Рішення

від 27.03.2017 по справі 921/62/17-г/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 березня 2017 рокуСправа № 921/62/17-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, м.Тернопіль

до відповідача-1: підприємства споживчої кооперації "Торговий дім "Поділля", м.Тернопіль

до відповідача-2: Козівської селищної ради, смт.Козова Козівського району Тернопільської області

про визнання незаконними дій та скасування рішень

за участю представників:

позивача: не з'явився;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: Пацула В.О., довіреність №2 від 25.01.2017.

В судовому засіданні присутнім представникам сторін в процесі судового розгляду справи роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Судом в порядку ст.81 1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.

Позивач - Тернопільська обласна спілка споживчих товариств, м.Тернопіль, звернувся 12.01.2017 (згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції суду за вх.№66 від 12.01.2017) до господарського суду Тернопільської області з позовом до підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , м.Тернопіль, та Козівської селищної ради, смт.Козова Козівського району Тернопільської області, про визнання незаконними дій відповідачів та скасування рішень селищної ради №93 від 15.06.1999 та №267 від 06.02.2002, на підставі яких позивача було позбавлено права землекористування земельними ділянками, площею 3,5га та, площею 0,65га відповідно, що знаходяться за адресою: смт.Козова Тернопільської області, вул.Богуна, 6, і перебували на праві постійного користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ТР від 25.09.1995р.

Ухвалою суду від 16.01.2017 позовні матеріали прийнято до розгляду та порушено провадження у справі; витребувано від сторін додаткові документи, необхідні для вирішення спору. Розгляд справи призначено на 02.02.2017 з подальшим оголошенням перерви в судовому засіданні, перенесенням та відкладенням розгляду справи з підстав, наведених в протоколі судового засідання від 02.02.2017, ухвалах суду від 08.02.2017, 23.02.2017, 13.03.2017. Востаннє, розгляд справи відкладався на 27.03.2017.

З урахуванням поданого представником позивача клопотання, строк розгляду у даній справі продовжено в порядку ст.69 ГПК України до 27.03.2017 включно.

На виконання ухвали суду від 27.02.2017 про витребування доказів Козівським відділенням Бучацької ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області надано інформацію щодо площі земельної ділянки, яку відображає ПСК Торговий дім Поділля у звітності з земельного податку (лист №147/8/12-03 від 03.03.2017 (вх.№7067 від 03.03.2017).

В процесі розгляду спору позивачем та його уповноваженим представником в судовому засіданні позовні вимоги підтримані в повному обсязі з підстав, наведених у позові, додаткових письмових обґрунтуваннях без номеру та дати (вх.№5012 від 02.02.2017), без номеру від 23.03.2017 (вх.№8321 від 24.03.2017) з посиланням на долучені до матеріалів справи документи.

Окрім того, судом в процесі розгляду справи відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі фізичну особу ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, колишнього директора КТЗП Козова , виходячи з обґрунтованості та підставності такого клопотання та з огляду на приписи статті 30 ГПК України, згідно з якими суд, в разі потреби встановити ті чи інші обставини, що мають значення для вирішення справи, може отримати відповідні письмові пояснення по суті спору від посадових осіб підприємств, установ, організацій будь-якої форми власності.

Відповідач-1 - підприємство споживчої кооперації "Торговий дім "Поділля", згідно поданого відзиву без номеру та дати (вх.№5013 від 02.02.2017) позовні вимоги визнав, зазначивши, що спірна земельна ділянка була вилучена з користування кооперативного торгово-заготівельного підприємства Козова без отримання згоди землекористувача; без рішення правління Тернопільської облспоживспілки, як вищого органу управління КТЗП Козова . В судове засідання представник відповідача-1 жодного разу не прибув. У поданому суду клопотанні без номеру та дати (вх.№5014 від 02.02.2017) просив розгляд справи здійснювати без участі представника ПСК ТД Поділля .

Козівська селищна рада (відповідач-2) згідно поданого відзиву на позов без номеру від 02.02.2017 (вх.№5008 від 02.02.2017) та її уповноважений представник в судовому засіданні позовні вимоги заперечив. При цьому зазначив, що оскаржувані рішення прийняті селищною радою в межах повноважень, наданих Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , оскільки кооперативне торгово-заготівельне підприємство Козова відмовилося від спірної земельної ділянки з метою економії коштів, які підлягали сплаті за користування землею; позивачем не доведено, що підприємство споживчої кооперації "Торговий дім "Поділля" є правонаступником прав та обов'язків кооперативного торгово-заготівельного підприємства Козова , зокрема, щодо права користування земельною ділянкою за Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995, тому, на переконання селищної ради, пред'явлення даного позову жодним чином не впливатиме на права позивача щодо землекористування. Також, керуючись приписами ст.267 ЦК України та ст.22 ГК України відповідач-2 просив суд при вирішенні даного спору застосувати строк позовної давності, вказуючи, що позивачу було відомо про прийняті спірні рішення радою (заява без номеру від 22.02.2017 (вх.№6499 від 23.02.2017)).

Заяву про застосування строків позовної давності, згідно поданих письмових пояснень без номеру та дати (вх.№7566 від 13.03.2017) представником позивача було заперечено, а згідно клопотання без номеру та дати (вх.№7566 від 13.03.2017) позивач просив відновити строк для оскарження рішень Козівської селищної ради №93 від 15.06.1999 та №267 від 06.02.2002, зазначивши, що підприємство лише 31.05.2016 року дізналося про фактичний розмір земельної ділянки, закріпленої для обслуговування основних засобів, що відчужувалися та про наявність рішень ради, на підставі яких цей розмір земельної ділянки було зменшено. Просив позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи та додатково представлені докази, заслухавши доводи та пояснення сторін, господарський суд встановив таке.

12 серпня 1993 року постановою правління Тернопільської обласної спілки споживчих товариств №189 Про створення спільних підприємств було вирішено реорганізувати господарства облспоживспілки в спільні підприємства з участю облспоживспілки, районних споживчих товариств, райспоживспілок з часткою майна пропорційно дольовій участі в статутному фонді.

Як вбачається з Статуту, затвердженого рішенням Ради засновників №1 від 16.08.1993, зареєстрованого Розпорядженням представника Президента України у Козівському районі №93 від 13.05.1994, на виконання постанови правління №189 від 12.08.1993 з додатком №1 Козівську торгово-закупівельну базу було реорганізовано у спільне підприємство Козівська торгово-закупівельна база, засновану на колективній власності обласної спілки споживчих товариств, райспоживспілок і учнівських споживчих товариств. Джерелом формування майна даного підприємства визначено, в тому числі, матеріальні внески засновників (Тернопільської облспоживспілки, Гусятинської, Заліщицької, Чортківської райспоживспілок та Бережанського, Борщівського, Бучацького, Збаразького, Зборівського, Козівського, Кременецького, Лановецького, Монастириського, Підволочисского, Теребовлянського, Тернопільського, Шумського, Підгаєцького районних споживчих товариств, Учнівського споживчого товариства).

Пунктами 1.1, 1.3 Статуту спільного підприємства Козівського гуртово-роздрібного об'єднання, зареєстрованого Козівською РДА 23.07.1997 визначено, що підприємство є правонаступником спільного підприємства Козівської торгово-закупівельної бази; спільним підприємством Тернопільської облспоживспілки та Козівського РайСТ, котре засновано на колективній спільній власності його засновників. Вищим органом управління підприємства згідно п.6.1 Статуту, визначено Раду засновників, куди ввійшли представники обох засновників.

10 березня 1999 на зборах засновників спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання було прийнято рішення, оформлене протоколом №37, про реорганізацію підприємства шляхом виділення із створенням кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова з передачею йому усіх пасивів та активів балансу реорганізованої особи.

10 березня 1999 року постановою правління Тернопільської облспоживспілки №55 затверджено Статут новоствореного кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова (зареєстрований заступником голови Козівської РДА 23.03.1999 за реєстраційним №0010010), у п.п.4.1, 4.2, 5.1, 5.2.7 якого визначено права підприємства (здійснювати свою діяльність на засадах повного господарського розрахунку, мати самостійний баланс, розрахунковий та спеціальний рахунок в установах банку, необхідні для його діяльності печатки та штампи; створювати відповідні фонди, необхідні для діяльності та соціального розвитку колективу в установленому порядку; реалізувати самостійну частину виробленої продукції в розмірах, погоджених із правлінням облспоживспілки; самостійно визначати структурні підрозділи і штатний розклад, планувати свою діяльність і визначати перспективні плани розвитку; приймати від членів трудового колективу грошову або інші внески з наданням вкладникам дивідендів з чистого прибутку у відповідності з розмірами внесеного ними вкладу; самостійно або на договірних засадах встановлювати вільні ціни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільськогосподарську продукцію і товари народного споживання, що виробляється або закуповуються ними, надавати послуги, виходячи з попиту і пропозицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачається державне регулювання цін і тарифів; здійснювати зовнішньо-економічну діяльність (торговельні , комерційні, посередницькі, бартерні операції) та інші види, не заборонені чинним законодавством України; а з дозволу облспоживспілки : здавати в оренду, надавати за плату в тимчасове користування будівлі, споруди, обладнання , транспортні послуги, тощо в установленому законом порядку; об'єднувати частину своїх коштів на договірних засадах з метою кращого виконання статутних завдань з коштами державних, кооперативних та інших підприємств і організацій, які поділяють його цілі та інтереси; залучати до участі в діяльності підприємства третіх осіб на умовах, визначених правлінням облспоживспілки). При цьому зазначено, що вищим органом управління підприємства є правління Тернопільської облспоживспілкки, до виключної компетенції якого в тому числі належить розпорядження майном підприємства.

Відповідно до п.9.1 Статуту контроль і перевірку фінансово-господарської діяльності підприємства здійснює правління облспоживспілки та її контрольно-ревізійний апарат. При реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників (п.10.5 Статуту).

Додатком до Статуту кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , котрий затверджено постановою правління Тернопільської облспоживспілки №291 від 27.11.2000 та зареєстровано Управлінням економіки Козівської РДА 08.12.2000 за №0030023, п.1.2 та п.3.1 Статуту доповнено та зазначено, що підприємство є правонаступником спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання в частині переданих йому активів та пасивів балансу. Майно підприємства належить Тернопільській облспоживспілці та передане підприємству на праві оперативного управління без права продажу, обміну, застави, надання в оренду, безкоштовного користування та в позику юридичним особам або фізичним особам без згоди власника.

Обставини законності проведення даної реорганізації підприємства, в тому числі щодо прийняття Правлінням облспоживспілки постанови №55 від 10.03.1999 Про реорганізацію спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання та передачі усіх активів та пасивів балансу по Акту прийому-передачі від 01.04.1999 були предметом судового розгляду у справі №10/263-3411, порушеної за позовом спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання до Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, Козівського районного споживчого товариства та кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , за участю третьої особи - АПП Аваль в особі Тернопільської обласної дирекції банку.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.02.2002, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.11.2002 та постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2003, в задоволенні позову спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання відмовлено. При розгляді даного спору судами різних інстанцій встановлено, що реорганізація спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання відбулася на підставі протоколу зборів засновників №36 від 09.03.1999, №37 від 10.03.1999, постанов правління Тернопільської облспоживспілки №55 від 10.03.1999, №45 від 03.03.1999 та постанови правління Козівського РайСТ №71 від 31.03.1997 у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, зокрема, Законів України Про власність , Про підприємства України . Так, судами зазначено, що кооперативне торгово-закупівельне підприємство Козова було створено шляхом реорганізації спільного підприємства Козівське гуртово-роздрібне об'єднання (шляхом виділення), котру проведено на підставі рішення засновників спільного підприємства, та з передачею новоствореному кооперативному підприємству всіх активів та пасивів балансу із визнанням його правонаступником спільного підприємства.

В силу приписів ст.35 ГПК України обставини, встановлені щодо позивача судами при розгляді господарської справи №10/263-3411, є преюдиційними при розгляді даного спору.

Згодом, на підставі постанови правління Тернопільської облспоживспілки №370 від 24.12.2007, з урахуванням внесених змін постановою правління №11 від 11.01.2008, кооперативне торгово-закупівельне підприємство Козова було припинено шляхом приєднання до дочірнього підприємства Торговий дім Поділля з передачею йому всіх активів та пасивів балансу кооперативного підприємства та визнанням останнього правонаступником всіх майнових прав та обов'язків торгово-закупівельного підприємства Козова . Акт передачі активів та пасивів балансу від 27.03.2008 свідчить про виконання даної постанови правління щодо приєднання кооперативного підприємства до дочірнього підприємства ТД Поділля .

Як свідчать матеріали справи, зокрема, Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17.01.2017 №1002008787, інформація з Реєстру, надана Козівською селищною радою (вх.№5008 від 02.02.2017), історія перереєстрації дочірнього підприємства Торговий дім Поділля , Статут підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , затверджений протоколом зборів засновників від 22.12.2015 та зареєстрований 25.12.2015, підприємство споживчої кооперації Торговий дім Поділля є правонаступником майнових прав та обов'язків кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова та дочірнього підприємства Торговий дім Поділля (останнє було припинено шляхом приєднання до ПСК ТД Поділля ).

Між тим, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995 (нотаріально засвідчена копія Державного акту знаходиться в матеріалах справи) Козівська торгово-закупівельна база на підставі рішення Козівської селищної ради народних депутатів №9 від 10.01.1995 отримала у постійне користування земельну ділянку, площею 5,5га в межах згідно з планом землекористування, що додається.

Виготовлення технічної документації про встановлення меж земельної ділянки в натурі для видачі державного акту щодо даної земельної ділянки було здійснено у 1995 році Госпрозрахунковим виробничим бюро при відділі земельних ресурсів Козівської районної ради народних депутатів, що діяло на підставі ліцензії серії УК9 №001016 від 08.06.1995, на замовлення Козівської торгово-закупівельної бази №41.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про переоформлення Державного акту серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995 у зв'язку із зміною суб'єкта землекористування внаслідок проведення реорганізації підприємств споживчої кооперації, а також внаслідок змін, що відбулися в земельному законодавстві України за цей період.

Як стверджує позивач та вбачається з долучених до справи документів стосовно земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні на підставі Державного акту серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995, виконавчим комітетом Козівської селищної ради у 1999 році та Козівською селищною радою у 2002 році було прийнято два рішення, а саме:

16.06.1999 року виконавчим комітетом Козівської селищної ради на підставі клопотання кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова (колишньої торгово-закупівельної бази) прийнято рішення №93 Про прийняття в фонд селища земельної ділянки , відповідно до якого від кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова в фонд селища прийнято земельну ділянку, площею 3,5га, розташовану по вул.І.Богуна, 6, що не використовується підприємством та від якої підприємство відмовляється.

На вимогу суду відповідачем-2 не надано матеріалів (пакету документів), на підставі яких було прийнято дане рішення виконавчим органом місцевого самоврядування, в тому числі клопотання кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова про відмову від земельної ділянки як належного землекористувача, пояснивши, що такі матеріали у селищній раді не збереглися на даний час (лист №01-104/3-09 від 01.02.2017 (вх.№6500 від 23.02.2017));

06.02.2002 двадцятою сесією третього скликання Козівської селищної ради прийнято рішення за №267 Про перевід земель з іншого призначення в землі сільськогосподарського призначення , на підставі якого за клопотанням кооперативного підприємства торгово-закупівельного підприємства Козова №14 від 04.02.2002 (копію долучено до матеріалів справи) земельну ділянку, площею 0,65га по вул.І.Богуна, 6, із земель іншого призначення переведено в землі сільськогосподарського призначення, а саме: 0,10га - в сіножаті, 0,55га - в багаторічні насадження.

Як вказує позивач, 30.06.2016 під час оформлення господарської операції з купівлі-продажу нерухомості - нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою: смт.Козова Тернопільської області, вул.І.Богуна, 6, на користь товариства з обмеженою відповідальністю Камінський Тімбер Енд Венірз про що свідчить договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г.М., зареєстрований в Реєстрі за №991, Тернопільській обласній спілці споживчих товариств, як одному із засновників підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , стало відомо про те, що у 1999 році Козівською селищною радою припинено право постійного користування частиною земельної ділянки, площею 3,5га (рішення №93 від 15.06.1999), що входить до складу земельної ділянки, площею 5,5га, наданої у постійне користування Козівській торгово-закупівельній базі на підставі Державного акту серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995, а 06.02.2002 селищною радою на підставі рішення №267 змінено цільове призначення вилученої земельної ділянки, площею 0,65га.

Дані рішення Козівської селищної ради Тернопільська обласна спілка споживчих товариств вважає незаконними, оскільки позивач, як вищий орган управління підприємства відповідача-1, що є належним землекористувачем не надавав згоди на вилучення земельної ділянки і тим паче, згоди на її поділ, не клопотав про зміну цільового призначення земельної ділянки. З метою захисту майнових прав та інтересів Тернопільська обласна спілка споживчих товариств звернулася з даним позовом до суду, визначивши його правовим обґрунтуванням ст.8, 13, 14, 41, 55 Конституції України, ст.ст.92, 125, 126, 141, 143 Земельного кодексу України, ст.59 Господарського кодексу України, ст.9 Закону України Про споживчу кооперацію .

З метою встановлення фактичного розміру спірної земельної ділянки та обставин здійснення сплати землекористувачем земельного податку судом з'ясовано відповідно до наданої Козівським відділенням Бучацької ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області №147/8/12-03 від 03.03.2017 (вх.№7067 від 03.03.2017) інформації наступне.

- ПСК ТД Поділля в період з 1998-2008 роки розрахунку земельного податку не подавало, оскільки зареєстровано в податковому органі як платник податків з 06.11.2008;

- в подальшому, ПСК ТД Поділля подавало відповідну звітність лише у 2009 році, про що свідчать надані копії Податкового розрахунку земельного податку від 30.01.2009, Розрахунку земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, Відомості про наявність документів на землю, з яких вбачається, що розрахунок земельного податку здійснювався із земельної ділянки, площею 35000м 2 , розташованої по вул..І.Богуна в смт.Козова Тернопільської області, що перебувала у користуванні підприємства на підставі постанови правління Тернопільської облспоживспілки №11 від 11.01.2008 (постанова щодо реорганізації, шляхом приєднання кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова );

- у період з 2010 року по 2016 рік ПСК ТД Поділля знаходилося на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку третьої групи) і відповідно до п.п.297.1.4 п.297.1 ст.297 Податкового кодексу України було звільнено від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податків та зборів.

На даний час, відповідно до даних Витягу №НВ-6102437862016 від 31.05.2016 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку слідує, що земельна ділянка за кадастровим №6123055100:02:007:0765, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, зареєстрована в Державному земельному кадастрі відділом Держгеокадастру у Козівському районі Тернопільської області 26.05.2016 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виготовлена Козівським відділом ТРФ Центр ДЗК , загальна площа даної земельної ділянки становить 3,8389 га, а підставою для виникнення права землекористування вказано рішення органу місцевого самоврядування № 9 від 10.01.1995 року та Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ТР № 000039 від 25.09.1995 року. Саме 31 травня 2016 року, як стверджує представник позивача, Тернопільська облспоживспілка дізналася про порушення своїх прав внаслідок прийняття спірних рішень.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. При цьому суд виходив з такого.

Земельні правовідносини, зокрема пов'язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на дату видачі Державного акту на землю) повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів вправі передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Ради народних депутатів розпоряджаються землею та в межах своєї компетенції, передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ст.23 ЗК України (в редакції від 18.12.1990 станом на дату прийняття рішень) документами, що посвідчують право власності або постійного користування був належний державний акт, виданий і зареєстрований радою.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу (в редакції, 1990 р., чинній на момент видачі Державного акту) постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку. За статтею 10 цього Кодексу до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належали, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; ведення земельно-кадастрової документації ; погодження проектів землеустрою; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства.

Як зазначалося вище та вбачається з наявних у справі документів, на підставі рішення Козівської селищної Ради народних депутатів №9 від 10 січня 1995 року Козівській торгово-закупівельній базі видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995року. Даний акт підписаний головою Козівської селищної ради І.М. Боднарчуком, його підпис скріплено печаткою Козівської селищної ради народних депутатів, також аркуш Державного акту із зображенням плану зовнішніх меж земельної ділянки, описом меж підписано ОСОБА_5, інженером-землевпорядником.

Пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР №562-ХІІ від 18.12.1990 визначалося, що особи, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Земельного кодексу України, зберігають свої права на користування до оформлення ними в встановленому порядку прав власності на землю або землекористування, відтак, зважаючи на ту обставину, що матеріали справи не містять доказів оскарження чи скасування Державного акту серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995, збереження права постійного користування земельною ділянкою, площею 5,5га Козівською торгово-закупівельною базою та в подальшому, - її правонаступниками є правомірним.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року.

Абзацом одинадцятим пункту 5.3 Рішення Конституційного Суду України від 22.09.05 № 5-рп/2005 та пунктом 2.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установленому законодавством порядку станом на 1 січня 2002 року.

Окрім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (втратила чинність 23.07.2013 року) раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, виникнення та збереження права користування спірною земельною ділянкою Козівською торгово-закупівельню базою, в тому числі її правонаступниками, відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи відсутність законних підстав для припинення у останнього права користування земельною ділянкою.

Порядок, підстави вилучення (викуп) земельної ділянки або припинення права землекористування станом на період прийняття спірного рішення №93 від 15.06.1999 було передбачено ст.ст.27, 29, 31 - 33, 114 ЗК України від 18.12.1990 в редакції від 06.04.1999, ст. 141 ЗК України від 25.10.2011 № 2768-ІІІ, чинного на даний час.

Статтею 9 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передбачалося, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу.

Водночас, вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою наведено у статті 27 Земельного кодексу України в редакції 1993року, що діяла на час прийняття оспорюваного рішення селищною радою. Згідно з нормами названої статті право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі : добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу (в разі придбання, дарування, застави, самовільного обміну земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними; якщо судом буде встановлено придбання землі за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.). Припинення права користування землею за добровільною відмовою землекористувача у межах населених пунктів здійснюється Радою народних депутатів.

Аналогічні приписи містилися в ст.29 Земельного кодексу України 1990року, відповідно до ч.1 якої припинення права власності на землю або права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови власника землі або землекористувача провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів.

Отже, підставою припинення права користування земельною ділянкою може бути добровільна відмова від земельної ділянки, а також виключно ліквідація юридичної особи, а не її реорганізація.

Поряд з цим, Законом України "Про Державний земельний кадастр" (чинний з 01.01.2013 року) встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. Тобто на даний час є дійсним Державний акт на право постійного користування землею, виданий 25 вересня 1995 року Козівській торгово-закупівельній базі, правонаступником якої є відповідач-1.

В даному випадку судом з'ясовано, що підставою для прийняття оспорюваного рішення №93 від 15.06.1999 було клопотання кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова щодо відмови від земельної ділянки, площею 3,5га, наданої згідно Державного акту від 25.09.1995.

Однак, доказів припинення права користування ТЗК Козова земельною ділянкою, площею 3,5 га в порядку, встановленому статтями 27, 29 ЗК України, матеріали справи не містять, документів, на підставі яких у підприємства вилучено дану земельну ділянку шляхом прийняття її у фонд селища, зокрема відмови постійного землекористувача від частини земельної ділянки сторонами не надано, навпаки підтверджено про їх відсутність в архіві.

Водночас, суд враховує, що відповідно до п.3.1 доповнення до Статуту кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , зареєстрованого Козівською райдержадміністрацією 23.03.99 за № 0010010 (доповнення затверджено постановою правління Тернопільської облспоживспілки 27.11.2000 №291 та зареєстровано Управлінням економіки Козівської райдержадміністрації 18.12.2000 №0030023) майно підприємства належить засновнику - Тернопільській обласній спілці споживчих товариств та передано підприємству на праві оперативного управління. Підприємство вправі здійснювати продаж майна, обмін, заставу, позику тощо лише за наявності згоди власника; до виключної компетенції правління Тернопільської облспоживспілки належить розпорядження майном кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова . Тобто рішення щодо відмови від частини земельної ділянки по вул.Богуна, 6 в смт.Козова повинно було прийматися на зборах правління Тернопільської облспоживспілки, втім відповідне рішення не приймалося і дане питання правлінням не розглядалося, а відповідні дії керівника кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова Будзана Д.Т. щодо відмови від землі правління облспоживспілки не погоджувало.

За таких обставин, не отримавши добровільної згоди власника майна (облспоживспілки) про відмову від земельної ділянки, без її вилучення у землекористувача, виконавчим комітетом Козівської селищної ради було прийнято оскаржуване рішення про прийняття у фонд селища частини земельної ділянки, котра перебувала у постійному користуванні кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 25.09.1995 року та входила в загальну площу земельної ділянки 5,5га.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази делегування Козівською селищною радою повноважень своїм виконавчим органам, зокрема виконавчому комітету, щодо розгляду та вирішення питань в сфері земельних відносин, в тому числі про вилучення земельних ділянок з користування, переведення їх у фонд селища тощо, тоді як рішення про вилучення земельних ділянок за добровільною відмовою землекористувача належить до повноважень відповідної Ради, а не її виконавчого комітету. В даному випадку таке рішення прийнято виконавчим комітетом Козівської селищної ради. Доказів розгляду такого питання та прийняття відповідного рішення сесією селищної ради матеріали справи не містять.

Станом на дату прийняття рішення №93 від 15.06.1999 діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказ Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, пунктами 3.9, 3.10 якої передбачено, що разі будь-яких змін в розташуванні меж земельної ділянки або умов її передачі чи надання, які відбулися після видачі державного акта, ці зміни вносяться одночасно до обох примірників державного акта. Нові межі відображаються на плані земельної ділянки суцільною лінією чорною тушшю, а старі межі перекреслюються червоною тушшю. Кожен запис про зміни посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України; у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа, технічний звіт з його складання та книги записів (реєстрації). У відповідній книзі записів (реєстрації) робиться запис про припинення права власності чи користування земельною ділянкою, який посвідчується підписом начальника районного відділу, міського управління (відділу) земельних ресурсів Держкомзему України.

Однак, як вбачається з архівної копії, до Державного акту серії ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995 будь-які зміни щодо розміру меж земельної ділянки, її конфігурації, інших технічних характеристик, не вносилися.

Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 34 ГПК України обумовлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.43 ГПК України).

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачем-2 не було отримано добровільної згоди позивача як власника майна, відповідно, припинення права підприємства Козова на постійне користування земельною ділянкою, площею 3,5 га по вул.Богуна, 6 в селищі Козова здійснено відповідачем не у встановленому законом порядку, за відсутності для цього передбачених законом підстав, що є підставою для його скасування.

Щодо оспорюваного позивачем рішення Козівської селищної ради №267 від 06.02.2002, то суд виходить з наступного.

Гарантії місцевого самоврядування, в тому числі можливість звернення до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, які обмежують права територіальних громад, передбачено ст.71 Закону Про місцеве самоврядування в Україні . Окрім того, у ст.48 Закону Про власність , який був чинний на момент прийняття рішення №93 від 15.06.1999, зазначено, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права. Захист права власності здійснюється, в тому числі господарським судом.

Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено (ст.57 Закону України Про власність ).

Тобто, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - про визнання рішення недійсним, відповідає способу, передбаченому законодавством, правомірно заявлений.

В силу статей 142-145 Конституції України земля належить до матеріальної основи місцевого самоврядування, його органи мають право управляти нею шляхом прийняття рішень, в межах повноважень, визначених законом, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини 1 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні земля є об'єктом права комунальної власності, а згідно п.34 ст.26 цього Закону до виключної компетенції сільських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (п.5 ст.16 Закону).

За приписами п.34 ст.26 Закону, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради.

Статтею 59 Закону передбачено форму актів, які приймаються радою, порядок прийняття нею актів, а також встановлено презумпцію правомірності актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування через вказівку, що такі акти з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України можуть бути визнані незаконними в судовому порядку.

За приписами статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що рішенням Козівської селищної ради №267 від 06.02.2002 змінено цільове призначення земельної ділянки, площею 0,65га по вул.І.Богуна, 6 та переведено її із земель іншого призначення в землі сільськогосподарського призначення, з яких 0,10га - в сіножаті, 0,55га - в багаторічна насадження.

Правила щодо встановлення та зміни цільового призначення земель визначаються нормами ст.20 Земельного кодексу України 2001 року (в редакції, чинній на момент прийняття рішення радою), згідно ч.ч.1, 2 яких віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Враховуючи вищенаведені норми суд доходить висновку, що приймаючи спірне рішення №267 від 06.02.2002 Козівська селищна рада діяла в межах повноважень, наданих їй законом, відтак, підстав для його скасування немає.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання незаконними дій підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , як правонаступника Кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , та Козівської селищної ради, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Кодекс адміністративного судочинства України, зокрема стаття 1 визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів.

Справа адміністративної юрисдикції, відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд відзначає, що Козівська селищна рада, дії якої оскаржує позивач, згідно з чинним законодавством України, є суб'єктом владних повноважень, а тому позовні вимоги щодо оскарження його дій повинні розглядатися відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними дій Козівської селищної ради підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання незаконними дій підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , як правонаступника кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , то такі до задоволення не підлягають, позаяк заявлені вимоги не відповідають способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним у статті 16 Цивільного кодексу України, та такі вимоги не призводять до поновлення порушеного права і не можуть бути самостійним предметом позову.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

Однак, серед наведених норм чинного законодавства України відсутній такий спосіб захисту права як визнання незаконними дій суб'єкта господарювання .

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна спиратись на підставу позову.

Господарський суд встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України (постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13).

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконними дій підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля , як правонаступника кооперативного торгово-закупівельного підприємства Козова , яке є суб'єктом господарювання, суперечать способам захисту цивільних прав та інтересів, визначеним ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Що стосується заяви відповідача-2 про застосування строків позовної давності, суд відзначає таке.

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року (п.1.5 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

Якщо предметом позову у справі є визнання незаконним та скасування рішення ради, які ухвалено до 01.01.2004, то до вимог про оскарження рішення ради має бути застосовано положення про позовну давність Цивільного кодексу Української РСР (висновок Верховного Суду України у справі №916/2414/13 (3-194гс14), постанова від 23.12.2014).

За статтею 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 - 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Оскільки в даному випадку предметом позову є визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради №93 від 15.06.1999 та рішення Козівської селищної ради №267 від 06.02.2002, тому, виходячи із встановлених законом строків позовної давності, вирішуючи питання про застосування чи відновлення строків позовної давності слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР .

Земельним кодексом України (в редакції, яка була чинною станом на дату прийняття рішення №93 від 15.06.1999), зокрема, ст.112 цього Кодексу було визначено місячний строк на оскарження рішення Рад народних депутатів. Спеціальних строків оскарження рішень виконавчих комітетів Рад законом на той період не було визначено, відтак в такому випадку застосовується загальний строк позовної давності, визначений цивільним законодавством, тобто трирічний строк, визначений ЦК Української РСР.

За змістом положень статей 71, 72, 76 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ч.2 ст.80 Цивільного кодексу Української РСР).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що про існування спірних рішень №93 від 15.06.1999 та №267 від 06.02.2002 облспоживспілці стало відомо лише під час оформлення права на земельну ділянку у зв'язку з продажем об'єктів нерухомого майна - нежитлових приміщень по вул.І.Богуна, 6 у смт.Козова Тернопільської області, які на ній знаходяться та належали на праві власності продавцю - підприємству споживчої кооперації Торговий дім Поділля , одним із засновників якого є позивач у справі.

Так, додатково у письмових спростуваннях доводів заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності позивачем зазначено, що про зменшення площі земельної ділянки, виділеної для обслуговування нерухомого майна у смт.Козова Тернопільської області по вул. І.Богуна, 6, до 3,8389га Тернопільська облспоживспілка дізналася у травні 2016 році, отримавши Витяг з Державного земельного кадастру на земельну ділянку за кадастровим №6123055100:02:007:0765, відтак, просить відновити строк на оскарження даних рішень.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 29.10.2014 та від 10.06.2015 у справі №6-267цс15 зазначено, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав , а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Додатково обґрунтовуючи свою необізнаність щодо зменшення загальної площі земельної ділянки по вул. Богуна, 6 позивач посилається й на Акт ревізії фінансово-господарської діяльності підприємства споживчої кооперації Торговий дім Поділля від 20.01.2010 року за період з 01.01.2008 по 01.01.2010, за змістом якого не випливає, а з документів бухгалтерського обліку не вбачається розміру земельної ділянки, а лише вказано про загальну кількість виготовлених документів на право власності на будівлі та про оформлення права постійного користування в кількості -11 об'єктів (розділ ІХ стор.5 Акту ревізії). КТЗП Козова , а пізніше і ПСК Торговий дім Поділля згідно положень Статутів здійснювали передачу засновнику - Тернопільській облспоживспілці на розгляд та затвердження квартальних та річних звітів, даних бухгалтерської документації, статистичної звітності. При цьому як зазначено в Статутах контроль і перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється правлінням облспоживспілки та її контрольно-ревізійним апаратом. Втім, жодного обліку зокрема, спірної земельної ділянки у користувача не було, відтак, внаслідок проведення планових Ревізій господарської діяльності у відповідача-1Облспоживспілці не було відомо про зменшення розміру земельної ділянки, наданої на праві постійного користування Козівській торгово-закупівельній базі відповідно до Державного акту ІІ-ТР №000039 від 25.09.1995. Даний державний акт, як зазначалося вище, не містить жодних відомостей про зміни в землекористуванні.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та долучені до матеріалів справи документи, суд доходить висновку, що в інший спосіб, аніж зазначений позивачем, Тернопільська облспоживспілка не могла дізнатися про зміни земельної ділянки по вул.І.Богуна, 6 в смт.Козова Тернопільської області на підставі оспорюваних рішень 1999 та 2002 років.

Відповідачем в свою чергу, не доведено, коли саме позивач дізнався про наявність свого порушеного права у зв'язку з прийняттям спірних рішень селищною радою та її виконавчим комітетом (щодо дати отримання відомостей позивачем щодо зміни площі та цільового призначення земельної ділянки як-от:супровідний лист про направлення рішень, розписки про вручення їх копій, повідомлення про розгляд даного питання органом місцевого самоврядування, запрошення на засідання ради/виконавчого комітету селищної ради представника облспоживспілки тощо), тому суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування в даному випадку строку позовної давності.

Судові витрати, в силу ст.49 ГПК України, покладаються на сторін у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні 27.03.2017 оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду відповідно до ст.85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст.124 Конституції України, ст.7 Закону України Про судоустрій і статус суддів ст.ст. 4 2 -4 7 , 22, 32-34, 43, 44, 49, п.1 ч.1 ст.80, ст.ст. 81 1 , 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козівської селищної ради №93 від 15.06.1999 Про прийняття у фонд селища земельної ділянки .

3. В частині визнання недійним рішення двадцятої сесії третього скликання Козівської селищної ради №267 від 06.02.2002 Про перевід земель з іншого призначення в землі сільськогосподарського призначення , - відмовити.

4. В решті позовних вимог - припинити провадження у справі.

5. Стягнути з Козівської селищної ради (смт.Козова Тернопільської області, вул..Дорошенка, 3, ідентифікаційний код 04525573) на користь Тернопільської обласної спілки споживчих товариств (м.Тернопіль, майдан Волі, 4, ідентифікаційний код 01767413) 800 (вісімсот)грн 00коп. в повернення сплаченого судового збору.

6. Стягнути з підприємства споживчої кооперації Торгового дому Поділля (м.Тернопіль, майдан Волі, , ідентифікаційний код 30066935) на користь Тернопільської обласної спілки споживчих товариств (м.Тернопіль, майдан Волі, 4, ідентифікаційний код 01767413) 800 (вісімсот)грн 00коп. в повернення сплаченого судового збору.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 12 квітня 2017року.

Суддя Н.О. Андрусик