Рішення

від 18.04.2017 по справі 635/182/17

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 635/182/17

Провадження по справі № 2/635/1016/2017

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючий - суддя Бобко Т.В.

секретар судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел.. Покотилівка Харківського району Харківської області в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики,

В с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду із позовом, яким просить стягнути з відповідача суму основного боргу за договором позики у розмірі 291561,10 гривень, суму процентів за користування позикою у розмірі 60938,11 гривень та три проценти річних за простроченні повернення суми боргу у розмірі 2048,81 гривень, а всього 354548,02 гривень, судові витрати у розмірі 3545,49 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30 листопада 2015 року між нею та відповідачем укладений договір позики, за яким позивач передала ОСОБА_3 в борг грошові кошти у розмірі 12500 доларів США, а остання зобов'язалася повернути борг у повному обсязі 30 вересня 2016 року, про що написала розписку. Під час передачі вказаних грошових коштів, були присутніми свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які також поставили свої підписи в розписці. У період з травня 2016 року по 21 вересня 2016 року відповідач повернула 900 доларів США, а 30 вересня 2016 року - 500 доларів, після чого остання припинила виконувати свої зобов'язання за договором позики щодо повернення грошових коштів. Таким чином, станом на 26 грудня 2016 року неповернутою залишилася сума боргу, яка складає 11100 доларів США. Оскільки договором позики не встановлений розмір процентів за користування коштами, позивач вважає, що має право на отримання процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ, як складають станом на 26 грудня 2016 року 2319,97 доларів США. Крім того, просить стягнути три проценти річних за прострочення відповідачем повернення позики, які складають 78 доларів США, а всього 13497,97 доларів США, що станом на 26 грудня 2016 року в гривневому еквіваленті складає 354548,02 гривні.

Представник позивача ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності, у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій просив розглянути справу за його відсутності, а у разі неявки відповідача ухвалити по справі заочне рішення.

Відповідач у судові засідання неодноразово, будучи належним чином та своєчасно повідомленою, не з'являлася, в телефонному режимі повідомляла про неможливість своєї явки з різних причин, однак жодних доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки суду не надала, а тому суд вважає можливим розглянути справу за її відсутності.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався у відсутність сторін, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України суд за згодою позивача вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

У ході судового розгляду справи були встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

22 травня 2016 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 30 листопада 2015 року отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 12500 доларів США, які ОСОБА_3 зобов'язалася повернути в строк до 30 вересня 2016 року, про що останньою 22 травня 2016 року складена розписка.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із наданої позивачем розписки про отримання грошових коштів вбачається, що в період з травня 2016 року по 21 вересня 2016 року вона отримала від ОСОБА_3 в рахунок повернення позики 900 доларів США, а 30 вересня 2016 року - 500 доларів США.

Таким чином, неповернута відповідачем сума грошових коштів за договором позики від 22 травня 2016 року складає 11100 доларів.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599 - 601, 604 -609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним судом України в постанові № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів . Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх доводів щодо виконання зобов'язання за договором позики від 22 травня 2016 року, відповідачем в ході судового розгляду суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених речовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківських рахунок.

Таким чином, у зв'язку з відсутністю доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором позики від 22 травня 2016 року, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення грошової суми за зазначеним договором у повному обсязі у розмірі 11100 доларів США.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 02.07. 2014 року (справа №6-36цс14), у ч.1 ст.1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Указане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця в разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений. Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в ч. 2 ст.1048 ЦК. Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Оскільки договором позики між сторонами від 22 травня 2016 року, іншого не встановлено, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача процентів за користування грошима за визначений позивачем період - з 30 листопада 2015 року (момент передання позивачем коштів ОСОБА_3А.) по 26 грудня 2016 року.

Перевіривши правильність здійсненого в позовній заяві обрахування належних до стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами у повному обсязі в межах заявлених позовних вимог, при цьому суд враховує відсутність даних щодо періодичності та розміру повернення відповідачем грошових коштів у період з травня 2016 року по 21 вересня 2016 року у загальному розмірі 900 доларів США та, при здійсненні розрахунку процентів за користування грошовими коштами вважає, що станом на 01 травня 2016 року сума боргу складає 11600 доларів США.

При здійсненні розрахунку процентів за користування грошовими коштів у розмірі 12500 доларів США у період часу з 30 листопада 2015 року по 30 квітня 2016 року суд виходить з розміру облікової ставки Національного банку України, яка складала: з 30 листопада 2015 року по 21 квітня 2016 року - 22%, з 22 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року - 19%.

При здійсненні розрахунку процентів за користування грошовими коштами у розмірі 11600 доларів США у період часу з 01 травня 2016 року по 29 вересня 2016 року (до моменту повернення частини грошових коштів за договором позики у розмірі 500 доларів США) суд виходить з розміру облікової ставки Національного банку України, яка складала: з 01 травня 2016 року по 26 травня 2016 року - 19%, з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року - 18%, з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року - 16,5%, з 29 липня 2016 року по 15 вересня 2016 року - 15,5%, з 16 вересня 2016 року по 29 вересня 2016 року - 15%.

При здійсненні розрахунку процентів за користування грошовими коштів у розмірі 11100 доларів США (після повернення ОСОБА_3 30 вересня 2016 року частини грошових коштів у розмірі 500 доларів США) у період часу з 30 вересня 2016 року по 26 грудня 2016 року (в межах заявлених позовних вимог) суд виходить з розміру облікової ставки Національного банку України, яка складала: з 30 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року - 15%, з 28 жовтня 2016 року по 26 грудня 2016 року - 14% річних.

Належні до сплати відповідачем на користь позивача проценти за користування позикою на рівні облікової ставки Національного банку України складають з 30 листопада 2015 року по 21 квітня 2016 року (144 днів) - 1084,93 доларів США, з 22 квітня 2016 року по 30 квітня 2016 року (8 днів) - 52,06 доларів США, з 01 травня 2016 року по 26 травня 2016 року (26 днів) - 157 доларів США, з 27 травня 2016 року по 23 червня 2016 року (28 днів) - 160,17 доларів США, з 24 червня 2016 року по 28 липня 2016 року (35 днів) - 183,54 доларів США, з 29 липня 2016 року по 15 вересня 2016 року (49 днів) - 241,37 доларів США, з 16 вересня 2016 року по 29 вересня 2016 року (13 днів) - 61,98 доларів США, з 30 вересня 2016 року по 27 жовтня 2016 року (28 днів) - 127,73 доларів США, з 28 жовтня 2016 року по 26 грудня 2016 року (59 днів)- 251,19 доларів США, а всього за весь період користування грошовими коштами - 2319,97 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до умов договору позики від 26 січня 2015 року, відповідач зобов'язаний був повернути позивачеві суму боргу до 26 лютого 2015 року.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В зв'язку з встановленим вище простроченням виконання позивачем зобов'язань за договором позики суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми.

Судом не встановлено існування домовленості між сторонами про виконання простроченого грошового зобов'язання без урахування річних процентів.

При цьому, суд розраховує суму трьох процентів річних від простроченого суми боргу, саме з дня такого прострочення, а саме - з 01 жовтня 2016 року.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики від 22 травня 2016 року у межах позовних вимог, виходячи з наступного.

Станом на 26 грудня 2016 року виконання грошового зобов'язання за договором позики від 22 травня 2016 року було прострочено 87 днів.

Таким чином, сума трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за договором позики від 22 травня 2016 року складає 79,37 доларів США (11100 Х 3 Х 87 / 365 / 100), з наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних від простроченої суми боргу суд не погоджується, однак виходячи з принципу дизпозитивності цивільного судочинства, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми боргу за договором позики від 22 травня 2016 року в межах заявлених позовних вимог у розмірі 78 доларів США.

Разом з тим, згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Ч.ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України передбачено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність , Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України Про систему валютного регулювання і валютного контролю .

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Як роз'яснено у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Враховуючи ту обставину, що позивач у своїй позовній заяві просить стягнути суму боргу за договором позики станом на 01 квітня 2016 року, та виходячи з вимог ст. 11 ЦПК України, суд наводить розрахунок суми з переведенням іноземної валюти в українську, встановленим НБУ на 01 квітня 2016 року.

Таким чином загальна сума неповернутих коштів за договором позики від 22 травня 2016 року складає 11100 доларів США, що відповідно даних Національного банку України щодо офіційного курсу валют станом на 26 грудня 2016 року складає 291561,10 гривень, сума процентів за користування грошовими коштами за договором позики від 22 травня 2016 року складає 2319,97 доларів США, що відповідно даних Національного банку України щодо офіційного курсу валют станом на 26 грудня 2016 року складає 60938,11 гривень, три проценти річних за прострочення повернення грошових коштів за договором позики від 22 травня 2016 року складає 78 доларів США, що відповідно даних Національного банку України щодо офіційного курсу валют станом на 26 грудня 2016 року складає 2048,81 гривень.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За положеннями ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, загальна сума боргу за договором позики від 22 травня 2016 року з урахуванням процентів за користування шрошовими коштами та трьох процентів річних від простроченої суми складає 354548,02 гривні, які підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.

Позивачем при пред'явленні позову до суду були сплачені судові витрати, а саме -судовий збір у сумі 3545,49 гривень, що підтверджується квитанцією №0.0.677854992.1 від 27 грудня 2016 року.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України: судові витрати суд стягує з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 59, 60, 61,79, 84, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 22 травня 2016 року у розмірі 291561 гривень 10 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму процентів за договором позики від 22 травня 2016 року за період користування грошовими коштами з 30 листопада 2015 року по 26 грудня 2016 року у розмірі 60938 гривень 11 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 три проценти річних за прострочення повернення грошових коштів за договором позики від 22 травня 2016 року за період з 01 жовтня 2016 року по 26 грудня 2016 року у розмірі 2048 гривень 81 копійка.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору у сумі 3545 гривень 49 копійки.

Відповідачем, який не приймав участі у розгляді справи, протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення, відповідно до вимог ст. 229 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене іншими особами, які брали участь у розгляді справи до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги. Іншими особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: