Постанова

від 04.04.2017 по справі 920/1164/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р. Справа №920/1164/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Терещенко О.І.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №5 від 30.03.2017 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод , м.Конотоп, Сумська область, (вх.№652С/1-40) на рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2017 року по справі №920/1164/16,

за позовом Приватного акціонерного товариства Радгосп Шевченківський , с.Шевченкове, Конотопський район, Сумська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод , м.Конотоп, Сумська область,

про стягнення 4515253,19 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року Приватне акціонерне товариство Радгосп Шевченківський звернулося до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод на свою користь 4726868,52 грн. заборгованості за товар відповідно до укладеного між сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції (сировини) №04-16 від 01.01.2016 року, а також 70903,10 грн. судового збору.

У подальшому, у грудні 2016 року позивач надав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 4515253,19 грн. заборгованості за товар відповідно до укладеного між сторонами договору поставки сільськогосподарської продукції (сировини) №04-16 від 01.01.2016 року, а також 67728,80 грн. При цьому, позивач просив суд прийняти рішення про повернення з державного бюджету надмірно сплаченої суми судового збору в розмірі 3174,30 грн.

Вказана заява була прийнята до провадження, а розгляд справи здійснювався з її урахуванням.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.02.2017 року у справі №920/1164/16 (суддя Жерьобкіна Є.А.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод на користь Приватного акціонерного товариства Радгосп Шевченківський 4545253,19 грн. заборгованості за товар, 67728,80 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім того, скаржник просить суд стягнути з позивача на свою користь суму витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що приймальні квитанції, які судом першої інстанції покладені в основу прийнятого рішення, не мають доказової сили, оскільки не містять всіх обов'язкових реквізитів, передбачених нормативним актами, що регламентують порядок видачі таких первинних документів. Окрім того зазначає про відсутність у матеріалах справи довіреностей на отримання товару, про не зазначення у наданих документах посади осіб, які отримували товар. Зважаючи на вищенаведені обставини, на думку відповідача, надані позивачем до позову документи не є належними доказами та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.03.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод прийнято до провадження та призначено до розгляду.

До початку судового засідання 04.04.2017 року позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3625), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вказує позивач ним були надані до позову докази (зокрема, копії приймальних квитанцій з копіями спеціалізованих товарних накладних на перевезення молочної сировини) є належними доказами на підтвердження факту поставки товару за спірним договором. Також посилається на акти звірки взаєморозрахунків №107, №111 від 10.10.2016 року та №134 від 12.12.2016 року і здійснення відповідачем часткової оплати за отриманий товар, що, на думку позивача, також є доказом визнання факту отримання товару. Позивач не заперечує факту видачі відповідачеві товару за відсутності довіреностей на його отримання, однак вказує, що відповідне не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки не може заперечувати таку господарську операцію.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 04.04.2017 року була направлена відповідачу рекомендованим листом 02.03.2017 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 07.03.2017 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач у судове засідання не з'явився та надав клопотання (вх.№3487 від 31.03.2017 року), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що його юрист знаходиться у відпустці однак бажає надати додаткові пояснення і докази по справі. У підтвердження клопотання надано копію наказу №26-В від 21.02.2017 року щодо надання відпустки. Проте, колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з урахуванням обставин справи. Враховуючи те, що відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі та додаткових письмових поясненнях ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти його в суді, а тому відповідач, у разі його бажання бути присутнім у судовому засіданні, повинен був направити іншого представника, який не перебуває у відпустці. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 04.04.2017 року представник позивача пояснив, що проти позиції апелянта заперечує з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.01.2016 року між Приватним акціонерним товариством Радгосп Шевченківський (постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції (сировини) №04-16, відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність покупця (відповідачу) сировину власного виробництва, в перерахунку на молоко за базисним вмістом жиру та білку, що відповідають за якістю чинним стандартам, технічним умовам, ветеринарним і санітарним вимогам, за договірними цінами, обумовленими протоколом погодження цін, який є невід'ємною частиною даного договору, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору в кількості і в терміни, передбачені договором (пункт 1.1 договору)

У пункті 1.2. договору визначено найменування товару: молоко коров'яче, власного виробництва (ДСТУ № 3662-97).

Як вказано у п. 1.4. договору, приймання товару покупцем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог цього договору та чинного законодавства України. Перехід права власності на товар від позивача до відповідача здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) відповідача, підписання всіх необхідних документів, в разі наявності товарно-транспортної накладної після відмітки відповідача про прийом товару на ній (п. 1.5. договору).

Згідно з п. 2.1 договору, оплату за товар відповідач проводить по договірним цінам, що визначаються сторонами у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною договору; ціна на товар може змінюватись протягом місяця в залежності від ринкової ціни на товар.

Відповідно до п. 2.5 договору, оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів від дати приймання товару покупцем відповідно до п. 1.4. договору. Оплата проводиться за умови, що продавець надав всі необхідні документи на товар згідно з вимогами договору та чинного законодавства.

У п. 2.9 сторони передбачили, що розрахунки за договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунки закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною до даного договору.

Пунктом 7.2 договору визначено строк його дії, а саме строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 договору та діє до 31 грудня 2016 року, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до п. 7.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Вказаний договір складено в письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін, а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати договору.

Таким чином, положення ст.ст. 655, 692 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію оплатності переданого покупцю товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Доказами схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вказує позивач, вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, прийомними квитанціями за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 №12 на суму 430157,47 грн.; за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 №20 на суму 550427,42 грн.; за період з 01.03.2016 по 31.03.2016 №31 на суму 1032213,72 грн.; за період з 01.04.2016 по 30.04.2016 №35 на суму 1324541,33 грн.; за період з 01.05.2016 по 31.05.2016 №43 на суму 1422463,28 грн.; за період з 01.06.2016 по 30.06.2016 №57 на суму 1190827,41 грн.; за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 №64 на суму 1213308,69 грн.; за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 №70 на суму 1087820,44 грн.; за період з 01.09.2016 по 30.09.2016 №81 на суму 1128894,34 грн.; за період з 01.10.2016 по 09.10.2016 на суму 338384,67 грн. (а.с. 244-250, том 1, а.с. 1-2, том 2, а.с. 122, том 2), товарно-транспортними накладними на перевезення молочної сировини (а.с. 21-243, том 1, а.с. 95-121, том 2), податковими накладними (а.с. 3-11, 130, том 2) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 9719038,77 грн.

Факт часткової оплати відповідачем отриманого товару за договором підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с. 14-43, том 2, а.с. 123-129, том 2).

Таким чином, залишок несплаченої заборгованості складає 4515253,19 грн.

Колегією суддів перевірені розрахунки позивача та встановлено відповідність їх фактичним обставинам справи. При цьому, колегією суддів встановлено, що відповідачем при сплаті за товар за договором поставки зазначалося те, що оплата здійснюється за молоко згідно з договором від 01.01.2016р., а відтак, позивачем правомірно зараховувалися кошти в рахунок оплати за конкретний договір, у зв'язку з чим відповідач має заборгованість.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не заперечує ані факту отримання товару, ані факту його часткової оплати, однак посилається на недоліки у заповненні приймальних квитанцій, зокрема, на те, що у таких квитанціях не вказано посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, відсутнє посилання на будь-яку довіреність, а в графі отримав міститься лише підпис невстановлених осіб. Окрім того, зазначає про відсутність у матеріалах справи довіреностей на отримання товару.

Колегія суддів зазначає, що відповідні недоліки дійсно мають місце. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідні недоліки допущені безпосередньо працівниками відповідача, оскільки саме він складав та надавав позивачу приймальні квитанції, що підтверджують факт отримання товару.

Згідно з п. 2.1., п. 2.2., п. 2.5. Положення Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

У п.5.26 ДСТУ 4163-2003 Вимоги до оформлювання документів визначено, що відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи.

Відповідно до приписів чинного законодавства відповідальність та контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.

Відтиском печатки засвідчується, серед іншого, також справжність підпису її власника. Порядок використання печатки встановлюється її власником самостійно, власник на свій розсуд розпоряджається печаткою, а також самостійно відповідає за її збереження.

Під час розгляду справи встановлено, що факт приймання відповідачем товару згідно з прийомними квитанціями та товарно-транспортними накладними засвідчено підписами представників відповідача та відтиском печатки філії Конотопський молзавод Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс у вказаних документах, товар частково оплачений відповідачем, що підтверджується виписками по рахунку позивача з посиланням на договір від 01.01.2016р. у призначенні платежу.

Згідно з актами звіряння розрахунків за період з 01.09.2016 по 30.09.2016, з 01.10.2016 по 31.10.2016, відповідач визнає заборгованість перед позивачем в сумі 4515253,19 грн. Акти звіряння підписані представниками позивача та відповідача, підписи засвідчені печатками.

Відповідачем при цьому не надано доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її викрадення, так само як і доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з викраденням чи втратою печатки, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вважати, що печатка використовувалась не на розсуд відповідача чи всупереч його волі.

Прийомні квитанції за період з 01.01.2016 по 31.01.2016 №12 на суму 430157,47 грн.; за період з 01.02.2016 по 29.02.2016 №20 на суму 550427,42 грн.; за період з 01.03.2016 по 31.03.2016 №31 на суму 1032213,72 грн.; за період з 01.04.2016 по 30.04.2016 №35 на суму 1324541,33 грн.; за період з 01.05.2016 по 31.05.2016 №43 на суму 1422463,28 грн.; за період з 01.06.2016 по 30.06.2016 №57 на суму 1190827,41 грн.; за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 №64 на суму 1213308,69 грн.; за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 №70 на суму 1087820,44 грн.; за період з 01.09.2016 по 30.09.2016 №81 на суму 1128894,34 грн., за період з 01.10.2016 по 09.10.2016 на суму 338384,67 грн., товарно-транспортні накладні на перевезення молочної сировини є первинними документами в розумінні ст. 1, ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та підтверджують факт здійснення господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що позивачем також в порушення вищенаведених нормативних актів відпуск продукції відповідачу здійснювався без отримання у нього довіреностей та за відсутності обов'язкових реквізитів у приймальних квитанціях.

Разом з тим, відповідне не може бути підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення суми боргу, оскільки сукупністю доказів у справі встановлено факт поставки продукції.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України щодо застосування ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , викладеною в постанові від 29.04.2015 року у справі №903/679/14. Колегія суддів враховує вищевказану правову позицію Верховного Суду України в силу приписів ст.111-28 ГПК України, якою встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Про отримання відповідачем від позивача продукції згідно з укладеним договором свідчить також факт її часткової оплати відповідачем, відображення спірних операцій у податковому обліку позивача тощо. Окрім того, відповідач не заперечує факт отримання продукції, а лише посилається на недоліки в оформлені первинних документів.

Зважаючи на усе вищенаведене та положення ст.ст. 526, 530, 610, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 222 Господарського кодексу України, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що позивачем належними та допустимим доказами доведено факт поставки та часткової оплати продукції та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару і наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 4515253,19 грн.

Відповідно до статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції. Відповідачем ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції всупереч ст.ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача.

Щодо посилань апелянта на те, що має місце порушення норм процесуального права, які полягають у порушенні підсудності у даній справі, а саме, що справа підсудна господарському суду м.Києва оскільки відсутні докази які б свідчили про наявність у філії Конотопський молзавод повноважень діяти від імені юридичної особи, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Так, в матеріалах справи містяться докази (положення про філію, довіреності тощо), а судом першої інстанції було їх досліджено, надано оцінку та правомірно встановлено, що справа підлягає розгляду саме в господарському суді Сумської області.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2017 року по справі №920/1164/16 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Малка-Транс в особі філії Конотопський молзавод залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.02.2017 року по справі №920/1164/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Терещенко О.І.