Постанова

від 24.04.2017 по справі 914/3121/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа № 914/3121/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т.Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Фака С.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

від відповідача - ОСОБА_3 (пред-к за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів Львівської області № 58 від 13.02.2017 року

на рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2017 року (суддя Блавацька - Калінська О.М.)

у справі № 914/3121/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

до відповідача: Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів Львівської області

про стягнення 115 025,02 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 02.02.2017 року у справі № 914/3121/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 54767,26 грн. пені, 3123,95 грн. - 3% річних, 6300,77 грн. - втрат від інфляції та 962,88 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням термінів, визначених п. 6.1. договору, а тому з відповідача підлягають до стягнення пеня, три відсотки річних та інфляційні втрати за перевіреним судом розрахунком суми боргу. Пунктом 9.3 договору сторони погодили збільшення як загального так і спеціального строку позовної давності тривалістю у п'ять років. З огляду на викладене, строк позовної давності позивачем не пропущено.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати і прийняти нове, яким у позові відмовити повністю, мотивуючи це тим, що ухвалене рішення прийнято з порушенням норм Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , що набув чинності 30.11.2016 року. Зокрема, вважає, що суд першої інстанції мав би врахувати те, що заборгованість відповідача за поставлений природний газ перед позивачем погашена за останньою оплатою від 01.02.2016 року, тобто до набрання чинності вищезазначеного закону. Наголошує, що спірні відносини підпадають під дію ч.3 ст. 7 зазначеного Закону.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, мотивуючи це тим, що процес списання коштів є двостороннім, із впорядкуванням фінансової документації для обох підприємств. Вважає, що у відповідача не виникає автоматично право на списання заборгованості, а таке має відбуватися відповідно до встановленої процедури.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Судами встановлено, що 27 листопада 2014р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (покупець) укладено договір №2105/15-БО-21 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом, згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п.1.2 договору)

Додатковими угодами до договору, а саме: №1 від 30.01.2015 р., №2 від 10.02.2015р., №3 від 10.03.2015 р. , № 4 від 15.04.2015 р., № 5 від 15.05.2015 р., № 6 від 30.06.2015 р., №7 від 20.07.2015 р., №8 від 15.10.2015 р., №9 від 22.10.2015 р., №10 від 02.11.2015 р. та №11 від 25.11.2015 р. внесено зміни до договору купівлі-продажу природного газу в п.5 договору «Ціна газу» , п.3 «Порядок та умови передачі газу» , п.6 «Порядок та умови проведення розрахунків» , п.10 «Інші умови» та п.12 «ОСОБА_2 та реквізити сторін» .

Відповідно до пункту 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ, обсягом до 810 тис. куб.м., в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку, передбаченого договором.

Продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п.3.1, 3.3 договору).

Пунктом 5.5. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

На виконання умов договору, позивач протягом січня-грудня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 2939165,17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 р., 28.02.2015 р., 31.03.2015 р., 30.04.2015 р., 31.05.2015 р., 30.06.2015 р., 31.07.2015 р., 31.08.2015 р., 30.09.2015 р., 31.10.2015 р., 30.11.2015 р., 31.12.2015 р. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Приписами розділу 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобовязання перед позивачем щодо оплати вартості отриманих обсягів газу у січні-грудні 2015 року виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

Предметом позову є стягнення з відповідача пені в розмірі 55 772,68 грн. згідно п.7.2. договору та відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України 3200,71 грн. - 3% річних від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості та інфляційні втрати в сумі 56051,63 грн. за період прострочення з 17.02.2015 року по 31.01.2016 року.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Встановлено, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі укладеного договору купівлі-продажу природного газу № 2105/15-БО-21 від 27.11.2014 р.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст.629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач на виконання умов договору протягом січня-грудня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 2939165,17 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які знаходяться в матеріалах справи. Вказані акти підписані без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником відповідача та скріплені відтиском його печатки.

Відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням термінів, визначених п. 6.1. договору.

Відповідач розрахувався за поставлений природний газ у повному обсязі, але з порушенням встановленого договором строку - 01.02.2016 р. (останній платіж).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Відповідно до п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця (включно), наступного за місяцем поставки товару.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобовязання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Щодо стягнення 55 772,68 грн. пені, слід зазначити наступне:

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Посилання відповідача на ту обставину, що строк дії договору №2105/15-БО-21 купівлі-продажу природного газу від 27.11.2014 р., за яким здійснено нарахування пені закінчився 31.12.2015 р., а 15.12.2015 р. між сторонами укладено новий договір №1237/16-БО-21 і нарахування повинні проводитись лише за листопад та грудень 2015 р. спростовуються розділом 11 договору №2105/15-БО-21 від 27.11.2014 р.

Апеляційний суд вважає, що, здійснивши перерахунок заявленої позивачем суми пені у відповідності до вимог п.6 ст.232 ГК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 54 67,26 грн. пені.

Щодо стягнення 56 051,63 грн. втрат від інфляції та 3200,71 грн. - 3% річних, слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 №52/30).

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних прийшов до правильного висновку, що до стягнення підлягає 6 300,77 грн. втрат від інфляції та 3 123,95 грн. 3% річних.

Суд звертає увагу позивача на те, що відмовляючи в стягненні 1005,42 грн. - пені та 76,76 грн. - 3% річних нарахованих позивачем за прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати за поставлений газ у січні та травні 2015 р., суд виходив з того, що при проведенні зазначеного розрахунку позивачем не враховано, що 14 число лютого та 13 та 14 числа червня 2015 р. припали на вихідні дні, а отже, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України, кінцевим днем для здійснення відповідачем оплати за газ, поставлений у січні 2015 року є 16.02.2015 р. та 16.06.2015 р. за газ, поставлений у травні. Таким чином, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за поставлений у січні та травні 2015 р. газ відбулось з 17 числа відповідного місяця, тому нарахування пені у розмірі 1005,42 грн. та 3 % річних у розмірі 76,76 грн. здійснено безпідставно.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що розрахунок пені проведений позивачем неправильно, всупереч приписам ч.6 ст.232 ГК України. При цьому просив суд при винесенні рішення зменшити розмір пені з підстав, наведених у клопотанні про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (вх.№4275/17 від 01.02.2017р. та вх.№4388/17 від 02.02.2017р.)., застосувати строк позовної давності (вх.№4385/17 від 02.02.2017 р.) та зменшити позовні вимоги з 115 025,02 грн. на 70 254,84 грн. (доповнення до відзиву вх.№4383/17 від 02.02.2017 р.). Таким чином, скаржник (відповідач) в суді першої інстанції погодився з сумою боргу в розмірі 70 254,84 грн.

Разом з тим, право на зменшення розміру позовних вимог має право лише позивач, зокрема, згідно ст. 22 ГПК України, клопотання ж відповідача про зменшення розміру позовних вимог не відповідає чинному законодавству.

Щодо застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне:

У поданому відзиві на позовну заяву та клопотанні про зменшення неустойки відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо стягнення пені, згідно ст. 258 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто в даному випадку, перебіг позовної давності починається з першого дня прострочення оплати за поставлений газ.

Водночас, згідно ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Однак, з приписів ч.1 ст.259 ЦК України, випливає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Як встановлено, п.9.3 договору сторони погодили збільшення як загального так і спеціального строку позовної давності тривалістю у п'ять років.

З огляду на викладене, строк позовної давності позивачем не пропущено.

Щодо зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне

Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про зменшення розміру пені (а.с.73-74) з 40 699,83 грн. до 60 711,48 грн., мотивуючи це неправильним розрахунком розміру пені. Разом з тим, у клопотанні (а.с. 84) відповідач просив зменшити позовні вимоги до 70 254,84 грн.

Статтею 233 ГК України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна норма передбачена і в п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Натомість, відповідач обґрунтовував необхідність зменшення пені саме неправильним розрахунком розміру пені, а не доказами існування виняткових обставин, що є підставою для розгляду судом клопотання про зменшення розміру пені. Крім того, відповідачем у письмових поясненнях безпідставно ототожнено інститут позовної давності зі строком нарахування штрафних санкцій, передбачений ч.6 ст. 232 ГК України.

Відповідачем до заявленого клопотання не наведено жодних належних доводів та доказів скрутного матеріального становища (звітів та балансів підприємства, довідки з банківського рахунку, тощо), відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заявленого клопотання.

Щодо доводів апеляційної скарги, що ухвалене рішення прийнято не у відповідності до норм Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , що набув чинності 30.11.2016 року, слід зазначити наступне.

Верховною Радою України 03.11.2016 року прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016.

Так, Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" № 1730-VIII від 03.11.2016 визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржник (відповідач) в суді першої інстанції не наводив жодних аргументів з посиланням на Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , не надав жодних доказів про звернення до позивача на предмет списання таких коштів чи доказів відмови позивача від такого списання.

Крім цього, такий Закон стосується теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення , проте відповідачем не подано жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач відноситься до таких організацій чи підприємств.

Також, як вбачається з положень Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , суми, що обліковуються в бухгалтерському звіті підприємств, встановлюються і списуються учасниками процедури, тобто зазначена процедура списання коштів є двосторонньою, має відбуватися на підставі зустрічних документів та заяв, а не в автоматичному порядку.

Апеляційний суд також зазначає, що відповідач не позбавлений права реалізувати свої права, передбачені Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" і в ході виконавчого провадження у справі, за умови дотримання відповідних вимог Закону.

Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.02.2017 року у справі № 914/3121/16 - залишити без змін, апеляційну скаргу Будинкоуправління №1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів Львівської області № 58 від 13.02.2017 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 25.04.2017 року.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1