Рішення

від 27.03.2017 по справі 922/361/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2017 р.Справа № 922/361/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області, м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків , Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Оріс", м. Харків про скасування рішення за участю представників:

Прокурор - Чирик В.Г., який діє за посвідченням № 036688 від 11.12.2015 року;

відповідача (ХМР) - ОСОБА_1, довіреність № 08-11/91/2-17 від10.01.2017 року;

відповідача (ОК "ЖБК "Оріс") - ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.03.2017 року.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, м. Харків звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати незаконним та скасувати п.15 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 30.09.2009 №206/09; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №179814 від 04.11.2010, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120920500029; зобов'язати Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив "ОРІС" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1.382 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0047; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності (індексний номер: 27737215 від 31.12.2015) за ОК "ЖБК "ОРІС" (код ЄДРПОУ 36374051) на земельну ділянку площею 1,382 га з кадастровим номером 6З10136300:09:001:0047, яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Науки, яке було прийнято державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯЛ №179814, виданий 04.11.2010р. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 30.01.17р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

15.02.17р. прокурор надав супровідний лист з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи, а саме копію проекту землеустрою на земельну ділянку.

15.02.17р. прокурор надав супровідний лист з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи, а саме оригінал документу про сплату судового збору.

15.02.17р. прокурор надав супровідний лист з документами для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи, а саме витяг з Єдиного державного реєстру стосовно ОК "ЖБК "ОРІС" та Харківської міської ради.

06.03.17р. представник відповідача (ХМР) надав заяву про залишення позову без розгляду, оскільки прокурором в позовній заяві не вказано яким саме чином порушуються права держави та не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах в даній справі.

Суд, розглянувши заяву відповідача (ХМР) про залишення позову без розгляду зазначає наступне.

Статтю 81 ГПК України, встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд має право залишити позов без розгляду, а саме:

1) позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

3) виключено;

4) позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

5) позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

6) громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Приймаючи до уваги те, що залишення позову без розгляду на підставі заяв сторін взагалі не передбачено ст. 81 ГПК України, а є виключно ініціативою суду, то у господарського суду відсутні законні підстави для залишення заяви без розгляду, тому в задоволені заяви відповідача (ХМР) слід відмовити.

06.03.17р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 10:00 20.03.17р.

17.03.17р. представник відповідача (ОК "ЖБК "ОРІС") надав відзив на позовну заяву в якому вважає позовні вимоги прокурора необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим просить суд відмовити в їх задоволенні.

17.03.17р. представник відповідача (ОК "ЖБК "ОРІС") надав заяву про застосування до позовних вимог прокурора строк позовної давності в якій вказав, що на 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання, на якій, зокрема, прийнято оскаржуване рішення, був присутній прокурор міста Харкова ОСОБА_4, про що свідчить протокол від 30.09.2009 року. Відтак, встановлено факт обізнаності прокурора про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради ще у вересні 2009 року, в той час як прокурор звернувся до суду з відповідним позовом лише у січні 2017 року. Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади. У зв'язку із обізнаністю прокурора міста Харкова про прийняття безпосередньо за його участі 30.09.2009 року оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру". Відтак, початок перебігу строку позовної давності щодо оскарження п. 15 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 30.09.2009 року № 206/09 починається саме з дати прийняття цього рішення, враховуючи звернення прокурора з даним позовом лише в січні 2017 року, пропуск прокурором строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

20.03.17р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 10:30 27.03.17р.

24.03.17р. представник прокуратури надав заперечення на відзив відповідача (ОК "ЖБК "ОРІС") в яких вказав, що ОК ЖБК ОРІС фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗКУ. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово - будівельного кооперативу. Враховуючи викладене, п. 15 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради від 30.09.2009 р. № 206/09 є незаконними.

24.03.17р. представник прокуратури надав додаткові пояснення по справі в яких вказав, що земельна ділянка, яка передана спірним рішенням міської ради у власність ОК ЖБК ОРІС , розташована в 25-метровій зоні прибережної захисної смуги річки Саржинка (Саржин). Відповідно до ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч. 3 ст. 60 ЗК України). Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Відповідно до п. ґ ч.3 ст.83 ЗК України та п. д ч.4 ст.84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність та користування, крім випадків передбачених законодавством. Отже, як вказує прокурор, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність юридичної особи, оскільки є землями водного фонду України.

24.03.17р. представник прокуратури надав письмові заперечення на клопотання відповідача (ОК "ЖБК "Оріс") про застосування до позовних вимог прокурора строк позовної давності.

Прокурор в судовому засіданні 27.03.17р. заперечував проти заяви відповідача (ХМР) про застосування строку позовної давності, просив суд позов задовольнити.

Представника відповідача (ХМР) в судовому засіданні 27.03.17р. підтримав заяву про застосування строків позовної давності. Підтримав заяву про залишення позову без розгляду.

Представник відповідача (ОК "ЖБК "Оріс") в судовому засіданні 27.03.17р. підтримав заяву про застосування строків позовної давності та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова місцевою прокуратурою встановлено, що п. 15. додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів від 30.09.2009 р. № 206/09 Обслуговуючому кооперативу Житлово-будівельний кооператив ОРІС (код ЄДРПОУ 36374051) (далі - ОК ЖБК ОРІС ) надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на проспекті Леніна (на даний час проспект Науки), загальною площею 1,382 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

Пунктом 15.2 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним дозволу земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 30.09.2009 № 206/09 ОК ЖБК ОРІС передано у власність земельну ділянку, площею 1.382 га, на проспекті Леніна (на даний час проспект Науки) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

На виконання вказаного рішення міської ради від 30.09.2009 №206/09 ОК ЖБК ОРІС видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 1.382 га (державний акт серія ЯЛ №179814 від 04.11.2010).

Відповідно до Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом.

Статтею 123 Конституції України, передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з Законом України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на час звернення прокурора з позовом), підставою для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є: звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, а також інші форми представництва.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь - якій стадії судочинства, в порядку передбаченому процесуальним законом.

Згідно з ч.2 ст.2 ГПК України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Про обов'язок прокурора зазначити у позовній заяві про відсутність такого органу також вказано в абз. 4 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (у редакції, викладеній у пункті 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 №2 "Про внесення до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України доповнень і змін, що стосуються участі прокурора у судовому процесі"). У даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями у даному випадку виступає у якості відповідача.

Відповідно до п.2.1. наказу Генерального прокурора України №6гн від 28.11.2012 "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень" пріоритетним напрямом представницької діяльності є захист інтересів держави у сфері земельних відносин.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України, справи у спорах, передбачених п. 6 ч.1 ст.12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Підставою звернення із даним позовом прокурор вказує те, що рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК ЖБК ОРІС прийнято у порушення вимог ст.41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - Примірний статут).

Відповідно до ч.1 ст.41 ЗК, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Статтею 133 ЖК визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з вимогами ст.137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Частиною 6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п.5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Пунктом 5 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.

Відповідно до абз. 2 п.7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.

Відповідно до абз. 1 п.45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Крім того, абз. 1 п.74 Примірного статуту передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Так, ОК ЖБК ОРІС за своєю метою діяльності не відповідає вимогам ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту, як житлово-будівельний кооператив.

Всупереч ч. 6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту, рішення про створення ОК ЖБК ОРІС (протокол загальних зборів засновників №1 від 12.02.2009) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Відповідно до статуту ОК ЖБК ОРІС та протоколи загальних зборів засновників №1 від 12.02.2009 кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.

Всупереч ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту, статут ОК ЖБК ОРІС не відповідає вимогам Примірного статуту.

Так, п.5.1. статуту кооперативу всупереч ст.ст.133, 135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п.5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п.45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК ЖБК ОРІС всупереч ст.135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).

Всупереч абз. 2 п.7 Примірного статуту, на момент створення ОК ЖБК ОРІС його члени - фізичні особи були у віці понад 30 років, що підтверджується протоколом загальних зборів засновників №1 від 12.02.2009.

За організаційно-правовою формою ОК ЖБК ОРІС являється обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. статуту кооперативу та реєстраційній картці форми 1 кооперативу, та метою його діяльності не являється житлове будівництво.

Відповідно до ст.2 Закону України Про кооперацію обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Тобто метою створення обслуговуючого кооперативу не може бути будівництво житлових будівель.

Факт того, що ОК ЖБК ОРІС не є житлово-будівельним кооперативом підтверджується тим, що кооператив так і не розпочав будівництво, декларація про початок будівництва об'єкту нерухомого майна за адресою м. Харків, по проспекту Науки у відповідному Департаменті зареєстрована не була.

Поряд з цим, у статуті ОК ЖБК ОРІС не визначено кількості квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить його меті.

Таким чином, ОК ЖБК ОРІС фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗКУ. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов.

Вказане рішення прийнято в порушення вимог ст.41 ЗКУ, ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту. Під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК ЖБК ОРІС безоплатно земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:09:001:0047 зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до ЖК та Примірного статуту. Слід зауважити, що Харківська міська рада мала можливість з'ясувати вказані обставини, у зв'язку з тим, що рішення про створення ОК ЖБК ОРІС та список його членів, у разі створення саме ЖБК, повинен був затвердити виконавчий комітет саме Харківської міської ради, відповідно до абз. 1 п.8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470, облік таких громадян здійснюється виконавчим комітетом саме Харківської міської ради; статут ОК ЖБК ОРІС зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті під номером 14801020000043440 від 13.11.2009.

Крім того, ч. 1 статті 41 Земельного кодексу України встановлено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Проте, у ході вивчення законності відчуження земельної ділянки встановлено, що ОК ЖБК ОРІС не розробляв містобудівне обґрунтування, що також свідчить про відсутність мети здійснення будівництва.

Крім того, вказана земельна ділянка, яка передана у власність ОК ЖБК ОРІС , розташована в 25-метровій зоні прибережної захисної смуги струмка Саржинка (Саржин).

Так, згідно 53 вимогами ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Відповідно до вимог ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60 - 62 ЗК України та ст.ст. 1,88 - 90 ВК України.

Так, згідно з вимогами ст.61 ЗК України, ст.89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені вимогами ч.2 ст.59 ЗК України.

Відповідно до ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч. 3 ст. 60 ЗК України).

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Відповідно до п. ґ ч. 3 ст.83 ЗК України та п. д ч.4 ст.84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність та користування, крім випадків передбачених законодавством.

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власніть юридичної особи, оскільки є землями водного фонду України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-14цс14, від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15 щодо аналогічних правовідносин, які в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Частиною 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень , передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Пунктом 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 № 3502/5, передбачено, що для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав, заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили.

Зокрема, вищевикладене відображено у інформаційному листі Вищого господарського суду України Про деякі питання, пов'язані із запровадженням нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 08.02.2013 № 01-06/319/2013. Таким чином, чинним законодавством закріплено, що скасування запису про реєстрацію права власності можливо лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зазначене зумовлює висновок суду про наявність порушеного права. Проте, позовні вимоги не можуть бути задоволені, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В процесі судового розгляду даної справи, відповідачами було заявлено про застосування строків позовної давності.

У пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За змістом статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред'явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, на 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання, на якій зокрема прийнято оскаржуване рішення, був присутній прокурор міста Харкова ОСОБА_4, що підтверджується протоколом від 30.09.09р.

Прокурором не надано суду доказів відсутності представника прокуратури під час сесії Харківської міської ради, яка відбулася 30.09.09р., коли відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акти органів місцевого самоврядування доводяться до відома населення. Крім того, згідно ст. 21 Закону України "Про інформацію" рішення Харківської міської ради та її органів розміщуються на офіційному сайті Харківської міської ради (www.kharkov.ua), публікуються в газеті "Харьковские известия" та Бюлетенях міської ради.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.6 Закону України "Про прокуратуру", органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Регламенту Харківської міської ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

На 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання, на якій, зокрема, прийнято оскаржуване рішення, був присутній прокурор міста Харкова ОСОБА_4, про що свідчить протокол від 30.09.2009 року.

Відтак, встановлено факт обізнаності прокурора про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради ще у вересні 2009 року, в той час як прокурор звернувся до суду з відповідним позовом лише у січні 2017 року.

Згідно з ч. 1 п. 4 ст. 268 ЦК України, в редакції, яка діяла на час прийняття 1-м відповідачем рішення Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розташування об'єктів містобудування" від 30.09.09р. №206/09, позовна давність не поширювалася на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 року, № 4176-VI у Цивільному кодексі України пункт 4 частини першої статті 268 виключено.

Відповідно до п. 1 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону України цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 15 січня 2012 року.

Пунктом 5 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову, як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відтак, відповідно до зазначених законодавчих положень, строк позовної давності для звернення прокурора, як позивача, до суду з позовом починає свій перебіг з 15 січня 2012 року та закінчується 15 січня 2015 року.

Натомість, прокурор звернувся до суду з позовом у січні 2017 року, тобто після пропуску строку позовної давності.

Викладена позиція підтверджується постановами ВГСУ від 03.12.2015 року по справі № 922/2684/15, від 09.12.2015 року по справі №922/2559/15, від 04.08.2015 року у справі №922/1403/15.

Слід звернути увагу на те, що твердження прокурора про подання позову в межах строку позовної давності суперечить правовій позиції Верховного суду України, висловленій 1 липня 2015 року у постанові у справі № 6-178цс15, 25.03.2015 у справі № 3-21гс-15, 23.12.2014 у справі № 3-194-гс14, 27.05.2014 у справі № 3-23гс14. Так, Верховний суд України вказав, що ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд не врахував положення закону та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що прокурор звернувся з позовом у цій справі з пропуском строку позовної давності.

Частиною 1 ст. 111-28 ГПК України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 1 ст. 261 ЦК України, суд вважає, що існують законні підстави для застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст.ст. 44, 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в даному випадку прокурору в позові було відмовлено повністю за спливом строку позовної давності, тому судові витрати у даній справі залишаються за прокурором.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України; ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.8 Закону України Про судовий збір ст.ст. 20, 41, 141, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.04.2017 р.

Суддя ОСОБА_5