Постанова

від 01.06.2018 по справі 910/21353/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21353/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017

у справі № 910/21353/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері"

про стягнення 195 661, 85 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ТОВ "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Шульц-Бревері" про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 194 156, 75 грн. заборгованості за договором поставки № 01/08/2015ПМ від 01.08.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 (колегія суддів у складі: Корсакової Г.В. - головуючого, Яковлєва М.Л., Чорної Л.В.), позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 194 156, 75 грн. заборгованості.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвели до помилкових висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 26.04.2018.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди встановили всі необхідні обставини для правильного вирішення спору, та на підставі повного та всебічного дослідження доказів, з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, дійшли правомірного висновку про задоволення позову.

Заслухавши доповідь головуючого судді Ткаченко Н.Г., переглянувши в касаційному порядку оскаржувані постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" (покупцем) 01.08.2015 укладено договір поставки № 01/08/2015ПМ, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати, або виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в кількості і асортименті та за ціною, що визначається сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

В пункті 3.1. договору визначено, що якщо інший порядок оплати товару не визначений сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, оплата за товар по цьому договору здійснюється покупцем в наступному порядку 100% вартості товару - протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару покупцем від постачальника за відповідною видатковою накладною.

Відповідно до п. 10.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Додатковою угодою № 1 від 04.01.2016 до договору поставки продовжено строк дії договору до 31.12.2016 на тих самих умовах.

За твердженнями позивача, ним на виконання умов договору поставки поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових та видаткових накладних.

Відповідач поставлений позивачем товар в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 194 156, 75 грн.

Позивач 09.11.2016 звернувся до відповідача з претензією від 08.11.2016, в якій вимагав сплатити суму заборгованості, проте відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ч. 1 ст. 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судами обох інстанцій встановлено, що на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податковими та видаткових накладних.

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором поставки належним чином не виконав, оплату поставленого йому товару в повному обсязі не здійснив, в результаті чого у нього виникла заборгованість в розмірі 194 156, 75 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене та встановлений судами обох інстанцій факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати поставленого товару, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з останнього на користь позивача 194 156, 75 грн. заборгованості.

Доводи скаржника про те, що суди обох інстанцій не мали підстав вважати договір поставки укладеним не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки як судами обох інстанцій встановлено факт поставки та прийняття товару відповідачем за договором, так і відповідачем в процесі розгляду справи визнано існування відповідних правовідносин між сторонами договору.

Інші доводи скаржника висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

При цьому колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов'язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що пункт 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов'язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Враховуючи викладене та встановлені судами обох інстанцій обставини справи, а також приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, відповідно до яких суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій про задоволення позову, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 - без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/21353/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.

Судді- Білоус В.В.

Жуков С.В.