та відповідачем у суді, отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" послуг адвоката, пов'язаних з представленням інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права.

Так, позивачем в обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката надано копію договору про надання правової допомоги № 08-01/2015-1 від 08.01.2015, який укладено позивачем з адвокатом Дорофєєвим Олегом Олександровичем, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3771 (копія міститься в матеріалах справи).

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Окрім того, на підтвердження факту оплати позивачем наданої йому правової допомоги, суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

Проте, слід зазначити, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту оплати витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, а в прохальній частині позовної заяви позивач не зазначає, яку саме суму коштів він просить стягнути з відповідача на його користь, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката задоволенню не підлягають, з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

При цьому, суд зазначає, що за положеннями ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, в разі зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", зменшення розміру позовних вимог згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" (код ЄДРПОУ 39817409; адреса: 03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, 24) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" (код ЄДРПОУ 36564492; адреса: 03142, м. Київ, вул. академіка Кримського, 4-А, оф. 100) заборгованість за поставлений товар - 194 156,75 грн. (сто дев'яносто чотири тисячі сто п'ятдесят шість гривень 75 копійок) та судовий збір - 2912,35 грн. (дві тисячі дев'ятсот дванадцять гривень 35 копійок).

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 29.03.2017

Суддя І.І.Борисенко