Постанова

від 20.04.2017 по справі 911/3614/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2017 р. Справа№ 911/3614/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Отрюха Б.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Василенко А.В.- представник;

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи-1: Онищенко В.Г. - представник;

від третьої особи-2: не з'явився;

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік"

на рішення

Господарського суду Київської області

від 03.02.2017р.

у справі № 911/3614/16 ( суддя Горбасенко П.В,)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал"

2) Споживчого товариства "Лелека"

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Броварської районної спілки споживчих товариств

та за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київської обласної спілки споживчих товариств

про визнання права власності та визнання договору купівлі-продажу недійсним

та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік"

про виселення з нежитлового приміщення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" та Споживчого товариства "Лелека" про визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" на нежитлове приміщення швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, будинок 22, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 Споживчим товариством "Лелека" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал", посвідченого Котенко І.І. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстровано в реєстрі за № 1439.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2016 порушено провадження у справі № 911/3614/16, справу призначено на 02.12.2017, залучено Броварську районну спілку споживчих товариств та Київську обласну спілку споживчих товариств до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

30.11.2016 через канцелярію Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" надійшла зустрічна позовна заява б/н та б/д (вх. № 24780/16) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" з нежитлового приміщення: швейний цех, площею 654,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (Анатолія Луценка, 22).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.12.2016 прийнято до провадження зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" про виселення з нежитлового приміщення для спільного розгляду з первісним, розгляд справи відкладено на 05.01.2017.

Рішенням Господарського суду Київської області № 911/39614/16 від 03.02.2017 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю, виселити ТОВ "Ромвік" з нежитлового приміщення: швейний цех площею 654, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська обл., місто Бровари, вул. Богунська, 22 ( Анатолія Луценка, 22). В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим судом було відмовлено ТОВ Сонячний Квартал у задоволенні зустрічного позову виходячи з того, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016р. у справі № 5009/4223/12, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р., на підставі якого за СТ Лелека визнано право власності на спірне нежитлове приміщення (швейний цех), скасовано.

Апелянт зазначає, що місцевий суд не звернув увагу на те, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 07.06.2013, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р не було скасовано і ніким не оспорювалося, а отже, на момент укладення договору купівлі продажу - 07.06.2013р., СТ Лелека було власником швейного цеху, про що одночасно зазначено судом під час розгляду первісного позову.

Крім того, апелянт зазначає, що ТОВ Ромвік не доведено суду у розумінні ч.3 ст. 215 ЦК України та ч. 1ст. 1 ГПК України факту порушення його прав та законних інтересів, укладанням договору купівлі-продажу від 07.06.2013 між СТ Лелека та ТОВ Сонячний квартал вищевказаного правочину.

Також апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що рішенням Господарського суду Київської області № 911/928/16 від 03.08.2016 за позовом ТОВ Ромвік до ТОВ Сонячний квартал про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію у задоволенні позову було відмовлено.

ТОВ Сонячний Квартал звертає увагу суду на те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження неправомірності набуття ТОВ Сонячний Квартал права власності на швейний цех, а також не містить жодного доказу правомірності перебування ТОВ Ромвік у приміщенні швейного цеху.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді: Тищенко А.І., суддів Майданевича А.Г., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2017р. порушено апеляційне провадження у справі № 911/3614/16, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" призначено до розгляду на 04.04.2017, викликано повноважних представників сторін в судове засідання.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 03.02.2017р. у справі № 911/3614/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову, а в частині зустрічного позову залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції вдався до порушення частини 3 статті 35 ГПК, оскільки надав преюдиціальне значення не обставинам, встановленим рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі № 911/928/16, а саме правовій оцінці таких обставин, що є недопустимим з урахуванням вищезазначеного та вказує на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що судом не встановлювались та не досліджувались обставини щодо підстав та моменту набуття права власності позивача за первісним позовом на нежитлове приміщення швейного цеху.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з ясував обставини у чиєму фактичному володіння перебувало спірне майно і чи здійснювалась його фактична передача взагалі.

Оскільки в провадженні Київського апеляційного господарського суду знаходиться апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2017р. у справі № 911/3614/16 (прийнята до провадження ухвалою від 24.02.2017), ухвалою від 24.02.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" прийнято до провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал".

Розпорядженням № 09-53/1345/17 від 03.04.2017 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи, в зв'язку перебуванням судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючим суддею ( суддею-доповідачем) у відпустці.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни колегії суддів від 03.04.2017 справу № 911/3614/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Тищенко А.І., суддів: Майданевича А.Г., Отрюха Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017р. прийняти апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" до провадження в новому складі колегії суддів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2017р. розгляд справи відкладено на 20.04.2017 у зв'язку з неявкою представників позивача, відповідача-2, третьої особи-2 в судове засідання.

В судове засідання представники позивача, відповідача-2, третьої особи-2 повторно не з явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Через відділ документального забезпечення суду від представника ТОВ Ромвік надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв язку з хворобою повноважного представника.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи строки розгляду справи, вислухавши думку представників відповідача-1 та третьої особи-1, які категорично заперечують проти відкладення розгляду справи, колегія приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки позивачем не надано відповідних доказів неможливості участі представника у даному судовому засіданні та вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника позивача, відповідача-2, третьої особи-2, які повторно не з явилися в судове засідання, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 28 ГПК України позивач не позбавлений права направити в судове засідання іншого повноважного представника або керівника підприємства, а також виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача-1 та третьої особи-1, колегія встановила наступне.

04.02.1999 року Броварською райспоживспілкою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ромвік" (покупець) було укладено договір № 2 продажу основних засобів, відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати, а покупець - купити такі основні засоби: швейний цех, залишковою вартістю 33 816 гривень.

Оплата вартості основних засобів, що продаються здійснюється покупцем у 3-х місячний термін з дня підписання цього договору шляхом перерахування всієї суми на розрахунковий рахунок продавця або внесенням готівкою в касу продавця (п. 2 договору).

Фактична передача основних засобів, вказаних в п. 1 цього договору у власність покупця здійснюється в 3-х місячний термін з дня підписання цього договору, але не раніше дня надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Позивачем на користь Броварської райспоживспілки проведено оплату згідно приходних ордерів, складених за період з 15.03.1999 по 22.10.1999 на загальну суму 16 450 гривень. На підтвердження сплати решти коштів за договором позивач посилається на відомість на оплату за приміщення цеху, в якій відображено внесення грошових коштів через банк на суму 17366 гривень, водночас первинних документів про здійснення відповідних перерахувань через банківські установи суду надано не було. Загальна сума платежів, за твердженням позивача, за придбане майно становить 33816 гривень.

Броварською райспоживспілкою та ТОВ "Ромвік" було складено акт прийому-передачі основних засобів згідно договору продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 (а.с. 20, т. 1), згідно якого Броварська райспоживспілка передала, а ТОВ "Ромвік" прийняло Швейний цех. Дати складання зазначений акт не містить.

Право власності на придбане майно позивачем у встановленому законом порядку, що діяв станом на час придбання майна позивачем не реєструвалося.

Листом № 98а/7 від 05.03.2003 третя особа повідомила позивача про те, що вважає укладений договір № 2 від 04.02.1999 таким, що суперечить вимогам ст.225 ЦК України та є недійсним та запропонувала зарахувати платежі, що вчинено в межах цього договору в рахунок плати за користування цим приміщенням, а також вказала на необхідність укладання договору оренди та попередила, що у іншому випадку ставитиме питання про виселення позивача.

У відповідь на вищезазначений лист, позивач листом від 24.03.2003 просив надати копію відповідного рішення чи постанови правління третьої особи, якими представника третьої особи було уповноважено надсилати лист від 05.03.2003.

28.08.2003 позивач звернувся до третьої особи із претензією в якій зазначив, що уклавши договір продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 позивач набув право власності на швейний цех за 28180 гривень, але позбавлений можливості зареєструвати своє право власності в БТІ, оскільки в БТІ не було зареєстровано право власності третьої особи та цією претензією позивач вимагав від третьої особи зареєструвати в БТІ за собою право власності на будівлю Швейного цеху (в претензії адреса не зазначена).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 у справі № 5009/4223/12 визнано за Споживчим товариством "Лелека" право власності на нерухоме майно, в тому числі і на нежитлове приміщення - швейний цех (загальна площа 654,5 кв.м., місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська 22/10).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 5009/4223/12 рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012 у справі № 5009/4223/12 скасовано частково, у задоволенні позову Споживчого товариства "Лелека" про визнання права власності в частині визнання права власності на нерухоме майно, в тому числі: нежиле приміщення - швейний цех (загальна площа: 654,5 кв.м.; місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22/10) відмовлено.

07.06.2013 між Споживчим товариством "Лелека" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений Котенко І.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстровий номер 1439, згідно якого Споживче товариство "Лелека" передає, а відповідач приймає у власність нежитлове приміщення, швейний цех, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вулиця Богунська, будинок 22/10, загальною площею 654,5 кв.м. Право власності за першим відповідачем зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно 07.06.2013, номер запису про право власності: 1228763.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Горового М.М. управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київської області від 01.02.2016 позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 22, оскільки право власності на нежитлове приміщення (швейний цех) зареєстроване за іншою особою.

Згідно наявного в матеріалах справи рішення Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області № 309 від 16.07.2013 змінено адресу об'єкту нерухомого майна, швейного цеху (реєстраційний номер 7976032106) по вул. Богунській, 22/10.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини ( ч.3 ст. 35 ГПК України).

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.08.2016 у справі № 911/928/16, яке набрало законної сили за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал", Реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Горового М.М. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Броварська райспоживспілка про витребування майна та скасування рішення про державну реєстрацію прав та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний квартал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМВІК" про зобов'язання вчинити дії встановлено, що нерухоме майно має характеризуватися за індивідуальними ознаками, які в договорі продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999, укладеному позивачем із Броварською райспоживспілкою, в достатній мірі не містяться, а первинна реєстрація права власності за третьою особою на спірне майно проведена не була, приймаючи до уваги, що договір № 2 від 04.02.1999 містить лише назву майна та його вартість, коли як нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу 1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2013, укладеного ним із СТ "Лелека", має індивідуальні ознаки, зокрема назву, адресу та площу, суд позбавлений можливості дійти висновку про те, що майно, що було предметом договору продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 є тим самим майном, що станом на час розгляду справи належить на праві власності відповідачу, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов залишено без розгляду.

Крім того вказаним судовим рішенням встановлено, що з 2003 року між сторонами виникли суперечки щодо спірного майна, характеру правовідносин, що між сторонами склалися.

Питання щодо відповідності договору продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 вимогам закону, що діяв станом на час його укладення також було досліджено Господарським судом Київської області при прийнятті рішення від 03.08.2016 у справі № 911/928/16.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області № 911/928/16 від 12.10.2007 визнано право власності на нерухоме майно, зокрема на швейний цех по вул. Богунського, 22 в м. Бровари (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 12.10.2007). Зазначене рішення скасоване рішенням Апеляційного суду Київської області від 08.10.2009.

Предметом первісного позову є вимоги про визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" на нежитлове приміщення, швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, будинок 22, визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 Споживчим товариством "Лелека" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал", посвідченого Котенко І.І. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстровано в реєстрі за № 1439.

Відповідно до ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).

Позивачем за первісним позовом, не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що останній протягом більше ніж 10 років відкрито, безперервно та добросовісно володіє нежитловим приміщенням, швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, мість Бровари, вулиця Богунська, будинок 22, оскільки договір купівлі-продажу основних засобів № 2 від 04.02.1999 не містить індивідуальних ознак, що унеможливлює встановлення судом даного факту, а з 2003 року між сторонами виникли суперечки щодо спірного майна, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин правового механізму визнання права власності за набувальною давністю, передбаченого ст. 344 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про відмову у задоволенні первісної позовної вимоги про визнання права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" на нежитлове приміщення, швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, будинок 22.

Посилання позивача за первісним позовом на те, що відкритість та безперервність володіння позивачем за первісним позовом зазначеним нерухомим майном підтверджують письмові пояснення Споживчого товариства "Крокус" та довідка Публічного акціонерного товариства "Київобленерго" № 1624 від 01.11.2016 не приймаються до уваги, оскільки СТ "Крокус" не є стороною у даній справі, а довідка ПАТ "Київоблоенерго" № 1624 від 01.11.2016 свідчить про перебування позивача за первісним позовом з ПАТ "Київобленерго" в договірних відносинах з 12.11.1998, в той час як договір купівлі-продажу було укладено 1999 року. Крім того, в довідці не визначено об'єкт, на який здійснюється постачання електроенергії, а лише зазначено адресу.

Також позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 Споживчим товариством "Лелека" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" посвідченого Котенко І.І. - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстровано в реєстрі за № 1439.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вирішуючи спір про визнання недійсним договору необхідно встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як встановлено судом, на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2013 Споживаче товариство "Лелека" було дійсним власником спірного майна, а покупець - ТОВ "Сонячний квартал" прийняв від СТ "Лелека" спірне майно, що підтверджується актом прийому-передачі приміщення № 1 від 12.07.2013 та сплатив передбачену договором суму в розмірі 134 4000грн, що підтверджується платіжним дорученням № 24 від 11.06.2013. Договір укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено, право власності зареєстровано за першим відповідачем за первісним позовом у встановленому порядку.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення первісної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013 Споживчим товариством "Лелека" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал", посвідченого Котенко І.І. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.06.2013 та зареєстрованого в реєстрі за № 1439.

Колегія зазначає, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви Броварської районної спілки споживчих товариств про застосування строків позовної давності до первісних позовних вимог, згідно якої останній просив суд застосувати до первісних позовних вимог позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи відсутність встановлення судом порушення прав чи інтересів позивача за первісним позовом, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до первісних позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку про те, що рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні первісного позову є обґрунтованим, та таким що відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Колегія не приймає до уваги доводи апелянта ТОВ Ромвік , що місцевим судом не були належним чином досліджені докази, які були ним подані до місцевого господарського суду 20 січня 2017, та на його думку, доводять безперервне та добросовісне володіння ним спірним майном, виходячи з наступних підстав.

ТОВ Ромвік було надано до суду першої інстанції письмові пояснення від трьох своїх працівників, однак Розділом V Докази ГПК України не передбачено такого виду доказів як покази свідків, тобто господарськими судами покази свідків не можуть бути належними та допустимими доказами в розумінні ст. 32 ГПК України.

Крім того, апелянт подав як доказ сплати плати за землю Угоду про відшкодування плати за землю від 01.10.2014, яка укладена з Броварським районним споживчим товариством (не є стороною у справі) та не є належним доказом.

Також апелянтом були подані: рахунок-фактура № СФ-0000004 від 12.01.15 р. та квитанція до прибуткового касового ордера № 6, рахунок-фактура № СФ- 0000027 від 05.02.15 р. та квитанція до прибуткового касового ордера від 11.03.2015 р.. рахунок-фактура № СФ-0000057 від 02.04.15 р. та квитанція до прибуткового касового ордера № 55; рахунок-фактура № СФ-0000074 від 06.05.15 р. та квитанція до прибуткового касового ордера (дати на копії не видно); рахунок-фактура № СФ-0000189 від 18.11.14 р. та квитанція до прибуткового касового ордера № 207; рахунок-фактура № СФ-0000200 від 01.12.14 р. га квитанція до прибуткового касового ордера від 18.12.2014 р.; рахунок-фактура № СФ-0000188 від 31.10.14 р. та квитанція до прибуткового касового ордера № 189. Зазначені документи стосуються відносин між ТОВ РОМВІК з Броварським споживчим товариством та жодним чином не стосуються матеріалів даної справи та не можуть бути належними доказами, оскільки не стосуються суті спору.

Апелянтом було надано до суду першої інстанції: акт наладки автоматики від 10.11.1999 року; протоколи проведення досліджень повітря робочої зони; робочий проект газифікації та встановлення газового лічильника; робочий проект на зміну вузла обліку на котельній; акт Броварської об'єднаної ДПІ; протокол № 329 вимірювання опору розтікання на основних заземлювачах і заземленнях магістралей і устаткування; технічний звіт на проведені лабораторні роботи по електричним випробуванням і вимірюванням; дозвіл на початок виконання роботи підвищеної небезпеки № 511.09.30.-74.30.0; план-схему розмежування території та визначення її меж; розрахунок земельного податку по Ромвіку ; договір від 20.08.2001 р.; висновок СЕС від 17.10.2006 р. № 792, договір оренди нерухомого майна від 22.09.2008 р., договір позички від 01.01.2012 р„ рахунок-фактура № 0000310 від 06.04.2009 р. та квитанція до прибуткового касового ордера № 13 про відшкодування комунальних послуг (не вказано згідно якого договору та по якому об'єкту) - у всіх цих документах зазначена тільки адреса - вул. Богунська (в деяких - Богунського), в жодному документів не зазначений об'єкт швейний цех. Звертаємо увагу суду, що на вулиці Богунська, 22 знаходиться дуже багато нежитлових об'єктів, тому вважати дані докази належними та такими, що доводять безперервне перебування апелянта саме в будівлі швейного цеху не має підстав.

Щодо поданого в якості доказу договору № 1/02 від 08.12.2011 р. дольової участі в оплаті витрат на виконання технічного діагностування, то в ньому взагалі навіть не зазначено назву вулиці, а лише вказані відносини апелянта з СТ АГРОНІКС щодо діагностування ТП -70 -?.

Також апелянт подав копію Угоди про відшкодування плати за землю від 01.11.2000 укладеної з Броварською райспоживспілкою, рахунки на відшкодування плати за землю платіжні доручення за період 2000-2003 років. В своєму листі № 98а/7 від 05.03.2003 року Броварська райспоживспілка повідомляє, що договір № 2 від 04.02.1999 р. є недійсним і що зарахувала всі оплачені кошти як орендну плату за ристування приміщенням. Тобто, за цей період апелянт відшкодовував як орендар певні платежі Броварській райспоживспілці.

Щодо наданих Апелянтом до суду першої інстанції рахунків-фактур на квитанцій із зазначенням призначення платежу відшкодування по сплаті земельного податку (від 01.02.11, 01.06.11, 15.08.11, 02.09.11), слід зазначити, що володілець не просто уповноважений, але зобов'язаний ставитися до об'єкта володіння як власник, якщо він бажає зберегти беззаперечний статус володільця за давністю.

Однією з умов набувальної давності є доведення відкритості володіння.

Для доведення можливості застосування судом до нього ст. 344 ЦК України ТОВ Ромвік мав надати докази, що він володів спірним майном відкрито, очевидно для всіх інших осіб, ставився до спірного майна як до власного - ніс всі обов'язки по утриманні даного майна, здійснював сплату земельного податку та сплату податку на нерухоме майно. Однак апелянтом надано документи, які підтверджують, що він відшкодовував сплату земельного податку Броварській райспоживспілці, тобто вів себе не як власник майна, а як орендар, який несе зобов'язання перед власником по відшкодуванню.

Крім того, в грудні 2011 року КП Броварської міськради Броварське БТІ було здійснено інвентаризацію спірного об'єкту нерухомості. Власником майна в технічному паспорті зазначалася Броварська райспоживспілка.

На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про те, що апелянт не дав до суду першої інстанції жодного належного та допустимого доказу, який спростовує правильність висновків місцевого суду щодо відмови у задоволенні первісного позову.

Предметом зустрічного позову є вимога про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" з нежитлового приміщення: швейний цех, площею 654,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (Анатолія Луценка, 22).

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 5009/4223/12, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012, на підставі якого за Споживчим товариством "Лелека" визнано право власності на спірне нежитлове приміщення, яке в подальшому було відчужене ТОВ "Сонячний квартал" на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2013 скасовано частково, у задоволенні позову Споживчого товариства "Лелека" про визнання права власності в частині визнання права власності на нерухоме майно, в тому числі: нежиле приміщення - швейний цех (загальна площа: 654,5 кв.м.; місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22/10) відмовлено.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки скасування правовстановлюючого документу Споживчого товариства "Лелека", на підставі якого останній продав позивачу за зустрічним позовом нежитлове приміщення, швейний цех, яке знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вулиця Богунська, будинок 22/10, загальною площею 654,5 кв.м згідно договору купівлі-продажу від 07.06.2013. На підставі викладеного місцевий суд дійшов висновку про те, що станом на момент прийняття судового рішення, у позивача за зустрічним позовом відсутні правові підстави просити суд виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік" з нежитлового приміщення: швейний цех, площею 654,5 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (Анатолія Луценка, 22).

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступних підстав.

07 червня 2013 року ТОВ Сонячний квартал на підставі договору купівлі-продажу придбало швейний цех у Споживчого товариства Лелека та 12 червня 2013 року, згідно Акту прийому-передачі прийняло у власність зазначене приміщення.

Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ч.2 та ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на рухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації; держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Згідно Витягу з Державного реєстрації речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на приміщення зареєстроване 07 червня 2013р., номер запису про право власності 1228763.

Таким чином, ТОВ Сонячний квартал набуло право власності на нежитлове приміщення - швейний цех площею 654,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари. вулиця Богунська, 22, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 07.06.2013р. між СТ Лелека та ТОВ Сонячний квартал .

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі № 5009/4223/12, яка набрала законної сили, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012, на підставі якого за Споживчим товариством "Лелека" визнано право власності на спірне нежитлове приміщення, яке в подальшому було відчужене ТОВ "Сонячний квартал" на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.2013 скасовано частково, у задоволенні позову Споживчого товариства "Лелека" про визнання права власності в частині визнання права власності на нерухоме майно, в тому числі: нежиле приміщення - швейний цех (загальна площа: 654,5 кв.м.; місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Богунська, 22/10) відмовлено.

Однак місцевий господарський суд не звернув увагу на ту обставину, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 07.06.2013р. рішення Господарського суду Запорізької області від 21.11.2012р не було скасовано та не було оскаржено, а отже на момент укладення спірного договору купівлі продажу Споживче товариство Лелека було власником швейного цеху.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержанням саме в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та ч.6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів недійсними вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення, настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог, зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, та яким нормами законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Колегія зазначає, що місцевий суд в оскаржуваному судовому рішенні, в частині розгляду первісного позову по справі встановив, що на момент укладання договору купівлі-продажу від 07.06.2013р., СТ Лелека було дійсним власником спірного майна, що відповідає дійсним обставинам справи.

Таким чином, місцевим судом було встановлено, що спірний договір укладено у письмовій формі і нотаріально посвідчено, відбулася фактична передача майна за актом приймання - передачі, сплачено передбачено договором суму та зареєстровано право власності. Отже, відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі - продажу від 07.06.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі нших осіб.

Зміст права власності становлять три складові (ст.317 ЦК України): право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

ТОВ Ромвік не звільняє приміщення в якому безпідставно перебуває, яим чинить перешкоди власнику у здійснення ним права власності.

Згідно п. 3.17.1. Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції - Згідно з ч. 2статті 4 ГПК господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. За змістом цієї статті до кола актів, які підлягають застосуванню господарськими судами, не відносяться судові рішення судів загальної юрисдикції. У процесі здійснення господарського судочинства з конкретної справи господарські суди керуються судовими рішеннями судів загальної юрисдикції виключно на підставі, у межах та порядку, передбачених ст. 35 ГПК, тобто у встановленні преюдиціальних фактів.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження неправомірності набуття ТОВ Сонячний Квартал права власності на швейний цех, а також не містить жодного доказу правомірності перебування ТОВ Ромвік у приміщенні швейного цеху.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що зустрічний позов про виселення ТОВ Ромвік з нежитлового приміщення: швейний цех площею 654, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (Анатодія Луценка, 22) підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ "Ромвік" задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ТОВ Сонячний Квартал підлягає задоволенню, рішення підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, в частині основного позову рішення підлягає залишенню без змін.

В зв'язку із зміною рішення господарського суду першої інстанції на підставі ст.49 ГПК України слід здійснити перерозподіл судових витрат між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2017р. у справі № 911/3614/16 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" на рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2017р. у справі № 911/3614/16 задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2017р. у справі № 911/3614/16 скасувати частково.

В частині первісного позову рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2017р. у справі № 911/3614/16 залишити без змін.

В частині зустрічного позову рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2017р. у справі № 911/3614/16 скасувати, позовні вимоги задовольнити повністю.

Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромвік" з нежитлового приміщення: швейний цех площею 654, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Богунська, 22 (Анатодія Луценка, 22).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромвік" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, 23, кв.3, інд.код 19418788) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячний Квартал" (04112,м. Київ, вул. Грекова, 12, інд. код 38690374) 4 547,40 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/3614/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.Г. Майданевич

Б.В. Отрюх