Постанова

від 31.05.2017 по справі 922/361/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2017 р. Справа № 922/361/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю

прокурора: Ногіна О.М. (посв. № 032167 від 11.02.2015);

представника 1-го відповідача: ОСОБА_1 (дов. № 08-11/91/2-17 від 10.01 .2017);

представника 2-го відповідача: ОСОБА_2 (дов. б/н від 01.03.2017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Харківської області (вх. №1309 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.17 у справі № 922/361/17

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, м. Харків

до 1) Харківської міської ради

2) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Оріс", м. Харків

про скасування рішення

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним та скасувати п.15 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 30.09.2009 №206/09; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №179814 від 04.11.2010, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120920500029; зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив "ОРІС" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1.382 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0047; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності (індексний номер: 27737215 від 31.12.2015) за ОК "ЖБК "ОРІС" (код ЄДРПОУ 36374051) на земельну ділянку площею 1,382 га з кадастровим номером 6З10136300:09:001:0047, яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Науки, яке було прийнято державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯЛ №179814, виданий 04.11.2010р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.03.2017 у справі № 922/361/17 (суддя Шарко Л.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Перший заступник прокурора Харківської області звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 у справі № 922/361/17, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити. Судові витрати відшкодувати на користь прокуратури Харківської області за рахунок відповідачів.

Апеляційна скарга мотивована посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 256-257, 261, 267 ЦК України, та процесуального права, а також неповне з'ясування судом обставин справи. При цьому, прокурор зазначає, що право на звернення до господарського суду як позивача у справі у прокурора виникло після набрання чинності з 01.12.2012 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» , яким внесено відповідні зміни до ГПК України.

Прокурор надав додаткове обґрунтування до апеляційної скарги, в якому посилається на те, що прокуратура була позбавлена можливості перевірити законність створення ОК «ЖБК «Оріс» в момент ухвалення спірного рішення та ознайомлення з його змістом, тому вважає, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваного рішення, а з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт створення ОК «ЖБК «Оріс» з порушенням діючого законодавства.

ОК «ЖБК «Оріс» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з апеляційною скаргою, вважає, що судом вірно застосовано позовну давність до спірних правовідносин, оскільки перебіг строку позовної давності щодо оскарження п. 15 додатку 1 до рішення Харківської міської ради Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування від 30.09.2009 № 206/09 починається саме з дати прийняття цього рішення, враховуючи звернення прокурора з даним позовом лише в січні 2017 року.

Харківська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу, в якому з доводами прокурора не погоджується, посилаючись на відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зокрема, Харківська міська рада заперечує позицію прокурора щодо початку перебігу позовної давності та зазначає, що строк позовної давності за вимогами щодо оскарження спірного рішення на час подання позову сплинув, оскільки прийняття рішення відбувалось за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні.

ОК «ЖБК «Оріс» у відзиві на апеляційну скаргу з доводами прокурора не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 - без змін. 2-й відповідач також вважає, що початок перебігу позовної давності щодо оскарження спірного рішення починається з дати прийняття цього рішення, враховуючи звернення прокурора з даним позовом лише в січні 2017 року, 2-й відповідач зазначає, що пропуск прокурором строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-2376цс16 від 19.04.2017. Крім того, 2-й відповідач заперечує, що ОК «ЖБК «Оріс» створено з порушенням законодавства.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, а також заперечення Харківської міської ради, ОК «ЖБК «Оріс» в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Звертаючись до господарського суду, керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (далі, прокурор) зазначив про те, що в ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова місцевою прокуратурою встановлено, що п. 15. додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 30.09.2009 № 206/09 Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ОРІС» (код ЄДРПОУ 36374051) (далі - ОК «ЖБК «ОРІС» ) надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на проспекті Леніна (на даний час проспект Науки), загальною площею 1,382 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

Пунктом 15.2 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним дозволу земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 30.09.2009 № 206/09 ОК «ЖБК «ОРІС» передано у власність земельну ділянку, площею 1.382 га, на проспекті Леніна (на даний час проспект Науки) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

На виконання вказаного рішення міської ради від 30.09.2009 №206/09 ОК «ЖБК «ОРІС» видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 1.382 га (державний акт серія ЯЛ №179814 від 04.11.2010).

Підставою звернення із даним позовом прокурор вказує те, що рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК «ЖБК «ОРІС» прийнято у порушення вимог ст.41 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ), ст.ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186 (далі - Примірний статут).

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Харківської міської ради щодо вирішенні питання про надання ОК «ЖБК «ОРІС» безоплатно земельну ділянку з кадастровим номером 310136300:09:001:0047 прийнято в порушення вимог ст.41 ЗКУ, ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту, оскільки ОК «ЖБК «ОРІС» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗКУ. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов.

Разом з цим, встановивши факт обізнаності прокурора про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради ще у вересні 2009 року, в той час як прокурор звернувся до суду з відповідним позовом лише у січні 2017 року, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.41 ЗК, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Статтею 133 ЖК визначено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з вимогами ст.137 ЖК житлово-будівельні кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Частиною 6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту передбачено, що рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до абз. 2 п.5 Примірного статуту ЖБК діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до цього Примірного статуту і зареєстрованого у виконавчому комітеті Ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу.

Пунктом 5 Примірного статуту визначено, що число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва.

Відповідно до абз. 2 п.7 Примірного статуту до членів ЖБК приймаються особи віком до 30 років.

Відповідно до абз. 1 п.45 Примірного статуту громадянин може бути членом тільки одного ЖБК, крім випадку вступу до новостворюваного кооперативу у зв'язку з потребою у поліпшенні житлових умов.

Крім того, абз. 1 п.74 Примірного статуту передбачено, що контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків здійснюють виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів.

Так, ОК «ЖБК «ОРІС» за своєю метою діяльності не відповідає вимогам ст.ст.133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту, як житлово-будівельний кооператив.

Всупереч ч. 6 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту, рішення про створення ОК «ЖБК «ОРІС» (протокол загальних зборів засновників №1 від 12.02.2009) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Відповідно до статуту ОК «ЖБК «ОРІС» та протоколи загальних зборів засновників №1 від 12.02.2009 кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.

Всупереч ст.137 ЖК та абз. 2 п.5 Примірного статуту, статут ОК «ЖБК «ОРІС» не відповідає вимогам Примірного статуту.

Так, п.5.1. статуту кооперативу всупереч ст.ст.133, 135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту передбачає можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, п.5.2. статуту кооперативу всупереч абз. 1 п.45 Примірного статуту передбачає можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів. Крім того, в статуті ОК «ЖБК «ОРІС» всупереч ст.135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку).

Всупереч абз. 2 п.7 Примірного статуту, на момент створення ОК «ЖБК «ОРІС» його члени - фізичні особи були у віці понад 30 років, що підтверджується протоколом загальних зборів засновників №1 від 12.02.2009.

За організаційно-правовою формою ОК «ЖБК «ОРІС» являється обслуговуючим кооперативом, що відображено у п.1.1. статуту кооперативу та реєстраційній картці форми 1 кооперативу, та метою його діяльності не являється житлове будівництво.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Тобто метою створення обслуговуючого кооперативу не може бути будівництво житлових будівель.

Факт того, що ОК «ЖБК «ОРІС» не є житлово-будівельним кооперативом підтверджується тим, що кооператив так і не розпочав будівництво, декларація про початок будівництва об'єкту нерухомого майна за адресою м. Харків, по проспекту Науки у відповідному Департаменті зареєстрована не була.

Поряд з цим, у статуті ОК «ЖБК «ОРІС» не визначено кількості квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить його меті.

Таким чином, ОК «ЖБК «ОРІС» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗКУ. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. Члени кооперативу не мають права на поліпшення житлових умов.

Також, у ході вивчення законності відчуження земельної ділянки встановлено, що ОК «ЖБК «ОРІС» не розробляв містобудівне обґрунтування, що також свідчить про відсутність мети здійснення будівництва.

Як зазначено вище, статтею 41 Земельного кодексу України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати, що метою створення такого кооперативу є саме спільне вирішення економічних, соціально-побутових та інших питань забезпечення членів кооперативу; порядок та підстави надання земельної ділянки за статтею 41 Земельного кодексу України не передбачають можливості для надання земельної ділянки у власність з іншою метою, зокрема, для здійснення житлового будівництва поза межами забезпечення житлом членів кооперативу.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, Харківською міською радою під час безоплатного надання земельної ділянки ОК «ЖБК «ОРІС» не дотримано положень вказаної норми права, оскільки вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для виділення, відведення, а потім і надання у власність земельної ділянки певній юридичній особі, Харківська міська рада мала можливість, і, в силу покладених на неї публічних функцій діяти в інтересах усієї територіальної громади, мала й обов'язок з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК «ЖБК «ОРІС» , мала переконатись у додержанні останнім порядку його створення у відповідності до вимог чинного законодавства, та підстави передачі землі житлово-будівельному кооперативу, що в даному випадку відповідачем зроблено не було.

Отже, рішення Харківської міської ради про безоплатну передачу ОК «ЖБК «ОРІС» у власність спірної земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 41 Земельного кодексу України, є передчасним.

Як вже зазначалось, пунктом 15.2 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним дозволу земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування» від 30.09.2009 № 206/09 ОК «ЖБК «ОРІС» передано у власність земельну ділянку, площею 1.382 га, на проспекті Леніна (на даний час проспект Науки) для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови.

На виконання вказаного рішення міської ради від 30.09.2009 №206/09 ОК «ЖБК «ОРІС» видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 1.382 га (державний акт серія ЯЛ №179814 від 04.11.2010).

Матеріалами справи підтверджується те, що спірне рішення ради в оспорюваній частині суперечить вимогам статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГС України №6 від 17.05.2011р. державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

З огляду на висновок колегії суддів про передчасність винесення Харківською міською радою спірного рішення, яке слугувало підставою для подальшого оформлення державних актів на право власності на вищевказану земельну ділянку, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту п.15 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 30.09.2009 №206/09; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №179814 від 04.11.2010, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №120920500029; зобов'язання Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив "ОРІС" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1.382 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0047; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності (індексний номер: 27737215 від 31.12.2015) за ОК "ЖБК "ОРІС" (код ЄДРПОУ 36374051) на земельну ділянку площею 1,382 га з кадастровим номером 6З10136300:09:001:0047, яке було прийнято державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Харківської області ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯЛ №179814, виданий 04.11.2010, є законними та обґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність порушеного права.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив застосувати до позовних вимог прокурора наслідки спливу позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмовити в задоволенні позову прокурора в повному обсязі з підстав спливу позовної давності.

За визначенням статті 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Таким чином до спірних взаємовідносин встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 ЦК України становить три роки.

Згідно ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 п. 4 ст. 268 ЦК України, в редакції, яка діяла на час прийняття 1-м відповідачем рішення 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 30.09.2009 № 206/09, позовна давність не поширювалась на вимоги власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 №4176-VI у Цивільному кодексі України п. 4 ч. 1 ст. 268 було виключено.

Відповідно до п. 1 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону України цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 15.01.2012.

Пунктом 5 прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Вимоги позовної заяви полягають у визнанні незаконним та скасуванні: пункту п.15 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 30.09.2009 №206/09; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №179814 від 04.11.2010; зобов'язання Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив "ОРІС" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 1.382 га з кадастровим номером 6310136300:09:001:0047; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності (індексний номер: 27737215 від 31.12.2015) за ОК "ЖБК "ОРІС" (код ЄДРПОУ 36374051) на земельну ділянку площею 1,382 га з кадастровим номером 6З10136300:09:001:0047.

Як вбачається з матеріалів справи прокурор звернувся з позовом у січні 2017 року, тобто з пропуском позовної давності, про наслідки застосування якої заявлено стороною у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи і та інтереси інших осіб, визначені у статті 29 ГПК України, у відповідності до якої, прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15.

В абзаці 2 п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів» зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

У Постанові від 29.10.2014 № 6-152цс14 Верховний Суд України вказав на те, що норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова та правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання 36 сесії Харківської міської ради від 30.09.2009, на пленарному засіданні Харківської міської ради безпосередньо був присутній прокурора м. Харкова ОСОБА_4М (а.с. 120), який відповідно до ст. 121 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» здійснює нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.

Отже, матеріалами справи достеменно підтверджується факт обізнаності прокурора про прийняття 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання рішення 36 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення об'єктів» від 30.09.2009 № 206/09. А у зв'язку з обізнаністю з 30.09.2009 прокурора м. Харкова про прийняття безпосередньо за його участю оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Колегія суддів звертає увагу, що постановою Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16 закріплений наступний висновок:

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення перевірки .

Щодо зобов'язання прокурора проводити обов'язкову перевірку законності створення юридичних осіб на користь яких органом місцевого самоврядування приймається відповідне рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно п. 10 Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 № Згн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» , з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1,15, 19-24 Закону України «Про прокуратуру» , було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Таким чином, не здійснення прокурором своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також перевірки законності рішення є підтвердженням бездіяльності прокуратури, оскільки цей обов'язок був передбачений відповідними наказами Генерального прокурора, які є обов'язковими для виконання згідно зі ст. 15 Закону України Про прокуратуру (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14 та від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, а також в постановах Вищого господарського суду України від 02.03.2016 у справі № 922/2958/15; від 24.02.2016 у справі № 922/3289/15; від 27.01.2016 у справі № 922/3556/15.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Отже, встановлений попередніми судовими інстанціями факт обізнаності прокурора з прийнятим 30.09.2009 міською радою рішенням, разом з відповідними, визначеними законодавчими приписами, повноваження органів прокуратури, свідчить про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду в межах позовної давності, натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» , призводить до наслідків, визначених ч.4 ст.267 ЦК України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

При цьому, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Відтак, колегія суддів зазначає, що починаючи з 29.04.2010 органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України «Про прокуратуру» могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені прокурором лише у січні 2017 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.

Доводи скаржника про те, що: 1) присутність на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради 30.09.2009 прокурора м. Харкова не є початком перебігу позовної давності та не свідчить про обізнаність щодо існуючих порушень, оскільки дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи кооперативу, інформації щодо його засновників тощо, на зазначеному засіданні не здійснювалось; 2) законодавчими приписами не визначено для прокуратури строку перевірки законності рішень, зокрема, органів місцевого самоврядування, колегією суддів відхиляються, оскільки, враховуючи реалізацію прокурором м. Харкова права на участь в сесії міської ради, встановленого для ефективного та оперативного здійснення прокурорського нагляду, вони не спростовують зазначених вище висновків саме про можливість проведення органами прокуратури перевірки та встановлення невідповідності вимогам законодавства спірного рішення в межах загального строку позовної давності від дня його прийняття, адже норма ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов'язує не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про порушення її прав, а і з об'єктивною можливістю цієї особи знати про обставини такого порушення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що жодної іншої конкретної дати початку перебігу позовної давності, ніж та, що встановлена господарським судом під час вирішення спору, прокурором не зазначена та не доведена, адже в матеріалах справи будь-які документи на підтвердження дати та підстав проведення відповідної перевірки (у 2016 році) відсутні; при цьому у змісті позовної заяви прокурор не вказує на дату встановлення невідповідності спірного рішення вимогам закону, тоді як в тексті апеляційної скарги зазначає про встановлення таких обставин у 2017 році, не вказуючи, однак, ані підстав, що зумовили проведення перевірки, ані обставин, які б заважали чи об'єктивно унеможливлювали її проведення до січня 2017 року, коли прокурор звернувся до суду із даним позовом.

Зазначене відповідає позиції, викладеній Вищим господарським судом України в постанові від 23.08.2016 у справі № 922/3286/15.

Колегія суддів звертає увагу на розбіжності в позиції прокурора щодо обізнаності про прийняття Харківською міською радою рішення.

Так, у своїх поясненнях в суді першої інстанції прокурор вказує на те, що прокуратурі стало відомо про прийняття Харківською міською радою рішення у 2016 році (а.с. 137), тоді як в апеляційній скарзі прокурор стверджує, що зазначені ним дані виявлені під час ознайомлення у січні 2017 року Харківською міською прокуратурою № 1 з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (а.с. 162).

Отже, заперечення прокурора відносно того, що факт прийняття ним участі у пленарному засіданні міської ради, за результатами якого прийняте спірне рішення, та отримання копії спірного рішення не свідчить про обізнаність існуючих порушень, є безпідставними та не узгоджуються з положеннями ст.ст. 1,15, 19-24 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також не відповідають висловленій Верховним Судом України правовій позиції, що міститься зокрема у постанові по справі № 6-178цс15 від 01.07.2015 року, № 6-2376цс16 від 19.04.2017, згідно якої помилковим є висновок судів нижчих інстанцій про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

Відповідно до правової позиції наведеної у постанові Верховного Суд України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15 оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зважаючи на викладене та враховуючи звернення прокурора з даним позовом у січні 2017 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності є доведеним, причини пропуску позовної давності прокурором під час розгляду справи документально не обґрунтовані, клопотання про його поновлення в порядку ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України прокурором не заявлялось, колегія суддів приходить до висновку, що наявність відповідної заяви відповідача про застосування позовної давності є підставою для відмови в позові.

Враховуючи приписи Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7, встановлення судом апеляційної інстанції обґрунтованості і правомірності позовних вимог прокурора, проте, з урахуванням звернення прокурора до суду з позовом з пропуском позовної давності, про наслідки застосування якої заявлено відповідачем у справі, та відсутності поважних причин його пропуску, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають враховуючи сплив позовної давності. За таких обставин, рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 у справі № 922/361/17 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 43, 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2017 у справі № 922/361/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Пелипенко Н.М.