Ухвала

від 10.04.2017 по справі 2018/2-654/11

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

10 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 23 вересня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про визнання батьківства,

в с т а н о в и л а :

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 4 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 вересня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив: визнав його батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 29 лютого 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.

26 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 23 вересня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 128, 129, 171, 174, 218 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 16 ЦК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого, 13 липня і 26 жовтня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року.

Перевіривши наведені в заяві ОСОБА_4 доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Постановляючи ухвалу від 29 лютого 2016 року у спорі про батьківство між особою, яка вважає себе батьком дитини, та матір'ю дитини, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для визнання позивача батьком ОСОБА_6

Разом з тим, в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- в ухвалі від 26 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для визнання батьківства позивача;

- в ухвалі від 13 липня 2016 року, постановленій у спорі про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що позивач пропустив позовну давність, передбачену частиною другою статті 129 СК України. Такий по суті висновок міститься й в ухвалі від 17 лютого 2016 року.

Отже, порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції, наданих заявником для порівняння, із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

У постанові Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 року, на яку посилається заявниця, міститься висновок про те, що укладення договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги . У разі такої відмови виходячи з положень статей 3, 6, 12-15, 20, 630, 640, 642, 643 ЦК України виконавець послуг має право звернутись до суду за захистом свого права, яке підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 6 цього Кодексу шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. Оскільки суд обрав спосіб захисту, не передбачений статтею 16 ЦК України (про зобов'язання укласти договір), Верховний Суд України скасував судове рішення та направив справу на новий касаційний розгляд.

Таким чином, указана постанова Верховного Суду України не свідчить про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у справі, за результатами перегляду якої вона прийнята, та у справі, яка переглядається, спори виникли у різних правовідносинах.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску вказаної вище справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Київський відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про визнання батьківства за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України рішення Київського районного суду м. Харкова від 4 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Харківської області від 23 вересня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко