Рішення

від 13.04.2017 по справі 915/1622/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 року Справа № 915/1622/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Приватного проектно-будівельного малого підприємства "ІНТЕРВАЛ", вул. Веселинівська, буд. 47/4, Центральний район, м. Миколаїв, 54036 (код ЄДРПОУ 13868786)

адреса для листування: а/с № 36, м. Миколаїв, 54038

до відповідача Громадської організації інвалідів "БЛАГОВЕСТ", вул. Леваневців, 25/1, корп. 26, м. Миколаїв, 54010 (код ЄДРПОУ 38524823)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БОГЕЛ-М", вул. Казарського, 4, м. Миколаїв, 54007 (код ЄДРПОУ 31822055)

про визнання недійсними договорів

за участю представників сторін:

від позивача: Куліченко Д.О., довіреність від 28.11.2016 року;

від позивача: Кобзаренко М.Ю., довіреність від 28.11.2016 рок;

від відповідача Громадської організації інвалідів "Благовест": представник не з'явився;

від відповідача ТзОВ "Богел М": представник не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне проектно-будівельне мале підприємство "Інтервал" з позовом до Громадської організації інвалідів "Благовест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "БОГЕЛ-М" про:

- визнання недійсним договору № 5/3 від 15.08.2005 року, укладеного між Приватним проектно-будівельним малим підприємством "Інтервал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богел-М";

- визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 5/ЗП від 10.03.2015 року, укладеного між Громадською організацією інвалідів "Благовест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богел-М".

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.01.2017 року (суддя Смородінова О. Г.) позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 07.02.2017 року.

В судовому засіданні 07.02.2017 року оголошено перерву до 13.02.2017 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13.02.2017 року в задоволенні заяви представника позивача від 07.02.2017 року про відвід судді Смородінової О.Г. у справі № 915/1622/16 відмовлено.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13.02.2017 року заяву головуючого судді Смородінової О.Г. про самовідвід у справі № 915/1622/16 задоволено.

Розпорядженням керівника апарату № 17 від 13.02.2017 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1622/16. Підставою призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 915/1622/16 є ухвала суду від 13.02.2017 про самовідвід головуючого судді Смородінової О.Г.

Справу передано на розгляд судді Олейняш Е. М.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 15.02.2017 року прийнято справу № 915/1622/16 до провадження судді Олейняш Е. М. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на 09.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 09.03.2017 року відкладено розгляд справи на 23.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.03.2017 року відкладено розгляд справи на 30.03.2017 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.03.2017 року відкладено розгляд справи на 13.04.2017 року.

В судовому засіданні 13.04.2017 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

13.02.2017 року до господарського суду Миколаївської області від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог вх. № 2080/17 (том 1, арк. 61-66).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 23.03.2017 року судом відповідно до ст. 22 ГПК України відмовлено у задоволенні заяви позивача про збільшення позовних вимог вх. № 2080/17 від 13.02.2017 року, оскільки збільшено може бути лише розмір вимог майнового характеру, а в спірному випадку позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

30.03.2017 року до господарського суду Миколаївської області від представника позивача надійшла заява вх. № 4727/17 від 30.03.2017 року про зміну підстав позову (том 1, арк. 25-31).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 30.03.2017 року заява позивача вх. № 4727/17 від 30.03.2017 року про зміну підстав позову прийнята судом до розгляду.

09.03.2017 року до господарського суду Миколаївської області від представника позивача надійшло клопотання вх. № 3550/17 від 09.03.2017 року про призначення судово-технічної експертизи документів (том 1, арк. 162-163).

Клопотання мотивоване тим, що оспорюваний договір № 5/3 від 15.08.2005 року на підготовку кар'єра до промислового видобування блочного граніту та договір від 30.08.2007 року про внесення змін до договору № 5/3 від 15.08.2005 року на підготовку кар'єра до промислового видобування блочного граніту скріплено дублікатом печатки ППБМП "Інтервал", який виготовлено без дозволу та без відома власника ППБМП "Інтервал" - ОСОБА_7, а тому виникла необхідність проведення судово-технічної експертизи документів.

Розгляд клопотань в судових засіданнях судом відкладався, у зв'язку з неподанням суду оригіналів витребуваних документів.

В судовому засіданні 13.04.2017 року судом відмовлено в задоволенні клопотання позивача про призначення судово-технічної експертизи документів, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи оригіналів документів, а проведення судово-технічної експертизи документів можливе лише за їх оригіналами.

23.03.2017 року до господарського суду Миколаївської області від ОСОБА_7 надійшли письмові пояснення вх. № 4350/17 від 23.03.2017 року (том 3, арк. 3-5).

Відповідачі явку повноважних представників в судове засідання 13.04.2017 року не забезпечили.

Ухвала господарського суду Миколаївської області від 30.03.2017 року, надіслана на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БОГЕЛ-М", вул. Казарського, 4, м. Миколаїв, 54007 повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти "за закінченням строку зберігання" (том 3, арк. 49-54).

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Богел-М" є вул. Казарського, 4, м. Миколаїв, 54007. Отже, ухвала господарського суду направлена на правильну адресу відповідача (том 3, арк. 81-83).

Ухвала господарського суду Миколаївської області від 30.03.2017 року, надіслана на адресу відповідача Громадської організації інвалідів "Благовест", вул. Леваневців, 25/1, корп. 26, м. Миколаїв, 54010, повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти "за закінченням строку зберігання" (том 3, арк. 66-71).

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Громадської організації інвалідів "Благовест" є вул. Леваневців, 25/1, корп. 26, м. Миколаїв, 54010. Отже, ухвала господарського суду направлена на правильну адресу відповідача (том 3, арк. 78-80).

Явка повноважних представників сторін не визнавалась судом обов'язковою.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року з останніми змінами № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідачів про дату, час та місце судових засідань.

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві та заяві про зміну підстав позову (том 1, арк. 3-4; том 3, арк. 25-31), а також письмових правових обґрунтуваннях (том 1, арк. 156-157) та просили суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили наступне.

В 2004 році ОСОБА_7 засновника ПП БМП Інтервал ввели в оману представники ТзОВ Богел-М , скориставшись незадовільним станом здоров'я, змусили підписати договір купівлі-продажу корпоративних прав. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 30.05.2007 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року по справі № 2-5-2017/2007 визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав від 21.06.2004 року, укладений між ПП БМП Інтервал та ТзОВ Богел-М на підставі недотримання вимог діючого законодавства, отже ТзОВ Богел-М придбало неіснуючі корпоративні права на ПП БМП Інтервал .

Щодо недійсності договору № 5/3 від 15.08.2005 року позивачем зазначено наступне:

- в порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України ОСОБА_8, не маючи повноважень та не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності, підписав від імені ППБМП Інтервал договір № 5/3 від 15.08.2005 року, оскільки виключно засновник ОСОБА_7 мав право призначати (обирати) керівника та наділяти його відповідним обсягом цивільної дієздатності на вчинення правочинів;

- в порушення ч. 2 ст. 203 ЦК України ОСОБА_9, не маючи повноважень та не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності, підписав від імені ППБМП Інтервал договір про внесення змін до договору № 5/3 від 15.08.2005 року, оскільки виключно засновник ОСОБА_7 мав право призначати (обирати) керівника та наділяти його відповідним обсягом цивільної дієздатності на вчинення правочинів;

- правочин від імені ПП БМП Інтервал вчинено ОСОБА_8 поза волею власника ПП БМП Інтервал ОСОБА_7, тобто волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, у зв'язку з чим, такий правочин визнається недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 ЦК України;

- виконавцем ТзОВ Богел-М не було здійснено жодних дій спрямованих на настання наслідків, обмовлених в договорі, під'їзна дорога не побудована та фактично відсутня, отже, договір № 5/3 від 15.08.2005 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені (ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України);

- оспорюваний правочин є таким, що порушує публічний порядок, у зв'язку з тим, що він був лише спрямований на незаконне заволодіння майном (грошовими коштами) юридичної особи ПП БМП Інтервал , порушує суб'єктивні права ПП БМП Інтервал та його власника, та може привести до безпідставного стягнення коштів (ст. 228 ЦК України).

Щодо недійсності договору № 5/ЗП від 10.03.2015 року про відступлення права вимоги позивачем зазначено наступне.

- представник ТзОВ Богел-М (ОСОБА_9) не мав права укладати договір відступлення прав вимоги по договору 5/3 від 15.08.2005 року без письмової згоди ППБМП Інтервал (п. 4.3 договору 5/3 від 15.08.2005 року; п. 6.4 договору про внесення змін);

- у зв'язку з недійсністю договору № 5/3 від 15.08.2005 року та договору від 30.08.2007 року про внесення змін в договір № 5/3 від 15.08.2005 року на підготовку кар'єра до промислового видобування блочного граніту, недійсним є і договір відступлення прав вимоги № 5/ЗП від 10.03.2015 року, укладений між ТзОВ "Богел-М" та Громадською організацією інвалідів "Благовест" (ст. 216 ЦК України);

- оспорюваний правочин є фіктивним (ст. 234 ЦК України), оскільки був вчинений ОСОБА_9 в інтересах ТзОВ Богел-М та ОСОБА_10 в інтересах ГОІ Благовест лише з метою ухилення ТзОВ Богел-М від сплати судового збору за подання позову до суду про стягнення коштів з ПП БМП Інтервал ;

- оспорюваний правочин вчинений ОСОБА_9 в інтересах ТзОВ Богел-М без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки відповідно до витягу з ЄДР станом на 10.03.2015 року керівником та підписантом ТзОВ Богел-М є ОСОБА_10, а засновником є ГОІ Благовест (ч. 2 ст. 203 ЦК України);

- оспорюваний правочин є таким, що порушує публічний порядок у зв'язку з тим, що він спрямований лише на незаконне заволодіння майном (грошовими коштами) юридичної особи ПП БМП Інтервал , у зв'язку з чим такий правочин визнається недійсним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України;

- ТзОВ "Богел-М" та ГОІ "Благовест" фактично вчинили інший правочин ніж той, що передбачений умовами договору. З урахуванням правової природи вчиненого правочину він є факторингом. У зв'язку з тим, що фактор в договорі від 10.03.2015 року, укладений між "Богел-М" та ГОІ "Благовест", не має відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг, такий правочин суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства;

- договір відступлення права вимоги вчинено під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України). Так, у разі відсутності необхідності для ТзОВ Богел-М оплатити судовий збір, то договір відступлення права вимоги не був би укладений взагалі.

Відповідач ГОІ Благовест проти позову заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (том 1, арк. 26-33) та письмових поясненнях (том 1, арк. 135-140). В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено наступне.

Посилаючись на приписи ст. 256, 257, 261 ЦК України, відповідач просив суд відмовити в позові у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності. Оскільки стороною договору № 5/3 від 15.08.2015 року є ППБМП Інтервал , то початок строку позовної давності має вираховуватись з дня укладення договору, тобто строк позовної давності сплив 15.08.2008 року. Позивач звернувся до суду лише 30.12.2016 року.

Щодо недійсності договорів, то відповідач зазначає наступне:

- позивач має довести відсутність повноважень на підписання договорів у ОСОБА_11 та ОСОБА_9 (які на час укладення договорів були керівниками (директорами) ППБМП Інтервал ). Посилання позивача на рішення суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав не доводять обставин, на які посилається позивач;

- рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.05.2007 року не встановлено фактів введення в оману ОСОБА_7, тиску на нього або використання незадовільного стану здоров'я. Судом не встановлено фактів укладення спірного правочину з порушенням ст. ст. 223, 225, 226, 229-234 ЦК України. Натомість, судом встановлено, що при укладенні спірної угоди сторони не дотрималися вимог діючого законодавства щодо визначення у договорі купівлі-продажу його предмету, через що згаданий договір відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним ;

- під час розгляду справи № 915/686/15 суд не встановив фактів порушення законодавства та недійсності договору № 5/3 від 15.08.2005 року або договору № 5/ЗП від 10.03.2015 року. Отже, не підлягають доказуванню факти укладення договору № 5/3 від 15.08.2005 року та договору № 5/ЗП від 10.03.2015 року, оскільки у справі № 915/686/15 суд вже встановив вищезазначені факти і обставини, пов'язані з цим. Судом також встановлений факт існування і реальність договірних відносин між ППБМП Інтервал та ТзОВ Богел-М ;

- основне зобов'язання регламентовано договором № 5/3 від 15.08.2005 року. Даний правочин був змінений і його положення викладені в новій редакції, зокрема, п. 4.3. Дані зміни були викладені у спосіб та формі як і основний договір. Сторони дійшли домовленості, що за основним зобов'язанням допускається передача прав і обов'язків до третіх осіб без попередньої згоди другої сторони в разі існування заборгованості (невиконання зобов'язань по оплаті). Посилання ж позивача на п. 6.4 договору від 30.08.2007 року про внесення змін до Договору 5/3 від 15.08.2005 року, в якості обґрунтування неможливості укладення договору про відступлення прав вимоги є не вірним, оскільки зазначена позивачем норма жодним чином не стосується і не змінює/підміняє зміст п. 4.3 основного договору;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав само по собі не може бути єдиною підставою для визнання оскаржуваних договорів недійсними і доказом відсутності повноважень у директорів на їх укладення (правова позиція Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі № 6-62цс16).

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 10, 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , ст. 92, 97, 99 ЦК України, ст. 62, 65 ГК України

06.02.2017 року відповідачем ГОІ Благовест подано суду клопотання вх. 1777/17 про відмову в позові, у зв'язку зі спливом строків позовної давності (том 1, арк. 48-49).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

В 1992 році було створено ПП БМП Інтервал (Приватне проектно-будівельне мале підприємство Інтервал ), єдиним засновником якого був ОСОБА_7.

Наказом № 1-к від 06.02.1992 року на посаду директора ПП БМП Інтервал призначено ОСОБА_7 з правом всіх повноважень згідно Статуту та Законів України. Наказ підписано засновником ОСОБА_7 та скріплено печаткою ПП БМП Інтервал (том 3, арк. 75).

Відповідно до ст. 62 ГК України (в редакції від 28.07.2005 року) підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 ГК України (в редакції від 28.07.2005 року) залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Приватного проектно-будівельного малого підприємства "ІНТЕРВАЛ" 1992 року, затвердженого власником ОСОБА_7 (том 2, арк. 2-10) Приватне проектно-будівельне мале підприємство "ІНТЕРВАЛ" є юридичною особою та функціонує на принципах повної самостійності як економічної, так і правової, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку України та інші рахунки, користується державними кредитами в установленому порядку.

Власником підприємства є учасник товариства ОСОБА_7 , 1950 року народження, приписаний в АДРЕСА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 13.11.1987 року Центральним РВВС м. Миколаєва.

Відповідно до п. 2.2 Статуту для управління діяльністю колективу призначається власником директор та бухгалтер - казначей.

Відповідно до п. 2.3 Статуту директор є правомочним представником у взаємовідносинах з державними та іншими органами, організаціями, установами і т.д., в суді та в арбітражі. Директор на підставі діючого законодавства, зокрема, укладає договори та інші угоди від імені та в інтересах приватного малого підприємства.

21.06.2004 року між ТзОВ БОГЕЛ-М в особі директора ОСОБА_12 (покупець) та ОСОБА_7 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав від 21.06.2004 року (том 1, арк. 80).

Відповідно до п. 1 Договору згідно з умовами цього договору продавець передає у власність покупця корпоративне право на володіння приватним проектно-будівельним малим підприємством Інтервал , зареєстрованим Миколаївським міськвиконкомом 6 лютого 1992 року під № 2014 код 13868786, а покупець приймає у володіння вищевказані права і здійснює оплату.

Відповідно до п. 3 Договору продавець зобов'язується передати покупцю одночасно з підписанням цього договору, зокрема, печатки та штампи.

Відповідно до п. 6 Договору з моменту підписання цього договору та оформлення відповідних документів в органах реєстрації всі права і обов'язки, які випливають з корпоративних прав, переходять до покупця в повному об'ємі.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

В подальшому 01.06.2006 року між ТзОВ БОГЕЛ-М в особі директора ОСОБА_12 (покупець) та ТзОВ Аркос ЛТД (покупець) було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав № 1 від 01.06.2006 року (том 1, арк. 81).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець майна - ТзОВ БОГЕЛ-М продав, а покупець - ТзОВ Аркос ЛТД , купив корпоративні (майнові) права володіння підприємством ППБМП Інтервал (приватне проектно-будівельне мале підприємство Інтервал код за ЄДРПОУ 13868786) в кількості 100 (сто) % (відсотків).

Відповідно до п. 4.4 Договору з моменту підписання даного договору та оформлення відповідних документів в органах реєстрації всі права та обов'язки, які випливають із корпоративних прав, переходять до покупця в повному обсязі.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

В подальшому між ТзОВ АРКОС ЛТД та ТзОВ БУКОТ було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав № 0109К від 28.09.2006 року .

В січні 2006 року ОСОБА_7 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із позовом з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, відповідно до яких просив суд визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне проектно-будівельне підприємство Інтервал від 21.06.2004 року, укладений між ОСОБА_7 та ТзОВ Богел-М ;

- договір купівлі-продажу корпоративних прав № 1 від 01.06.2006 року, укладений між ТзОВ Богел-М та ТзОВ Аркос ЛТД ;

- договір купівлі-продажу корпоративних прав № 0109К від 28.09.2006 року, укладений між ТзОВ Аркос ЛТД та ТзОВ Букот .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.05.2007 року (том 1, арк. 9-10) позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав проектно-будівельного підприємства Інтервал , укладений 21 червня 2004 року між ОСОБА_7 та ТзОВ Богел-М .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне проектно-будівельне підприємство Інтервал , укладений 01.06.2006 року між ТзОВ Богел-М та ТзОВ Аркос ЛТД .

Визнано недійсним договір № 0109К купівлі-продажу корпоративних прав на Приватне проектно-будівельне підприємство Інтервал , укладений 28.09.2006 року між ТзОВ Аркос ЛТД та ТзОВ Букот .

Повернуто ОСОБА_7 корпоративні права на ППБП Інтервал .

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ТзОВ Богел-М 3 000 грн.

Стягнуто з ТзОВ Богел-М на користь ТзОВ Аркос ЛТД 3 485 грн.

Зобов'язано ТзОВ Богел-М передати ТзОВ Аркос ЛТД простий вексель № 7438616600343 на суму 400 000 грн.

Стягнуто з ТзОВ Аркос ЛТД на користь ТзОВ Букот 4 000 грн. (том 1, арк. 9-10).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року по справі 2-5-217/2007 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.05.2007 року змінено.

Виключено з резолютивної частини рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30.05.2007 року вимогу суду повернути позивачу корпоративні права на підприємство „Інтервал". В решті рішення залишено без змін (том 1, арк. 11-14).

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване наступним.

Сторони договору купівлі-продажу корпоративних прав від 21 червня 2004 року не дотримали загальної вимоги, додержання якої є необхідним для чинності правочину, визначеної приписами п. 5 ст. 203 ЦК України, відповідно до яких правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Викладене свідчить, що при укладанні договору сторони не дотримались вимог діючого законодавства щодо визначення у договорі купівлі-продажу його предмету, через що згаданий договір відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України є недійсним.

Як вбачається із змісту договору купівлі-продажу корпоративних прав від 21 червня 2004 року ОСОБА_7 передав покупцю одночасно із підписанням договору оригінали статутних документів, печатки, штампи, звітність, бухгалтерську та кадрову документацію і товарно-матеріальні цінності.

Однак, чинне законодавство, яке діяло на момент укладання вказаного договору, не передбачало можливості зміни засновника приватного підприємства шляхом передачі статутних та інших документів на це підприємство за цивільно-правовою угодою купівлі-продажу .

Договір купівлі-продажу корпоративних прав від 21.06.2004 року укладений без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки процедура проведення державної реєстрації змін до установчих документів, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) підприємства, не передбачає подання державному реєстратору такого договору, що виходить зі змісту наведеної правової норми.

Оскільки недійсний правочин, відповідно до приписів ст. 216 ЦК України не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, суд першої інстанції цілком правомірно визнав недійсними договір купівлі-продажу корпоративних прав на ПП БМП Інтервал від 1 червня 2006 року № 1 укладений між ТзОВ Богел-М і ТзОВ Аркос-ЛТД та договір купівлі-продажу корпоративних прав на ППБП Інтервал від 28 вересня 2006 року №0109к, укладений між ТзОВ Аркос-ЛТД і ТзОВ Букот .

15.08.2005 року між Проектно-будівельним малим підприємством Інтервал в особі директора ОСОБА_8 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Богел-М в особі ОСОБА_12 (виконавець) було укладено договір № 5/3 від 15.08.2005 року (том 1, арк. 16).

Відповідно до п. 1.1 Договору виконавець виконує, а замовник приймає розроблений комплекс організаційно-технічних заходів з підготовки кар'єра до промислового видобутку блочного граніту Юр'ївського родовища, а також з будівництва під'їзної дороги.

Відповідно до п. 1.2 Договору об'єм організаційно-технічних заходів (ОТЗ) визначається технічним завданням (ТЗ), яке є невід'ємною частиною договору (додаток № 1).

Відповідно до п. 1.3 Договору всі роботи з виробничої підготовки кар'єра виконується поетапно, у відповідності до календарного плану (КП - додаток № 2) та оформлюється відповідним Актом приймання-передачі виконаних робіт етапу, з відображенням переданої документації та матеріальних цінностей.

До договору сторонами було складено Додаток № 1 Технічне завдання та Додаток № 2 Календарний план (том 1, арк. 17).

Договір та додатки до договору підписані та скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що на печатці Проектно-будівельного малого підприємства Інтервал міститься позначка літера Д , що означає дублікат .

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.08.2005 року керівником ТзОВ Богел М був ОСОБА_12, який був керівником без обмежень. Відповідно до вищевказаного Витягу станом на 15.08.2005 року засновниками ТзОВ Богел М були ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15 (том 1, арк. 44-45).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.08.2005 року керівником ППБМП Інтервал був ОСОБА_8 , який був керівником без обмежень. Відповідно до вищевказаного Витягу станом на 15.08.2005 року єдиним засновником ППБМП Інтервал був ОСОБА_7 (том 1, арк. 40-41).

Відповідно до наказу № 08.07 від 08.07.2005 року директором ТзОВ Богел-М ОСОБА_12 призначено на посаду директора ППБП Інтервал ОСОБА_8. Наказ № 08.07 від 08.07.2005 року підписано директором ТзОВ Богел-М ОСОБА_12 (том 1, арк. 72). Наказ скріплено печаткою ТзОВ Богел-М .

30.08.2007 року до вищевказаного договору між Проектно-будівельним малим підприємством Інтервал в особі директора ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю Богел-М в особі ОСОБА_12 було укладено Договір про внесення змін до договору № 5/3 від 15.08.2005 року (том 1, арк. 67).

Договором про внесення змін було викладено в новій редакції умови договору, якими врегульовувались питання виконання зобов'язання, вартості виконаних робіт, порядок розрахунків сторін, відповідальність сторін за невиконання умов договору, а також питання заміни сторони у зобов'язанні.

Договір про внесення змін підписано та скріплено печатками сторін.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.08.2007 року керівником ТзОВ Богел М був ОСОБА_12, який був керівником без обмежень. Відповідно до вищевказаного Витягу станом на 30.08.2007 року засновниками ТзОВ Богел М були ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15 (том 1, арк. 46-47).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 30.08.2007 року керівником ППБМП Інтервал був ОСОБА_9 , який був керівником без обмежень. Відповідно до вищевказаного Витягу станом на 30.08.2007 року єдиним засновником ППБМП Інтервал був ОСОБА_7 (том 1, арк. 42-43).

Протоколом № 17 загальних зборів ТзОВ АРКОС ЛТД від 10.03.2007 року вирішено призначити ОСОБА_9 на посаду директора приватного проектно-будівельного малого підприємства Інтервал (том 1, арк. 73 на звороті) згідно наданої заяви за власним бажанням, який з 12.03.2007 року на підставі цього протоколу приступив до виконання обов'язків директора ППБП Інтервал , що підтверджується наказом № 10-К від 12.03.2007 року (том 1, арк. 73). Наказ скріплено печаткою ППБМП Інтервал з позначкою Д (дублікат).

10.03.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Богел-М в особі ОСОБА_9 (первісний кредитор) та Громадською організацією інвалідів Благовест в особі голови правління ОСОБА_10 (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги № 5/ЗП від 10.03.2015 року (том 1, арк. 15).

Відповідно до п. 1.1 Договору первісний кредитор передає належне йому право вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за договором № 5/3 від 15.08.2005 року зі змінами та доповненнями внесеними 30.08.2007 року.

Відповідно до п. 1.2 Договору цей договір укладено відповідно до ст. 512 ЦК України та вимог п. 4.3 договору № 5/3 від 15.08.2005 року у зв'язку з невиконанням умов оплати за виконані роботи згідно двосторонніх актів.

Відповідно до п. 2.1 Договору первісний кредитор передає своє право вимоги до боржника за договором № 5/3 від 15.08.2005 року новому кредитор на безоплатній основі як безповоротну фінансову допомогу.

Відповідно до п. 2.2 Договору загальна сума вимоги до боржника за договором № 5/3 від 15.08.2005 року, яка передається новому кредитору, складає - 11 800 691, 00 грн. (одинадцять мільйонів вісімсот тисяч шістсот дев'яносто одна грн.).

Відповідно до п. 3.1.2 Договору первісний кредитор зобов'язаний не пізніше тридцяти робочих днів після підписання цього договору сповістити боржника про укладення цього договору.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору новий кредитор зобов'язаний прийняти на себе право вимоги як безповоротну фінансову допомогу, зазначену в п. 2.1 цього договору.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 10.03.2015 року керівником ГОІ Благовест був ОСОБА_10 Відповідно до вищевказаного Витягу станом на 10.03.2015 року засновниками ГОІ Благовест були ОСОБА_10, ОСОБА_18 (том 1, арк. 82).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) . У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ).

Відповідно до п. 2.5.2 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11 необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи , прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Щодо тверджень позивача про те, що оспорювані правочини підписано особою, яка не мала повноважень та не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1-6 ст. 65 ГК України (в редакції від 28.07.2005 року) управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи , які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили , крім випадків , коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції від 01.04.2005 року) Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції від 01.04.2005 року) якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними .

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 30.11.2016 року по справі № 6-2363цс16, предметом якої був спір про визнання договору недійсним, висловив таку правову позицію.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 ЦК). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, ч. 3 ст. 92 ЦК встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст. 203 і 241 ЦК). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Так, оспорюваний договір № 5/3 від 15.08.2015 року підписано від імені ППБМП Інтервал ОСОБА_11, а договір про внесення змін від 30.08.2007 року підписано від імені ППБМП Інтервал ОСОБА_9 , а від імені ТзОВ Богел-М - ОСОБА_12 (15.08.2005 року та 30.08.2007 року).

Зокрема, як вказано вище, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.08.2005 року керівником ППБМП Інтервал був ОСОБА_8, який був керівником без обмежень. Відповідно до вищевказаного Витягу станом на 15.08.2005 року єдиним засновником ППБМП Інтервал був ОСОБА_7 (том 1, арк. 40-41). Проте, відповідно до наказу № 08.07 від 08.07.2005 року директором ТзОВ Богел-М ОСОБА_12 призначено на посаду директора ППБП Інтервал ОСОБА_8. Наказ № 08.07 від 08.07.2005 року підписано директором ТзОВ Богел-М ОСОБА_12 (том 1, арк. 72). Наказ скріплено печаткою ТзОВ Богел-М .

Нормами законодавства не передбачено права та повноважень керівника однієї юридичної особи призначати керівника іншої юридичної особи. За таких обставин, керівник ТзОВ Богел-М ОСОБА_12, підписуючи оспорюваний договір, достеменно знав, що ОСОБА_11 та ОСОБА_9 є тими особами, які вчиняючи правочини, не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності - вчиняти такі правочини від імені ППБМП Інтервал .

При цьому, ОСОБА_12, вважаючи (на момент укладення оспорюваного договору), що був дійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав від 21.06.2004 року, не міг не знати, що відповідно до п. 6 вказаного договору лише з моменту підписання цього договору та оформлення відповідних документів в органах реєстрації всі права і обов'язки, які випливають з корпоративних прав, переходять до покупця в повному об'ємі. Проте, як вбачається з вищевказаного Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.08.2005 року єдиним засновником ППБМП Інтервал був ОСОБА_7, що свідчить, що оформлення прав в органах реєстрації не відбулось, тобто не було набуто відповідних прав та обов'язків (том 1, арк. 40-41).

В подальшому, ОСОБА_12 знав, що рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 30.05.2007 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року по справі № 2-5-217/2007, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України визнано недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав від 21.06.2004 року, укладений між продавцем ПП БМП Інтервал (код 13868786) в особі директора ОСОБА_7 та покупцем ТзОВ "Богел-М" (код 31822055) в особі ОСОБА_12, на підставі того, що при укладенні договору купівлі-продажу корпоративних прав від 21.06.2004 року сторони не дотримались вимог діючого законодавства щодо визначення у договорі купівлі-продажу його предмету.

Виходячи з цього, 21.06.2004 року ТзОВ "Богел-М" в особі ОСОБА_12 придбало неіснуючі корпоративні права на ПП БМП Інтервал .

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 236 ЦК кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тобто, єдиним власником ПП БМП Інтервал з дня реєстрації, в тому числі на час укладення оскаржуваного договору був лише ОСОБА_7, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Проте, ОСОБА_12, знаючи про вищенаведені обставини, вчиняючи оспорюваний правочин та підписуючи його, діяв недобросовісно та нерозумно, зокрема, достеменно знав про відсутність у ОСОБА_11 та ОСОБА_9 необхідного обсягу повноважень на вчинення правочинів та підписання документів від ПП БМП Інтервал та повинен був, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

ОСОБА_12 та його представники за довіреністю неодноразово підписували документи в справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав, зокрема: клопотання, апеляційну та касаційну скарги, представники брали участь в судових засіданнях, а 30.07.2007 року представник ТзОВ БОГЕЛ-М особисто отримав копію постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2007 року, а 29.08.2007 року ТзОВ Богел-М подало касаційну скаргу на вищезазначену постанову до Вищого господарського суду України (том 1, арк. 165-176).

ТзОВ Богел-М , ТзОВ Аркос ЛТД , ПП БМП Інтервал були сторонами в судовій справі № 2-5-217/2007 в Центральному районному суді м. Миколаєва, Одеському апеляційному господарському суді та у Вищому господарському суді України, у зв'язку з чим, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9 знали про відсутність у ОСОБА_11 та ОСОБА_9 необхідного обсягу повноважень на вчинення правочинів та підписання документів від ПП БМП Інтервал .

Враховуючи вищевикладене, в силу приписів ч. 2 ст. 203, 215 ЦК України договір № 5/3 від 15.08.2005 року є недійсним, оскільки підписано особою (ОСОБА_11), яка взагалі не мала повноважень на його укладення та підписання, тобто не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі № 6-62цс16, то слід зазначити, що у вказаній постанові Верховним Судом України зазначено, що з огляду на приписи ст. 92, 203, 215 ЦК України договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення договору… З огляду на наведене, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства само по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Таким договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав, у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно .

Тобто, висновки, встановлені судом у даній справі, жодним чином не суперечать правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у вищевказаній постанові, оскільки на момент укладення оспорюваного договору у підписанта ОСОБА_11 взагалі були відсутні повноваження на укладення правочину від імені ПП БМП Інтервал , а третя особа ТзОВ Богел-М діяла недобросовісно.

Щодо посилань позивача на недійсність договору відступлення права вимоги з підстав відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також з підстав відсутності згоди боржника, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до п. 4.3 договору № 5/3 від 15.08.2005 року жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за цим договором третій стороні без попередньої письмової згоди іншої сторони.

30.08.2007 року до вищевказаного договору було внесено зміни, про що укладено договір про внесення змін до договору № 5/3 від 15.08.2005 року (том 1, арк. 67).

Так, відповідно до п. 4.1 договору про внесення змін сторони домовились викласти п. 4.3 договору в наступній редакції: Сторони не мають права передавати свої права та обов'язки за цим договором третій стороні без попередньої згоди другої сторони, крім випадку невиконання обов'язків замовника з оплати виконаних робіт.

Відповідно до п. 6.4 договору про внесення змін переведення боргу та уступка права вимоги допускається тільки з письмової згоди сторін.

Відповідно до п. 3.1.2 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор зобов'язаний не пізніше тридцяти робочих днів після підписання цього договору сповістити боржника про укладення цього договору.

З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки це не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України. Така правова позиція висловлена в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.05.2015 року по справі № 3-43гс-15 (про перегляд справи № 910/6098/14).

Проте, враховуючи встановлення судом недійсності договору № 5/3 від 15.08.2005 року, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора, суд дійшов висновку про недійсність і договору відступлення права вимоги № 5/ЗП від 10.03.2015 року, укладеного між ТзОВ "Богел-М" та ГОІ "Благовест", оскільки в силу ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а в силу ст. 512 ЦК України відступлення права вимоги можливе лише щодо передачі дійсних прав іншій особі за правочином.

Щодо посилань позивача на те, що оспорюваний правочин про відступлення права вимоги вчинений ОСОБА_9 в інтересах ТзОВ Богел-М без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки відповідно до витягу з ЄДР станом на 10.03.2015 року керівником та підписантом ТзОВ Богел-М є ОСОБА_10 (ч. 2 ст. 203 ЦК України), то слід зазначити, що як вбачається з преамбули договору договір про відступлення права вимоги № 5/ЗП від 10.03.2015 року укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю Богел-М в особі ОСОБА_9 (первісний кредитор), діючого на підставі статуту та довіреності від 22.06.2014 року, та Громадською організацією інвалідів Благовест в особі голови правління ОСОБА_10 (новий кредитор), діючого на підставі статуту (том 1, арк. 15). Враховуючи відсутність в матеріаліх справи довіреності від 22.06.2014 року, суд позбавлений можливості проаналізувати її зміст та дослідити обсяг повноважень ОСОБА_9 на укладення договору. Відтак, в цій частині твердження позивача не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Щодо тверджень про те, що оспорювані правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є фіктивними, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 року № 11 фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності . Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідно до Узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008 року Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Аналогічні положення зазначено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9.

Позивач вказує, що виконавцем ТзОВ Богел-М не було здійснено жодних дій спрямованих на настання наслідків, обмовлених в договорі, під'їзна дорога не побудована та фактично відсутня, отже, договір № 5/3 від 15.08.2005 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені (ч. 5 ст. 203 ЦК України). На підтвердження вказаного факту позивачем надано наступні документи:

- інформації Миролюбівської сільської ради від 11.10.2016 року, від 27.07.2015 року, від 13.02.2017 року та Кам'яно-Костуватської сільської ради від 15.02.2017 року, від 28.07.2015 року, від 14.12.2016 року про те, що за період з 15.08.2004 року по 13.02.2017 років роботи по будівництву та облаштуванню під'зних шляхів та фактичного прокладання дорожнього полотна для технологічного транспорту будівництва кар'єру та видобутку блочного каменю Юр'ївського родовища облицювального граніту не проводились (том 1, арк. 83-84, 88, 181, 182, 226);

- акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ППБМП Інтервал складений Державною екологічною інспекцією в Миколаївській області 27.08.2009 року (том 1, арк.. 85-86);

- інформації ДВНЗ Національний гірничий університет від 17.07.2015 року, від 27.03.2017 року щодо виконання проекту розробки родовища, інформації ТзОВ Науково-виробничий центр геодезії та землеустрою від 06.03.2017 року та інформації Служби автомобільних доріг у Миколаївській області від 15.02.2017 року про те, що роботи по будівництву та облаштуванню під'їзних шляхів для технологічного транспорту не проводились (том 1, арк. 87, 177-180, 184);

- інформації Управління екології та природних ресурсів від 20.02.2017 року про відсутність документів та будь-яких експертних висновків на розробку Юр'ївського родовища (том 1, арк. 183);

- інформацію Регіонального сервісного центру в Миколаївській області від 22.02.2017 року про реєстрацію транспортних засобів за ППБМП Інтервал (том 1, арк. 185);

- інформацію Управління Держпраці у Миколаївській області від 21.02.2017 року та інформацію Територіального управління Держгірпромнагляду у Миколаївській області від 10.08.2015 року про відсутність в Управлінні інформації про надання ППБМП Інтервал довідки про замовлення, виконання та оплату реєстрації технологічного обладнання та техніки, тракторного та автотранспортної техніки для розробки (будівництва) Юр'ївського родовища (том 1, арк. 90, 187);

- договір оренди земельної ділянки, укладений 10.10.2007 року між Братською райдержадміністрацією та ППБМП Інтервал (том 1, арк. 190-193);

- інформацію Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області від 22.02.2017 року про звітність ТзОВ Богел-М (том 1, арк. 194).

Проте, рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.09.2016 року по справі № 915/686/15 за позовом Громадської організації інвалідів "БЛАГОВЕСТ" до відповідача Приватного проектно-будівельного малого підприємства "Інтервал" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Богел-М" про стягнення заборгованості частково задоволено позовні вимоги (том 1, арк. 74-79).

Позовні вимоги по вищевказаній справі № 915/686/15 були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт за договором № 5/3 від 15.08.2005 року, укладеним між Приватним проектно-будівельним малим підприємством "Інтервал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богел-М", право вимоги за яким передано від ТзОВ "Богел-М" до Громадської організації інвалідів "БЛАГОВЕСТ" на підставі договору про відступлення права вимоги № 5/3П від 10.03.2015 року.

Як вбачається зі змісту судового рішення по справі № 915/686/15, судом встановлено, що з наданих до суду копій актів виконаних робіт по договору № 5/3 від 15.08.2005 року вбачається, що виконавець виконав, а замовник прийняв роботи по договору на загальну суму 5 613 340,00 грн., про що свідчать підписані обома сторонами: Акт № 1 від 03.10.2007 року на суму 1467340,00 грн.; Акт № 2 від 01.11.2007 року на суму 58000,00 грн.; Акт № 3 від 09.11.2007 року на суму 56000,00 грн.; Акт № 4 від 11.11.2007 року на суму 2063000,00 грн.; Акт № 5 від 24.11.2007 року на суму 157000,00 грн.; Акт № 6 від 10.12.2007 року на суму 214000,00 грн.; Акт № 7 від 11.12.2007 року на суму 190000,00 грн.; Акт № 8 від 30.12.2007 року на суму 1350000,00 грн.; Акт № 9 від 14.02.2008 року на суму 25000,00 грн.; Акт № 10 від 23.02.2008 року на суму 15000,00 грн.; Акт № 11 від 28.02.2008 року на суму 18000,00 грн.

Фінансовий акт звірки за виконанні роботи по договору № 5/3 від 15.08.2005 року, підписаний між замовником та виконавцем 01.03.2008 року, підтверджує вищенаведені факти та містить зокрема такі записи:

виконавець та замовник підписали цей акт про те, що виконані роботи відповідають умовам договору № 5/3 від 15.08.2005 року та календарного плану (п. 2.2);

замовник підтверджує відсутність зауважень до виконаних робіт (п. 2.3);

даний акт є підставою для проведення взаєморозрахунків та оплати за виконані роботи по договору № 5/3 від 15.08.2005 року згідно актів виконаних робіт (п. 2.4);

оплата виконаних робіт по договору здійснюється на протязі 3-х банківських днів з моменту підписання актів виконаних робіт (п. 3.1);

підлягає оплаті за виконані роботи по договору № 5/3 від 15.08.2005 року сума 5613340 грн. 00 коп. (п. 3.2) (мотивувальна частина рішення по справі № 915/686/15).

Крім того, зі змісту судового рішення по справі № 915/686/15 вбачається встановлення судом наступних обставин, а саме: На підтвердження виконання умов п. 3.1.2 договору відступлення права вимоги позивач надав суду копії: повідомлення від 10.03.2015 року на адресу ПБМП "Інтервал" про уступку права вимоги (за дог. № 5/3 від 15.08.2005р.) з поштовою квитанцією та описом вкладення від 01.04.2015р., в якості доказів скерування цього повідомлення юридичній особі.

Також суду надано копію акту приймання-передачі майна за договором про відступлення права вимоги № 5/3П від 10.03.2015р. оформленого та підписаного між ТОВ "Богел-М" та Громадською організацією інвалідів "Благовест" 16.03.2015р. без зауважень та заперечень .

Крім наведених доказів матеріали справи містять копії наступних документів:

1) гарантійний лист (вих. № 12 від 01.03.2008р.) підписаний керівником відповідача, в якому останній гарантує оплату заборгованості перед ТОВ "Богел-М" за надані послуги по договору № 5/3 від 15.08.2005р. зі змінами від 30.08.2007р. на підставі перелічених актів виконаних робіт та просить надати підприємству відстрочення платежу до 31.12.2013р.;

2) відповідь керівника ТОВ "Богел-М" (вих. № 03-01 від 01.03.2008р.) на гарантійний лист, в якій товариство сповіщає підприємство "Інтервал" про згоду надання такого відстрочення (мотивувальна частина рішення по справі № 915/686/15).

Копії вищевказаних документів, які досліджувались судом при розгляді справи № 915/686/15, також подано до матеріалів даної господарської справи № 915/1622/16 (том 1, арк. 198-213).

Як вбачається з автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду рішення господарського суду Миколаївської області від 01.09.2016 року по справі № 915/686/15 оскаржувалось в апеляційному порядку. Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.09.2016 року апеляційну скаргу Приватного проектно-будівельного малого підприємства "Інтервал" повернуто без розгляду, у зв'язку з несплатою апелянтом судового збору. Рішення набрало законної сили з 17.09.2016 року, про що 05.10.2016 року господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ.

Судом також враховано, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.12.2015 року по справі № 915/686/15 суд призначив по справі № 915/686/15 судово-технічну експертизу; матеріали господарської справи № 915/686/15 направив до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз; зобов'язав сторін на вимогу експерта надати всі необхідні документи для проведення судової експертизи; витрати по проведенню експертизи поклав на Приватне проектно-будівельне мале підприємство "Інтервал"; провадження у справі № 915/686/15 зупинив до закінчення проведення судової експертизи (том 1, арк. 141-155).

15.08.2016 року від Київського науково - дослідного інституту судових експертиз до господарського суду Миколаївської області надійшли матеріали справи № 915/686/15 з листом від 04.08.2016 № 1566/16-33/1567/16-33 "Щодо повідомлення про невиконання судової експертизи через несплату її вартості".

Крім того, 14.12.2015 року матеріали справи № 915/686/15 також були повернуті експертною установою без виконання у зв'язку з незабезпеченням ППБМП "Інтервал" оплати вартості проведення експертизи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження позивача про недійсність договору № 5/3 від 15.08.2005 року з підстав його фіктивності є безпідставними.

Позивач вказує, що оспорюваний правочин (договір про відступлення права вимоги є фіктивним (ст. 234 ЦК України), оскільки був вчинений ОСОБА_9 в інтересах ТзОВ Богел-М та ОСОБА_10 в інтересах ГОІ Благовест лише з метою ухилення ТзОВ Богел-М від сплати судового збору за подання позову до суду про стягнення коштів з ПП БМП Інтервал , що підтверджується ухвалами суду про повернення позовної заяви без розгляду та залишення позовної заяви без розгляду від 02.03.2015 року та від 18.12.2014 року (том 1, арк. 158-160).

Розглянувши доводи позивача щодо фіктивності договору відступлення права вимоги, суд дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки дії сторін за договором відступлення права вимоги свідчать про вчинення дій на його виконання (прийняття новим кредитором права вимоги, реалізація права на стягнення заборгованості в судовому порядку тощо). Твердження позивача про те, що договір відступлення права вимоги вчинено з метою ухилення від сплати судового збору ґрунтуються на припущеннях, оскільки за договором відступлення права вимоги первісним кредитором ТзОВ Богел-М передано новому кредитору ГОІ Благовест право вимоги до боржника ППБМП Інтервал , тобто з моменту переходу права вимоги до нового кредитора, останній мав право не лише на звернення із вимогою до боржника, а й на звернення за захистом своїх прав в судовому порядку, користуючись при цьому, наданими йому законом пільгами (відстрочка сплати судового збору, звільнення від сплати судового збору).

Щодо посилань позивача на те, що правочин від імені ПП БМП Інтервал вчинено ОСОБА_8 поза волею власника ПП БМП Інтервал ОСОБА_7, тобто волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Посилання позивача на недотримання оспорюваним правочином ч. 3 ст. 203 ЦК України є помилковим, оскільки договір укладено між двома юридичними особами, ОСОБА_7 не був підписантом, відтак твердження про відсутність волевиявлення останнього необґрунтовані.

Щодо посилань позивача на те, що оспорюваний правочин є таким, що порушує публічний порядок, у зв'язку з тим, що він спрямований на незаконне заволодіння майном (грошовими коштами) юридичної особи, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Приписи ст. 228 ЦК України дійсно стосуються певним чином і приватної власності: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним , а тому правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте, договір № 5/3 від 15.08.2005 року на підготовку кар'єра є за своєю правовою природою цивільно-правовим договором, а саме договором підряду, який за своєю правовою суттю не належить до групи договорів, пов'язаних з майном та його використанням, відчуженням тощо. За таких обставин, твердження позивача про те, що оспорюваний договір порушує публічний порядок, оскільки останній укладено з метою заволодіння майном позивача є помилковими. Крім того, договір підряду є оплатним (ч. 1 ст. 837, ст. 854 ЦК України), таким чином, помилковими також є твердження про те, що договір спрямований на заволодіння грошовими коштами позивача.

З аналогічних підстав суд відхиляє доводи позивача щодо того, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги є таким, що порушує публічний порядок.

Щодо посилань позивача на те, що договір про відступлення права вимоги фактично є договором факторингу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

В спірному випадку правочин з відступлення права вимоги є безоплатним, що свідчить про помилковість тверджень щодо віднесення його до договору факторингу.

Щодо посилань позивача на те, що договір відступлення права вимоги вчинено під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України), то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9 правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Договір відступлення права вимоги укладено між ТзОВ Богел-М та ГОІ Благовест . Позивач ППБМП Інтервал посилається на те, що договір відступлення права вимоги укладено під впливом тяжкої для ТзОВ Богел-М обставини, оскільки остання не могла сплатити судовий збір за позовом про стягнення заборгованості за договором № 5/3 від 15.08.2015 року. Позивачем ППБМП Інтервал не доведено жодними належними та допустимими доказами у справі факту існування на час укладення оспорюваного договору тяжкої для ТзОВ Богел-М обставини. Неможливість чи небажання юридичної особи сплачувати судовий збір не свідчить в розумінні ст. 233 ЦК України про наявність тяжкої обставини для особи. Крім того, за приписами процесуального законодавства особа за доведеності факту тяжкого майнового стану має право просити суд відстрочити, розстрочити сплату судового збору або звільнити останнього від сплати судового збору. Суду не подано доказів звернення до господарського суду із вказаними клопотаннями ТзОВ Богел-М . Крім того, позивачем не зазначено, в чому полягає його порушене право (інтерес) в контексті заявленої підстави позову.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що визнаючи помилковими твердження позивача щодо того, що оспорювані договори є фіктивними (ст. 234 ЦК України), такими, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України), вчинені під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України) тощо, суд зазначає, що вказане не свідчить та не спростовує вищевикладені твердження про недійсність останніх (договорів) з інших підстав (зокрема, ч. 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України).

Щодо посилань відповідача на те, що під час розгляду справи № 915/686/15 суд не встановив фактів порушення законодавства та недійсності договору № 5/3 від 15.08.2005 року або договору № 5/ЗП від 10.03.2015 року, то слід зазначити, що предметом спору у вищевказаній господарській справі була вимога про стягнення заборгованості. Зі змісту судового рішення по вищевказаній справі № 915/686/15 вбачається, що судом не надавалась правова оцінка недійсності договорів з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України, оскільки вказані вимоги не були предметом спору, відповідного зустрічного позову заявлено не було, клопотань про визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору в порядку, передбаченому ст. 83 ГПК України, не заявлялось. Іншого суду не доведено.

Враховуючи вищевикладене, є обґрунтованими, підставними та підтвердженими належними доказами позовні вимоги про визнання недійсним договору № 5/3 від 15.08.2005 року, укладеного між ПППБМП "Інтервал" та ТзОВ "Богел-М" та про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 5/ЗП від 10.03.2015 року, укладеного між ГОІ "Благовест" та ТзОВ "Богел-М". За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач ПППБМП "Інтервал" правомірно звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами від 10.07.2013 року за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказане також викладено в абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.09 року "Про судове рішення у цивільній справі", а також в судовій практиці (постанова ВГСУ від 26.04.11 року по справі № 15/256/10).

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 вищевказаної Постанови початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті (п. 2.8 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11; п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9).

Відповідно до Аналізу окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9, проведеного в 2017 році, перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, ЦК України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (ч. 2, 3 ст. 261 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач ППБМП Інтервал є приватним підприємством, специфіка створення та діяльності якого полягає у тому, що даний вид юридичної особи створюється однією особою (засновником, яким в спірному випадку є ОСОБА_7). Управління (керівництво) юридичною особою (приватним підприємством) здійснюється засновником, який безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством. Тобто, обізнаність юридичної особи можлива лише з моменту обізнаності її керівних органів, які здійснюють управління останньою. Дійсно засновник підприємства не здійснює управління юридичною особою, проте, яка вказано вище, в силу ст. 63, 65 ГК України та приписів Статуту ППБМП Інтервал управління юридичною особою здійснює директор, якого призначає засновник. В спірному випадку, засновником ППБМП Інтервал на час укладення оспорюваного правочину був ОСОБА_7, який наказом № 1-к від 06.02.1992 року призначив себе на посаду директора ПП БМП Інтервал . Тобто, строк позовної давності повинен обраховуватись з дня, коли юридична особа ППБМП Інтервал в особі директора ОСОБА_7 дізналась про порушення своїх прав.

В спірному випадку оспорюваний правочин № 5/3 від 15.08.2005 року підписано від імені ППБМП Інтервал ОСОБА_11, якого як вказано вище, призначено на посаду не керівником ППБМП Інтервал , а керівником відповідача ТзОВ Богел-М , тобто ОСОБА_11 взагалі не мав права як здійснювати керівництво ППБМП Інтервал , так і укладати правочини від імені цієї юридичної особи (позивача). За таких обставин, початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати не з моменту укладення договору, а з моменту, коли ОСОБА_7 (директор, який здійснював керівництво підприємством) дізнався про порушення прав та інтересів.

Судом також враховано, що всі акти виконаних робіт, фінансовий акт звірки, гарантійний лист, акт приймання-передачі (том 1, арк. 198-213), які укладались на виконання умов оспорюваного договору, від імені ППБМП Інтервал підписувались ОСОБА_9 (також як вказано вище, особою, яка не мала права ані здійснювати керівництво ППБМП Інтервал , ані укладати правочини від імені цієї юридичної особи (позивача). Отже, вищевказане також додатково свідчить про необізнаність позивача з укладеним договором. В квітні 2015 році відповідачі звернулись до позивача із позовом про стягнення заборгованості на підставі оспорюваного договору № 5/3 від 15.08.2005 року, тобто саме з цього моменту можна вважати про те, що юридична особа ППБМП Інтервал в особі директора ОСОБА_7 дізналась про порушення своїх прав. Отже, строк позовної давності не сплив (три роки з квітня 2015 року).

Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави для відмови в позові, оскільки строк позовної давності позивачем не пропущено.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки вимоги позивача підтверджені належними і допустимими доказами у справі та є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Судовий збір відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідачів.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 33, 34, 43, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № 5/3 від 15.08.2005 року, укладений між Приватним проектно-будівельним малим підприємством "Інтервал" (код ЄДРПОУ 13868786) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богел-М" (код ЄДРПОУ 31822055).

Визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 5/ЗП від 10.03.2015 року, укладений між Громадською організацією інвалідів "Благовест" (код ЄДРПОУ 38524823) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богел-М" (код ЄДРПОУ 31822055).

Стягнути з відповідача Громадської організації інвалідів "БЛАГОВЕСТ", вул. Леваневців, 25/1, корп. 26, м. Миколаїв, 54010 (код ЄДРПОУ 38524823) на користь позивача Приватного проектно-будівельного малого підприємства "ІНТЕРВАЛ":

- 1378, 00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БОГЕЛ-М", вул. Казарського, 4, м. Миколаїв, 54007 (код ЄДРПОУ 31822055) на користь позивача Приватного проектно-будівельного малого підприємства "ІНТЕРВАЛ":

- 1378, 00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 18.04.2017 року.

Суддя Е.М. Олейняш