Рішення

від 20.04.2017 по справі 373/2814/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 373/2814/15-ц Головуючий у І інстанції Керекеза Я. І. Провадження № 22-ц/780/2175/17 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю. О. Категорія 26 20.04.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

20 квітня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мережко М.В.,

при секретарі: Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2015 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що 26 жовтня 2006 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль (на даний час ПАТ Райффайзен Банк Аваль ) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/6225/119/010796, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 30 000,00 доларів США строком до 25 жовтня 2026 року з процентною ставкою 14,0% річних. Відповідно до п. 3.2. кредитного договору надання кредиту може здійснюватись на розсуд Банку шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів Банком з позичкового рахунку Позичальника на його поточний рахунок з можливістю: подальшої видачі готівки через касу Банку; безготівкової оплати наданих платіжних документів (доручень) Позичальника.

Позивач свої зобов язання перед відповідачем виконав повністю, надавши їй кредит в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором, що підтверджується заявою на видачу готівки №К44/1 від 06.11.2006 року.

Згідно п. 6.5. укладеного між сторонами кредитного договору Банк має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у випадках невиконання Позичальником умов цього договору та/або інших договорів, що забезпечують погашення кредиту.

В зв язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними, наслідком чого стало утворення заборгованості за договором, 15.07.2015 року позичальнику було направлено вимогу про дострокове виконання зобов язань за кредитним договором, на яку ОСОБА_3 не відреагувала та заборгованість не погасила.

Оскільки відповідач в добровільному порядку заборгованість не погасила, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з неї на свою користь заборгованість за кредитним договором від 26 жовтня 2006 року, розмір якої станом на 25.09.2015 року становить 19 174,04 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 411 560,59 грн. Вищевказана заборгованість складається із: заборгованості за кредитом в сумі 17 500,00 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 375 628,21 грн., та заборгованості за відсотками в розмірі 1 674,04 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 35 932,38 грн.

Відповідач ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву про визнання кредитного договору № 014/6225/119/010796 від 26 жовтня 2006 року недійсним та застосування наслідків недійсності правочину (реституцію), посилаючись на те, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать законодавству, принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків та погіршення її становища, як споживача. Договір не містить необхідних істотних умов договору споживчого кредитування (зокрема, інформації про сукупну вартість кредиту, графіка платежів, дату видачі кредиту, порядок припинення дії кредитного договору, порядок повернення кредиту та порядок плати за кредит, види забезпечення зобов`язань позичальника відповідно до вимог ч.2 ст.345 ГК України), при цьому договір містить несправедливі умови. Крім того, кредитний договір укладений позивачем із застосуванням нечесної підприємницької практики, оскільки ним до позовної заяви долучено копії додаткових угод № 1 та № 2 від 26 жовтня 2006 року, які відповідачем не підписувались, та які істотно змінили умови кредитного договору.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року в задоволенні позову ПАТ Райффайзен Банк Аваль до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Позов ОСОБА_3 до ПАТ Райффайзен Банк Аваль про визнання кредитного договору недійсним задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 014/6225/119/010796, укладений 26 жовтня 2006 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль та ОСОБА_3

Зобов язано ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" повернути ОСОБА_3 39 425 доларів 57 центів США, сплачених ОСОБА_3 в рахунок погашення кредитного зобов язання за кредитним договором № 014/6225/119/010796 від 26 жовтня 2006 року.

Зобов язано ОСОБА_3 повернути ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" 30 000 доларів 00 центів США, отриманих від ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на виконання умов кредитного договору № 014/6225/119/010796 від 26 жовтня 2006 року.

Стягнуто із ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на користь держави судовий збір в розмірі 1 218 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням, ПАТ Райффайзен Банк Аваль подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким вимоги банку про стягнення заборгованості задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 жовтня 2006 року між ВАТ Райффайзен Банк Аваль (на даний час ПАТ Райффайзен Банк Аваль ) та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 014/6225/119/010796 (том 1, а.с.14-16), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 30 000,00 доларів США строком до 25 жовтня 2026 року з процентною ставкою 14,0% річних. Відповідно до п. 3.2. кредитного договору надання кредиту може здійснюватись на розсуд Банку шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів Банком з позичкового рахунку Позичальника на його поточний рахунок з можливістю: подальшої видачі готівки через касу Банку; безготівкової оплати наданих платіжних документів (доручень) Позичальника. Позивач свої зобов язання перед відповідачем виконав повністю, надавши їй кредит в сумі, строки та на умовах, передбачених кредитним договором, що підтверджується заявою на видачу готівки №К44/1 від 06.11.2006 року (том 1, а.с.17). Факт укладення кредитного договору та факт отримання за ним грошових коштів відповідачем ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувався.

Також встановлено, що 26 жовтня 2006 року між сторонами була укладена додаткова угода № 1, якою було внесено зміни до кредитного договору в частині сплати Позичальником на користь Кредитора комісії в розмірі 350 грн. (т.1, а.с.18).

В цей же день, 26 жовтня 2006 року, між сторонами по справі була укладена додаткова угода № 2, відповідно до якої були внесені зміни до кредитного договору, а саме:

- розділ 3 кредитного договору був доповнений пунктом 3.9, 3.9.1 в частині зобов`язання Позичальника здійснити реєстрацію права власності на об`єкт іпотеки, надання відповідних підтверджуючих копій документів банку, виконання вимог п.3.8. кредитного договору;

- пункт 5.5. кредитного договору був викладений в новій редакції (т.1, а.с.19-20).

06 листопада 2006 року для забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 014/6225/119/010796 від 26 жовтня 2006 року між сторонами по справі був укладений договір іпотеки (том 1, а.с.66-71).

Судом також встановлено, що в зв язку з неналежним виконанням відповідачем обов язків щодо погашення кредиту та сплати відсотків за користування ним, за договором утворилася заборгованість, розмір якої станом на 25.09.2015 року становить 19 174,04 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 411 560,59 грн. Вищевказана заборгованість складається із: заборгованості за кредитом в сумі 17 500,00 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 375 628,21 грн., та заборгованості за відсотками в розмірі 1 674,04 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 35 932,38 грн.

15 липня 2015 року банком на адресу ОСОБА_3 була відправлена вимога про дострокове виконання зобов язань за кредитним договором (т.1, а.с.21).

Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні заборгованості та визнання укладеного між сторонами кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив із доведеності того факту, що додаткові угоди, укладені між сторонами 26 жовтня 2006 року, були підписані не ОСОБА_3, а іншою особою, а цими угодами були передбачені додаткові умови для дострокового повернення грошових коштів, що є істотною умовою договору, тому кредитний договір підлягає визнанню недійсним із поверненням сторін правочину у попередній стан.

Разом з тим, з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Розділ 1 кредитного договору № 014/6225/119/010796, укладеного 26 жовтня 2006 року між сторонами та особисто підписаного ОСОБА_3, містить інформацію щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, строків повернення кредиту та механізму його погашення, тому колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 на час укладення та підписання договору була повідомлена про істотні умови кредитування, в тому числі про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Це, зокрема, підтверджується і наданою банком суду копією заяви-анкети позичальника (том 2, а.с.77-80), яка є додатком до кредитного договору та підписана власноруч ОСОБА_3 10.10.2006 року. Вищевказана заява-анкета містить інформацію щодо умов кредитування, а саме: мету споживчого кредитування - придбання житла в кредит; забезпечення кредиту - надання об єкту кредитування: земельної ділянки площею 0,2027 га, та об єкту незавершеного будівництва на ній, готовністю 92%, по вулиці Іванківській, 10-а в межах села Рогозів Бориспільського району Київської області; відсоткову ставку - 14%; суму кредиту - 30 000 дол. США; строк кредитування - 240 місяців.

Таким чином, кредитний договір підписано сторонами, які досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі, при цьому в подальшому своїми діями по виконанню умов договору позичальник ОСОБА_3 підтвердила свою обізнаність з умовами кредитного договору та погодження з ними.

Посилання суду першої інстанції в рішенні на те, що при укладанні кредитного договору, який є договором споживчого кредитування, банком було порушено умови діючого законодавства, зокрема вимоги Закону України Про захист прав споживачів , є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.11 та ст.18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що він відповідає положенням ч. 2 ст. 11 Закону України ''Про захист прав споживачів'' в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, а саме містить дані про особу та місцезнаходження кредитодавця; мету - для придбання житла на вторинному ринку, форму його забезпечення - договір застави, договір про надання гарантії, інші види забезпечення; предмет договору - кредитні кошти у розмірі 30 000,00 дол. США, плату за користування у розмірі 14% річних, строк погашення до 25.10.2026 року, порядок проведення розрахунку щодо повернення коштів, здійснення оплати за проценти, що визначено щомісячними платежами, порядок нарахування процентів, право досторокового погашення, дата видачі кредиту.

Посилання суду на висновок експертизи № 1789/1791/16-32 від 14 вересня 2016 року, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_3, що містяться в графі ПОЗИЧАЛЬНИК у рядку ОСОБА_3 у додатковій угоді № 1; в графі Позичальник у рядку ОСОБА_3 на другому аркуші додаткової угоди № 2 до кредитного договору № 014/6225/119/010796 від 26 жовтня 2006 року, виконані рукописним способом не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 (том 2, а.с.3-20), як на підставу для визнання недійсним кредитного договору, укладеного між сторонами, є необґрунтованим, що вбачається з наступного.

Як вбачається зі змісту укладеної між сторонами 26 жовтня 2006 року додаткової угоди №1, п.1.6. кредитного договору було викладено в наступній редакції: 2. За внесення змін умов цього Договору позичальник сплачує на користь кредитора комісію в розмірі 350 грн.

Додатковою угодою №2, укладеною між сторонами 26 жовтня 2006 року, доповнено розділ 3 кредитного договору пунктом 3.9., 3.9.1., які стосувалися порядку забезпечення кредитного договору, та викладено в новій редакції п. 5.5. щодо умов та порядку дострокового виконання зобов язання позичальником. При цьому даний пункт додаткової угоди не суперечить п. 5.5. кредитного договору та не збільшує обсяг відповідальності за ним позичальника (в частині витрат позичальника за договором), на що посилається суд, оскільки і згідно кредитного договору, і згідно додаткової угоди №2, яка є його невід ємною частиною, позичальник зобов язується достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені кредитним договором, у разі: невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту (додатковою угодою №2 було доповнено в цій частині підстави дострокового повернення кредиту невиконанням умов договору іпотеки, який був укладений між сторонами 06 листопада 2006 року на забезпечення погашення кредиту).

Враховуючи те, що умовами укладених між сторонами додаткових угод обсяг відповідальності позичальника збільшено не було, сам по собі факт непідписання цих додаткових угод ОСОБА_3 не являється підставою для визнання недійсним кредитного договору, виходячи з презумпції правомірності правочину та зважаючи на визнання позичальником факту укладення кредитного договору шляхом виконання обов язків за ним протягом тривалого часу.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Оскільки висновки суду про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору та, як наслідок, відмову у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за ним, не відповідають обставинам справи і судом при постановленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення.

Вирішуючи справу по суті в межах позовних вимог ПАТ Райффайзен Банк Аваль та зустрічних вимог відповідача ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним.

Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами, неспростованими відповідачем, підтверджується факт укладення між сторонами договору та факт існування за ним заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків згідно умов договору, при цьому відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання кредитного договору недійсним, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи із встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, натомість зустрічні позовні вимоги відповідача про визнання кредитного договору недійсним задоволенню не підлягають за їхньою недоведеністю та необґрунтованістю.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з підстав, передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову ПАТ Райффайзен Банк Аваль про стягнення заборгованості та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль - задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 лютого 2017 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль заборгованість за кредитним договором № 014/6225/119/010796 від 26 жовтня 2006 року у розмірі 19 174,04 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 411 560 грн. 59 коп., та складається із заборгованості за кредитом в сумі 17 500,00 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 375 628 грн. 21 коп., та заборгованості за відсотками в розмірі 1 674,04 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ - 35 932 грн. 38 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді: