Ухвала

від 25.04.2017 по справі 321/1651/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 321/1651/15 Головуючий у 1 інстанції: Олійник М.Ю.

Провадження № 22-ц/778/1632/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним дублікату заповіту та визнання недійсними свідоцтв на право на спадщину; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним заповіту та визнання недійсними свідоцтв на право на спадщину,

ВСТАНОВИЛА:

У грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним дублікату заповіту та визнання недійсними свідоцтв на право на спадщину.

9 лютого 2016 року від ОСОБА_4 надійшла позовна заява до ОСОБА_3, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним свідоцтв на право на спадщину.

Ухвалою суду від 17 лютого 2016 року позови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були об'єднані в одне провадження.

Позов ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що 07 серпня 2007 року померла бабуся позивача ОСОБА_6, після смерті якої залишилось спадкове майно у вигляді земельних ділянок та житлового будинку. Секретарем Мар'янівської сільської ради ОСОБА_5 було видано дублікат заповіту від 27 липня 2007 року № 187, згідно якого ОСОБА_6 заповіла земельну ділянку розміром 6,71 га ОСОБА_4, а все інше майно, в тому числі земельний пай - позивачу ОСОБА_3. На підставі зазначеного заповіту сторони отримали свідоцтва про право на спадщину. Однак після повторного отримання дублікату заповіту, позивачем ОСОБА_3 було встановлено, що згідно цього дублікату ОСОБА_6 у разі своєї смерті все належне їй майно, де б воно не було і з чого не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала йому.

Таким чином, дублікат заповіту, на підставі якого ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину не відповідає оригіналу. Вказана обставина підтверджується, зокрема, ухвалою Михайлівського районного суду від 23 листопада 2015 року, винесеної за результатами розгляду кримінального провадження відносно секретаря Мар'янівської сільської ради ОСОБА_5 за ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України. Тому ОСОБА_3 вказує на своє право на прийняття в якості спадщини земельної ділянки, на яку видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_4

У зв'язку з порушенням права на спадкове майно, а саме отримання земельної ділянки розміром 6,71га, яка належала спадкодавцю на праві приватної власності згідно Державного акту 1-ЗП №058896 від 14.08.2001 року, позивач просить визнати недійсним дублікат заповіту від 27 липня 2007 року та свідоцтва про право на спадщину, отриманих ОСОБА_4 на підставі зазначеного дублікату.

Позов ОСОБА_4 мотивований тим, що після смерті її бабусі 07 серпня 2007 року ОСОБА_6 залишилось спадкове майно у вигляді частини житлового будинку та земельних ділянок. Спадкоємців першої черги немає. Найближчими за черговістю спадкоємцями за законом померлої ОСОБА_6 є її онуки - позивач ОСОБА_4 та ОСОБА_3. ОСОБА_4 є спадкоємцем за заповітом від 8 листопада 2006 року, на земельну ділянку площею 6,36га, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 058896 від 14 серпня 2001 року. Під час подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом до Михайлівської державної нотаріальної контори Михайлівського району Запорізької області ОСОБА_4 стало відомо, що 27 липня 2007 року ОСОБА_6 склала ще один заповіт, про те, що все належне їй майно вона заповіла ОСОБА_3. Вважаючи, що під час складання заповіту 27 липня 2007 року волевиявлення заповідача ОСОБА_7 не було вільним і не відповідало її волі через неможливість останньою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, в зв'язку з тяжкою хворобою, а також перебуванням під впливом сильнодіючих лікарських засобів, ОСОБА_4 просила суд визнати заповіт від 27 липня 2007 року, а також свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_3 на підставі вказаного заповіту - недійсними.

Рішенням Михайлівського районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним дублікат заповіту від 27 липня 2007 року № 187, згідно якого, ОСОБА_6 у разі своєї смерті заповідала земельну ділянку розміром 6,71 га, яка складається з земельних ділянок: №1 площею 0,48 га та №2 площею 6,23 га, що розташована на території Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, яка належить їй на праві приватної власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЗП №058896 від 14.08.2001 року - ОСОБА_4, а все інше належне їй майно, де б воно не було і з чого не складалося і взагалі, все що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала - ОСОБА_3.

Визнано недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке зареєстроване в реєстрі за №2513, за №2511 видане Михайлівською державною нотаріальною конторою Запорізької області 19 грудня 2008 року на ім'я ОСОБА_4 на земельні ділянки площею 0,48 га, та площею 6,23 га, що розташовані на території Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЗП №058896 та Державного акту на право приватної власності на землю серія 1-ЗП № 058896, виданих Мар'янівською сільською радою Михайлівського району Запорізької області 14 серпня 2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №55, кадастровий номер земельної ділянки - 2323384400:05:005:0120 та кадастровий номер земельної ділянки - 2323384400:04:001:0008.

Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на сплату судового збору в сумі 1525 грн. 60 коп.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області про визнання недійсним заповіту та визнання недійсними свідоцтв на право на спадщину - задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_6 від 27 липня 2007 року, посвідчений секретарем Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 187, згідно якого, ОСОБА_8 у разі своєї смерті заповідала все належне їй майно, де б воно не було і з чого не складалося і взагалі, все що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право - ОСОБА_3.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 74, посвідчене державним нотаріусом Михайлівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_9 19 грудня 2014 року, про передачу ОСОБА_3 у спадщину 14/25 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: Запорізька область Михайлівський район с. Мар'янівка вул. Миру, 20.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 75, посвідчене державним нотаріусом Михайлівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_9 19 грудня 2014 року, про передачу ОСОБА_3 у спадщину земельної ділянки площею 6,2298га, кадастровий номер 2323384400:04:001:0009, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, яка належала померлому 05.03.2006 року ОСОБА_10 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-3П № 058895 від 14.08.2001 року, зареєстрованого під № 56, спадкоємцем якої була ОСОБА_6, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на сплату судового збору в сумі 1653 грн. 60 коп. і витрати на оплату правової допомоги адвоката в сумі 6663 грн. 86 коп., а всього - 8317 грн. 46 коп.

Не погоджуючись з рішення суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу , в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та уточнивши апеляційну скаргу просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області про визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 від 27 липня 2007 року та визнання недійсними свідоцтв на право на спадщину отриманих ним на підставу цього заповіту - відмовити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З матеріалів справи вбачається, що в грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним дублікату заповіту та визнання недійсними свідоцтв на право на спадщину.

9 лютого 2016 року від ОСОБА_4 надійшла позовна заява до ОСОБА_3, Михайлівської державної нотаріальної контори, Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним свідоцтв на право на спадщину.

Ухвалою суду від 17 лютого 2016 року позови ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були об'єднані в одне провадження.

Судом встановлено, що 7 серпня 2007 року померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_11 1-ЖС № 074226, виданим Мар'янівською сільською радою Михайлівського району Запорізької області 08 серпня 2007 року (т.1 а.с.8).

З копії спадкової справи № 29/2009 вбачається, що після смерті ОСОБА_12 до Михайлівської державної нотаріальної контори в установлений законом строк із заявою про прийняття спадщина за дублікатом заповіту від 27 липня 2007 року за реєстровим № 187 ( дублікат видано 30.01.2008 року секретарем Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області ОСОБА_5 ) звернулася ОСОБА_4 та за дублікатом заповіту від 27 липня 2007 року за реєстровим № 187 ( дублікат видано 30 січня 2008 року ) звернувся ОСОБА_3 ( а.с. 66, а.с. 88 т. 1).

Із дубліката заповіту від 27 липня 2007 року, виданого 30 січня 2007 року секретарем Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 187 вбачається, що ОСОБА_6 у разі своєї смерті заповідала земельну ділянку розміром 6,71 га, яка складається з земельних ділянок: №1 площею 0,48 га та №2 площею 6,23 га, що розташована на території Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, яка належить їй на праві приватної власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЗП №058896 від 14.08.2001 року - ОСОБА_4, а все інше належне їй майно, де б воно не було і з чого не складалося і взагалі, все що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, а також земельний пай заповідала - ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 12).

На підставі дублікату заповіту, виданого ОСОБА_5, ОСОБА_4 отримала два свідоцтва про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №2513 та за №2511 на земельні ділянки площею 0,48 га, та 6,23 га, що розташовані на території Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЗП №058896, та Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЗП №058896, виданих Мар'янівською сільською радою Михайлівського району Запорізької області, 14 серпня 2001 року та зареєстрованих в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №55, кадастрові номери земельних ділянок - 2323384400:05:005:0120 та 2323384400:04:001:0008.

Свідоцтва про право на спадщину видані Михайлівською державною нотаріальною конторою Запорізької області 19 грудня 2008 року (т.1 а.с.17).

На підставі дублікату заповіту від 27 липня 2007 року ОСОБА_3 19 грудня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, внесене в реєстрі за №74, про передачу ОСОБА_3 у спадщину 14/25 часток житлового будинку, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Михайлівський район, с. Мар'янівка, вул. Миру, 20. В той же день було проведено реєстрацію прав ОСОБА_3 на вищевказане нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за №31271256 (Т.2 ст.11-12).

Також, 19 грудня 2014 року на підставі зазначеного дублікату заповіту ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №75, про передачу ОСОБА_3 у спадщину земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,2298га, кадастровий номер 2323384400:04:001:0009, розташованої на території Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, яка належала ОСОБА_13 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП №058895 від 14 серпня 2001 року, зареєстрованого під №56, спадкоємцем якої була ОСОБА_6, яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав. В той же день було проведено реєстрацію прав ОСОБА_3 па вищевказане нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за №31274998 (Т.2 ст.13-14).

21 січня 2015 року секретарем Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області ОСОБА_14 видано ОСОБА_3 дублікат заповіту від 27 липня 2007 року, замість втраченого, згідно якого ОСОБА_6 у разі своєї смерті все належне їй майно, де б воно не було і з чого не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_3 (Т.1 а.с.10).

13 травня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено дані щодо складання та видачі завідомо неправдивих офіційних документів, дублікатів заповіту, та зловживання службовим становищем, в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, що завдало істотну шкоду інтересам окремих громадян, секретарем Мар'янівської сільської ради ОСОБА_5

В ході досудового розслідування було встановлено, що 30.01.2008 в денний час доби, ОСОБА_5, будучи службовою особою, наділеною правом згідно Закону України Про нотаріат у редакції № 3538-ІV від 15.03.2006 вчиняти нотаріальні дії, перебуваючи в службовому кабінеті Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, за адресою: Запорізька область, Михайлівський район, с. Мар'янівка, вул. Миру, 139-а, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, перед своєю смертю 27.07.2007 склала заповіт та заповіла все належне їй майно, де б воно не було, із чого не складалося і взагалі, все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право ОСОБА_3, діючи з умислом направленим на складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів склала, посвідчила підписом та гербовою печаткою Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, а також видала ОСОБА_4, дублікат заповіту від 27.07.2007, до якого внесла завідомо не правдиві відомості, відносно того, що ОСОБА_6 27.07.2007 склала заповіт, в якому заповіла земельну ділянку розміром 6,71 га, розташовану на території Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області, яка належала їй на праві приватної власності згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗП № 058896 від 14 серпня 2001 року, ОСОБА_4, а все інше належне їй майно, де б воно не було, із чого не складалося і взагалі, все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, а також земельний пай ОСОБА_3.

Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2015 року кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015080290000231 від 13.05.2015 відносно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України було закрито, і звільнено ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності ( т.1а.с. 19-22 ).

Зазначена ухвала набрала законної сили.

Суд першої інстанції врахував фактичні обставини справи, вимоги закону, надав оцінку доказам у справі, та встановивши, що дублікат заповіту ОСОБА_6 від 27.07.2007 року, виданий секретарем Мар'янівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області ОСОБА_5 від 09.06.2008 року , на підставі якого ОСОБА_4 19 грудня 2008 року отримала свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки площею 0.48 га та площею 6,23 га , не відповідає оригіналу заповіту від 27.07.2007 року, обґрунтовано визнав його недійсним і відповідно недійсними свідоцтва про право на спадщину від 19 грудня 2008 року видані Михайлівською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_4 на підставі недійсного дублікату заповіту.

Відповідно до положень ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст. 1235 ЦК України Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 2 ст. 1257 ЦК України встановлено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визначний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом іншої особи, чиї цивільні права та інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14).

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз'яснено, що суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Ухвалою Михайлівського районного суду Запорізької області від 16 травня 2016 року за клопотанням представника ОСОБА_4 - ОСОБА_15 у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. ( а.с. 217-218 т. 1).

У висновку судово-психіатричного експерта №387 від 22 липня 2016 року, експертна комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_6 на час складання заповіту 27 липня 2007 року виявляла психічний розлад у вигляді вираженого астенічного розладу внаслідок органічного ураження головного мозку (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисцикуляторна енцефалопатія, інсульт), ускладненого анемією неясної етіології. За наявності вираженого астенічного розладу утрудняється концентрація уваги, знижується продуктивність психічної діяльності, втрачається цілеспрямована регуляція поведінки ( волевиявлення), з'являються виснажливічсить із утрудненням розумового зксилля, підвищена сугестивність і пасивна підкоряємість. Ступінь наявних психічних розладів була така, що вона не могла усвідомлювати значення своїхз дій та укерувати ними під час складання заповіту (т.1 а.с. 222-231).

Доводи апеляційної скаги про визнання висновку судово-психіатричної експертизи недопустимим доказом, оскільки судово-психіатрична експертиза проведена з численним порушенням законодавства, а сам висновок є необґрунтованим, необ'єктивним, неповним та суперечливим не заслуговує на увагу.

Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з'ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначає ОСОБА_12 України "Про судову експертизу".

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження (стаття 3 цього Закону).

Законодавство України про судову експертизу складається також з інших нормативно-правових актів, зокрема Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 жовтня 2001 № 397 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 35 Порядку висновок експертизи повинен бути обґрунтованим і містити відповіді на поставлені перед ним питання у межах його компетенції, мати конкретний характер. У разі виявлення експертом важливих фактів, з приводу яких йому не були поставлені запитання, він дає відповідь з власної ініціативи. Відповіді не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про ступінь наявних психічних розладів фізичної особи, яка не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під ча складання заповіту слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний розлад особи в сукупності, внаслідок чого виникає не спроможність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, і в основу рішення суду про визнання заповіту недійсним, якщо він був складений особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Відтак, з зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Так, висновок судово-психіатричного експерта №387 від 22 липня 2016 року відповідає всім вище зазначеним вимогам. Експертиза була проведена на підставі ухвали Михайлівського районного суду Запорізької області від 16.05.2016 року, компетентною установою - Комунальної установи Обласна клінічна психіатрична лікарня Запорізької обласної ради, експертиза проводилась колегіально у складі трьох фахівців у сфері психіатрії та лікаря психолога. Лікарі проводили дослідження з урахуванням матеріалів цивільної справи № 321/1651\15 -ц, медичної документації (історія хвороби ОСОБА_6 № 2193 Михайлівської ЦРЛ), які були надані для дослідження експертам при проведені експертизи, пояснення свідків та були дані точні і однозначні відповіді на поставлені в ухвалі суду запитання. Комісія дійшла висновку, що ОСОБА_6 на час складання заповіту 27.07.2007 року виявляла психічний розлад у вигляді вираженого астенічного розладу внаслідок органічного ураження головного мозгу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія, інсульт), ускладненого анемією неясної етіології, ступінь наявних психічних розладів була така, що ОСОБА_6 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту. Крім того, експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку ( т. 1 а.с. 221-231)..

Особою, яка подала апеляційну скаргу не надано доказів на підтвердження необґрунтованості висновку судово-психіатричнї експертизи №387 від 22 липня 2016 року, або ж доказів які б доводили суперечливість із іншим матеріалам справи.

Водночас, із медичної документації (історії хвороби № 2193 ОСОБА_12 Михайдівської ЦРЛ), яка була досліджена експертами вбачається, що ОСОБА_6 15.07.2007 року була госпіталізована у відділення реанімації та інтенсивної терарії з діагнозом Церебросклероз 3 ступеню з гіпертонією. ГПМК , ішемічний інсульт, лівосторонній геміпарез.ІХС. Дифузний кардіосклероз, загальний стан важкий, мовлення утруднене, ліва рука та нога висять плєтьми , хвора впала, втратила свідомість. Станом на 16.07.2007 року її стан був стабільно важкий: в свідомості, контактна, загальмована, неадекватна . 18.07.2007 року за настійною вимогою рідних переведена на амбулаторне лікування в амбулаторію сімейного лікаря. Згідно показань свідків спостерігалася вдома лікарем, приймала обезболюючі препарати, але медична документація на той час відсутня, що підтверджується довідкою з лікарні ( т. 1 а.с. 230).

При цьому, судом першої інстанції було враховано та надано належну оцінку висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №387 від 22 липня 2016 року.

Крім того, відповідно до ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручується тому самомому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові ( експертам).

Відповідно до п. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідок вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Натомість, в суді апеляційної інстанції ні ОСОБА_3, ні його представник ОСОБА_16 відповідно до положень ст. 143 ЦПК України не заявляли клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи. На роз'яснення колегією суддів щодо права заявити таке клопотання та призначити повторну судово-психіатричну експертизу останні відмовилися..

Установивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, правовідносини, що склалися між сторонами, оцінивши докази у їх сукупності за правилами ст. 212 ЦПК України, застосувавши відповідні встановленим правовідносинам норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильних висновків по суті спору та задовольнив позов ОСОБА_4

Доводи скарги про те, що стягнутий судом першої інстанції розмір правової допомоги в розмірі 6663 грн, 86 коп. не підтверджено жодними доказами не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судових витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У п. п. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Так, представником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_15 надано розрахунок розміру компенсації витрат на правову допомогу, акт виконаних робіт ( т. 3 а. с. 3-7), із розрахунку 551.20 грн., 580 грн. за 1 годину за надання правової допомоги виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 1378 грн., а з 01.05.2016 року 1450 грн. (1378 грн х 40% х 1 год., 1450 грн. х 40%х 1 год), який відповідає фактичним обставинам справи і це вбачається з журналу судового засідання .

Отже, висновок суду щодо визначення розміру витрат на правову допомогу у сумі 6663 . 86 грн. є законним та обґрунтованим, відповідає положенням ст. ст. 79, 84, 88, 89 ЦПК України та Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" та підтверджується наявними у справі доказами, а доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Вимога апеляційної скарги про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені ним витрати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1525.60 грн. не підлягає задоволенню, оскільки зазначена сума стягнута на користь ОСОБА_3 оскаржуваним судовим рішенням. Вимога про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1678.17 грн. також не підлягає задоволенню, виходячи з положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: