Постанова

від 22.03.2017 по справі 922/2661/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Справа № 922/2661/16

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді суддів Корсака В.А., Швеця В.О. Сибіги О.М. розглянувши матеріали касаційної скаргиОбласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 922/2661/16 Господарського суду Харківської області за позовомОбласного комунального виробничо-експлуатаційного підприємства "Держпром" доАкціонерного товариства "А.М.Б." простягнення коштів в судовому засіданні взяли участь представники : - позивачане з'явився - відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "А.М.Б.", в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 72 129,50 грн. безпідставно збережених коштів.

Позов мотивовано тим, що відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому нежитлові будівлі, за яке позивач, як постійний користувач земельної ділянки, сплачував земельний податок.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.09.2016 (суддя Чистякова І.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 (головуючий суддя Білецька А.М., судді: Гребенюк Н.В., Барбашова С.В.) у даній справі у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами у справі, Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Акціонерне товариство "А.М.Б." не скористалося правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслало свій відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується .

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення виконкому Харківської міської ради народних депутатів від 27.12.1995 № 1032 Виробничо-експлуатаційному підприємству "ДЕРЖПРОМ", правонаступником якого є Обласне комунальне виробничо-експлуатаційне підприємство "Держпром", (позивач у справі) надано у постійне користування 1,6318 га землі в межах згідно з планом землекористування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 04.07.1996 серія ХР-35-01-001499 для експлуатації та обслуговування адміністративних, житлових, виробничих та допоміжних будівель і споруд, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 115 (а.с.11-14).

У зв'язку з добровільною відмовою від права користування частиною земельної ділянки, у постійному користуванні позивача залишилася земельна ділянка площею 1,0650 га за адресою вул. Котлова, 54 у м. Харкові. Відповідні зміни у землекористуванні зазначено у Державному акті на право постійного користування землею серія ХР-35-01-001499.

Відповідно до Рішення 5 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 20.04.2016 № 194/16 припинено позивачу право користування земельною ділянкою площею 1,0650 га за вказаною адресою за його добровільною відмовою (а.с.15-23).

Судами встановлено, що позивач здійснював оплату земельного податку за користування вказаною земельною ділянкою. За період з червня 2013 року по червень 2016 року сплачено земельний податок на загальну суму 152 011,79 грн. Заборгованість за користування земельною ділянкою станом на 11.04.2016 відсутня.

Згідно відомостей, що містяться в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за № 56395477 від 31.03.2016 1/2 частка нежитлових будівель, які знаходяться за адресою вул. Котлова, 54, у м. Харкові, всього загальною площею 2485,4 кв.м. належать на праві спільної часткової власності АТ "А.М.Б." на підставі договору купівлі-продажу № 1312 від 23.06.2011, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Мартиросян І.Е., про що було внесено запис № 5480 в книзі: 1 від 04.07.2011 про державну реєстрацію права власності.

В своєму позові про стягнення безпідставно набутих коштів позивач послався на те, що відповідач, як співвласник 1/2 частки нежитлових будівель, має компенсувати йому витрати по сплаті земельного податку за період з червня 2013 року по червень 2016 року в сумі 72 129, 50 грн., тобто пропорційно площі нежитлових будівель на земельній ділянці, якою він користується та за яку сплачено позивачем податок.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що законодавством не передбачено автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах постійного користування чи на умовах оренди, а виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою. Вимоги позивача щодо компенсації йому земельного податку на підставі ст. 1212 ЦК України визнані судами безпідставними у зв'язку з недоведеністю набуття відповідачем, за рахунок позивача, певних нових цінностей, збільшення кількості та вартості належного йому майна або збереження майна, яке неминуче мало б вибути з його володіння.

Колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у справі прийняті при неповному дослідженні усіх обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

У справі, яка переглядається судами встановлено, що відповідач є власником 1/2 частки нежитлових будівель, які знаходяться за адресою вул. Котлова, 54, у м. Харкові. Відповідне право зареєстровано за відповідачем у встановленому законодавством порядку 04.07.2011.

Статтею 356 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Виходячи із змісту статті 181 ЦК України будівля, як об'єкт цивільних прав пов'язується із земельною ділянкою, так як є неможливим переміщення будівлі без її знецінення.

Відповідно до ч.1 ст.120 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) (в редакції станом на дату реєстрації права власності на об'єкти нерухомості) у разі набутті права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину , на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно ч.1 ст. 377 ЦК України (в редакції станом на дату реєстрації права власності на об'єкти нерухомості) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Тобто, нормами ЦК України передбачено виникнення у нового власника об'єктів нерухомості права на оформлення землекористування з метою охорони його права власності.

Верховний Суд України при розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених правових норм зазначив, що вони закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладанні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. При цьому при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗУ України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. (див. постанову Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі 6-253цс16).

Тобто, набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівель та їх використання є неможливим. Наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомості, належних на праві спільної часткової власності відповідачу, свідчить про те, що у нього виникло право на користування частиною земельної ділянки.

Таким чином, до особи, яка набула право власності на нерухоме майно (нежитлові будівлі) це майно переходить разом із земельною ділянкою, на якій воно розташоване, оскільки з нею нерозривно пов'язане, тобто, в даному випадку відбувається фактичне набуття земельної ділянки новим власником, розташованого на ній нерухомого майна.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 Податкового Кодексу України (в редакції станом на 04.07.2011) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, незважаючи на те, що відповідач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими будівлями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виникає у відповідача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 у справі № 21-775а15.

Статтею 111 28 ГПК України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Обґрунтовуючи свій позов позивач звертав увагу суду на те, що відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою по вул. Котлова, 54 у м. Харкові, на якій розташовані належні йому на праві власності нежитлові будівлі, за яку позивач, як постійний користувач зазначеної земельної ділянки сплачував земельний податок, у тому числі за частину земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача.

У своїй позовній заяві позивач посилався на приписи ч.4 ст.319 та ст. 322 ЦК України, відповідно до яких, власність зобов'язує і власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, частиною п'ятою статті 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до статті 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує до чого зобов'язаний власник. Тому норми частин 4 і 5 ст. 319 ЦК України взаємопов'язані за своїм змістом і мають тлумачитися в комплексі. Поняття "власність зобов'язує" необхідно розуміти в широкому значенні.

Отже, зазначені норми покладають на власника певні обов'язки, окрім тягаря утримання майна, також недопущення порушення прав інших осіб при використанні своєї власності.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки спірним правовідносинам у контексті зазначених правових норм, якими позивач обґрунтовував свій позов. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції з цього приводу не містять мотивів відхилення доводів та аргументів позивача щодо суті спору. Ці доводи не перевірені: не прийняті, але і не спростовані.

В той же час, висновок судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача відсутні правові підстави сплачувати земельний податок у разі здійснення фактичного користування земельною ділянкою колегія не може визнати таким, що ґрунтується на таких засадах цивільного законодавства, як: справедливість, добросовісність, розумність (пп.6 п.1 ст. 3 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій не надано ніякої правової оцінки тій обставині, що фактичне користування земельної ділянки відповідачем робить неможливим використання цієї ж земельної ділянки позивачем для власних цілей, за яку він сплачує земельний податок.

Крім того, в своїх рішеннях суди попередніх інстанцій зробили висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з того, що положення ст. 1212 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків, оскільки порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не належать до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Проте, такий висновок колегія не може визнати обгрунтованим, оскільки виходячи із змісту позовної заяви та її прохальної частини позивач вимагає стягнення компенсації з співвласника нерухомості, а не повернення сплаченого податку з державного бюджету. Вимога про повернення податку позивачем в межах даного судового провадження не заявлялась. Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково кваліфікували спірні правовідносини та розглянули даний судовий спір з інших правових підстав, ніж ті, що були зазначені позивачем у позовній заяві.

В пункті 2.15. своєї постанови № 6 від 17.05.2011"Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (із змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що оскільки зі змісту статей 12, 17 ЗК України вбачається, що розпорядження землями територіальної громади та землями державної власності (в межах, визначених Земельним кодексом України), у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, то в будь-якому спорі, що стосується права користування земельною ділянкою, належною до земель державної чи комунальної власності, суд має залучити до участі у справі відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування як уповноважений орган власника земельної ділянки.

Розпорядження землями комунальної власності в місті Харкові, в т.ч. спірної земельної ділянки, здійснює Харківська міська рада в межах наданих їй повноважень та відповідно до вимог діючого законодавства.

Таким чином, при новому розгляді справи, окрім іншого, суду слід вирішити питання про залучення до участі у справі Харківської міської ради, як власника земельної ділянки, оскільки спір може вплинути на її права та обов'язки щодо однієї із сторін.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 (із змінами і доповненнями) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Відповідно до пункту 3 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати все вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін. В залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.09.2016 у справі № 922/2661/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і О.М. Сибіга

В.О. Швець