Постанова

від 05.04.2017 по справі 910/3470/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 910/3470/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 19.09.2016 Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 у справі№ 910/3470/16 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Ойл" (відповідач-1); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайнпром" (відповідач-2) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1. Приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна (третя особа-1); 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Унірем-Сервіс" (третя особа-2); провизнання договору недійсним, за участю представників: від позивача Шевченко Т.М. від відповідача-1не з'явився від відповідача-2не з'явився від третьої особи-1не з'явився від третьої особи-2Богун В.П.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" (далі - ТОВ Унірем-Агро") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.04.2009 комплексу по переробці та зберіганню зернових культур потужністю 20 000 тон на рік (розташований за адресою: Дніпропетровська обл., Криничанський р-н, смт. Щорськ, вул. Виконкомівська, 29-а), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Унірем-Ойл" (далі - ТОВ "Унірем-Ойл") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлайнпром" (далі - ТОВ "Інтерлайнпром"), який зареєстрований у реєстрі за № 1045.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 910/3470/16 (колегія суддів у складі: Усатенко І.В. - головуючий, Марченко О.В., Павленко Є.В.) у позові ТОВ Унірем-Агро" відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 (колегія суддів у складі: Жук Г.А. - головуючий, Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 910/3470/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 19.09.2016 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 у справі № 910/3470/16, ТОВ Унірем-Агро" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.03.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ Унірем-Агро" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 04.04.2017.

У зв'язку з відпусткою судді Демидової А.М. судове засідання 04.04.2017 не відбулось, а датою розгляду касаційної скарги ТОВ Унірем-Агро" було визначено 05.04.2017, про що винесено ухвалу Вищого господарського суду України від 31.03.2017.

05.04.2017, до початку судового засідання, через канцелярію Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Сервіс" (далі - ТОВ "Унірем-Сервіс") надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу позивача, у якому третя особа-2 проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак представники відповідачів та третьої особи-1 у судове засідання 05.04.2017 не з'явились.

Заслухавши представників позивача та третьої особи-2, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.04.2009 між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. та зареєстрований у реєстрі за № 1045 (далі - Договір).

Відповідно до положень Договору відповідач-1 у порядку та на умовах, визначених цим Договором, продає, а відповідач-2 купує комплекс по переробці та зберіганню зернових культур потужністю 20 000 тон на рік, що складається з адміністративно-побутової будівлі літ. А-1, загальною площею 198,3 кв.м, ганку - літ. а-1, ганку - літ. а 1 -1, входу в п/д - літ Б-1, загальною площею 27,8 кв.м, підвалу - літ. п/д, загальною площею 188,3 кв.м, будівлі пультової з електрощитовою - літ. В-1, загальною площею 29,7 кв.м, будівлі вагової з прохідною - літ. Г-1, загальною площею 167,4 кв.м, системи сушіння та зберігання зерна - літ. Д-1, замощення - літ І, автовагової - 1, біоталу - 2, біоталу - 3, залізничної колії - 4, брами - 5, паркану - 6, паркану - 7, хвіртки - 8, брами - 9, брами - 10 (надалі іменується - майно) та розташований за адресою: Дніпропетровська область, Криничанський район, смт. Щорськ, вул. Виконкомівська, буд. 29-а, на земельній ділянці площею 11 626,0 кв.м по фактичному користуванню.

Майно, зазначене у п. 1.1 цього Договору, належить відповідачу-1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія ЯЯЯ № 920968, виданого Виконкомом Щорської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області 22.04.2008, на підставі рішення виконавчого комітету Щорської селищної ради № 13 від 17.04.2008 і зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 1.3 Договору відповідач-1 гарантує, що майно, зазначене у п. 1.1 цього Договору, на момент його підписання не є проданим, подарованим або відчуженим іншим способом третім особам, не є заставленим, не знаходиться у податковій заставі, в спорі не перебуває, заборона (арешт) щодо нього відсутні. Під забороною відчуження (арештом) згідно з витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна майно не перебуває.

Відповідно до п. 3.1 Договору загальна сума цього Договору становить 20 651 903,44 грн.

Договір набирає чинності з моменту підписання повноважними представниками сторін та його нотаріального посвідчення. Право власності на майно у відповідача-2 виникає з моменту державної реєстрації цього Договору. Сторони підтверджують, що: вони не визнані неправоздатними; укладання цього Договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; умови цього Договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; Договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Сторони свідчать, що у тексті Договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу майна. В усьому іншому, що не передбачено цим Договором, сторони керуються чинним законодавством України (п.п. 7.1, 7.3, 7.5 Договору).

Як визначено у ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 657 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення Договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Статтею 658 ЦК України унормовано, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення Договору) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (пп. 2.10 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач (з урахуванням заяви про зміну підстав позову, прийнятої місцевим господарським судом) послався на те, що під час його укладення спірного Договору відповідач-1 ввів другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо здійснення державної реєстрації нерухомого майна, яке було предметом відчуження. Також позивач вказав на те, що відповідач-1 ввів іншу сторону в оману щодо складу майна та його місцезнаходження, оскільки рішенням Щорської селищної ради від 21.11.2007 було об'єднано майнові комплекси, що належали позивачу, та присвоєно нову адресу - сел. Щорськ, вул. Виконкомівська, 29Б. На думку позивача, зазначені обставини є істотними, які були умисно приховані відповідачем-1 в момент укладення спірного правочину, що згідно зі ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України є підставою для визнання Договору недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Приписами ч. 1 ст. 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Як роз'яснено у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (пп. 3.10 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Щодо тверджень позивача про те, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з володіння ТОВ "Унірем-Агро" та неправомірно включено до статутного капіталу ТОВ "Унірем-Ойл" згідно з рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Унірем-Агро" від 18.03.2008, слід зазначити таке.

Як вказали суди попередніх інстанцій, рішення ТОВ "Унірем-Агро" про передачу до статутного капіталу ТОВ "Унірем-Ойл" спірного комплексу було прийнято загальними зборами ТОВ "Унірем-Агро", які оформлені протоколом № 1 від 18.03.2008, дійсність яких була встановлена судом за результатами розгляду справи № 910/28131/15 за позовом ОСОБА_13 до ТОВ "Унірем-Агро" про визнання недійсним рішення загальних зборів та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_14 до ТОВ "Унірем-Агро" про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/28131/15 встановлено, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Унірем-Агро", оформленим протоколом № 1 від 18.03.2008, надано згоду на збільшення розміру статутного капіталу ТОВ "Унірем-Ойл" шляхом передачі комплексу по переробці та зберіганню зернових культур потужністю 20 000 тон, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., с. Щорськ, вул. Виконкомівська 29а. При цьому, встановлено, що ОСОБА_14 (учасник ТОВ "Унірем-Ойл" та ТОВ "Унірем-Агро") знав про винесення рішення від 18.03.2008, оформленого протоколом № 1 загальних зборів учасників ТОВ "Унірем-Агро", його зміст та вчинив дії щодо підтвердження надання своєї згоди на збільшення статутного капіталу ТОВ "Унірем-Ойл" за рахунок внесення до статутного капіталу останнього спірного комплексу.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що обставини, встановлені у вказаній постанові Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/28131/15, є преюдиціальними при розгляді даної справи (№ 910/3470/16) та такими, що не підлягають повторному доказуванню.

З урахуванням викладеного, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що обставинами, встановленими у справі № 910/28131/15, спростовуються доводи позивача у даній справі щодо відсутності волевиявлення учасників ТОВ "Унірем-Агро" на передачу до статутного капіталу ТОВ "Унірем-Ойл" спірного комплексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ЦК України, ч. 1 ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Згідно зі ст. 182 ЦК України (у редакції, чинній станом на 22.04.2008) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації ч. 2 ст. 331 ЦК України).

Пунктом 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002" № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (у редакції, чинній станом на 22.04.2008) було встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Виконавчого комітету Щорської селищної ради № 13 від 17.04.2008 ТОВ "Унірем-Ойл" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.04.2008 (номерний бланк серії ЯЯЯ № 920968).

КП "Криничанське бюро технічної інвентаризації" провело державну реєстрацію права власності на комплекс по переробці та зберіганню зернових культур потужністю 20 000 тон на рік, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Криничанський район, смт. Щорськ, вул. Виконкомівська, буд 29-а, за ТОВ "Унірем-Ойл", що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18610768 від 22.04.2008.

При цьому, станом на момент укладення спірного Договору вказаний комплекс знаходився у власності ТОВ "Унірем-Ойл", про що свідчить витяг № 22347833 від 01.04.2009.

З огляду на викладене, встановивши, що матеріалами справи підтверджується першочергове право власності ТОВ "Унірем-Агро" на спірний комплекс, подальше внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Унірем-Ойл", проведення за останнім державної реєстрації права власності на вказане майно та перебування цього майна у власності ТОВ "Унірем-Ойл" на момент укладення спірного Договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність доводів позивача щодо відсутності на момент укладення спірного правочину у ТОВ "Унірем-Ойл" прав власника на спірне нерухоме майно та відсутність у відповідача-1 права його відчуження третім особам.

Також, як було встановлено господарськими судами, предмет Договору, а саме комплекс по переробці та зберіганню зернових культур потужністю в 20 тис. тон та його складові були визначені сторонами у п. 1.1 Договору.

З урахуванням вказаного пункту Договору та складу об'єкта нерухомості, який був предметом продажу, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "Унірем-Ойл" продало об'єкт у тому складі, на яке згідно зі свідоцтвом серії ЯЯЯ № 9200968 від 22.04.2008 за ним було зареєстроване право власності та яке станом на дату укладання спірного правочину перебувало у приватній власності ТОВ "Унірем-Ойл", що також підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 22347833 від 01.04.2009.

Таким чином, встановивши, що предметом продажу за Договором виступало майно, яке станом на момент укладення цього договору перебувало у власності ТОВ "Унірем-Ойл", господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність доводів позивача щодо введення відповідачем-1 в оману відповідача-2 щодо складу предмета купівлі-продажу.

Крім того, при вирішенні спору у даній справі суди попередніх інстанцій врахували рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2014, залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2014, у справі № 904/5157/13 за позовом ТОВ "Унірем-Ойл" до ТОВ "Унірем-Сервіс", ТОВ "Унірем-Сервіс-Плюс", ТОВ "Унірем-Агро Плюс" про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, яким встановлено, що за спірним договором купівлі-продажу від 03.04.2009 була проведена оплата з розрахункового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлайнпром" (покупця) на розрахунковий рахунок ТОВ "Унірем-Ойл" (продавця) у сумі 20 651 903,44 грн.

Вказані обставини щодо виконання Договору, як обгрунтовано зазначив апеляційний господарський суд, свідчать про усвідомлення сторонами змісту укладеного правочину, правових наслідків, які виникли у кожної зі сторін з його укладенням та які відповідали внутрішній волі сторін.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При розгляді даної справи суди попередніх інстанцій встановили, що позивач, який не є стороною спірного правочину, не вказав, які саме його права порушені і підлягають захисту, та не довів існування обставин, передбачених ст. 230 ЦК України, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, на момент його вчинення.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного Договору та правомірно відмовив у задоволенні позову.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111 5 та ч.ч. 1, 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Натомість доводи заявника касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи документів, що не є компетенцією суду касаційної інстанції в силу приписів ст. 111 7 ГПК України.

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Твердження скаржника про порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Унірем-Агро" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 910/3470/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук