Постанова

від 18.10.2017 по справі 910/21353/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2017 р. Справа№ 910/21353/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання Кравченко Х.С.

за участю представників:

від позивача: Дорофєєв О.О. - за довіреністю;

від відповідача: Боброва К.Л. - за довіреністю; Гуменник І.П. - за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 (дата підписання 29.03.2017)

у справі № 910/21353/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері"

про стягнення 195 661,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/21353/16 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" заборгованість за поставлений товар - 194 156,75 грн. та судовий збір - 2912,35 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/21353/16 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Також скаржник просить суд поновити пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Яковлєва М.Л., Чорної Л.В. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/21353/16 до провадження, розгляд справи призначено на 11.10.2017.

10.10.2017 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні 11.10.2017 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.10.2017.

В судовому засіданні 18.10.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУД-ПРОЦЕСИНГ ІНСТАЛЕЙШН" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" (Покупець) було укладено договір поставки № 01/08/2015ПМ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати, або виготовити та передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в кількості і асортименті та за ціною, що визначається сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

В пункті 3.1. договору визначено, що якщо інший порядок оплати товару не визначений сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, оплата за товар по цьому договору здійснюється покупцем в наступному порядку 100% вартості товару - протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару покупцем від постачальника за відповідною видатковою накладною.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року, в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору (п. 10.1. договору).

Додатковою угодою № 1 від 04.01.2016 до договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 продовжено строк дії договору до 31 грудня 2016 року на тих самих умовах.

Як вказує позивач, ним на виконання умов договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується податковими накладними (копії містяться в матеріалах справи) та видатковими накладними №№: 13955 від 06.06.2016, 14311 від 05.07.2016, 14363 від 08.07.2016, 14415 від 13.07.2016, 14924 від 29.08.2016, 14925 від 29.08.2016, 15164 від 15.09.2016, 15170 від 15.09.2016, 15258 від 23.09.2016, 15165 від 15.09.2016, 15194 від 20.09.2016, 15214 від 20.09.2016, 15259 від 26.09.2016, 15340 від 30.09.2016, 15379 від 04.10.2016, 15352 від 04.10.2016, 15260 від 26.09.2016, 15335 від 26.09.2016, 15335 від 30.09.2016, 15334 від 30.09.2016 (копії містяться в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що відповідач поставлений позивачем товар в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 в сумі 194 156,75 грн.

Внаслідок неоплати відповідачем поставленого позивачем товару, 09.11.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією від 08.11.2016 про оплату заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком №5975 від 09.11.2016.

Вказана вимога була отримана уповноваженою особою відповідача 11.11.2016, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи), проте, відповідач залишив вимогу позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується податковими накладними (копії містяться в матеріалах справи) та видатковими накладними №№: 13955 від 06.06.2016, 14311 від 05.07.2016, 14363 від 08.07.2016, 14415 від 13.07.2016, 14924 від 29.08.2016, 14925 від 29.08.2016, 15164 від 15.09.2016, 15170 від 15.09.2016, 15258 від 23.09.2016, 15165 від 15.09.2016, 15194 від 20.09.2016, 15214 від 20.09.2016, 15259 від 26.09.2016, 15340 від 30.09.2016, 15379 від 04.10.2016, 15352 від 04.10.2016, 15260 від 26.09.2016, 15335 від 26.09.2016, 15335 від 30.09.2016, 15334 від 30.09.2016 (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідач взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 належним чином не виконав, не здійснив в повному обсязі оплату поставленого йому товару, в результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 194 156,75 грн.

У відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач визнає вимоги позивача щодо стягнення основного боргу лише частково, а саме в сумі 125 647грн.01коп. за товар, що був відвантажений позивачем відповідачу за період з 06.06.2016р. по 20.09.2016р. В той же час відповідач не визнає суму боргу в розмірі 68 509грн.74коп., за товар відвантажений позивачем за видатковими накладними в період з 26.09.2016 по 04.10.2016. Свою відмову відповідач мотивує тим, що єдиною особою відповідача, уповноваженою на отримання товару, є його директор Задояний Д.М., який у період з 01.08.2016р. по 09.08.2016р. був у відпустці, у період з 31.08.2016р. по 12.09.2016р. - на стаціонарному лікуванні, у період з 26.09.2016р. по 08.10.2016р. - на сесії в НУБіП України, тож на думку відповідача, не є зрозумілим, хто підписав документи на отримання товару у відсутність директора, оскільки в документах на отримання товару відсутнє прізвище особи, яка приймала товар, а також стоїть підпис, який не є підписом директора відповідача Задояного Д.М.

Колегія суддів доводи відповідача не приймає до уваги з огляду на таке.

Спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, скріплені печатками підприємств, перелік товару, його вартість, посилання на договір, та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Всі накладні, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставлений товар з відповідача, та які наявні в матеріалах справи, були оформлені з боку відповідача однаково, вони містять підпис особи, яка приймала товар з боку відповідача та оригінал печатки відповідача.

Відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

Відсутність на видаткових накладних такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" (у даному випадку за твердженням відповідача відсутнє зазначення прізвища особи, яка приймала товар) та при наявності особистого підпису особи, яка здійснила приймання товару, завіреного печаткою, не спростовує сам факт отримання товару.

Передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

Крім того, судом прийнято до уваги, що після відвантаження позивачем товару на користь відповідача позивачем було виписано податкові накладні у відношенні кожної видаткової накладної (копії видаткових податкових накладних містяться в матеріалах справи). Відповідно, позивачем було сплачено податкові зобов'язання з ПДВ в 2016р., а відповідачем отримано право на відповідну суму податкового кредиту, щодо отримання якого відповідач не заперечував та не оспорював це. Також між позивачем та відповідачем було складено Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2016 по 04.10.2016, відповідно до якого станом на 04.10.2016 заборгованість відповідача перед позивачем склала 193 617грн.89коп. Зазначений акт був підписаний без зауважень представниками обох сторін та скріплений печатками.

Тому необґрунтованими є доводи відповідача щодо переваги одних видаткових накладних над іншими та визнання факту отримання товару лише за частиною видаткових накладних.

Відповідачем не доведено, що в період з 26.09.2016р. по 04.10.2016р. (тобто період, протягом якого товар був поставлений відповідачу за видатковими накладними, які він не визнає) директор відповідача Задояний Д.М. був дійсно відсутнім на підприємстві відповідача. Так, відповідач зазначає, що директор в період з 01.08.2016 по 09.08.2016 був у відпустці, у період з 31.08.2016 по 12.09.2016 - на стаціонарному лікуванні. Разом з тим зазначені періоди, за які директор відповідача, начебто, був відсутнім на підприємстві відповідача, не збігаються з тим періодом, протягом якого відповідачу був поставлений товар, видаткові накладні за яким він не визнає, а саме: з 26.09.2016 по 04.10.2016. Тобто товар був поставлений вже після зазначених відповідачем періодів відсутності директора Задояного Д.М. на підприємстві і тому пояснення відповідача щодо відмови у прийнятті видаткових накладних за період з 26.09.2016 по 04.10.2016р., колегія суддів вважає неналежними і не приймає до уваги. Окрім того, неналежним є посилання відповідача на відсутність директора Задояного Д.М. на підприємстві у період з 26.09.2016 по 08.10.2016 у зв'язку з перебуванням його на сесії в НУБіП України, оскільки довідка -виклик на сесію №1155, надана відповідачем, датована 17.01.2017 і не має відношення до періоду, про який зазначає відповідач.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджено, та відповідачем не спростовано, що на виконання умов договору поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату поставленого йому товару, заборгованість відповідача становить 194 156,75 грн., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 01/08/2015 ПМ від 01.08.2015 в розмірі 194 156,75 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Так, позивачем в обґрунтування своїх вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката надано копію договору про надання правової допомоги № 08-01/2015-1 від 08.01.2015, який укладено позивачем з адвокатом Дорофєєвим Олегом Олександровичем, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_1 (копія міститься в матеріалах справи).

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Окрім того, на підтвердження факту оплати позивачем наданої йому правової допомоги, суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

Проте, слід зазначити, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту оплати витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, а в прохальній частині позовної заяви позивач не зазначає, яку саме суму коштів він просить стягнути з відповідача на його користь.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката задоволенню не підлягають, з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам законодавства, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шульц-Бревері" на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/21353/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі № 910/21353/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/21353/16 повернути до господарського суду міста Києва

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна