Ухвала

від 28.03.2017 по справі 810/932/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2017 року К/800/36183/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Голубєвої Г.К. Юрченко В.П. , розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 у справі № 810/932/13-а за позовом Приватного акціонерного товариства Центросталь-Домсталь до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Центросталь-Домсталь звернулося з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС, вчинену під час оформлення акта від 13.08.2012 № 1208/2200/23535092 про результати планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства Центросталь-Домсталь з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2012, яка полягає у неврученні зазначеного акта Приватному акціонерному товариству Центросталь-Домсталь згідно з вимогами пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17, ст. 86 Податкового кодексу України до прийняття податкових повідомлень-рішень від 06.09.2012 № 0001462300 і № 0001472300;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС від 06.09.2012 № 0001462300 щодо нарахування Приватному акціонерному товариству Центросталь-Домсталь податку на прибуток в сумі 1251498,00 грн., штрафних санкцій в сумі 258172 грн., а всього в сумі 1509670,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС від 06.09.2012 № 0001472300 щодо донарахування Приватному акціонерному товариству Центросталь-Домсталь податку на додану вартість в сумі 357274,00 грн., штрафних санкцій в сумі 33075,00 грн., а всього в сумі 390349 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС від 06.09.2013 № 0001462300 та № 0001472300. Визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області ДПС щодо невручення Приватному акціонерному товариству Центросталь-Домсталь акта від 13.08.2012 № 1208/2200/23535092.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Вишгородська об'єднана Державна податкова інспекція Головного Управління Міндоходів у Київській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в адміністративному позові повністю, оскільки вважає, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

На підставі розпорядження керівника апарату від 12.10.2016 № 978 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2016 справа № 810/932/13-а була перерозподілена на суддю Борисенко І.В.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області ДПС проведено планову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства Центросталь-Домсталь з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.09.2009 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт від 13.08.2012 № 1208/2200/23535092.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.09.2012 за №0001472300 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 357274,00 грн. за основним платежем та в сумі 33075,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та від 06.09.2012 за № 0001462300 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1254498,00 грн. за основним платежем та в сумі 258172 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення вимог:

- пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України, що полягало у тому, що позивач не включив за І квартал 2012 року до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, непогашену кредиторську заборгованість в сумі 3294476,78 грн. за товар та за отримані транспортні послуги перед фірмою GCB CENTROSTAL BYDGOSZCZ SA (Польща) за контрактами, за якими минув строк позовної давності, встановлений Конвенцією про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, підписаною Україною 14.06.1974, ратифікованою - 14.07.1993 та яка набула чинності для України 01.04.1994. Також позивач не включив за І квартал 2012 року до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, непогашену кредиторську заборгованість в сумі 497300,00 грн. перед Українська гірничо-металургійна компанія , яка виникла 25.12.2008. В результаті позивачем занижено за І квартал 2012 року податок на прибуток підприємств в сумі 796272,00 грн.;

- п.5.1 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , що призвело до заниження за IV квартал 2009 року, І квартал 2010 року, півріччя 2010 року, за 9 місяців 2010 року, за 2010 рік податку на прибуток підприємств в сумі 236414,00 грн., та п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 218812,00 грн. Порушення вказаних норм закону полягало у тому, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат/витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат за операціями з придбання товарів у ТОВ Фастех .

Підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість , п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 357274,00 грн. за періоди жовтень 2009 року - травень 2011 року за операціями з придбання товару у ТОВ Фастех .

Податковий орган вважає, що операції між позивачем і ТОВ Фастех є нереальними, оскільки первинні документи (видаткові накладні, акти виконаних робіт, акти прийому-передачі) підписані не директором ТОВ Фастех , а іншою особою, про що свідчить висновок спеціаліста від 06.08.2012 №366 СТКЗР Білоцерківського МВ при ГУ МВС України в Київській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що строк позовної давності за договорами не закінчився, а відтак, у позивача не виникло обов'язку збільшувати доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, на суму кредиторської заборгованості позивача. Валові витрати/витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит сформовані позивачем у відповідності до вимог закону.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді.

Згідно пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з акту перевірки, за даними бухгалтерського обліку станом на 01.10.2009 обліковується кредиторська заборгованість ПАТ Центросталь-Домсталь перед фірмою GCB CENTROSTAL BYDGOSZCZ SA (Польща).

За контрактом від 04.12.2000 за №76/01/00 обліковується кредиторська заборгованість за товар в загальній сумі 255436,36 дол. США (2562030,44 грн.) за період з 01.10.2002 по 12.09.2003 та заборгованість за отримані транспортні послуги в сумі 1550,0 дол. США (8215,00 грн.), яка виникла 12.09.2004.

Виходячи з положень ст.20 Конвенції про позовну давність в міжнародної купівлі-продажу товарів від 14.06.1974, якщо боржник до закінчення строку позовної давності у письмовій формі визнає своє зобов'язання перед кредитором, то від дня такого визнання розпочинається новий чотирирічний строк давності позову.

ПАТ Центросталь-Домсталь визнало своє зобов'язання (борг за товари) перед фірмою GCB "CENTROSTAL BYDGOSZCZ" SA в письмовій формі 10.01.2004 в сумі 570662,76 дол. США та зазначило, що при виконанні контракту від 04.12.2000 за №76/01/00 застосовується Віденська Конвенція Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів та Конвенція про позовну давність в міжнародної купівлі-продажу товарів від 14.06.1974.

На думку податкового органу, новий термін позовної давності ПАТ Центросталь-Домсталь за кредиторською заборгованістю перед фірмою GCB CENTROSTAL BYDGOSZCZ SA (Польща) за контрактом від 04.12.2000 за №76/01/00 розпочався з 10.01.2004.

У період з 01.10.2009 по 31.03.2012 ПАТ Центросталь-Домсталь у погашення кредиторської заборгованості не перераховувало кошти фірмі GCB CENTROSTAL BYDGOSZCZ SA (Польща).

Станом на 31.03.2012 за цим контрактом у ПАТ Центросталь-Домсталь обліковується непогашена кредиторська заборгованість в сумі 255436,36 дол.США (2033707,67 грн.).

У зв'язку із тим, що термін позовної давності ПАТ Центросталь-Домсталь за кредиторською заборгованістю перед фірмою GCB CENTROSTAL BYDGOSZCZ SA (Польща) за контрактом від 04.12.2000 за №76/01/00, який розпочався з 10.01.2004, закінчувався 10.01.2008, ПАТ Центросталь-Домсталь відповідно до ст. 20 Конвенції про позовну давність в міжнародної купівлі-продажу в письмовій формі 08.01.2008 знову визнало своє зобов'язання перед фірмою GCB CENTROSTAL BYDGOSZCZ SA у сумі 414662,76 дол.США (кредиторська заборгованість станом на 01.01.2008).

Також, за контрактом від 01.09.2003 за №PL/090020573/ZZR2003/E 103/30/00089/03 у позивача є заборгованість перед GCB CENTROSTAL BYDGOSZCZ SA в сумі 158354,26 дол.США (1260769,11 грн.), яка виникла за період з 13.02.2006 по 14.05.2007.

Станом на 31.03.2012 на балансі ПАТ Центросталь-Домсталь за даним контрактом залишилась непогашена кредиторська заборгованість у сумі 158354,26 дол.США (1260769,11 грн.), термін позовної давності за якою відповідно до ст.8 Конвенції про позовну давність в міжнародної купівлі-продажу товарів від 14.06.1974, на думку податкового органу, вже настав.

Однак, відповідно до п.2 ст.12 Конвенції про позовну давність в міжнародної купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або сплати частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення.

Згідно зі ст.23 Конвенції незалежно від положень цієї Конвенції строк позовної давності в будь-якому випадку минає не пізніше, ніж 10 років від дня, коли цей строк розпочався згідно зі статтями 9, 10, 11 і 12 цієї Конвенції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.03.2006 ЗАТ Центросталь-Домсталь та GCB Centrostal -Bydgoszcz S. А. підписали Додаткову угоду № 24 до Контракту від 04.12.2000 за №76/01/00 та Додаткову угоду № 6 до Контракту від 01.09.2003 за №PL/090020573/ZZR2003/E103, за якими сторони визнали борг та визначили графік погашення боргу, починаючи з 31.03.2007 рівними платежами кількістю 48 платежів.

Останній платіж був здійснений в листопаді 2008 року, наступний платіж мав бути здійсненим не пізніше 31.12.2008.

Таким чином, за цим платежем чотирирічний термін позовної давності розпочинається 01.01.2009 та закінчується 01.01.2013. Так само й за обома додатковими угодами.

Судами встановлено, що рух платежів підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, яка наявна в матеріалах справи.

Також, відповідно до ст.23 Конвенції не сплив і 10-річний строк позовної давності.

За умовами п.4.1 Контракту між позивачем та GCB Centrostal-Bydgoszcz платіж здійснюється протягом 60 днів з дня відвантаження товару продавцем. Отже, з врахуванням 10 років за першою вантажною митною декларацією від 01.10.2002 за №16940 (контракт від 04.12.2000 №76/01/00), строк позовної давності настає не раніше 01.01.2013, а за першою ВМД від 13.02.2006 № 901678 (контракт від 01.09.2003 № PL/090020573/ZZR2003/E103), - 13.04.2016.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за договором між позивачем та Українською гірничо-металургійною компанією не виникло безповоротної фінансової допомоги у вигляді заборгованості, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, оскільки за заборгованістю позивача в сумі 497300 грн. не настав строк позовної давності.

Податковий орган в касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів та доказів на спростування встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність визначення позивачу податку на прибуток підприємств з викладених в акті перевірки підстав.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.5.2 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З 01.04.2011 набрав чинності розділ ІІІ Податкового кодексу України Податок на прибуток підприємств .

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Підпунктом 138.1.1. п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зважаючи на наведені норми податкових законів, колегія суддів зазначає, що витрати платника податків мають бути фактично здійснені як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, і підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що передбачають реальні господарські операції, які відображаються в податковому обліку та які повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, було досліджено договори, податкові накладні, видаткові накладні, а також інші первинні документи, внаслідок чого встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають встановленій законодавством формі.

Також суд першої інстанції встановив, що протягом періоду, що перевірявся, позивач орендував у ТОВ Фастех нежиле приміщення, що свідчить про наявність у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Фастех зроблені без дослідження самих господарських операцій з контрагентом.

Платник податків (покупець товарів, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати на час вчинення господарських операцій та після вчинення таких операцій контроль за дотриманням платником податку, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та оподаткування і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати/витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та на податковий кредит за зафіксовані контролюючим органом порушення постачальника.

Допущені постачальником порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) витрат і податку на додану вартість.

У справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також знаходить правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягала у неврученні позивачу примірника акта перевірки. Зазначена бездіяльність є протиправною, оскільки порушує передбачене у пп.17.1.6 п.17.1 ст.17, ст.86 Податкового кодексу України право платника податків на ознайомлення та отримання акта перевірки перед підписанням цього акта, а у разі наявності зауважень щодо змісту акта (тексту) - його право на підписання акта із застереженням та на подання письмових заперечень на акт.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко