Постанова

від 31.03.2017 по справі 826/14878/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

31 березня 2017 року 14:40 справа №826/14878/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Мітмарк" доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Мітмарк" (далі по тексту - позивач, ПП "Мітмарк") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 травня 2014 року №0002352201 та №0002362201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2015 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 жовтня 2014 року №0006452208 та №0006462208.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2015 року скасовано. В задоволенні позовних вимог ПП "Мітмарк" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 січня 2016 року №К/800/23375/15 скасовано попередні судові рішення, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2016 року адміністративну справу №826/14878/14 прийнято до провадження суддею Кузьменком В.А. та призначено до судового розгляду.

Протокольною ухвалою від 06 червня 2016 року замінено ДПІ у Дніпровському районі на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

В судовому засіданні 06 червня 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 27 травня 2014 року №0002352201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацами 1, 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ПП "Мітмарк" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 242 190,00 грн., в тому числі за основним платежем - 161 460,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 80 730,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 27 травня 2014 року №0002362201 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацами 1, 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України ПП "Мітмарк" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 254 937,00 грн., в тому числі за основним платежем - 169 958,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 84 979,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 08 травня 2014 року №899/26-53-22-01-15-36971884 "Про результати позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства "Мітмарк", код ЄДРПОУ 36971884 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Старксервіс" (код ЄДРПОУ 38292311), за період з 01.07.2013 по 31.12.2013" (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 169 958,00 грн., у тому числі по періодам: за липень 2013 року - 39 562,00 грн., за серпень 2013 року - 13 396,00 грн., за вересень 2013 року - 70 000,00 грн., за жовтень 2013 року - 47 000,00 грн.; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2013 рік у сумі 849 790,00 грн. по операціям із ТОВ "Старксервіс", первинні документи якого не дозволяють формувати дані податкового обліку, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства за 2013 рік на загальну суму 161 460,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу витрат вартості товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам із ТОВ "Старксервіс" та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість, у зв'язку із тим, що вказаний контрагент не мав необхідних основних фондів та обладнання, трудових та виробничих потужностей для виконання господарської діяльності, з посиланням на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Старксервіс", складеного ДПІ у Дніпровському районі м. Києва.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ПП "Мітмарк" дотримано передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову повністю підтримав висновки акта перевірки.

Скасовуючи попередні рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 25 січня 2016 року №К/800/23375/15 вказав наступне:

"…Посилання податкового органу на пояснення фізичних осіб, отриманих органами досудового слідства в ході розслідування кримінальних справ, які одержані відповідачем з джерел інших, ніж первинні документи, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що директор контрагента заперечує свою участь у діяльності товариства, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору, що судами дотримано не було…

…В свою чергу, колегія суддів суду касаційної інстанції критично ставиться до прийнятого до уваги судом апеляційної інстанції вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року у справі №761/22932/13-к.

При вирішені даної справи, судам потрібно врахувати, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Суд апеляційної інстанції послався на встановлені даним судовим рішенням обставини, відповідно до яких ОСОБА_1, який був директором TOB "Старксевіс" у період з 01.09.2012 року по 31.10.2012 року, за скеруванням ОСОБА_2 зареєстрував на своє ім'я в органах державної влади суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу TOB "Старксервіс", створену для прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що за умови достовірного встановлення факту набрання ним законної сили слід з'ясувати, чи стосується вирок обставин щодо господарських операцій контрагента з позивачем, чи свідчить він про те, що дії позивача узгоджувались з підприємством-контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод.

В свою чергу, посилання податкового органу на інформацію, що міститься в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента, є необґрунтованим та не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції…"

Відповідно до частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Окружний адміністративний суд міста Києва, досліджуючи позовні вимоги з урахуванням вказівок Вищого адміністративного суду України, звертає увагу на наступне.

Матеріали справи підтверджують, що між ПП "Мітмарк" (замовник) та ТОВ "Старксервіс" (виконавець) у період з червня 2013 року по вересень 2013 року укладено договори про надання послуг у кількості 6 штук, а саме: договір №П-25/06/13-01 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 25 червня 2013 року; договір №П-25/06/13-02 про надання маркетингових послуг від 25 червня 2013 року; договір №П-30/08/13-01 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 30 серпня 2013 року; договір №П-30/08/13-02 про надання маркетингових послуг від 30 серпня 2013 року; договір №П-30/09/13-01 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 30 вересня 2013 року; договір №П-30/09/13-02 про надання маркетингових послуг від 30 вересня 2013 року.

За умовами наявних у справі копій договорів ТОВ "Старксервіс" зобов'язувалось надати позивачу спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію), консультування з питань маркетингу та проведення маркетингових досліджень, зокрема консультування комерційної діяльності, управління підприємством, консультація з питань податкового законодавства.

На виконання укладених договорів про надання послуг, сторонами були складені та підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 31 липня 2013 року №№2250, 2251, від 27 серпня 2013 року №2480, від 30 серпня 2013 року №2561, від 30 вересня 2013 року №№2882, 2883, від 31 жовтня 2013 року №№3251, 3252 на загальну суму 1 019 751,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 169 958,50 грн. та податкові накладні: від 31 липня 2013 року №№300, 301, від 27 серпня 2013 року №130, від 30 серпня 2013 року №213, від 30 вересня 2013 року №№154, 153, від 31 жовтня 2013 року №№254, 255 на загальну суму 1 019 751,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 169 958,50 грн.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд враховує наявність в матеріалах справи первинних документів по відносинам із виконавцем, однак звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Так, досліджуючи питання пов'язаності отриманих позивачем послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як зазначено у довідці позивача про підтвердження розумної мети ділової мети та економічного змісту господарських операцій, діяльність ПП "Мітмарк" пов'язана з виготовленням друкарських форм і наданням різноманітних поліграфічних послуг, оптовою торгівлею хімічними продуктами (зокрема друкарськими фарбами), оптової торгівлею поліграфічними матеріалами та устаткуванням; надані ТОВ "Старксервіс" інформаційно-консультаційні та маркетингові послуги були використані у господарській діяльності підприємства з метою оптимізації управління комерційною діяльністю та управління підприємство, а також з метою пошуку нових покупців та ринків збуту власної продукції.

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав копії технічних завдань на маркетингові дослідження "Друкарські фарби в поліграфії (сучасні тенденції ринку України)", "Аналіз ситуації та тенденції розвитку ринку поліграфії в Україні в перші роки після кризи", "Проведення в Україні моніторингу попиту на обладнання для виготовлення гнучкої упаковки та флексографського й глибокого друку" та відповідних звітів про результати вказаних маркетингових досліджень; копії завдань на виконання інформаційно-консультаційних послуг щодо консультаційного забезпечення створення виробництва й супровід його діяльності, ведення бухгалтерського обліку ,складання фінансових звітів, консультації з питань системи внутрішнього контролю, консультації з питань оподаткування, у тому числі з організації податкового обліку та податкової звітності, консультації по створенню бізнесу у фінансовому секторі економіки й супровід його діяльності, консультування з питань застосування інформаційних технологій тощо.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Разом з тим, на думку суду, наявні у справі докази не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача придбаних послуг.

Так, надані позивачем документи не дозволяють ідентифікувати участь ТОВ "Старксервіс" у наданні будь-яких послуг на користь ПП "Мітмарк" та встановити взаємозв'язок придбаних послуг із господарською діяльністю позивача; зокрема у справі відсутні докази щодо характеру здійснюваної господарської діяльності позивача, принципів організації роботи та наявність необхідних виробничих засобів, обладнання, кваліфікованих кадрів, для оптимізації яких замовлялись спірні послуги.

Позивач не надав доказів, які б підтвердили зв'язок придбаних маркетингових досліджень на теми "Друкарські фарби в поліграфії (сучасні тенденції ринку України)", "Аналіз ситуації та тенденції розвитку ринку поліграфії в Україні в перші роки після кризи", "Проведення в Україні моніторингу попиту на обладнання для виготовлення гнучкої упаковки та флексографського й глибокого друку" у господарській діяльності ПП "Мітмарк", у тому числі виготовлення друкарських форм, наданням поліграфічних послуг, торгівлі друкарськими фарбами, поліграфічними матеріалами та устаткуванням.

Матеріали справи також не містять доказів, які б підтверджували фактичне надання інформаційно-консультаційних послуг щодо консультаційного забезпечення діяльності підприємства, ведення бухгалтерського обліку, складання фінансових звітів, консультацій з питань системи внутрішнього контролю, консультації з питань оподаткування, та встановити сутність і форму таких операцій.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені з ТОВ "Старксервіс" господарські операції носять реальний характер, а придбані послуги використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Таким чином, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток підприємств є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує вказівки Вищого адміністративного суд України про те, що висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не можуть бути доказом на спростування факту реального виконання господарської операції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, однак звертає увагу, що зазначений підхід є справедливим лише за умови доведення фактичного здійснення господарських операцій.

Поряд із цим суд не визнає обґрунтованими посилання відповідача на протокол допиту свідка ОСОБА_3 (директор TOB "Старксервіс" в період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2014 року) та вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 104 Кримінального процесуального кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

Згідно з нормами статті 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Отже, що протокол допиту є лише джерелом одного з доказів у кримінальному провадженні, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 27, частинами першою та другою статті 205 Кримінального кодексу України, затверджено угоду про визнання винуватості та визнано винним ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Зокрема у вироку зазначено, що у липні 2012 року ОСОБА_4 вступив у попередньо змову з невстановленими слідством особами та запропонував ОСОБА_1 зареєструвати на ім'я останнього в органах державної влади суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ "Старксервіс", створене для прикриття незаконної діяльності , без наміру зайняття підприємницькою діяльністю. Протягом 2012-2013 років на рахунок ТОВ "Старксервіс" від підприємств реального сектору економіки були перераховані грошові кошти, як оплата за начебто виконані роботи (послуги), поставку товарів, хоча підприємницьку діяльність фактично не здійснювали.

Проте, оцінюючи вказаний вирок як доказ, суд керується приписами частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

В межах спірних правовідносин Окружним адміністративним судом міста Києва не розглядається справа про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, тобто ОСОБА_4.

Згідно з частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Враховуючи вимоги процесуального закону, суд приходить до висновку, що вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к відносно ОСОБА_4 не стосується предмету доказування даної адміністративної справи, а тому не береться судом до уваги.

Крім того, у даному вироку не встановлено, що ТОВ "Старксервіс" не здійснювало господарських операцій з ПП "Мітмарк", не досліджено обставин господарської діяльності ТОВ "Старксервіс" по взаємовідносинам із ПП "Мітмарк" та не досліджено доказів на підтвердження таких обставин.

Суд також звертає увагу, що у межах спірних правовідносин уповноваженою особою ТОВ "Старксервіс" виступав директор цього товариства ОСОБА_3 за підписом якого видавались первинні документи та податкові накладні, у зв'язку з чим обставини, встановлені у вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к, не мають правового значення для оцінки взаємовідносин ПП "Мітмарк" з ТОВ "Старксервіс".

Підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є наявність належним чином оформлених податкових накладних та придбання товарів/послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріали справи підтверджують, що за перевірений період позивач відображав суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Старксервіс" у зв'язку з придбанням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у замовника належно оформлених первинних документів та податкових накладних, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначено вище при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача послуг, придбаних у ТОВ "Старксервіс", що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям.

З огляду на зазначене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірним.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ПП "Мітмарк" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дніпровському районі доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПП "Мітмарк" не підлягає задоволенню.

Частина третя статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Матеріали справи підтверджують, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Відповідно до частин першої-третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, решта суми судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, а саме 4 384,80 грн. (4 872,00 грн. - 487,20 грн.) має бути стягнута на користь Державного бюджету України з позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Мітмарк" відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Мітмарк" (код ЄДРПОУ 36971884; 02125, м. Київ, вул. Петра Запорожця, будинок 8-В, квартира 3) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) суму судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко