Постанова

від 30.08.2017 по справі 914/3121/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року Справа № 914/3121/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Картере В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та на рішеннягосподарського суду Львівської області від 02.02.2017 у справі№ 914/3121/16 господарського суду Львівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доБудинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району простягнення 115 025,02 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "НАК "Нафтогаз України" повідомлений, але не з'явився,

- Будинкоуправління № 1 Яворівської КЕЧ району повідомлений, але не з'явився,

- вільний слухач ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.02.2017 у справі № 914/3121/16 (суддя Боавацька-Калінська О.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 (судді: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Якімець Г.Г.), частково задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі позивач/ПАТ "НАК "Нафтогаз України") до Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (надалі відповідач/Будинкоуправління/скаржник; за рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача 54 767,26 грн. пені, 3 123,95 грн. 3% річних, 6 300,77 грн. втрат від інфляції та 962,88 грн. судового збору.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є позовна вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у загальному розмірі 115 025,02 грн., який складається з: 55 772, 68 грн. пені, 3 200,71 грн. 3% річних, 56 051,63 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування підстав позову, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №2105/15-БО-21 купівлі-продажу природного газу від 27.11.2014, укладеного між позивачем та відповідачем.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги позивача, виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, проте здійснив перерахунок нарахованих позивачем до стягнення з відповідача сум та стягнув: 54 767,26 грн. пені, 3 123,95 грн. 3% річних, 6 300,77 грн. втрат від інфляції. За результатами перегляду в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду залишено без змін судом апеляційної інстанції, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Як встановили суди, та вбачається з матеріалів справи, 27.11.2014 позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір №2105/15-БО-21 купівлі-продажу природного газу, відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом, згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору. Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (п.1.2 договору).

До вказаного договору сторони вносили ряд змін на підставі додаткових угод, а саме: №1 від 30.01.2015, №2 від 10.02.2015, №3 від 10.03.2015, № 4 від 15.04.2015, № 5 від 15.05.2015, № 6 від 30.06.2015, №7 від 20.07.2015, №8 від 15.10.2015, №9 від 22.10.2015, №10 від 02.11.2015 та №11 від 25.11.2015, зокрема, в пункти договору: п. 5 договору "Ціна газу", п. 3 "Порядок та умови передачі газу", п. 6 "Порядок та умови проведення розрахунків", п. 10 "Інші умови" та п. 12 "Адреса та реквізити сторін".

Продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ, обсягом до 810 тис. куб.м., в тому числі по місяцях кварталів, згідно з графіком, передбаченим договором (п. 2.1. договору).

Згідно з п.п. 3.1., 3.3. договору, продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (п.3.1, 3.3 договору).

Відповідно до п. 5.5. договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Як встановили суди, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, на виконання умов договору, позивач протягом січня-грудня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 2 939 165,17 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.05.2015, 30.06.2015, 31.07.2015, 31.08.2015, 30.09.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В розділі 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 , а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення .

Як встановили суди попередніх інстанцій, та не заперечується сторонами, відповідач свої договірні зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості отриманого газу у січні-грудні 2015 року виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.

Статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14).

Крім того, зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд правомірно виходив з того, що оскільки, як вказувалося вище, строк оплати за отриманий газ мав здійснюватися відповідачем до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, а 14 число лютого2015 року та 13 та 14 числа червня 2015 року припали на вихідні дні, а тому, враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, кінцевим днем для здійснення відповідачем оплати за газ, поставлений у січні 2015 року є 16.02.2015 та 16.06.2015 за газ, поставлений у травні. Отже, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за поставлений у січні та травні 2015 року газ відбулось з 17 числа відповідного місяця, тому нарахування пені у розмірі 1005,42 грн. здійснено позивачем безпідставно.

Таким чином, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення з відповідача пені з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України, прийшов до правомірного висновку про стягнення з відповідача пені у розмірі 54 767,26 грн., а не в заявленому до стягнення розмірі 55 772,68 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" унормовано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням даного місяця.

Отже, врахувавши наведені положення, а також те, що як вказувалося вище, кінцеві дні здійснення оплати за отриманий газ по двох місяцях припадали на святкові дні, місцевий господарський суд правильно здійснив перерахунок заявлених до стягнення з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних та стягнув 3 123,95 грн. 3% річних та 6 300,77 грн. інфляційних втрат, а не у заявленому позивачем розмірі, з чим правомірно погодився й суд апеляційної інстанції.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильні висновки про часткове задоволення позову.

Відносно доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про неправомірне незастосування судами попередніх інстанцій положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", колегія судів зазначає наступне.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), відноситься, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, та також заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).

Крім того, в зазначеній статті також визначено, що процедурою врегулювання заборгованості є заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості; реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства; учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з вимогами статті 3 цього Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Отже для списання зобов'язань з оплати суми інфляційних нарахувань та процентів річних в порядку, передбаченому вищезазначеним Законом, товариство (відповідач) мало набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру, однак, скаржником не доведено в судах попередніх інстанцій та в касаційному суді, що він включений до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, встановленій цим Законом.

При цьому, положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не встановлюють порядку та строків такого списання, як і не містять норм, які б передбачали автоматичне списання нарахованих пені, інфляційних втрат та річних з дня набрання чинності Законом або встановлювали процесуальні наслідки набрання ним чинності.

Отже, враховуючи наведені положення, а також недоведення відповідачем включення його до відповідного реєстру, відсутні підстави вважати про неправомірне назастосування судами попередніх інстанцій положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Твердження відповідача про невитребування судами документів, наслідком чого є їх ненадання відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 33 ГПК України саме на сторону, яка заявляє вимоги або надає заперечення проти таких вимог покладається обов'язок їх доказування, по-друге, ст. 38 ГПК України не надано право суду самостійно, без відповідного клопотання сторони, витребувати у сторін ті чи інші докази.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Будинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 та рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2017 у справі № 914/3121/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере