Постанова

від 11.04.2017 по справі 2а-0870/8972/11

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року 16 год. 55 хв.Справа № 2а-0870/8972/11 СН/808/87/16 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області, Головного управління національної поліції у Запорізькій області про стягнення коштів - ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області (далі іменується - відповідач 1) та Головного управління національної поліції у Запорізькій області (далі іменується - відповідач 2), в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 16.02.2017 вх. № 4560, просить суд:

- стягнути солідарно з Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області та Головного управління національної поліції у Запорізькій області на користь позивача грошову суму за прострочення розрахунку при звільненні з урахуванням індексу інфляції 29 730,84 грн.;

- стягнути солідарно з Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області та Головного управління національної поліції у Запорізькій області на користь позивача грошову суму за роботу понаднормовий час з урахуванням індексу інфляції 39 213,28 грн.;

- стягнути солідарно з Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області та Головного управління національної поліції у Запорізькій області на користь позивача грошову суму за роботу у нічний час з урахуванням індексу інфляції 8 037,92 грн.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з органів внутрішніх прав вихідна допомога була виплачена йому несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач просить відповідно до ст. 117 КЗпП України стягнути з відповідача середній заробіток за час такої затримки з урахуванням індексації. Також позивач у позовній заяві зазначає, що листом від 30.12.2010 року №48/11234 відповідач відмовив йому у задоволенні вимог щодо виплати грошових коштів за службу у нічний час та компенсацію за службу у понаднормований час, посилаючись на відсутність відповідних наказів, які є підставою для нарахування відповідних грошових сум. Не оспорюючи в цілому наявність або відсутність вказаних наказів, позивач не погоджується з зазначеною відмовою відповідача, оскільки позивачем фактично виконувалася робота у понаднормований та у нічний час, що на думку позивача підтверджується зокрема копіями розстановки нарядів. На підставі самостійно зроблених розрахунків позивач просить суд стягнути на його користь відповідні кошти з урахуванням індексації з відповідачів.

Клопотанням від 11.04.2017 просить суд розглянути справу в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Приморський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у письмових запереченнях від 24.01.2017 вх. № 1888 посилається на те, що позивачем в адміністративному позові не наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами , що свідчили б про обґрунтованість вимог в частині стягнення коштів за понаднормову службу. Щодо вимог про повний розрахунок при звільнені зі служби в міліції зазначає, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби здійснюється за рахунок коштів органів, в яких вони працювали, і без обов'язку виплати в останній день служби. Вказує, що в обґрунтування вимог про несвоєчасність виплати одноразової грошової допомоги не можу застосовуватись положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки аналогію закону можливо застосувати лише щодо виплати грошового забезпечення. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Представник відповідача 1 у судове засідання 11.04.2017 не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Головне управління національної поліції у Запорізькій області адміністративний позов не визнало, у письмових запереченнях від 21.03.2017 вих. № 95/15/02-2017 посилається на те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ від 16.09.2015 № 730 Приморський районний відділ Головного управління Мністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, перебуває в стані припинення з 06.11.2015. На підставі викладеного, просить у задоволені адміністративного позову відмовити повністю.

Представник відповідача 2 клопотанням від 11.04.2017 вх. № 10826 просить суд розглянути справу за його відсутності, проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки у судове засідання з'явились не всі особи, які беруть участь у справі суд дійшов до висновку щодо можливості розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 12 та ст. 41 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до Наказу ГУМВС України в Запорізькій області №388 о/с від 30.11.2010 згідно з п. 64 ж Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України майор міліції ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України.

Згідно листа в.о. начальника приморського РВ ГУМВС України в Запорізькій області №48/11234 від 20.12.2010, ОСОБА_1 на його заяву від 30.12.2010 про нарахування та виплату оплати праці у надурочний час за 2008-1010 роки, оплату праці у нічний час за 2009-2010 роки, повідомлено, що згідно з наказом МВС України від 17.12.1991 року №530 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ можуть залучатися до служби понад встановлений законодавством робочий час при особливих оперативних умовах, а саме:

- участь у проведенні заходів по розкриттю тяжких злочинів;

- розшуку особливо небезпечних злочинців;

- звільнення заручників;

- припинення масових безпорядків;

- ліквідація наслідків стихійних лих, тощо, а також виконання інших невідкладних робіт, від терміновості виконання яких залежить функціонування органу внутрішніх справ.

Підставою для залучення до надурочних робіт є письмовий наказ керівників органів. За час служби ОСОБА_1 в Приморському РВ він не залучався до вищезазначених робіт, накази про таке залучення не видавалися і підстав для їх оплати не має.

Згідно довідки Приморського РВ ГУМВ України в Запорізькій області вих. №48/5058 від 30.06.2011, заборгованості по грошовому утриманню ОСОБА_1 по бухгалтерському обліку не рахується, сума вихідної допомоги становить 12798,91 грн., виплачена 18 квітня 2011 року, середня заробітна плата за 2010 рік становить 2606,95 грн.

Вважаючи, що Приморським РВ УМВС України в Запорізькій області не в повному обсязі проведений розрахунок під час звільнення, ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом до суду.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.11.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області про стягнення коштів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 19.10.2016 скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24.11.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами проведеного повторного автоматичного розподілу справ, адміністративна справа №2а-0870/8972/12 передана на розгляд судді Лазаренку М.С.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП) регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після здійснення повного розрахунку з працівником, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Верховного суду України від 15.09.2015 року 21-1765а15.

Водночас, суд зауважує, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ/поліції норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, зокрема, спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу ОВС, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому до даних правовідносин, на думку суду, необхідно застосувати положення КЗпП.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.11.2016 у справі № К/800/9432/16.

Крім того, у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-113цс16 Верховний Суд України зазначив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

За правилами статті 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд дійшов висновку про застосування до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати працівників міліції, застосовуються до спірних правовідносин загальні положення, які регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників.

Розрахунок середнього заробітку проводиться за формулою, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , тобто обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов'язана дана виплата.

За даними відповідача, для працівників кількість робочих днів за вересень 2010 року становила 21 робочий день, за жовтень 2010 року - 22. Згідно виписки з розрахункового листа ОСОБА_1 за вересень 2010 року позивачу нараховано 2721,37 грн., а за жовтень 2010 року позивачу нараховано 2721,09 грн. Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає (2721,37+2721,09)/(21+22) = 126,57 грн.

Відповідно до листа Приморського районного відділу ГУ МВС України в Запорізькій області від 30.06.2011 № 48/5058 ОСОБА_1 виплачена 18.04.2011 вихідна допомога у розмірі 12 798,91 грн. (арк. справи 13, Том І). Тобто, період не проведення з позивачем остаточного розрахунку становить з 01.12.2010 по 18.04.2011 та сторонами не оспорюється.

Кількість робочих днів в період з 01.12.2010 по 18.04.2011 складає 95 днів. Середній заробіток за період з 01.12.2010 по 18.04.2011 складає: 126,57х95 = 12024,15 грн.

Врешті розрахунок проведений позивачем всупереч норм чинного, на час виникнення спірних відносин, законодавства, зокрема в частині обрахунку середньоденного заробітку та задоволенню не підлягає.

Також, позивач просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки з урахуванням індексації.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 34 Закону України Про оплату праці встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

В даному випадку, позивач просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки з урахуванням індексації, однак не враховує того, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки є компенсаційною разовою виплатою, а відтак не підпадає під визначення доходів, які індексуються згідно вимог Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати .

У зв'язку із цим, нарахування суми індексації на середній заробіток за час затримки є законодавчо необґрунтованим.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням затвердженим постановою КМУ від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).

Відповідно до пункту 21 Положення № 114 та частин 12, 13 статті 22 Закону Української РСР від 20 грудня 1990 року № 565-XII (чинного на час виникнення спірних правовідносин) для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (чинна на момент виникнення спірних відносин, далі - Інструкція № 499).

Пунктом 3.7 Інструкції № 499 передбачена компенсація за службу в понаднормовий час та у дні щотижневого відпочинку і святкові дні.

Відповідно до приписів підпункту 3.7.1 пункту 3.7 Інструкції № 499 при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

Підпунктом 3.7.2 пункту 3.7 Інструкції № 499 годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Згідно підпункту 3.7.3 пункту 3.7 Інструкції № 499 служба осіб рядового і начальницького складу у дні щотижневого відпочинку та святкові дні може компенсуватися за їхньою згодою шляхом надання їм іншого дня відпочинку або в грошовій формі. Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгулів не допускається.

За правилами підпункту 3.7.4 пункту 3.7 Інструкції № 499 підставою для залучення працівників органів внутрішніх справ до понаднормової служби чи в дні щотижневого відпочинку та святкові дні є:

а) письмові накази керівників органів внутрішніх справ;

б) графіки нарядів чергувань, затверджені керівниками органів внутрішніх справ.

Облік робочого часу здійснюється шляхом ведення щомісячного табеля з обов'язковою відміткою в ньому кількості відпрацьованих годин за нормами підпункту 3.7.5 пункту 3.7 Інструкції № 499.

Підпунктом 3.7.6 пункту 3.7 Інструкції № 499 визначено, що службою в нічний час вважається виконання особами рядового і начальницького складу органів, підрозділів установ і навчальних закладів внутрішніх справ службових обов'язків у період з 22.00 до 06.00 години. Особам, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в робочий час. Особам добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі), яка не враховується в робочий час.

Додатком № 26 Інструкції № 499 встановлений відповідний відсоток від посадового окладу за доплату за службу в нічний час.

При попередньому розгляді вказаної справи судами встановлено, що Приморським РВ УМВС України в Запорізькій області не видавались накази для залучення ОСОБА_1 до служби у понаднормовий та нічний час.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.10.2016 у вказаній справі колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання відповідачем вимог Інструкції № 499.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

З огляду на це, суд виходить з того, що відсутність письмових наказів Приморського РВ УМВС України в Запорізькій області про залучення позивача до служби у понаднормовий та нічний час не може бути безумовною підставою для висновку про необґрунтованість заявлених вимог.

Дослідивши наявні у справі Розстановки нарядів , затверджені начальником Приморського РВ УМВС України в Запорізькій області, суд дійшов висновку, що вказаними документами підтверджується вихід на службу ОСОБА_1 у відповідні дні та місяці спірних періодів. При цьому, вказані докази свідчать про те, в якості кого заступав на службу позивач, про отримання та здачу ним зброї тощо.

Відтак, факт залучення ОСОБА_1 до служби у понаднормовий та ніч час є підтвердженим вказаними документами та не спростований представниками відповідачів.

Перевіривши розрахунки позивача та відповідача, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог з урахуванням наступного.

Так, у 2008 році позивач відпрацював 128 надурочних годин, у 2009 році - 60 годин, а у 2010 році - 289 годин.

Однак, враховуючи те, що відповідно до п.п. 3.7.2 пункту 3.7 Інструкції № 499 оплаті підлягають лише 120 годин на рік, маємо наступний розрахунок:

- 2008 рік: (950 грн.+125 грн.)/167,4 год.х120х2=1541,22 грн.;

- 2009 рік: (950 грн.+125 грн.)/166,0 год.х60х2=777,11 грн.;

- 2010 рік: (950 грн.+125 грн.)/163,90 год.х120х2=1574,13 грн.

Всього 3892,46 грн., а з урахуванням індексації за час затримки (з 01.12.2010 по 02.2017 (як просить позивач) сума заборгованості складає 5574,06 грн.

Що стосується оплати служби позивача у нічний час, то суд приймає до уваги саме розрахунок позивача, оскільки ставка зазначена у розрахунку позивача, не відповідає додатку № 26 до постанови КМУ від 7 листопада 2007 р. N 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в чинній на час виникнення спірних відносин редакції.

Отже, за весь спірний період робота у нічний час мала бути оплачена в сумі 3 740,56 грн. Однак, згідно виписки із розрахункового листка ОСОБА_1 виплата за нічні склала 1296,33 грн. Відтак, належна позивачу до виплати сума складає 2 444,23 грн., а з урахуванням

індексації за час затримки (з 01.12.2010 по 02.2017 (як просить позивач) сума заборгованості складає 4125,83 грн.

Частиною першою статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що відповідачем 1 протиправно було не виплачено ОСОБА_1 суми заборгованості за понаднормову та нічну роботу в сумі 5574,06 грн. та 4125,83 грн. відповідно, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 12024,15 грн.

У вказаній частині позовні вимоги ОСОБА_1 є законними і такими, що підлягають задоволенню.

В решті вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки розрахунки проведені без дотримання вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Оскільки ОСОБА_1 проходив службу в Приморському районному відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області то саме цей суб'єкт владних повноважень має виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку, заборгованість за роботу у понаднормовий час з урахуванням індексації та заборгованість за роботу у нічний час з урахуванням індексації.

При цьому, посилання відповідача 2 на те, що Приморський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області знаходиться в стані припинення не може бути підставою для покладання вказаного обов'язку на іншого суб'єкта до його повної ліквідації та виключення з Єдиного державного реєстру.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору та фактично його не сплачував, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 160, 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області (72100, Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вул.. Леніна, буд. 39, код ЄДРПОУ 08672650) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 12024 (дванадцять тисяч двадцять чотири) грн.15коп. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, 5574 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) грн. 06 коп. заборгованості за роботу у понаднормовий час з урахуванням індексації та 4125 (чотири тисячі сто двадцять п'ять) грн. 83 коп. заборгованості за роботу у нічний час з урахуванням індексації.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко