Рішення

від 20.03.2017 по справі 910/2033/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2017Справа №910/2033/17 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Городоцької місцевої прокуратури Львівської області

до 1) Львівської обласної ради

2) Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства

3) Мостиського товариства мисливців і рибалок

про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014, визнання недійсним договору

Представники сторін:

від прокуратури: Бондарчук І.П. - службове посвідчення № 026128 від 13.05.2014 р.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від відповідача-3: Хома М.А. - керівник, відповідно до виписки з ЄДРПОУ;

вільний слухач: ОСОБА_3 - паспорт серії НОМЕР_1, виданий Мостицьким РВУМВС України у Львівській обл., 30.10.1996 р.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Городоцької місцевої прокуратури Львівської області до 1) Львівської обласної ради, 2) Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, 3) Мостиського товариства мисливців і рибалок про визнання незаконним та скасування рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад, визнання недійсним договору в частині.

Позовні вимоги мотивовані порушенням процедури надання в користування мисливських угідь при прийнятті спірного рішення та, відповідно, укладенні оспорюваного договору.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.02.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 28.02.2017 р.

24.02.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва прокурор подав документи на виконання вимог ухвали суду від 09.02.2017 р.

27.02.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав письмові пояснення по справі.

В судове засідання 28.02.2017 р. представники відповідачів 1, 2 не з'явилися, вимоги ухвали суду від 09.02.2017 р. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштових відправлень № 01030 39222527, 01030 39222497 відповідно, але 28.02.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач 1 подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача 3 подав заяву про неотримання копії позовної заяви.

Прокурор, представник відповідача 3 не заперечували проти клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.02.2017 року розгляд справи відкладено на 20.03.2017 року.

28.02.2017 року до загального відділу діловодства відповідач 3 подав заяву про фіксування судового процесу.

В судове засідання 20.03.2017 року представники відповідачів 1, 2 не з'явилися, вимоги ухвали суду від 09.02.2017 р. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленнями про вручення поштових відправлень № 01030 39292819 та № 01030 39292843, відповідно, але 20.03.2017 р. до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач 1 подав заяву в якій визнано позов.

В судовому засіданні 20.03.2017 року представник відповідача 3 підтримав подане клопотання про залишення позову без розгляду.

Суд відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.

Прокурор позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача 3 заперечував проти позову, просив суд в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представника прокуратури та представника відповідача 3, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Рішенням Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 Про звернення щодо надання в користування мисливських угідь у Львівській області Мостиському товариству мисливців і рибалок, надано в користування мисливські угіддя терміном на 15 (п'ятнадцять) років Мостиському товариству мисливців і рибалок у визначених межах, згідно з додатком до цього рішення.

Відповідно до додатку до рішення всього передано угідь 25 597 га, у тому числі польові - 19619 га, лісові - 5478,4 га, водно-болотні - 500 га. Межі мисливських угідь: від с. Владипів дорогою через с. Пнікут, с. Нагірне (за виключення земель Пнікутської та Раденицької сільських рад), далі до с. Гусаків, с. Поповичі до лінії інженерно-технічних споруд уздовж кордону з Республікою Польща, далі лінією інженерно-технічних споруд до р. Вишня, до її перетину з залізничним мостом біля с. Підгать, далі залізницею до границі Мостиського району, границею Мостиського з Городоцьким, Самбірськими районами (за виключенням земель Мостиської міської ради, Малокрянської, Підлісківської, Стоянцівської сільських рад), до с. Владипіль.

На виконання рішення, 11.04.2014 року між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мостиським товариством мисливців і рибалок укладено договір №46 про умови ведення мисливських господарств.

Як зазначено прокурором та вбачається з матеріалів справи, Балицькою, Гусаківською, Дидятицькою, Поповицькою, Хідновицькою, Чернівською та Шегинівською сільськими радами Мостиського району згоду на передачу Мостиському товариству мисливців і рибалок у користування мисливських угідь, які знаходяться в межах згаданих сільських рад, не надавали та договорів не укладали.

В свою чергу Твіржанською сільською радою 16.07.2012 надавалася згода Мостиському товариству мисливців і рибалок на перезакріплення мисливських угідь для ведення мисливського господарства на території вказаної сільської ради терміном на 5 років, водночас відповідно рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 та договору №46 від 11.04.2014 Мостиському товариству мисливців і рибалок надано в користування мисливські угіддя до 01.04.2029, які охоплюють в тому числі мисливські угіддя Твіржанської сільської ради.

Окрім цього, 22.11.2016 до Городоцької місцевої прокуратури надійшло колективне звернення жителів с.Старява Мостиського району Львівської області щодо незгоди із рішенням Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 про передачу у користування мисливських угідь Мостиському товариству мисливців і рибалок, оскільки заявники є власниками земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського товариства, які в свою чергу знаходяться на території Чернівської сільської ради та у межах переданих згаданому товариству у користування мисливських угідь, що підтверджується листом відділу Держгеокадастру у Мостиському району №8-1313-0.1-5438/2-16 від 02.12.2016, на момент прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення, жодного погодження на ведення Мостиським товариством мисливців і рибалок мисливського господарства в межах їхніх земель не надавали.

Прийняття Львівською обласною радою всупереч статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання рішення №1046 від 01.10.2014 без погодження надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь з власниками та користувачами земельних ділянок, і стало підставою для звернення прокурора з даним позовом.

Згідно зі статтею 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Зазначене випливає із положень статей 78, 79 Земельного Кодексу України, які передбачають, що право власності на землю є правом володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земельна ділянка є частиною земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правилами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Частиною 1 статті 316 ЦК України визначає право власності загалом як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб".

Суд зазначає, що з метою відмежування права власності на землю від інших речових прав, право власності на землю (земельну ділянку) доцільно визначати як право особи на землю (земельну ділянку), що полягає у можливості найбільш повного панування над нею, з обмеженнями, встановленими законом або договором, і яке особа здійснює за власною волею, незалежно від волі інших осіб. Адже право власності відрізняється від інших речових прав саме своїм обсягом - найбільш повним.

Разом із тим, суд наголошує, що хоча право власності й не можна звести до сукупності повноважень із володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, вони, поза сумнівом, складають основний зміст права власності, що крім зазначеного підтверджено, ще і положеннями інших нормативно-правових актів, зокрема ст. 317 ЦК України та ст. 134 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".

Суд зазначає, що у даному випадку, виходячи з контексту, поняття "закон" вживається у вузькому, буквальному розумінні - як акт парламенту, прийнятий за специфічною (законодавчою) процедурою.

Статтею 134 Господарського Кодексу встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладену норму закону суд виділяє специфічну ознаку, яка властива саме правомочностям власника. Вона (ознака) полягає в тому, що власник належні йому правомочності здійснює на свій розсуд. Стосовно права власності, здійснення права на свій розсуд, у тому числі і розпорядження ним, то це означає, що влада (воля) власника спирається безпосередньо на закон, існує незалежно від волі всіх інших осіб щодо цієї речі. Волевиявлення всіх інших осіб не лише спирається на закон, а й залежить від волі власника, зумовлене нею . Водночас у процесі реалізації права власності власник не повинен порушувати права і законні інтереси інших осіб, які в деяких випадках можуть суперечити інтересам власника.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя є ділянками суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

Таким чином, запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких знаходиться мисливське угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.

При цьому слід зазначити, що згідно зі статтею 22 Закону України „Про мисливське господарство та полювання" власники та користувачі земельних ділянок мають переважне право на користування мисливськими угіддями.

Отже, суд наголошує, що право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку.

В матеріалах справи наявна заява Львівської обласної ради вих. №02-вих-279 від 14.03.2017 року, в якій остання визнала позов Городоцької місцевої прокуратури Львівської області.

Відповідачами не надано документів на підтвердження спростування тверджень прокурора.

Таким чином, законом встановлено, що для ведення мисливського господарства необхідні погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 11.08.2010р. у справі №50/550-50/560.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

В той же час, відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що Львівська обласна рада, всупереч ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення №1046 від 01.04.2014 року Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Мостиському товариству мисливців і рибалок без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, тому є підстави відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" для визнання цього рішення незаконним та його скасування в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад.

Що стосується договору №46 про умови ведення мисливського господарства від 11.04.2014 року, що укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мисливським товариством мисливців і рибалок, то суд зазначає наступне.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Укладений на виконання вказаного рішення договір № 46 про умови ведення мисливського господарства від 11.04.2014, також суперечить ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки всупереч вимогам даної статті Закону на відведення земельної ділянки, щодо умов ведення мисливського господарства відповідачем-3 на якій було укладено спірний договір, погодження усіма землекористувачами, землевласниками та органами місцевого самоврядування не надавалося, тому спірний договір визнається судом недійсним в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад, на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів у рівних частинах.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1. ст..33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Львівської обласної ради №1046 від 01.04.2014 Про звернення щодо надання в користування мисливських угідь у Львівській області Мостиському товариству мисливців і рибалок в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад.

3. Визнати недійсним договір №46 про умови ведення мисливського господарства від 11.04.2014 року, що укладений між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (79054, Львівська область, місто Львів, вул. Яворницького, будинок 8-Б, код ЄДРПОУ 35227669) та Мостиським товариством мисливців і рибалок (81300, Львівська область, Мостиський район, м. Мостиська, вулиця Галицька, будинок 8, код ЄДРПОУ 20786600) в частині надання у користування Мостиському товариству мисливців і рибалок мисливських угідь на території Балицької, Гусаківської, Дидятицької, Поповицької, Твіржанської, Хідновицької, Чернівської та Шегинівської сільських рад.

4. Стягнути з Львівської обласної ради (79008, Львівська область, м. Львів, вул.. Винниченка, будинок 18, код ЄДРПОУ 22340506) на користь прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, код ЄДРПОУ 02910031, рахунок №35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) судовий збір в розмірі 1 066 (одна тисяча шістдесят шість) грн. 66 коп.

5. Стягнути з Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства (79054, Львівська область, місто Львів, вул. Яворницького, будинок 8-Б, код ЄДРПОУ 35227669) на користь прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, код ЄДРПОУ 02910031, рахунок №35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) судовий збір в розмірі 1 066 (одна тисяча шістдесят шість) грн. 66 коп.

6. Стягнути з Мостиського товариства мисливців і рибалок (81300, Львівська область, Мостиський район, м. Мостиська, вулиця Галицька, будинок 8, код ЄДРПОУ 20786600) на користь прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, код ЄДРПОУ 02910031, рахунок №35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) судовий збір в розмірі 1 066 (одна тисяча шістдесят шість) грн. 66 коп.

7. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 06.04.2017 року.

Суддя С.М.Мудрий