Постанова

від 20.08.2020 по справі 2а-0870/8972/11

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 2а-0870/8972/11

адміністративне провадження № К/9901/22953/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 2а-0870/8972/11

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області, Головного управління Національної поліції у Запорізькій області про стягнення коштів,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду (суддя Лазаренко М. С.) від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Чепурнова Д. В., Сафронової С. В., Мельника Н. П.) від 15 серпня 2017 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Приморського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Запорізькій області (далі - Приморський РВ ГУ МВС України у Запорізькій області), Головного управління Національної поліції у Запорізькій області (далі - ГУ НП у Запорізькій області), в якому з урахуванням уточнень просив:

- стягнути солідарно з Приморського РВ ГУ МВС України у Запорізькій області та ГУ НП у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 грошову суму за прострочення розрахунку при звільненні з урахуванням індексу інфляції 29 730,84 грн;

- стягнути солідарно з Приморського РВ ГУ МВС України у Запорізькій області та ГУ НП у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 грошову суму за роботу у понаднормовий час з урахуванням індексу інфляції 39 213,28 грн;

- стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошову суму за роботу у нічний час з урахуванням індексу інфляції 8 037,92 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з 01 жовтня 1989 року по 30 листопада 2010 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, де працював на різних посадах. Наказом ГУ МВС України у Запорізькій області від 30 листопада 2010 року № 388 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ.

Позивач зауважує, що на день його звільнення Приморським РВ ГУ МВС України у Запорізькій області не проведено виплати всіх сум, що належали йому при звільненні, а саме компенсацію за службу у понаднормовий та нічний час.

Окремо ОСОБА_1 звертає увагу й на те, що вихідна допомога при звільненні була виплачена йому лише 18 квітня 2011 року, тобто через 5 місяців 18 днів після звільнення. У зв`язку з зазначеним позивач вважає, що у відповідності до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідачі мають сплати на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

3. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково.

Стягнуто з Приморського РВ ГУ МВС України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 12 024,15 грн середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, 5 574,06 грн, заборгованості за роботу у понаднормовий час з урахуванням індексації та 4125,83 заборгованості за роботу у нічний час з урахуванням індексації.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 07 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

6. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

7. 5 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року.

8. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

9. 15 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 2а-0870/8972/11 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М. - головуючий суддя Шарапа В. М., Данилевич Н. А.).

10. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року № 659/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

11. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

12. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

13. Станом на час розгляду справи відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГУ МВС України у Запорізькій області від 30 листопада 2010 року № 388 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 ж Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), за власним бажанням.

15. Листом в. о. начальника Приморського РВ ГУ МВС України в Запорізькій області від 20 грудня 2010 року № 48/11234, ОСОБА_1 на його заяву від 30 грудня 2010 року про нарахування та виплату оплати праці у надурочний час за 2008- 2010 роки, оплату праці у нічний час за 2009- 2010 роки, повідомлено, що згідно з наказом МВС України від 17 грудня 1991 року № 530 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ можуть залучатися до служби понад встановлений законодавством робочий час при особливих оперативних умовах, а саме:

- участь у проведенні заходів по розкриттю тяжких злочинів;

- розшуку особливо небезпечних злочинців;

- звільнення заручників;

- припинення масових безпорядків;

- ліквідація наслідків стихійних лих, тощо, а також виконання інших невідкладних робіт, від терміновості виконання яких залежить функціонування органу внутрішніх справ.

Підставою для залучення до надурочних робіт є письмовий наказ керівників органів. За час служби ОСОБА_1 в Приморському РВ ГУ МВС України в Запорізькій області він не залучався до вищезазначених робіт, накази про таке залучення не видавалися і підстав для їх оплати не має.

16. Водночас відповідно до довідки Приморського РВ ГУ МВ України в Запорізькій області від 30 червня 2011 року вих. № 48/5058, заборгованості по грошовому утриманню ОСОБА_1 по бухгалтерському обліку не рахується, сума вихідної допомоги становить 12 798,91 грн, виплачена 18 квітня 2011 року, середня заробітна плата за 2010 рік становить 2606,95 грн.

17. Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не проведення виплати всіх сум при звільненні та несвоєчасної виплати вихідної допомоги, позивач звернувся з цим позовом до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

18. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і повинна бути виплачена в день звільнення особи зі служби.

19. При цьому суди зауважили, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, зокрема затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, до цих правовідносин слід застосувати положення КЗпП України, у тому числі норми статей 47, 116, 117 цього Кодексу.

20. Зважаючи на те, що вихідна допомога при звільненні була виплачена ОСОБА_1 лише через 5 місяців 18 днів після звільнення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачеві має бути виплачено 12 024,15 грн (126,57 (середньоденна заробітна плата х 95 (кількість робочих днів).

21. При цьому суд першої інстанції зауважив, що нарахування суми індексації на середній заробіток за час затримки розрахунку, як про це просив позивач, є законодавчо необґрунтованим.

22. Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідачів на його користь компенсації за службу у понаднормовий та нічний час з урахуванням індексу інфляції, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що той факт, що Приморським РВ ГУ МВС України в Запорізькій області накази про залучення ОСОБА_1 до служби у понаднормовий та нічний час не видавалися, не може позбавляти останнього права на виплату компенсації за несення служби у цей час.

23. Водночас суди попередніх інстанцій не погодилися із наданим позивачем розрахунком суми спірної компенсації. З посиланням на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджену наказом МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 (далі - Інструкція № 499) суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що з урахуванням індексації за час затримки з 01 грудня 2010 року по лютий 2017 року сума заборгованості з виплати компенсації за службу у понаднормовий час складає 5 574,06 грн., а за роботу у нічний час 4 125,83 грн.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

24. У касаційній скарзі скаржник зазначає про невмотивованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, у частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення спірних коштів з ГУ НП у Запорізькій області як співвідповідача.

25. Окремо скаржник висловлює свою незгоду з розрахунками належних йому сум, які зробив суд першої інстанції.

26. На переконання скаржника, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має проводитися виключно виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, який вказано в довідці ГУ МВС України у Запорізькій області від 30 червня 2011 року № 48/5058, а не на підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), яким керувалися суди попередніх інстанцій. Також за позицією скаржника сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає індексації.

27. Також скаржник вважає, що при проведенні розрахунку компенсації за службу у понаднормовий та нічний час судами першої та апеляційної інстанцій було неправильно застосовано положення Інструкції № 499.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

31. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

32. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

33. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

34. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

35. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

36. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

37. Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Приморське РВ ГУ МВС України в Запорізькій області провело фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

38. Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

39. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

40. При цьому вирішуючи питання розміру відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги, Верховний Суд зазначає таке.

41. Статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

42. Як правильно вказали суди попередніх інстанцій, на час виникнення спірних правовідносин, визначення середнього заробітку як розрахункової величини, у тому числі для працівників органів внутрішніх справ, було врегульовано Порядком № 100.

43. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

44. Отже, відповідно до положень вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

45. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, кількість робочих днів позивача за вересень 2010 року становила 21 робочий день, за жовтень 2010 року - 22. Згідно виписки з розрахункового листа ОСОБА_1 за вересень 2010 року йому нараховано 2 721,37 грн., а за жовтень 2010 року - 2 721,09 грн.

46. З огляду на вказане, Верховний Суд вважає правильним висновок, що судів першої та апеляційної інстанцій, що середній заробіток позивача за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає12 024,15 грн (126,57х95).

47. Також правильним є висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для нарахування суми індексації на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки останній є разовою компенсаційною виплатою.

48. Що стосується вимог позивача про стягнення на його користь компенсації за службу у понаднормовий та нічний час, Верховний Суд зазначає наступне.

49. Відповідно до пункту 21 Положення № 114 для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні. Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові дні провадиться відповідно до вимог законодавства.

50. Пунктом 3.7 Інструкції № 499 передбачена компенсація за службу в понаднормовий час та у дні щотижневого відпочинку і святкові дні.

51. Відповідно до підпункту 3.7.1 пункту 3.7 Інструкції № 499 при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад установлений законодавством робочий час виплата грошового забезпечення проводиться з розрахунку посадового окладу й окладу за спеціальним званням.

52. Підпунктом 3.7.2 пункту 3.7 Інструкції № 499 установлено, що годинна ставка обчислюється шляхом поділу місячного посадового окладу та окладу за спеціальним званням на кількість годин робочого часу в поточному місяці. При цьому понаднормові роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

53. Підпунктом 3.7.6 пункту 3.7 Інструкції № 499 визначено, що службою в нічний час вважається виконання особами рядового і начальницького складу органів, підрозділів установ і навчальних закладів внутрішніх справ службових обов`язків у період з 22.00 до 06.00 години. Особам, які несуть службу в нічний час, надається перерва для відпочинку та харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва для відпочинку і харчування не включається в робочий час. Особам добового наряду під час чергування почергово надаються перерви для вживання їжі та короткочасного відпочинку. Загальна тривалість такої перерви становить 4 години (2 години вдень і 2 години вночі), яка не враховується в робочий час.

54. Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено судами попередніх інстанцій, факт залучення ОСОБА_1 до служби у понаднормовий та нічний час є підтвердженим затвердженими начальником Приморського РВ УМВС України в Запорізькій області Розстановками нарядів .

55. При цьому судами установлено, що у 2008 році позивач відпрацював 128 надурочних годин, у 2009 році - 60 годин, а у 2010 році - 289 годин.

56. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що з урахуванням вимог підпункту 3.7.2 пункту 3.7 Інструкції № 499 суд першої інстанції обґрунтовано при розрахунку суми компенсації за службу у понаднормовий час врахував, що оплаті підлягають лише 120 годин за рік та зробив відповідний розрахунок.

57. Стосовно оплати служби позивача у нічний час суди попередніх інстанцій також правильно вказали, що врахуванню підлягає ставка у розмірі 35 відсотків, передбачена пунктом 6 додатку № 22 до Наказу № 499.

58. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ГУ НП у Запорізькій області, оскільки з останнім позивач у безпосередніх правовідносинах не перебував та воно не проводило нарахування грошового забезпечення позивачу.

59. Твердження ОСОБА_1 , що Приморський РВ УМВС України в Запорізькій області перебуває у стадії припинення, у зв`язку з чим не має змоги самостійно виконати рішення суду вказані висновки не спростовують, оскільки у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

60. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

61. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Серявін та інші проти України зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

62. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень в частині задоволених позовних вимог і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі про часткове задоволення позовних вимог.

63. Згідно частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

65. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року у справі № 2а-0870/8972/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов