Рішення

від 12.04.2017 по справі 203/4121/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/213/17 Справа № 203/4121/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Максюти Ж.І., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ЖБК № 14 Заря , Реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області, Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області, треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 про встановлення факту належності квартири, визнання незаконним та скасування рішення реєстраційної служби, витребування майна, визнання права власності за заповітом, скасування права власності, стягнення шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про визнання особи добросовісним набувачем квартири та визнання права власності на квартиру за цією особою,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який неодноразово уточнювала, посилаючись на те, що 04 серпня 2014 року померла ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживала і була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2. На день її смерті залишилось спадкове майно, яке складається із однокімнатної квартири за вказаною адресою. Після її смерті заведено спадкову справу за № 56919794. На день смерті ОСОБА_9 було зареєстровано заповіт від 03 вересня 2010 року серія ВРА № 969101, реєстраційний номер у Спадковому реєстрі 40872664, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, реєстровий № 3601, за яким все своє майно покійна заповідала позивачці. Спадщину позивачка прийняла згідно заяви про прийняття спадщини, інших спадкоємців немає.

Постановою приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 14 квітня 2015 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті померлої у зв'язку із відсутністю документів для вчинення нотаріальної дії.

Також позивачка зазначила, що вона проживала у спірній квартирі разом з ОСОБА_9 та була в ній зареєстрована, але вона позбавлена можливості отримати свідоцтво про право власності за заповітом на вказану квартиру, оскільки за життя ОСОБА_9 належним чином право власності на квартиру не оформила, свідоцтво про право власності на неї не отримала та не зареєструвала.

В подальшому їй стало відомо, що 24 жовтня 2014 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності серія та номер 29284331 виданого 11 листопада 2014 року реєстраційною службою Дніпропетровського МУЮ, а 14 листопада 2014 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири, а вже 13 березня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору дарування серія 433 бланк № НАМ 616713 від 13 березня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7.

Позивачка вважає, що ОСОБА_3Є не може бути належним власником спірної квартири, свідоцтво про право власності на квартиру від 11 листопада 2014 року підлягає визнанню недійсним, а рішення реєстраційної служби від 11 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру підлягає скасуванню, у зв'язку з чим просила: встановити факт належності на праві приватної власності квартири № 95 за адресою м.Дніпропетровськ, вул.Героїв Сталінграду,20-А ОСОБА_9, померлій 04 серпня 2014 року в м.Дніпропетровську; визнати незаконним та скасувати рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану спірну квартиру; витребувати від ОСОБА_5 у власність позивачки ОСОБА_2 спірної квартири; визнати за позивачкою ОСОБА_2 права власності за заповітом на вказану спірну квартиру та припинити право власності ОСОБА_5 на вказану спірну квартиру, а також просила стягнути з державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 завдану майнову шкоду в сумі ринкової вартості квартири в розмірі 748325 грн.

У серпні 2015 року відповідачка ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання себе добросовісним набувачем квартири та визнання права власності на спірну квартиру №95, що знаходиться на вул. Героїв Сталінграда, в буд.20-а у м. Дніпропетровську, посилаючись на те, що 13 березня 2015 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір дарування спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського НО ОСОБА_7 На момент укладання вказаного договору квартира належала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та вона мала всі права володіння квартирою. Нотаріусом ОСОБА_7 були перевірені всі обставини щодо законного володіння квартирою ОСОБА_4., вказаний нотаріус зареєструвала належним чином право власності на придбане нею нерухоме майно, а оскільки ОСОБА_2 заявила свої права на вказану квартиру, просила винести рішення про визнання її добросовісним набувачем спірної квартири та визнати за нею право власності на цю спірну квартиру.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніппропетровська від 23 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Не поджуючись із цим рішенням ОСОБА_2 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду в частині відмови в задоволенні первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення цього позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_9, народилася 06 вересня 1933 року в м. Дніпропетровську, а з 14 вересня 1975 року вона була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15 Т.1).

На підставі протоколу зборів кооперативу Заря-14 від 11 серпня 1975 року ОСОБА_9 була прийнята до членів кооперативу та їй виділено однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17 Т.1), а відповідно до ордеру № 1439 від 22 серпня 1975 року ОСОБА_9 було дозволено зайняти АДРЕСА_2 (а.с.117 Т.1).

Згідно довідки ЖБК № 14 Заря від 11 серпня 1975 року ОСОБА_9 вступила до кооперативу, внесла вступний пай в розмірі 2519 руб. та зобов'язалася доплатити залишок паю в розмірі 229 руб., який був недоплачений попереднім членом кооперативу ОСОБА_12 (а.с. 18 Т.1), а як вбачається з довідки ЖБК № 14 Заря від 28 вересня 2010 року (а.с. 6 Т.1), ОСОБА_9 сплатила пай за вказану квартиру в сумі 2748 руб. в повному обсязі.

Крім того, відповідно до довідки цього ж кооперативу від 29 вересня 2010 року ОСОБА_9 внесла плату за пай в розмірі 229 руб., як недоплачену суму повного паю для загального розрахунку за пай на момент вселення в АДРЕСА_3, при обміні цієї квартири з ОСОБА_12 (а.с. 19 Т.1) .

З довідки ЖБК № 14 Заря від 26 грудня 2010 року вбачається, що ОСОБА_9 та позивачка ОСОБА_2 були зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 та остання зареєструвалася в цій квартирі 16 грудня 2010 року (а.с. 5, 7, 8 Т.1), а 03 вересня 2010 року ОСОБА_9 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, за реєстровим номером 3601, за яким вона заповіла все належне їй майно та майнові права ОСОБА_2В.(а.с. 11,12 Т.1). В подальшому ОСОБА_9 померла 03 серпня 2014 року (а.с. 14 Т.1).

Після її смерті ОСОБА_2 18 грудня 2014 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру після померлої ОСОБА_9 (а.с. 13 Т.1). Постановою приватного нотаріуса Дніпропетровська міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 17 квітня 2015 року (а.с.16 Т.1) у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на зазначене житло відмовлено на підставі ст.49 п.2 Закону України Про нотаріат у зв'язку з неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 на підставі довідки ЖБК №14 Заря про виплату паю від 02 жовтня 2010 року, зареєстрував право власності на АДРЕСА_4 за собою (а.с. 163 Т.1) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у відношенні ОСОБА_3, яке було винесено державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 11 листопада 2014 року (а.с. 220-221 Т.1) та цього ж дня ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на вказану квартиру (а.с. 219 Т.1).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 листопада 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 вказану квартиру (а.с. 51 Т.2), а згідно договору дарування квартири від 13 березня 2015 року ОСОБА_4 подарувала спірну квартиру ОСОБА_5 (а.с. 148 Т.1).

Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_9 не набула та не зареєструвала право власності на спірну квартиру, а тому позивачка не є власником, у зв'язку з чим позовні вимоги позивачки не можуть бути задоволені.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, ОСОБА_9 було надано квартиру АДРЕСА_5 за яку остання сплатила пай, що підтверджується довідками ЖБК № 14 Заря від 11 серпня 1975 року, від 28 вересня 2010 року, від 29 вересня 2010 року з яких вбачається, що ОСОБА_9 вступила до кооперативу, внесла вступний пай в розмірі 2519 руб. та зобов'язалася доплатити залишок паю в розмірі 229 руб., який був недоплачений попереднім членом кооперативу ОСОБА_12 станом на момент вселення внесла плату за пай в розмірі 229 руб., як недоплачену суму повного паю для загального розрахунку за пай. Крім того, відповідно до пояснювальної записки голови ЖБК №14 Зоря ОСОБА_6 та головного бухгалтера ОСОБА_13 паї сплачувалися мешканцями будинку №20а по вул. Героїв Сталінграду в м. Дніпропетровську з 1-го кварталу 1964 року протягом 15 років, а тому станом на 01 січня 1980 року всі паї було сплачено, що також стосується і квартири №95 (а.с. 110 Т.3), з яких у своїй сукупності підтверджується факт сплати ОСОБА_9 повної вартості паю за спірну квартиру у 1975 році.

Відповідно до ст.15 Закону України Про власність (1991 року), який діяв до набрання чинності Цивільним Кодексом України, який набув чинності 01 січня 2004 року, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Крім того, на зазначене звернуто увагу і в п. 5-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи від 18 вересня 1987 року №9, якою роз'яснено, що судам слід мати на увазі, що згідно із ст. 15 Закону України "Про власність" член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього, особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що ОСОБА_9 сплативши всю суму паю за спірну квартиру, набула її у власність, у зв'язку з чим додаткове встановлення факту належності ОСОБА_9 вказаної квартири на праві влансості не потребує.

Також, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_9 03 серпня 2014 року померла, та на випадок своєї смерті склала заповіт, який був посвідчений 03 вересня 2009 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованого в реєстрі за №3601, яким заповіла все своє майно та майнові права позивачці ОСОБА_2 (а.с. 11-15 Т.1) та остання в межах строку для прийняття спадщини 03 серпня 2014 року подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_9, проте приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 було винесно постанову 17 квітня 2015 року, якою відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії-видачі Свідоцтва про право на спадщину після померлої у зв'язку з неподанням документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій (а.с. 16 Т.1).

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

Згідно із ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а статтею ст. 1218 ЦК України передбачено, що складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

А згідно роз'яснень, викладених у абз.2 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування , від 30 травня 2008 року, № 7 у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Крім того, відповідно до ст. 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

З огляду на викладене колегія суддів, вважає, що оскільки ОСОБА_9 набула у власність спірну квартиру, а тому ця квартира увійшла у спадкову масу, яку відповідно до заповіту успадковує ОСОБА_2 у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності за заповітом на спірну квартиру підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі довідки ЖБК №14 Зоря від 02 жовтня 2010 року про сплату паю за спірну квартиру (а.с. 163 Т.1) звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 159 Т.1) та останньому рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_14 було видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на вказану квартиру, незважаючи на те, що в спадковому реєстрі було зареєстровано запис про заповіт ОСОБА_9 та зареєстровано спадкову справу із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_2, а також остання була зареєстрована в цій квартирі (а.с.12, 13 219-222 Т.1).

Також, як вбачається з пояснювальної записки голови правління ОСОБА_6 та головного бухгалтера ЖБК №14 Заря , які надані на ім'я прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №3, довідка була видана про сплату паю по цій квартирі ОСОБА_3 на підставі обмінного ордера, виданого на ім'я ОСОБА_9, в якому було вписано ОСОБА_3 та його заяви про вступ до кооперативу (а.с. 114 Т.3).

Проте, як вбачається із Обмінного ордеру №1439 від 22 серпня 1975 року, виданого Бюро обміну житлової площі виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради в графі список осіб, які вселяються по ордеру зазначено лише ОСОБА_9, якій і видано цей Ордер на вселення в квартиру АДРЕСА_6 (колишня вул.Дніпростроївська) в м. Дніпропетровську, але ОСОБА_3 у цьому Ордері відсутній (а.с. 117 Т.1).

Крім того, відповідно до вказаного Ордеру від 22 серпня 1975 року цей ордер діє 40 днів, а згідно виписки з протоколу зборів кооперативу Заря-14 від 11 листопада 1975 року ОСОБА_9 було прийнято в члени цього кооперативу та виділено їй спірну квартири (а.с. 17, 18) проте цими зборами не вирішувалося питання про включення до ордеру на житло ОСОБА_3, якому на той час було 1 рік та 6 місяців від народження, який народився 26 лютого 1974 року в м. Запоріжжя (а.с. 161 Т.1), та відповідно надання йому разом з ОСОБА_9 житлової квартири не вирішувалося.

За таких обставин ЖБК №14 Заря повідомив прокурору неправдиві відомості, чим ввів прокурора в оману.

Відповідно до ч.1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 незаконно було видано свідоцтво про право власності рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 року, а тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання вказаного рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції незаконним підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_5 на цю квартиру та витребування цієї квартири у неї на користь позивачки із незаконного володіння, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 330 ЦК України майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Про застосування вказаних правових норм викладено у правовому висновку Верховного суду України у постанові № 6-95цс13 від 18 вересня 2013 року.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_2 не ставила питання про визнання правочину вчиненого між ОСОБА_5 та ОСОБА_15 недійсним та відповідно питання про припинення права власності ОСОБА_5 і витребування цієї квартири із незаконного володіння не можуть бути задоволенні, оскільки вказані позовні вимоги є передчасними.

Проте, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 на викладене уваги не звернув та не проаналізував надані сторонами докази у їх сукупності, у зв'язку з чим помилково прийшов до висновку про відмову в задоволенні цього позову.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову.

Також, відповідно до ст. 88 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3Є, ОСОБА_5 та ЖБК №14 Заря понесені ОСОБА_2 судові витрати по справі в загальній сумі 7837,59 грн., тобто по 2612,53 грн. з кожного.

Що стосується рішення суду про відмову в задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів його не переглядає, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується та відповідні доводи апеляційної скарги про незаконність рішення в цій частині відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2016 року - в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати рішення реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції індексний номер 17100045 від 11 листопада 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 (іпн.2708503252) на квартиру АДРЕСА_7 (колишня вул. ОСОБА_16) в м. Дніпро незаконним.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (іпн. НОМЕР_1) право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_7 (колишня вул. ОСОБА_16) в м. Дніпро, загальною площею 32,6 кв.м., житловою площею 16,8 кв.м., після смерті ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 04 серпня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_3 (іпн.2708503252), ОСОБА_5 (іпн.2816417682), Житлово-будівельний кооператив № 14 Заря (код 23065781) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_1) судовий збір по 2612 грн. 53 коп. з кожного.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Ж.І. Максюта

ОСОБА_17